Постанова № 56420218, 11.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 березня 2016 року 15:40 №826/12265/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомДержавного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради Українидо Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Державний будівельний комбінат Управління справами Верховної Ради України звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.07.2014 №105026552208 та від 30.07.2014 №105126552208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.11.2015 касаційну скаргу Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки відповідача про порушення Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій з його контрагентом, не відповідають дійсності. Посилався на наявність належним чином складених первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій з даним контрагентом у періоді, що перевірявся.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки від 21.07.2014 №644/26-55-22-08/21586524 та, відповідно, податкових повідомлень-рішень від 30.07.2014 №105026552208 та від 30.07.2014 №105126552208, з огляду на відсутність реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

В судовому засіданні, суд протокольною ухвалою замінив відповідача Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

У судовому засіданні 25.01.2016 суд, керуючись частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Посадовими особами Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку підприємства Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» за період з 01.08.2012 по 31.03.2013.

Перевіркою встановлено порушення Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України:

- підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 260 480,00 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 248 076,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві складено акт від 21.07.2014 №644/26-55-22-08/21586524 та винесено податкові повідомлення-рішення:

від 30.07.2014 №105026552208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 390 720,00 грн., у тому числі: 260 480,00 грн. - основний платіж, 130 240,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 30.07.2014 №105126552208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на прибуток у сумі 372 114,00 грн., у тому числі: 248 076,00 грн. - основний платіж, 124 038,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями від 30.07.2014 №105026552208 та від 30.07.2014 №105126552208, Державний будівельний комбінат Управління справами Верховної Ради України оскаржило їх до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з акта перевірки від 21.07.2014 №644/26-55-22-08/21586524 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України та товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс».

З матеріалів справи вбачається, що між Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 25.10.2012 №251012, відповідно до якого продавець зобов'язується передати товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього обумовлену суму. При цьому під товаром сторони мають на увазі світильники.

На підтвердження виконання договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору купівлі-продажу від 25.10.2012 №251012, платіжних доручень, податкових накладних, видаткової накладної, рахунку-фактури, виписок з рахунків, фотозвіт, акта приймання виконаних будівельних робіт.

Проаналізувавши надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що господарські операції між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» фактично не здійснювалися, з огляду на наступне.

Згідно пункту 1.2 договору купівлі-продажу від 25.10.2012 №251012, загальна вартість світильників становить 1 488 456,00 грн.

З платіжних доручень вбачається, що оплата за світильники здійснювалась згідно рахунку від 26.10.2012 № АС-0000045-10, однак, рахунок-фактура від 26.10.2012 № АС-0000045-10 виписаний на суму 959 753,00 грн., а загальна сума по платіжним дорученням становить 1 488 456,00 грн..

З видаткової накладної від 31.10.2012 №АС-0064-10 вбачається, що товар отримала ОСОБА_2, згідно довіреності від 31.10.2012 №1741.

Проте, позивачем не надано копії довіреності на підтвердження права ОСОБА_2 отримувати матеріальні цінності.

Так, згідно пункту 3.7 договору купівлі-продажу від 25.10.2012 №251012 разом із товаром продавець надає покупцеві відповідні видаткові та податкові накладні, а також сертифікат якості товару. Однак, позивачем не дано жодного сертифікату якості товару, придбаного у контрагента.

Також, суд наголошує, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що на момент вчинення зазначених взаємовідносин, товариство з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, також, які б підтверджували можливість товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» щодо виконання укладеного договору купівлі-продажу від 25.10.2012 №251012, зокрема, наявності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, а відтак суд приходить до висновку про відсутність дійсного руху активів між учасниками відповідних операцій.

Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 17.02.2014 № К/800/47514/13.

У свою чергу, Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві на спростування реальності господарських операцій, здійснених між Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України та товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» посилається на протокол допиту свідка від 05.08.2013, яким встановлено, що громадянин ОСОБА_3 з приводу реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» нічого не знає і вперше почув про це від працівників податкової міліції; підприємство не реєстрував, документи не підписував; проте повідомив, що на початку 2012 року ним втрачено паспорт громадянина України з ідентифікаційним кодом, які через певний проміжок часу були повернуті йому невідомими особами; документи на створення товариства або довіреностей від свого імені на представництво інтересів не підписував; жодних договорів, контрактів, накладних (у тому числі, податкових накладних), актів прийнятих (виконаних) робіт, податкової звітності, будь-яких бухгалтерських документів та пустих бланків він не підписував; також, ним не відкривалися рахунки в банках.

З матеріалів справи вбачається, що всі первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні, підписані з боку товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» особою, яка значилась директором товариства - ОСОБА_3

З метою підтвердження чи спростування доводів відповідача, які закріплені в акті перевірки та в протоколі допиту свідка від 05.08.2013, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.10.2014 було призначено судове засідання в режимі відеоконференції та доручено Роменському міськрайонному суду Сумської області забезпечити проведення відеоконференції з участю свідка - директора контрагента - ОСОБА_3

Суд наголошує, що свідок був повідомлений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав.

Згідно показів свідка ОСОБА_3, надані до огляду первинні документи по взаємовідносинам між Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України та товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» він бачить вперше, а підпис зазначений на них - поставлений не ним.

Таким чином, вказані свідчення повністю підтверджують інформацію, яка міститься в протоколі допиту свідка від 05.08.2013.

Незважаючи на те, що згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань товариство з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» було зареєстровано та перебувало в стані платника податку на додану вартість, ОСОБА_3, який зазначений, як керівник даного товариства заперечував свою участь у його створенні та діяльності.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, суд приходить до висновку, що податкові накладні які стали підставою для формування Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановленої особи від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс», зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а тому, виписані від її імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою, звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд України в постанові від 02.12.2015 №0870/8011/12 та в ухвалі від 29.09.2015 №2а-9691/10/0870, який згідно положень статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати подані позивачем первинні документи на підтвердження сформованого податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товарів від контрагента, фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право на формування податкового кредиту і валових витрат по таким взаємовідносинам.

Таким чином, суд, системно проаналізувавши викладене, вважає зазначені господарські операції такими, що фактично не здійснювалися, а надані позивачем до суду первинні документи такими, що складені з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс».

З урахуванням того, що по справі встановлено відсутність реальності здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність донарахування йому грошових зобов'язань по податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства і застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 30.07.2014 №105026552208 та від 30.07.2014 №105126552208.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позову Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України відмовити повністю.

2. Стягнути з Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 21586524) решту суми судового збору у розмірі 4384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні 80 коп.) на розрахунковий рахунок №31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський