Рішення № 56410543, 10.03.2016, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

263/9085/15-ц

2/263/55/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2016 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі судді Шатілової Л.Г., при секретарі Маслюк К.О., за участю представника відповідача- Шаврова М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, до виконкому Маріупольської міської ради, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Житло-плюс», орган опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради, про визнання права користування, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання за нею та її неповнолітніми дітьми: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, права користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачка зазначила, що з 14.09.2002 р. вона знаходилася у шлюбі з ОСОБА_4. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей. Після реєстрації шлюбу вони періодично стали проживати у квартирі її матері-Воїн М.П. за адресою: АДРЕСА_2 та у спірній квартирі, де був зареєстрований її чоловік. Рішенням колегії Жовтневої районної адміністрації м. Маріуполя від 26.01.2005р. за № 15/3 її чоловіка- Воробьова ОСОБА_5 визнано наймачем двокімнатної квартири № 87 житловою площею 27,2 кв.м. в будинку № 96 по вул. Артема в м. Маріуполі. З цього часу вони всією сім'єю стали постійно проживати у вищевказаній квартирі. 09.05.2014р. ОСОБА_4 внаслідок вогнепального поранення у серце, помер. Просить визнати за нею та її дітьми право користування вищевказаною квартирою, оскільки вони вселилися у квартиру за згодою наймача, як члени його сім'ї.

Позивачка в судовому засіданні позов підтримала з підстав, вказаних у позовній заяві, просила його задовольнити.

Представник Маріупольської міської ради в судовому засіданні просив відмовити у задоволені позову, мотивуючи тим, що позивачка брала участь у приватизації кв.№5 в будинку № 108 по вул. Зелинського в м.Маріуполі, по теперішній час зареєстрована у своєї матері-Воїн М.П. за адресою: м.Маріуполь, пр. Нахімова, б.№196, кв.№ 42, доказів, яки б свідчили про те, що вона втратила зв'язок з вищевказаними квартирами не надала, тому вважає позивачку та її дітей тимчасовими жильцями, які підлягають виселенню.

Представник третьої особи: ТОВ «Житло-плюс» просив розглянути справу на розсуд суду.

Представник органу опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був неодноразово повідомлений відповідно до вимог Закону.

Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 суду пояснили, що вони тривалий час знайомі з сім'єю позивачки і неодноразово приходили до них у гості в кв.№87 в б.№ 96 по вул. Артема в м. Маріуполі, де ОСОБА_4 постійно проживали. Після смерті ОСОБА_4- 09 травня 2014 р., позивачка з дітьми залишилася проживати у вищевказаній квартирі.

Суд, вислухавши позивачку, представника відповідача, допитавши свідків, дослідивши представлені у справі докази, вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що передбачено ст.1 Цивільного процесуального кодексу України.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, 14.09.2002 р., перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, 07.08.1976 р.н./а.с.12/ Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.18,19/

Згідно особового рахунку № 6087-16 ОСОБА_4 був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_4 з 09.04.1984р. / а.с.5/

Рішенням колегії Жовтневої районної адміністрації м. Маріуполя від 26.01.2005р. за № 15/3 ОСОБА_4 визнано наймачем двокімнатної квартири № 87 житловою площею 27,2 кв.м. в будинку № 96 по вул. Артема в м. Маріуполі /а.с.13/.

09.05.2014р. ОСОБА_4 трагічно загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 12.09.2014р. /а.с.11, 15/.

Згідно договору купівлі-продажу від 09.03.2000р. ОСОБА_11,матері позивачки, належить квартира АДРЕСА_3 /а.с.14/

ОСОБА_1 та її діти: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, б№196, кв.№42. /а.с.53/

Також, у судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 брала участь у приватизації квартири АДРЕСА_4, про що свідчить свідоцтво про право власності на житло від 20.01.1995 р. /а.с.62,65/

Відповідно до ст. 65 ч.2 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України) вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 ( v0009700-96 ) "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду. (Пункт 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98р.)

У судовому засіданні було встановлено, що позивачка з 2002р., після укладення шлюбу з ОСОБА_4 стала періодично проживати за місцем реєстрації чоловіка за адресою: кв.№87 в б.№ 96 по вул. Артема в м.Маріуполі, а з 2005р., коли ОСОБА_4 став наймачем квартири, вона з неповнолітніми дітьми: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 стали проживати у вищевказаній квартирі постійно як сім'я і проживають по теперішній час, що було підтверджено в судовому засіданні свідками: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,ОСОБА_10, а також актом обстеження від 28.07.2015р., складеним за участю представників ТОВ «Житло- плюс» /а.с.6/.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини та аналізуючи їх відповідно до вимог Закону, суд вважає, що в судовому засіданні достовірно було встановлено, що позивачка з неповнолітніми дітьми набула права користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_5, оскільки вселилася у вищевказане приміщення як член сім'ї наймача, вела з наймачем спільне господарство, проживає у приміщенні більше 10 років, оплачує комунальні послуги за користування житлом /а.с.48/. Все це свідчить проте, що спірна квартира була постійним місцем проживання позивачки та її дітей. Відсутність письмової згоди наймача на вселення позивачки з дітьми не спростовує вищевикладених обставин.

Суд не враховує, що позивачка брала участь у приватизації квартири АДРЕСА_4, оскільки на час приватизації вона була неповнолітньою і її матір ОСОБА_11 продала вищевказану квартиру. Крім того, суд вважає, що факт приватизації квартири не позбавляє позивачку права на користування іншою квартирою.

При розгляді справи, суд враховує інтереси неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2

Статтею 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.

Згідност.8 Закону України «Про охорону дитинства»кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства»передбачено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'їразом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

В судовому засіданні встановлено, що неповнолітні діти позивачки постійно проживали разом з наймачем спірної квартири, їх батьком - ОСОБА_4, який трагічно загинув 09.05.2014р., участі у будь-якій приватизації не брали, іншого житла не мають, тому, також, набули права користування двокімнатною квартирою №87 в будинку № 96 по вул. Артема в м. Маріуполі.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачка ОСОБА_1 та її неповнолітні діти: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_7, набули право користування жилим приміщенням у двокімнатної квартирі № 87 житловою площею 27,2 кв.м., загальною площею 45,0 кв.м., в будинку № 96 по вул. Артема в м. Маріуполі Донецької області, у звязку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.65 ЖК України,ст. 29 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України), ст.ст.8,11ЗаконуУкраїни «Про охорону дитинства», ст.ст.1, 3, 4, 10, 11, 60, 61, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, до виконкому Маріупольської міської ради, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Житло-плюс», орган опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради, про визнання права користування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_8 та її неповнолітніми дітьми: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7, право користування жилим приміщенням у двокімнатної квартирі № 87 житловою площею 27,2 кв.м., загальною площею 45,0 кв.м., в будинку № 96 по вул. Артема в м. Маріуполі Донецької області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не булиприсутні у судовому засіданніпід час проголошеннярішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днівз дня отриманнякопії цього рішення.

Суддя Л.Г. Шатілова