Ухвала суду № 56437360, 03.03.2016, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/12204/14-а

Провадження № 2-а/461/43/16

УХВАЛА

03.03.2016 м. Львів

Галицький районний суд м.Львова в складі головуючого судді - Лялюк Є.Д., при секретарі Станкевич Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради за участю третьої особи Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про скасування рішення , -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Галицького районного суду м. Львова знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету ЛМР за участю третьої особи: Сихівської районної адміністрації ЛМР про скасування рішення.

В ході судового розгляду справи представник позивача ОСОБА_2 подала заяву про відвід всьому складу Галицького районного суду м. Львова, в т.ч. головуючому судді Лялюк Є.Д. покликаючись на те, що у неї є сумніви в професійності і неупередженості суддів Галицького районного суду м. Львова.

Заслухавши думку сторін, приходжу до висновку про відсутність обставин, які б викликали сумнів в об'єктивності головуючого судді Лялюк Є.Д. при розгляді зазначеної адміністративної справи.

Відповідно до ст. 27 КАС України Суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться:

1) якщо він брав участь у розгляді цієї справи або пов'язаної з нею справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу.

2. Суддя відводиться також за наявності обставин, встановлених статтею 28 цього Кодексу.

3. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Відповідно до частини 1 ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійснені правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону. Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення, крім випадків, встановлених законом ( ст.ст.126,129 Конституції України).

Згідно із зазначеними положеннями Конституції України рішення судді і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя (пов'язані з підготовкою, розглядом справ в судових інстанціях, перевіркою справ в апеляційному і касаційному порядку, звернення рішення до виконання, тощо) можуть оскаржуватися в чинному в даний час порядку.

Як зазначив Конституційний суд України в своєму рішенні від 23 травня 2001 р. №6-рп\2001 судоустрій і судочинство визначаються виключно законом України. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідно процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення розгляду справи у першій інстанції та прийняття по них судових рішень належить до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.

В п.10 постанови Пленуму Верховного суду України № 8 від 13.06.2007 р. «Про незалежність судової влади» зазначено наступне. Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

З заяви про відвід вбачається, що представник позивача незгодна з процесуальними діями головуючого судді Лялюка Є.Д. при здійсненні правосуддя при розгляді цивільної справи. КАС України передбачає порядок перевірки законності процесуальних дій судді і постановлених ним процесуальних рішень, а також порядок їх оскарження. До компетенції головуючого судді не відноситься вирішення питання щодо законності його процесуальних дій.

Тому головуючий суддя Лялюк Є.Д. не має повноважень вирішувати законність своїх процесуальних дій. На цей час відсутні будь-які відомості передбачені процесуальним законодавством України, про незаконність прийнятих суддею Лялюк Є.Д. процесуальних рішень по вищезазначеній справі.

Головуючим суддею Лялюк Є.Д. не допускались порушення чи зловживання при розгляді справи, які б могли свідчити про його упередженість, очевидність майбутнього судового рішення .

Заявлений відвід судді є необґрунтованим і ґрунтується на особистій думці відповідача, однак заяву про відвід слід задовольнити з наступних підстав.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1998 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії», тощо) важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

Виходячи із положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, які є частиною національного законодавства і джерелом права, що підлягають застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд має завжди бути «встановленим законом».

Це формулювання засвідчує принцип верховенства права, притаманний усій системі Конвенції та її протоколів. Адже правовий орган, що не є встановленим відповідно до законодавства, завжди буде позбавлений легітимності, яка вимагається у демократичному суспільстві для вирішення справ приватних осіб. Вислів «встановлений законом» стосується не лише законності самого існування суду, а й складу суддів при розгляді кожної справи (рішення у справах «Булут проти Австрії» від 22.02.1996 року, «Бускаріні проти Сан-Марино»). Термін «закон» про який ідеться в цьому положенні, стосується, таким чином, не лише законодавства щодо створення і компетенції судових органів, а й будь-якого іншого положення національного права, невиконання якого робить неправомірною участь одного або кількох суддів у розгляді справи. Тут йдеться, зокрема, про положення щодо повноважень, щодо несумісностей і щодо відводу судді. (рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії»).

Недотримання судом зазначених положень означає в принципі порушення пункту 1 ст. 6 (справи «Цанд проти Австрії», заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12.10.1978 року та «Россі проти Франції», заява № 11879/85, рішення комісії від 06.12.1989 року).

Про те, що термін «суд, встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, звернуто також увагу Європейським судом з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України».

Суд, який розглядає справу має бути «безстороннім» і «незалежним» за ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і засад цивільного судочинства.

Розглядаючи питання безсторонності з двох точок зору, Європейський Суд з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначив, що по-перше, йдеться про суб'єктивний підхід, для того щоб спробувати визначити переконання та особисту поведінку конкретного судді у конкретній обстановці. Зокрема, суд не повинен суб'єктивно виявляти будь-яку упередженість або особисті переконання; особиста безсторонність судді не ставиться під сумнів, аж доки не буде доведено протилежне. По-друге, слід застосувати об'єктивний підхід, метою якого є пересвідчитися, чи надає суд необхідні гарантії, щоб зняти з цього приводу можливість будь-якого правомірного сумніву; крім того, поняття незалежності та об'єктивної безсторонності тісно пов'язані між собою (справи «Пуллар проти Сполученого Королівства» і «Томанн проти Швейцарії», а також «Екедемі Трейдинг ЛТД та інші проти Греції» і «Дактарас проти Литви»).

Враховуючи викладене, керуючись ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, ст.ст. 27-32 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1, яку оголосила представник позивача - ОСОБА_2 про відвід головуючого судді Лялюк Є.Д. - задовольнити.

Адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради за участю третьої особи Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про скасування рішення передати на автоматичний розподіл та в порядку, визначеному ст.15-1 КАС України.

Ухвала остаточна та оскарженню не підлягає.

Суддя Є.Д. Лялюк