Рішення № 56416206, 09.02.2016, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/2017/16

Справа № 522/23082/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі - Шевчик В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Одеси в особі ОМР за участю третіх осіб - Реєстраційної служби ОМУЮ, КП «Бюро технічної інвентаризації» про визнання свідоцтва про право власності недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 11.11.2015 року звернувся до суду з позовом до Територіальної громади м. Одеси в особі ОМР, за участю третіх осіб - Реєстраційної служби ОМУЮ, КП «Бюро технічної інвентаризації», за яким просив визнати свідоцтво НОМЕР_1 про право власності на нежитлове приміщення першого поверху НОМЕР_2 від 29.08.2012 року недійсним та скасувати державну реєстрацію прав від 01.10.2012 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він є власником 13/100 частин нежитлових приміщень підвалу НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_1. Рішенням виконавчого комітету ОМР №70 від 28.02.2013 року було внесено зміни та встановлено. що спірне приміщення не є першим поверхом а є підвалом. Однак, до теперішнього часу спірне свідоцтво право власності на нежитлове приміщення першого поверху НОМЕР_2 від 29.08.2012 року не анульовано та державна реєстрація прав від 01.10.2012 року не скасована. Вважає дані обставини порушують його законні права та інтереси.

У судове засідання не з'явився позивач, хоча був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

У судове засідання не з'явились представники відповідача та третьої особи, хоча були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Представник відповідача - ОСОБА_2 (діє на підставі довіреності від 23.06.2015 року) надав 09.02.2015 року суду заяву, відповідно до якої просив справу розглядати у його відсутності та відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав: позивач узагалі не зазначив, й чому саме полягають порушення його прав та інтересів; також відзначив, реєстрація права власності за позивачем та відповідачем здійснена зовсім на різні об'єкти - за позивачем зареєстровано приміщення НОМЕР_3, за відповідачем - приміщення НОМЕР_2.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи прийшов до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.08.2012 року було видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення першого поверху НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_1, власником яких є територіальна громада м. Одеси в особі ОМР на праві комунальної власності (а.с.3).

Рішенням виконавчого комітету ОМР №70 від 28.02.2013 року були внесені зміни до підпункту 2.8 пункту 2 рішення виконавчого комітету ОМР від 21.06.2012 року №211 «Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси шляхом викладення його у новій редакції, а саме «Приміщення підвалу НОМЕР_2, загальною площею 35,1 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_1» (а.с.5).

15.10.2015 року було укладено договір купівлі-продажу 13/100 частин нежитлових приміщень підвалу НОМЕР_3 в будинку АДРЕСА_1 та право спільної частково власності зареєстровано за ОСОБА_1, що підтверджується наданою позивачем копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності НОМЕР_4 від 16.10.2015 року (а.с.4).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Матеріальний аспект захисту охоплює й положення гл. 3 ЦК, в якій йдеться саме про захист цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Зміст зазначених у ст.15 ЦК підстав для захисту не розкривається, але він відображений у відповідних нормах ст.ст., що регулюють ту чи іншу категорію правовідносин.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб ( аналіз ВСУ практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України від 29.05.2014 року). .

Згідно з положеннями ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Відповідно до ст.ст. 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб й лише в межах заявлених ним позовних вимог та на підставі доказів сторін й інших осіб які беруть учать у справі.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України сторони є рівними учасниками судового розгляду та згідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, а згідно ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до п.25, 26 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2, під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів у порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником 13/100 частин нежитлового приміщення підвалу НОМЕР_3 по АДРЕСА_1, право власності зареєстровано та ніким не оскаржується. З наданих документів суду не вбачається, у чому саме полягають порушення прав ОСОБА_1, позивачем не надано суду належних допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що його права та свободи взагалі будь-ким порушені чи не визнаються, або оспорюються, не навів доказів у чому полягають порушення його прав, та яким чином зареєстроване право власності на приміщення НОМЕР_2 за вищевказаною адресою зачіпає його права та інтереси.

Отже, суд приходить до висновку про те, що позивач не надав суду достатніх доказів про порушення або оспорювання його права чи охоронюваного законом інтересу з боку відповідача, що вказує про відсутність спору про право. Відсутність порушення права позивача тягне за собою відмову у його захисті судом і відповідно має своїм наслідком відмову у позові.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повно і всебічно з'ясував обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, що були досліджені в судовому засіданні, вирішив справу згідно із законом.

Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 169, 179, 197, 209, 212-215, 218 ЦПК України, 15-16 ЦК України, п.25, 26 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Одеси в особі ОМР, третя особа Реєстраційна служба ОМУЮ, КП «Бюро технічної інвентаризації» про визнання свідоцтва про право власності недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, в порядку ст. 294 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.

Суддя Приморського

районного суду м. Одеси Домусчі Л.В.

09.02.2016