Рішення № 56440703, 09.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/12363/14-ц 22-ц/774/453/К/16

Справа № 212/12363/14-ц Головуючий в суді першої

Провадження № 22ц/774/453/К/16 інстанції - Водопянов С.М.

Категорія № 34 Доповідач - Ляховська І.Є.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2016 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Ляховської І.Є.

суддів - Барильської А.П., Михайлів Л.В.,

із секретарем - Петренко К.І.,

за участю - представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 14 серпня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_3на його користь моральну шкоду у розмірі 10000 гривень, завдану знищенням належного йому автомобіля, та судові витрати у розмірі 3550 гривень. В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що 20 квітня 2013 року з вини відповідача, який керував автомобілем «БМВ-520», державний номер НОМЕР_1, сталася дорожньо-транспортна подія, внаслідок якої належному йому на праві власності автомобілю «Mercedes Benz» 408 D д.н.НОМЕР_3 завдано тотальних механічних пошкоджень. ПАТ «Страхова компанія «Країна» частково виплатила йому страхове відшкодування майнової шкоди. До відповідача вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди він не заявляв, але вважає, що йому спричинена моральна шкода, яку має відшкодувати винна особа - ОСОБА_3

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 14 серпня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено та на його користь з ОСОБА_3 стягнуто моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн. та судові витрати в розмірі 3550 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду про задоволення позовних вимог та ухвалення нового рішення про відмову у їх задоволенні, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, на його думку, суд не врахувавши, що він не був належним чином повідомлений про час та дату слухання справи, ухвалив рішення за його відсутності, чим позбавив його можливості надати докази та заперечення проти позову. Крім того, вважає, що суд залишив поза увагою те, що позивач зазначаючи, що йому заподіяна моральна шкода та принижена його ділова репутація, не надав суду належних доказів на підтвердження цього факту. Також зазначає, що розмір моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, є значно завищеним, як і розмір судових витрат, без зазначення за що саме вони стягнуті.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_5, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать наявні у справі зворотні поштові повідомлення про отримання судових повісток, в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явилися двічі - 17 лютого 2016 року та 09 березня 2016 року.

Відповідач ОСОБА_3 про причини своєї неявки колегію суддів не повідомив.

Представник відповідача ОСОБА_5 17 лютого 2016 року надала суду заяву про відкладення розгляду справи через її зайнятість в іншому судовому засіданні, проте доказів цього не надала (а.с. 134).

09 березня 2016 року представник відповідача ОСОБА_5 знов надала суду заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку із її відпусткою, на підтвердження чого надала докази.

Статтями 27, 31 ЦПК України встановлено, що особи, які беруть участь у справі, наділені широким колом цивільних прав і лише одним обов'язком - добросовісно здійснювати свої процесуальні права та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналогічні положення закріплено й в статтях 1 - 11 ЦПК України.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

На думку колегії суддів, поведінка відповідача та його представника, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи, незалежно від причин їх неявки в друге поспіль судове засідання апеляційного суду,свідчить про зловживання стороною своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які з'являються до суду, призводить до порушення розумних строків розгляду справи та являється волевиявленням позивача, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_5 в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Позивач ОСОБА_4, в особі свого представника ОСОБА_2, з апеляційною скаргою не погодився та просив залишити рішення суду без змін, посилаючись на умисне затягування відповідачем розгляду справи та безпідставність доводів апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20 квітня 2013 року о 14 годині 00 хвилин ОСОБА_3, керуючи автомобілем «БМВ-520», державний номер НОМЕР_1, рухаючись в районі електроопори № 189 по вул. Мелешкіна у м. Кривий Ріг, виїхав на перехрестя вул. Мелешкіна та вул. Тинка на забороняючий сигнал світлофора «червоний» та скоїв зіткнення з автомобілем «Mercedes Benz», державний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_6, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від19 липня 2013 року адміністративну справу відносно ОСОБА_3 за ознаками в його діях правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, закрито на підставі ч. 4 ст. 38 КУпАП у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення (а.с. 31-32).

Як убачається із матеріалів справи, власником автомобіля «БМВ-520», державний номер НОМЕР_1, є ОСОБА_3, власником автомобіля «Mercedes Benz», державний номер НОМЕР_3, є ОСОБА_4 (а.с. 11).

Відповідно до висновку експерта авто товарознавця № Д17/05/13 від 21 травня 2013 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mercedes Benz», д.н. НОМЕР_3, становить 56 435грн. 80коп., ринкова вартість зазначеного транспортного засобу складає 50453,80 грн. (а.с. 12-16, 17-30).

Згідно з висновком експерта авто товарознавця № Д31/07/14 від 14 липня 2014 року утилізаційна вартість пошкодженого автомобіля автомобіля «Mercedes Benz», д.н. НОМЕР_3, становить 24514грн.16коп. (а.с. 26 - 30).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 посилався на те, що вина відповідача у скоєнні ДТП, внаслідок якого знищено належний йому на праві власності автомобіль «Mercedes Benz», д.н. НОМЕР_3, встановлена постановою суду, у зв'язку із чим відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях через знищення і пошкодження його майна. Крім того, у зв'язку з тим, що позивач 09 квітня 2013 року був зареєстрований як фізична особа - підприємець та використовував автомобіль у власній підприємницькій діяльності для перевезення різних вантажів, після знищення автомобіля, яке сталося на етапі початку формування власної підприємницької справи, він мав вирішувати проблеми, пов'язані з доставкою продукції клієнтам, довелося звертатися за наданням послуг перевезення до інших підприємців, деякі поставки продукції вимушено були відкладені, що спричинило зниження його репутації як підприємця та відповідальної за свої вчинки особи перед замовниками. Всі ці проблеми призвели до його тяжкого депресивного стану.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача обґрунтовані, оскільки неправомірними діями відповідача ОСОБА_3, внаслідок яких сталась ДТП, позивачу завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4 та стягнув на його користь на відшкодування моральної шкоди 10000грн., ухваливши у справі заочне рішення.

Не погодившись із таким рішенням, відповідач ОСОБА_3 подав заяву про його перегляд, яка ухвалою суду від 16 листопада 2015 року залишена без задоволення, у зв'язку з чим відповідач подав апеляційну скаргу, яка і є предметом розгляду в даному апеляційному провадженні.

На думку колегії суддів, апеляційна скарга ОСОБА_3 не містить підстав для скасування заочного рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Такого висновку колегія суддів дійшла з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частинами 2, 5 статті 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відшкодування шкоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки), наявність та розмір понесених збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина особи, яка заподіяла шкоду.

Згідно зі ст.. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст.. 61 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог статей 11, 27, 60 ЦПК, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виник спір.

При цьому, у деліктних (не договірних) правовідносинах тягар доказування покладено не на позивача, а на відповідача.

У постанові від 03 грудня 2014 року №6-183цс14 Верховний Суд України дійшов правового висновку, що в цивільному процесі законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Загальними підставами, наявність яких є необхідною для всіх випадків відшкодування шкоди, є: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина заподіювача шкоди. Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, відповідач для звільнення його від відповідальності має довести, що шкода заподіяна не з його вини.

Встановивши під час розгляду справи, що внаслідок винних дій відповідача ОСОБА_3, належний ОСОБА_4 автомобіль фактично знищено, оскільки його відновлювальний ремонт економічно недоцільний, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що діями відповідача позивачу спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях через знищення належного йому транспортного засобу.

У зв'язку з цим доводи апеляційної скарги щодо не підтвердження факту отримання позивачем моральної шкоди є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

При визначенні розміру моральної шкоди судом ураховані роз'яснення, надані в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року, з подальшими змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховується характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

Як убачається із наявних у справі доказів, відповідно до установчих документів, виданих Північною ОДПІ м. Кривого Рогу, 09 квітня 2013 року позивач був зареєстрований як фізична особа - підприємець, здійснював роздрібну торгівлю меблями, освітлювальними приладами та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах та автомобіль «Mercedes Benz» 408 D, д.н. НОМЕР_3, який є грузовим, використовував у власній підприємницькій діяльності для перевезення різних вантажів. Після дорожньо-транспортної події, яка сталася 20 квітня 2013 року, підприємницька діяльність позивача була припинена, про що свідчить повідомлення державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 105/14 від 05 червня 2014 року (а.с. 33 - 35).

Зважаючи на такі обставини, колегія суддів приймає до уваги пояснення позивача про те, що після знищення автомобіля, яке сталося на етапі початку формування власної підприємницької справи, він мав вирішувати проблеми, пов'язані з доставкою продукції клієнтам, йому довелося звертатися за наданням послуг перевезення до інших підприємців, деякі поставки продукції вимушено були відкладені, що спричинило зниження його репутації як підприємця та відповідальної за свої вчинки особи перед замовниками, і всі ці проблеми призвели до його тяжкого депресивного стану.

Крім того, судом встановлено та сторонами не оспорюється, що цивільна відповідальність водія ОСОБА_3 на момент ДТП була застрахована в ПАТ «Страхова Компанія «Країна» (поліс АВ № 9413795), до якої позивач ОСОБА_4 звернувся 23 серпня 2013 року з метою отримання страхового відшкодування майнової шкоди, спричиненої автомобілю. Страхове відшкодування сплачено позивачеві лише 24 липня 2014 року, але не в повному обсязі, і дотепер у Подільському районному суді м. Києва триває розгляд цивільної справи №761/34388/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Страхова Компанія «Країна» про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та стягнення пені за прострочення виплати.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеною наявність факту моральної шкоди, спричиненої ОСОБА_4 внаслідок дорожньо-транспортної події, що сталася 20 квітня 2013 року, оскільки знищення належного позивачу автомобіля призвело до істотних вимушених змін у його життєвих стосунках, душевних страждань через пошкодження його майна, перешкодило здійсненню підприємницької діяльності та примусило позивача докладати зусиль для отримання страхового відшкодування майнової шкоди.

Між протиправними діями відповідача ОСОБА_3, з вини якого 20 квітня 2013 року сталася ця дорожньо-транспортна подія, та негативними наслідками, що наступили для ОСОБА_4, наявний причинно-наслідковий зв'язок, що є підставою для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати спричинену немайнову (моральну) шкоду.

На думку колегії суддів, при вирішенні справи суд першої інстанції при постановлені рішення в повному обсязі врахував тяжкість моральних страждань позивача, їх інтенсивність і тривалість, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивача, наслідків, що наступили, конкретні обставини по справі та дійшов правильного висновку про те, що належною компенсацією спричиненої ОСОБА_4 моральної шкоди є сума 10000грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 в цій частині висновків суду не спростовують.

Так, посилання апелянта на те, що суд розглянув справу у його відсутність належним чином не повідомивши про час та дату слухання справи, чим позбавив його можливості надати докази та заперечення проти позову, не можуть бути взятими до уваги з наступних підстав.

Як наголошуєу своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 був учасником дорожньо-транспортної події, приймав участь у розгляді судом справи про притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, що призвели до спричинення шкоди позивачу, після відкриття провадження у даній цивільній справі неодноразово отримував судові повістки до суду першої інстанції, зокрема у квітні та травні 2015 року, про що свідчать зворотні поштові повідомлення (а.с. 61, 63), проте за весь час перебування справи в провадженні місцевого суду не виявив бажання ознайомитись із матеріалами справи, надати свої заперечення та докази, прийняти участь у розгляді справи особисто або через представника. Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 15 січня 2015 року та судові повістки на 13.03.2015 року та 09.04.2015 року, які суд надіслав відповідачу рекомендованими повідомленнями, повернуті суду за закінченням строку зберігання на пошті.

На думку колегії суддів, така поведінка відповідача свідчить про те, що він свідомо не скористався своїми правами на захист в суді першої інстанції.

До того ж, звернувшись до суду із заявою про перегляд заочного рішення, ОСОБА_3 ставив під сумнів факт заподіяння позивачеві моральних страждань та посилався на свою відсутність в судовому засіданні і неможливість подання своїх заперечень, аргументів та відповідних відомостей.

Між тим, жодних конкретних таких заперечень, аргументів та відповідних відомостей суду не навів.

Апеляційна скарга також не містить доказів відсутності вини відповідача у спричиненні позивачеві моральної шкоди та не спростовує висновки суду в частині задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди.

Проте, колегія суддів погоджується з доводами апелянта стосовно розміру судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача.

Згідно ст.. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Як убачається із матеріалів справи, позивач просив відшкодувати йому витрати на проведення двох автотоварознавчих досліджень пошкодженого автомобіля вартістю 600грн. та 850грн. кожна, проте оригінали квитанцій про сплату цих витрат суду не надав, у справі наявні лише копії цих квитанцій (а.с. 42), у зв'язку з чим суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача зазначені кошти на загальну суму 1450грн.

Що стосується витрат позивача на правову допомогу, то вони підтверджені документально - квитанцією про сплату 2000грн. за надання адвокатом ОСОБА_7 правової допомоги на підставі договору про надання юридичних послуг, актом виконаних робіт із зазначенням виду виконаної роботи та витраченого часу (а.с. 41, 36 - 39, 40).

Оскільки розмір цих витрат не перевищує встановлений Законом України №4191-VI від 20 грудня 2011 року граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», який становить 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, рішення суду в частині стягнення цих витрат з відповідача на користь позивача є правильним.

Також обґрунтовано суд стягнув з відповідача судовий збір у розмірі 100 грн., сплачений позивачем при зверненні до суду (а.с. 1).

У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду в частині розміру судових витрат, стягнутих з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, необхідно змінити, зменшивши цей розмір з 3550 грн. до 2100 грн. (3550 грн. - 1450 грн. = 2100 грн.), а в іншій частині рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 303, 307, п.3 ч.1ст. 309, ст. 313,314,316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3задовольнити частково.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 14 серпня 2015 року в частині розміру судових витрат, стягнутих з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, змінити, зменшивши цей розмір з 3550 (три тисячі п'ятсот п'ятдесят) гривень до 2100 (дві тисячі сто) гривень.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий І.Є. Ляховська

Судді: А.П. Барильська

Л.В. Михайлів