Ухвала суду № 56420351, 10.03.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/5825/15

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

представника апелянта - Ващіліної Н.С.

представника позивача - ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення № 447-15 від 30 липня 2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позову зазначено, що в Сирії, громадянином країни, якої він є, відбуваються військові дії, які створюють небезпеку та реальну загрозу для життя та здоров'я.

Ризик застосування до нього тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання є реальним.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року адміністративний позов - задоволено частково.

Суд скасував рішення ДМС України № 447-15 від 30 липня 2015 року, зобов'язавши відповідача вирішити питання щодо надання ОСОБА_3 додаткової форми захисту.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

В апеляційній скарзі ДМС України ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та просить ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала доводи викладені в апеляції та просила її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.

Позивач в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, належним чином сповіщений про дату, час та місце судового розгляду справи.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що громадянин Сирії - ОСОБА_3 04 листопада 2006 року прибув до України легально з метою навчання, на підставі національного паспорту та оформленої візи.

З 2010 року у зв'язку з несплатою контракту, припинив навчання та знаходився на території України нелегально.

29 вересня 2014 року позивач звернувся до управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В якості підстави вказав, що в Сирії йде війна, його повернення на Батьківщину призведе до того, що його заберуть до лав армії і його життя буде у небезпеці. Місто Ідліб, в якому проживав заявник, зруйноване, в результаті чого у нього немає місця проживання в Сирії (а.с.46-50).

Родина позивача (батько, мати та брат) живе в Сирії, але після того як будинок в м. Ідліб було зруйновано, вони переїхали в село в області м. Хама.

Рішеннями відповідача № 447-15 від 30 липня 2015 року позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.34).

Вказане рішення було прийнято на підставі висновку про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.79-86).

Спеціалістами вказано, що відсутні докази щодо примусового призову заявника до збройних сил у разі повернення до Сирії, припущення з боку заявника про можливі проблеми, пов'язані зі службою в армії не є підставою для визнання вказаного клопотання правдоподібним.

Також зазначено, що відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявнику додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на батьківщину.

Задовольняючи позовні вимоги частково та відповідно скасовуючи спірне рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не взято до уваги інформацію по країні походження позивача. Зокрема того факту, що на теперішній час в Сирії триває цивільна війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, які здійснюються сирійською владою та формуваннями «шаббиха».

При цьому, суд зазначив, що прийняття рішення ДМС України має здійснюватися з використанням повноважень та з метою, з якою це повноваження надано, а саме рішення зазначеного органу мають бути спрямовані на захист життя та свобод шукачів додаткового захисту.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд виходив із правової позиції суду касаційної інстанції, яка викладена в Пленумі від 16 березня 2012 року № 3 про те, що у суду, при вирішенні справ зазначеної категорії, є повноваження за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що правова позиція суду першої інстанції, яка викладена у судовому рішенні є законною та обґрунтованою, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування є ключовим у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання».

Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» надає тлумачення терміну «побоювання».

Так, «побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї.

Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) отримуються як від біженця, так незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів МЗС тощо.

Судом першої інстанції аналізувалася ситуація по країні походження позивача та встановлено, що у липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру.

Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока та продовжує зростати. ООН постійно інформує про акти насилля та вбивствах у Сирії.

З початку березня 2011 року постійно надходять відомості щодо порушення права людини та основних свобод, у тому числі страти без суду, тортури, арешти, застосування тяжкої зброї проти мирного населення.

Згідно офіційної позиції УВКБ ООН від лютого 2012 року державам-членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.

Згідно іншої інформації УВКБ ООН за червень 2012 року з початку безладів в Сирії в березні 2011 року, надійшли повідомлення серйозних, широко розповсюджених та систематичних порушеннях прав людини, свавільних арештах великої кількості людей та поганому поводженні, а загальна кількість загиблих перевищує 9000 осіб.

Міжнародний комітет Червоного Хреста кваліфікував бойові дії в районах Хомса та Ідліба, як локальні громадські війни.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій є військовий конфлікт.

Є обґрунтованим застосування судом першої інстанції при вирішенні справи принципу верховенства права з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п.217-241).

Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Крім цього, загроза життю позивача у разі повернення до Сирії та ризик застосування до позивача тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження у Сирії підтверджується висновками Європейського суду з прав людини у справі Л.М. та інші проти Росії в рішенні від 15 жовтня 2015 року. Це перше рішення Європейського суду з прав людини, яке містить оцінку ризиків загрози життю та нелюдського поводження в контексті триваючого конфлікту в Сирії.

Так, в цьому рішенні Суд заборонив примусове видворення цих мігрантів із Росії.

Заявниками у справі виступили палестинець без громадянства із Сирії та двоє сирійських громадян. Вони потрапили до Росії два роки тому. Статус біженців їм надати відмовилися, натомість - заарештували за роботу без посвідки на проживання.

Суддя розпорядився вислати їх назад до Сирії, а до того часу утримувати під вартою. Натомість, Європейський суд із прав людини назвав дії російської Феміди такими, що порушують право на життя та принижують людську гідність. Згідно із рішенням Суду, Росія має забезпечити негайне звільнення заявників та виплату їм загальної компенсації у розмірі майже 20 тисяч євро.

Згідно з параграфом 123 зазначеного рішення, більшість Європейських держав у теперішній час не приймає рішень щодо примусового повернення осіб до Сирії. В своїй оцінці Суд посилається на доклади ООН та висновки УВКБ ООН жовтня 2014 року, серед іншого, щодо de facto мораторію на повернення до Сирії.

Суд також вказує на позицію міжнародної неурядової організації Human Rights Watch щодо того, що молоді чоловіки піддаються особливому ризику ув'язнення або нелюдського поводження в Сирії (параграф 124 зазначеного рішення).

Європейський суд з прав людини доходить висновку, що наведені елементи є достатніми для встановлення обґрунтованості припущень, що повернення заявників до Сирії порушуватиме Статті 2 та/або 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграф 125 зазначеного рішення).

Суд встановив, що наведені доводи є достатніми для висновку Суду, що у разі примусового повернення заявників до Сирії Статті 2 та/або 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод будуть порушені (параграф 126 зазначеного рішення).

Таким чином, колегія суддів, аналізуючи практику Європейського Суду, висновки міжнародних установ та організацій, вважає, що ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну, тому що об'єктивні дані свідчать про те, що сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

В апеляційній скарзі представник ДМС України вказує на те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення по суті спору, не звернув уваги на порушення позивачем п.5 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що виразилося у порушенні ним строків звернення до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Оцінюючи даний довід, колегія суддів звертає увагу на те, що порушення строків звернення особи до органів міграційної служби за захистом, не є підставою для відмови особі в наданні відповідного статусу, відповідно до ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»

За порушення правил перебування іноземних громадян на території України, на позивача було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, який було сплачено, що підтверджується матеріалами справи (а.с.38-40).

Також апелянт, посилаючись на ст. 95 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця зазначає, що в даній нормі чітко визначені категорії осіб до яких можливо застосувати дане поняття, зокрема, дана норма передбачає легальне перебування в країні. Оскільки позивач на момент звернення до відповідача перебував в Україні нелегально, то до нього неможливо застосувати поняття «біженець на місці».

Суд апеляційної інстанції вважає даний довід безпідставним, у зв'язку з наступним.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження.

Тобто, Законом передбачені дві ситуації:

- коли особа внаслідок загрози змушена була прибути в Україну;

- під час перебування особи в Україні в її країні походження виникла загроза для її життя чи безпеки й особа змушена залишитися в Україні внаслідок такої загрози.

Керівництво Управління Верховного Комісару ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців (згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) встановило (мовою оригіналу): «ст. 94. Требование, чтобы лицо находилось вне пределов своей страны для того чтобы называться беженцем, не означает, что это лицо должно обязательно покинуть ее нелегально или даже из-за вполне обоснованных опасений. Оно может решить попросить статус беженца после пребывания какого-то времени за границей. Лицо, которое не было беженцем в момент отъезда из страны, но которое становится беженцем позднее, называется беженцем «на месте». Лицо становится беженцем «на месте» из-за обстоятельств, возникших в стране его происхождения во время его отсутствия. Дипломаты и другие официальные лица, работающие за рубежом, военнопленные, студенты, рабочие-мигранты и другие лица обращались за статусом беженца во время их проживания за границей и были признаны таковыми.

У вищевикладеному рішенні Європейського суду з прав людини у справі Л.М. та інші проти Росії від 15 жовтня 2015 року, суд визнав протиправним рішення національного суду, яким було прийняте рішення про видворення іноземців, тільки на підставі того, що вони перебували на території країни нелегально.

Таким чином, із викладеного можливо дійти висновку, що у позивача, незважаючи на його нелегальне перебування на території України, є передбачене законодавством право звернутися з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки в країні його походження, після його виїзду, почалися військові дії пов'язані з насиллям та вбивством мирного населення, яке засуджено світовою спільнотою.

Треба визнати, що досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Колегія суддів вважає, що факти, викладені позивачем у заяві, протоколі співбесіди є правдоподібними та не суперечать загальновідомим фактам.

Крім того, слід підкреслити, що у цілому, «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування» є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

Позивач зазначав у поданих документах та усно про те, що у разі повернення до країни громадянського походження його призвуть до лав збройних сил діючої влади як військовозобов'язаного, але вбивати він не хоче, в результаті чого побоюється за своє життя.

Апелянт посилаючись на інформацію з мережі Інтернет зазначає, що згідно з виданим наказом Президента Сирії Башшара Аль-Асада (мовою оригіналу) «О предоставлении всеобщей амнистии и освобождении от ответственности за уклонение от призыва в ряды вооруженных сил для всех граждан, как внутри страны, так и за рубежом» позивач при поверненні на батьківщину не буде розглядатися сирійською владою як противник режиму, а тому не буде зазнаватиме жодних переслідувань за цією ознакою.

Проте, колегія суддів вважає, що зазначена інформація не є підставою для відмови позивачу в отриманні додаткового захисту та не виключає обґрунтовані побоювання бути призваним до лав збройних сил Сирії.

За таких обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції, є законним, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, в ньому повно відображено обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин та правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова