Рішення № 56438938, 10.03.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 686/23815/14-ц

Провадження № 22-ц/792/442/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючої - судді Грох Л.М.,

суддів: Костенка А.М., Гринчука Р.С.,

секретар Гриньова А.М.,

з участю сторін, представника апелянта,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції, третя особа - Управління земельних ресурсів та земельної реформи Хмельницької міської ради, про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку та свідоцтва про державну реєстрацію за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 грудня 2015 року.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року ОСОБА_1, звертаючись до суду позовом до відповідачів, посилався на те, що він отримав у власність в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель АДРЕСА_1.

Оскільки цей будинок розташований на земельній ділянці площею 1026 кв.м, то позивач стверджував, що йому належить і половина вказаної земельної ділянки - 513 кв.м.

У 1988-1999 роках мати відповідачки ОСОБА_4 без письмового дозволу ОСОБА_3 та без рішень міської ради про виділення земельної ділянки під спорудження будинку, без проектно-дозвільних документів на земельній ділянці замість літньої кухні поруч із старим будинком самовільно збудувала житловий будинок. Цей будинок позбавляє позивача права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном. Донька ОСОБА_4 ОСОБА_5 29.11.2013 року отримала свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0422 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та в подальшому отримала свідоцтво про державну реєстрацію та кадастровий номер земельної ділянки, присвоєно адресу АДРЕСА_2.

В зв'язку з цим позивач просив визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку), скасувати її державну реєстрацію та кадастровий номер, а також визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування будинком за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25.11.2014 року позов ОСОБА_1 в частині визнання особи такою, що втратила право користування будинком залишено без розгляду.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25.12.2015 року позов задоволено.

Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,422 га, видане на ім'я ОСОБА_2, державну реєстрацію від 29.11.2013 року та кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вважає рішення суду незаконним і необґрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Вважає помилковим висновок суду про те, що їй була виділена земельна ділянка, право користування якою належить позивачу. При цьому суд не врахував вимоги ч.ч.2-3 ст.1225 ЦК України, за якими до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом. Спадкодавець ОСОБА_3 в заповіті не вказав розмір земельної ділянки, право користування якою переходить до спадкоємця ОСОБА_1, тому до позивача перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщена 1/2 частина будинку НОМЕР_2 та ділянка, необхідна для її обслуговування. Судом не взято до уваги висновок експерта, за яким площа земельної ділянки, необхідної для обслуговування належної позивачу ? частини житлового будинку становить 72 кв.м і ця ділянка не накладається на належну ОСОБА_2 земельну ділянку площею 422 кв. м. Рішенням Хмельницького міськрайсуду від 18.09.2014 року встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_2 знаходиться на сусідній земельній ділянці, тому ці обставини не підлягають доказуванню. Крім того, судом не враховано, що на спірній ділянці знаходиться житловий будинок, зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.05.2015 року.

В засіданні апеляційного суду апелянт та її представник підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів.

Позивач та його представник просили відхилити апеляційну скаргу як безпідставну.

Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Відповідно до ст. 309 ч.1 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права.

Суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, що мають значення для справи, не застосував норми матеріального права, що підлягали застосуванню, а також допустив порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка не була вільною, оскільки не вилучалася у попереднього землекористувача ОСОБА_3, а отже, передана ОСОБА_2 з порушенням закону - ч.5 ст. 116 ЗК України.

Проте з цим висновком не можна погодитися, зважаючи на таке.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 08.10.2013 року у порядку спадкування за заповітом набув право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Спадкодавець ОСОБА_3 (батько відповідачки) придбав вказане майно - 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться по АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 10.09.1986 року. За цим договором житловий будинок розташований на земельній ділянці розміром 1026 кв.м, при цьому в постійне користування ОСОБА_3 перейшли коридор 1 розміром 1,5 кв.м, коридор 2 - 4,3 кв м, кухня 1-3 розміром 8,7 кв.м, жила кімната 1-4 - 9,5 кв.м та сарай літ. „Б" (а.с.6, т.1).

З 1987 року ОСОБА_4 (колишня дружина ОСОБА_3.) спільно з своїм батьком ОСОБА_6 за згодою ОСОБА_3 на вказаній земельній ділянці по АДРЕСА_1 самочинно збудувала житловий будинок, що встановлено рішенням Хмельницького міськрайсуду від 18.09.2014 року (а.с.138-139, т.1).

Наказом управління архітектури та містобудування департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Хмельницької міської ради № 379 від 07.07.2012 року самочинно реконструйованій господарській споруді під житловий будинок, присвоєно адресу АДРЕСА_2, у зв'язку з наявністю іншого житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 25, т.1).

На підставі рішення Хмельницької міської ради № 35 від 12.12.2012 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою рішенням міської ради № 28 від 30.10.2013 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_2 у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2, в м.Хмельницький, площею 422 кв.м. (а.с.27, т.1).

29.11.2013 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку.

Наведене підтверджується матеріалами справи.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на час набуття (10.09.1986 року) права власності на ? частину житлового будинку по АДРЕСА_1 спадкодавцем ОСОБА_3 за будинком була закріплена земельна ділянка площею 1026 кв.м.

Цей висновок підтверджується матеріалами інвентарної справи, за якими рішенням Проскурівського міськвиконкому від 07.06.1948 року №19 первісному забудовнику ОСОБА_7 виділено земельну ділянку під будівництво та укладено договір на право забудови від 24.06.1948 року, за яким йому відведено земельну ділянку під забудову площею 1026 кв.м по вул. Танкістів (нині вул.Купріна). Вказана земельна ділянка була забудована, а жилий будинок здано до експлуатації. В подальшому цей будинок неодноразово відчужувався, і за останнім договором купівлі-продажу житлового будинку від 10.09.1986 року власником 1/2 частини жилого будинку став ОСОБА_3

Власником іншої половини вказаного будинку є ОСОБА_8 згідно договору купівлі-продажу від 14.09.1983 року. В подальшому ним на цій же земельній ділянці самочинно збудовано житловий будинок, на який визнано право власності за рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 14.02.2005 року (а.с.172, т.1). Цим же рішенням суду встановлено, що ОСОБА_8 належить на праві власності земельна ділянка площею 513 кв.м, на якій здійснено самочинне будівництво.

Відповідно до ст.90 ЗК України 1970 року (чинного на час набуття права власності на ? частину житлового будинку спадкодавцем ОСОБА_3.) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною; при переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.

За положеннями ст. 91 цього ж Кодексу особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок. Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов'язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок. Якщо згоди на користування спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до пункту 5 Постанови Верховної Ради УРСР від 18.12.1990 № 562-XII "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" (1990 року) громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав землеволодіння або землекористування.

Згідно з пунктом 7 розділу X "Перехідні положення" ЗК України 2001 року, роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004, № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки, одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Виходячи зі змісту наведених норм спадкодавець ОСОБА_3 мав право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 1026 кв.м спільно з іншим співвласником будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3 помер.

Питання спадкування права на земельну ділянку регулюєься статтею 1225 ЦК України, що знаходиться в главі 84 (Загальні положення про спадкування) Цивільного кодексу України. Відтак вказана норма є спеціальною відносно статей 377 ЦК України, 120 ЗК України, і підлягає застосуванню до правовідносин щодо переходу права власності або права користування земельною ділянкою в разі переходу права власності на жилий будинок, інші будівлі чи споруди саме в порядку спадкування.

Суд першої інстанції помилково застосував норму ч.2 ст.120 ЦК України, що є загальною і не врегульовує спірні правовідносини, не застосувавши норми ч.ч.2-3 статті 1225 ЦК України, що підлягали застосуванню.

Так, згідно з ч.2 статті 1225 Цивільного кодексу України право власності до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою на якій вони розміщені, а також право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший розмір не встановлений законом.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом (ч.3 ст. 1225 ЦК).

За змістом свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08.10.2013 року (а.с.13, т.1), виданого на ім'я ОСОБА_1 на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі заповіту ОСОБА_3, посвідченого нотаріально 09.06.2010 року, в заповіті останнього не визначено розмір земельної ділянки, право користування якою переходить до спадкоємця ОСОБА_1

Відтак в силу ч.3 ст. 1225 ЦК України до позивача як спадкоємця 1/2 частини житлового будинку перейшло право користування земельною ділянкою, яка необхідна для його обслуговування.

Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи № 273/015 від 16.11.2015 року площа земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 становить 72 кв.м і не накладається на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3, що належить на праві власності відповідачці (а.с.154-189, т.1).

Як роз'яснив в засіданні апеляційного суду в порядку ч.2 ст. 147 ЦПК України експерт ОСОБА_9, площа земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування 1/2 частини житлового будинку, визначалася виходячи з фактично встановленого порядку користування житловим будинком, закріпленого в свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 08.10.2013 року та договорах купівлі-продажу часток в будинку (щодо попередніх власників), попри те, що частка позивача в будинку є ідеальною та не виділена в натурі. Проте ця обставина не впливає на правильність висновку експертизи, оскільки саме ця частина будинку, якою фактично користується позивач згідно закріпленого порядку, прилягає до земельної ділянки відповідачки.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка не була вільною, а тому передана ОСОБА_2 з порушенням ч.5 ст. 116 ЗК України, суперечить обставинам справи і не ґрунтується на нормах матеріального права.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивачем не оспорюється рішення Хмельницької міської ради № 28 від 30.10.2013 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, на підставі якого остання отримала оспорюване свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

В свою чергу на спірній земельній ділянці розташований житловий будинок АДРЕСА_2 в м. Хмельницькому, який належить ОСОБА_2 на праві власності відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.05.2015 року (а.с.15, т.2).

Посилання позивача на те, що нібито на земельній ділянці відповідачки знаходиться його господарська будівля (погріб), спростовуються матеріалами інвентарної справи (схемою розташування будівель і споруд на земельній ділянці АДРЕСА_1, актом поточних змін від 10.07.1990 року), за якими сарай Б та погріб В знесено вже станом на липень 1990 року (а.с. 74-75, т.2).

Зважаючи на викладене, підстави для задоволення позову відсутні, відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції, третя особа - Управління земельних ресурсів та земельної реформи Хмельницької міської ради, про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку і її державну реєстрацію, - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду Л.М.Грох

______________

Головуюча у першій інстанції: Салоїд Н.М. Провадження № 22-ц/792/442/16

Доповідач: Грох Л.М. Категорія: 2