Рішення № 56429585, 15.02.2016, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Радянська, 25, тел. (265) 6-17-89, факс (265) 6-16-76, inbox@fs.ko.court.gov.ua

______________

2/381/151/16

381/4290/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2016 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Чернишової Є.Ю., за участі секретаря Соловей Ж.В., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину спадкового майна з виплатою грошової компенсації, поділ спадкової земельної ділянки в натурі, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадковий будинок з виплатою грошової компенсації, поділ спадкової земельної ділянки в натурі, мотивуючи вимоги тим, що відповідач є братом позивачки, ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла їх мати ОСОБА_5, після смерті якої відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку біля будинку розміром 0,3377 га, а також надвірні будівлі: погріб, колодязь, огорожа, ворота. Спадкоємцями першої черги по закону є її діти: позивач і відповідач по справі. Кожний з них отримав свідоцтво про право власності на ? земельної ділянки та на ? житлового будинку, але згоди щодо користування спадковим майном сторони дійти не можуть, тому ОСОБА_1 просить визнати за нею право власності на ? частину спадкового будинку, який належить на праві власності ОСОБА_3 з виплатою відповідачу грошової компенсації у сумі 9315 грн., внесеної нею на депозитний рахунок Фастівського міськрайонного суду та поділити спадкову земельну ділянку відповідно до проведеної судово-технічної експертизи КНІСЕ від 27.11.2009 року.

Позивач та представник позивача впродовж розгляду справи позов підтримували та просили його задовольнити.

В судовому засіданні 15 лютого 2016 року після стадії дослідження доказів по справі представником позивача заявлене клопотання про відкладення розгляду справи з метою оскарження ухвали суду від 15 лютого 2016 року, винесеної за результатом розгляду заяви про забезпечення доказів по справі. Головуючим у судовому засіданні роз'яснено сторонам положення ч.4 ст.135 ЦПК України про те, що оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи, у зв'язку з чим відмовлено у задоволені клопотання про відкладення розгляду справи.

Разом з тим, позивач та його представник покинули залу судового засідання, надавши через канцелярію суду відповідну заяву.

На підставі ч. 2, 4 ст. 169 ЦПК України суд продовжив розгляд справи за відсутністю сторони позивача, оскільки, в даному випадку, суд констатує факт зловживання процесуальними правами, оскільки в діях представника позивача простежувалась прихована мета - унеможливлення винесення несприятливого для позивача судового рішення. Подібні дії - це штучно створена ситуація особою, яка чітко усвідомлює свої дії, що не узгоджуються із принципами справедливості та добросовісності, порушують права та інтереси іншої сторони - відповідача.

Відповідач та його представник заперечували проти позову, просили відмовити в його задоволені, пояснили, що будь-якої згоди щодо порядку користування спадковим майном не досягнуто, поділити спадкову земельну ділянку за запропонованим позивачем варіантом категорично відмовляється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, всебічно й повно з'ясувавши обставини, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_5, після смерті якої відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельної ділянки біля будинку розміром 0,3377 га, а також надвірних будівель: погріб, колодязь, огорожа, ворота.

Сторони по справі є спадкоємцями першої черги по закону і отримали свідоцтва про право власності на ? частину земельної ділянки кожний. (а.с. 98-103).

Питання з приводу поділу житлового будинку вирішувалось в судовому порядку, оскільки він не був своєчасно зданий в експлуатацію та не було оформлено право власності.

Так, рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2013 року, право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 було визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом. (а.с. 40-44, 69-71).

06.05.2014 року рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області за ОСОБА_3 визнано право власності на ? житлового будинку. (а.с. 45-47).

Виходячи з наведеного, право власності на майно, про поділ якого заявлено вимоги, зареєстроване за позивачем та відповідачем з визначенням розміру частки - по ? у кожного, тобто правовий режим їхнього майна є - спільною частковою власністю.

За таких обставин до спірних правовідносини підлягають застосуванню норми ЦК України, які регулюють порядок здійснення спільної часткової власності.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Саме положення ст. 365 ЦК України визначені позивачем правовою підставою звернення до суду із заявленими вимогами, про що наголошено представником позивача під час судового розгляду.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі. Таким чином, встановлення співвласниками порядку користування не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Вимогами позивача у спірних правовідносинах щодо спадкового житлового будинку є не встановлення порядку користування майном із виділом кожному співвласнику певної частини у ній, а саме виділ в натурі такої частин із збільшенням розміру ідеальної частки, з визнанням права власності на будинок в цілому. Вимогами щодо спадкової земельної ділянки є саме встановлення порядку користування майном із виділом кожному співвласнику певної частини у ній.

Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками, згідно ч. 1 ст. 367 ЦК, за домовленістю між ними.

У ч. 2 ст. 364 ЦК України передбачено, що виділ в натурі частини неподільної речі є юридично неможливим.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України). Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (ч. 1 ст. 183).

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України, слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Під час судового розгляду справи згоди щодо компенсації часток, що перебувають у спільній частковій власності, між сторонами не досягнуто.

Як врегульовано Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18.06.2007 N 55 (п.1.2) поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, або Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна. Поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, або Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна.

Як зазначає позивач у позовній заяві, згідно висновку експерта спадковий житловий будинок не підлягає розділу.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд прийшов до висновку, якщо поділити будинок відповідно до їх часток технічно не можливо, тому поділ будинку між сторонами відповідно до зазначених позовних вимог шляхом визнання права власності на частину іншого співвласника, без погодження з ним та без дотримання його прав та законних інтересів всупереч ч. 1 ст. 367 ЦК є неможливий.

Право власності відповідача на належне йому спадкове майно гарантоване ст. 41 Конституції України, закріплено ст. 321 Цивільного кодексу України, зміст права власності та його здійснення визначено ст. ст. 317, 319 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи встановлені судом обставини та зібрані докази, а також те, що позивачем не надано доказів, які б давали передбачені законом підстави для позбавлення відповідача права власності на належну йому частку будинку, та докази на підтвердження технічної можливості виділу в натурі часток у будинку, тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Щодо вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою суд зазначає наступне.

Питання щодо визначення порядку володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою регулюються Земельним кодексом України (далі за текстом - ЗК України).

Частиною 2 статті 158 ЗК України передбачено, що виключно судами вирішується земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ст. 88 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Аналогічна позиція викладена в п.п. «е» п. 18 постанови ПВС № 7 від 16.04.2004 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» у випадках, передбачених статтями 86-89 ЗК, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває в спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, у разі недосягнення згоди - за рішенням суду. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки зі складу земельної ділянки (у тому числі й разом з іншими учасниками, які цього вимагають) або виплати рештою учасників грошової компенсації за цю частку при неможливості її виділення та отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру його частки.

Відповідно до п. 19 цієї постанови, у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з'ясовує і враховує можливість нормального користування будинком здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір'я тощо.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає змогу зробити висновок, що для вирішення питання про встановлення порядку користування земельною ділянкою, за відсутності угоди між співвласниками, можливе за наявності висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Позивач просив поділити спадкову земельну ділянку відповідно до висновку № 3092/3093/3094 від 27 листопада 2009 року (варіант № 1) судової будівельно-технічної експертизи Київського науково-дослідницького інституту судових експертиз (а.с. 49-68), яка призначалась при розгляді Фастівським міськрайонним судом справи Київської області №2-10/2009. Відповідач, в свою чергу, категорично заперечував проти запропонованого позивачем варіанту поділу.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим Законом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів. У разі, коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовно цього письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, виходячи з характеру матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен роз'яснити особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про її призначення.

Під час дослідження в судовому засіданні висновку № 3092/3093/3094 від 27 листопада 2009 року судової будівельно-технічної експертизи судом встановлено, що у додатку 2 відображений варіант № 1 розподілу спірної земельної ділянки, який був здійснений виходячи з фактичного розміру земельної ділянки 0,4503 га.

Разом з тим, досліджені судом копії правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку (свідоцтво про право власності на спадщину за законом, державного акту на право приватної власності на землю) вказують на те, що спадкодавцеві ОСОБА_5 належала земельна ділянка площею 0,3377 га.

З наведеного виходить, що варіант № 1 розподілу спірної земельної ділянки здійснений виходячи з площі земельної ділянки, яка не відповідає її дійсному розміру, у зв'язку з чим неможливо встановити і дійсний розмір часток співвласників.

Враховуючи наведене, з урахуванням норми ст. 58 ЦПК України, суд не може вважати експертний висновок № 3092/3093/3094 таким, що дає підстави для розподілу земельної ділянки у запропонований позивачем спосіб.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Однак, такої заяви про призначення експертизи позивачем в судовому засіданні подано не було, хоча судом, з урахуванням вимог ст. 10 ЦПК України, таке право було роз'яснено.

Крім цього, у силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених вимог, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст. 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України, ст.88, 158 ЗК України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину спадкового майна з виплатою грошової компенсації, поділ спадкової земельної ділянки в натурі - відмовити.

Повний текст рішення виготовлений 19 лютого 2016 року.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Фастівський міськрайонний суд Київської області, протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час його проголошення, протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Є.Ю.Чернишова