Рішення № 56400610, 14.03.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Собіна І.М., Максимчук З.М.

секретар судового засідання: Вох В.С.

за участі: представника позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" на рішення Корецького районного суду від 27 січня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами та пенею,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Корецького районного суду від 27 січня 2016 року Публічному акціонерному товариству "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк" або банк) відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами та пенею.

На рішення суду банком подано апеляційну скаргу, де покликається на його незаконність і необґрунтованість через порушення судом норм процесуального та матеріального права.

На її обґрунтування зазначалось про недотримання судом вимог ст. 625 і 1048 ЦК України щодо нарахування індексу інфляції та трьох процентів річних у разі прострочення зобов'язання та сплати процентів за користування кредитом. Також не взято до уваги і п. 5.1 Умов надання споживчого кредиту щодо сплати боржником неустойки у разі порушення зобов'язання.

Вважає спірні правовідносини за договором кредиту чинними і такими, що створюють правові наслідки для сторін.

Суд знехтував правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена 23 вересня 2015 року постановою у справі №6-1206цс15, за якою позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Наявність судового рішення не припиняє відносин між сторонами у зобов'язанні, не звільняє боржника від відповідальності і не позбавляє права на штрафні санкції.

З викладених міркувань просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове - про задоволення позову.

Заслухавши думку судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Відмовляючи банку в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності вимог, оскільки нарахування спірних сум заборгованості, яка складається із процентів за користування кредитом і пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, не підтверджене жодними доказами. Крім того, нарахування спірних сум здійснювалося повторно на ті ж самі суми основного боргу, які вже були сплачені боржником на користь кредитора раніше.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Матеріалами справи встановлено, що 22 вересня 2008 року між Закритим акціонерним товариством "Акцент-Банк" (після зміни найменування - ПАТ "Акцент-Банк") і відповідачем укладено договір №АСТVRХ22810005, за умовами якого ОСОБА_1 отримав 1 243, 20 гривень кредиту зі сплатою 12% річних за користування коштами на суму залишку заборгованості.

Кредитний договір складається із заяви і анкети позичальника, а також Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) (а.с. 5; 5, зв.; 6-12).

Рішенням Корецького районного суду від 2 вересня 2013 року, що набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 1 243, 20 гривень заборгованості за кредитом, 80, 81 гривень заборгованості за процентами за користування кредитом, 201, 36 гривень комісії за користування кредитом та 1 250 гривень пені за несвоєчасне виконання зобов'язань (а.с. 3-3, зв.).

18 вересня 2014 року ст. державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Корецького районного управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №563\547\13-ц, що виданий на виконання зазначеного рішення суду (а.с. 54).

25 вересня 2014 року боржник добровільно сплатив на користь стягувача суму в 3 087, 46 гривень сукупної заборгованості, про що свідчать платіжне доручення №1229 та відповідне розпорядження №44760578\14 (а.с. 55; 55, зв.). З викладеної підстави виконавче провадження закінчено, про що того ж числа ст. державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Корецького районного управління юстиції винесено відповідну постанову (а.с. 56).

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення з позичальника на користь банку 37 207, 56 гривень заборгованості за кредитом, з яких: 2, 63 гривень складають заборгованість за процентами за користування кредитом; 34 956, 95 гривень - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 500 гривень - штраф (фіксована частина); 1 747, 98 гривень - штраф (процентна складова).

В засіданні апеляційного суду представник банку наполягав на меншій сумі заборгованості за пенею - 8 763, 30 гривень.

Стаття 599 ЦК України передбачає належним чином проведене виконання як підставу припинення зобов'язання.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.ст. 550-552 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється у договорі. Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

З постанови Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року, яка висловлена у справі №6-2003цс15 і яка відповідно до ч. 2 ст. 360 (7) ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні норм права, вбачається, що цивільно-правова відповідальність - це покладання на правопорушника заснованих на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов'язку нової, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нової додаткової. Покладання на боржника нових додаткових обов'язків як міри цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне і те ж порушення - термін виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України про заборону подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин апеляційний суд знаходить, що до стягнення підлягає лише пеня, розмір якої в той самий час підлягає зменшенню відповідно до вимог ч. 2 ст. 616 ЦК України та обставин справи.

Згідно з цією нормою закону суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Термін, за який позивач вимагає стягнути пеню за прострочення виконання зобов'язання, становить період часу із 22 вересня 2008 року по 23 вересня 2015 року (а.с. 4-4, зв.).

Між тим, колегією суддів при вирішенні спірних правовідносин ураховується інший термін нарахування пені, ніж той, на якому наполягав банк, а саме з 2 вересня 2013 року, тобто з дня ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості, по 25 вересня 2014 року, тобто по день добровільного виконання боржником рішення суду і припинення в зв'язку з цим зобов'язання. Також береться до уваги те, що кредитор через свою бездіяльність навмисно сприяв збільшенню розміру неустойки, а тому за викладених обставин належним до стягнення розміром пені є 200 гривень замість 34 956, 95 гривень ( від 37 734, 95 гривень відняти 2 775, 37 гривень), стягнення яких вимагав банк.

Верховний Суд України у своїй постанові від 23 вересня 2015 року (справа №6-1206цс15) висловив правову позицію, де зазначено, що виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та Цивільного кодексу України.

Крім того, з роз'яснень, даних пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в абз. другому п. 17 своєї постанови від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", вбачається, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Оскільки ОСОБА_1 не спростував нарахованих 2, 63 гривень заборгованості за процентами, тому цю суму слід стягнути з нього на користь ПАТ "Акцент-Банк".

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню з остаточним стягненням з відповідача на користь банку 202, 63 гривень (200 гривень пені + 2, 63 гривень процентів) сукупної заборгованості.

Приходячи до висновку про скасування оскаржуваного рішення, апеляційний суд також бере до уваги правову позицію, що висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 листопада 2012 року у справі №6-122цс12.

Цією постановою встановлено, що за змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Наявність вини позичальника, який одержав кредитні кошти за договором та не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язань за цим договором згідно зі ст. 614 ЦК України, є підставою для покладення на нього цивільно-правової відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань.

Як убачається, при вирішенні спірних правовідносин суд першої інстанції уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.

Норми ч. 1 ст. 88 ЦПК України передбачають присудження позивачеві понесених і документально підтверджених судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Тому судовий збір у 1 339, 80 гривень, які просить стягнути позивач за подання апеляційної скарги, підлягає до стягнення з ОСОБА_1 на його користь.

Мотивом для ухвалення нового рішення - про часткове задоволення позову відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

На підставі ст.ст. 1054, 550-552, 616, 614 ЦК України, постанови Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі №6-2003цс15, постанови Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-1206цс15, постанови Верховного Суду України від 14 листопада 2012 року у справі №6-122цс12, абз. другого п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" задовольнити частково.

Рішення Корецького районного суду від 27 січня 2016 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (код ЄДРПОУ: 14360080; рах. № 29090829000010 UAH та 29092829000052 USD; МФО: 307770) заборгованість за процентами та пенею у розмірі 202 (двісті два) гривні 63 копійки та судовий збір у розмірі 1 339 (одна тисяча триста тридцять дев'ять) гривень 80 копійок.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: