Ухвала суду № 56395447, 09.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2016 року м. Київ К/800/37312/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Зайцева М.П., Костенка М.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м Києві

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015 року

у справі № 826/7178/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВБР Електрік» (далі - позивач, ТОВ «ВБР Електрік»)

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «ВБР Електрік» звернулось у квітні 2015 року до суду з позовом до ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.11.2014 року № 0005942201.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну виїзну перевірку позивача з питань формування, нарахування та сплати податку на додану вартість за липень, вересень 2014 року, результати якої оформлено актом від 05.11.2014 року № 8182/26-51-22-01/32527242, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість за липень, вересень 2014 року у розмірі 341 858,00 гривень.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.11.2014 року № 0005942201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 341 858,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 170 929,00 гривень.

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Тобто, виникнення у платника податків права на включення податку на додану вартість до податкового кредиту пов'язано із фактичним здійсненням господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), що підтверджується первинними документами, складеними відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

За змістом п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положеннями ст. 9 Закону № 996-ХІV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За змістом п. 140.2 ст. 140 ПК України, у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним; у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Судами вірно зауважено, що в даному випадку слід враховувати приписи п. 138.4 ст. 138 ПК України, за яким витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 138.6 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно з п. 192.1 ст. 192 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Положеннями пп. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192 ПК України встановлено, що якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.

Відповідно до пп. 192.1.2 п. 192.1 ст. 192 ПК України, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно збільшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку; б) отримувач відповідно збільшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення перерахунку.

За приписами п. 192.3 ст. 192 ПК України результат перерахунку податкових зобов'язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Порядок та оформлення коригування сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість згідно положень статті 192 ПК України визначений Наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» від 14.01.2014 року № 10, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.01.2014 року за № 185/24962, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок).

Зокрема, пунктом 20 Порядку визначено, що у разі здійснення коригування сум податкових зобов'язань відповідно до статті 192 розділу V ПК України постачальник товарів/послуг виписує розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (далі - розрахунок коригування) за формою згідно з додатком 2 до податкової накладної.

Порядок складання, реєстрації, зберігання розрахунку коригування аналогічний порядку, передбаченому для податкових накладних.

Номер розрахунку коригування присвоюється відповідно до його номера в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Пунктом 21 Порядку визначено, що на підставі вказаного розрахунку отримувач товарів/послуг здійснює коригування податкового кредиту відповідно до статті 192 розділу V ПК України (за умови дотримання положень законодавчих актів щодо віднесення сум до податкового кредиту) з обов'язковим відображенням зазначених коригувань у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних (з від'ємним чи позитивним значенням).

Розрахунок коригування складається виключно продавцем - особою, яка є платником податку, філією чи структурним підрозділом, якому делеговано право складання податкової накладної (відповідно до пункту 2 цього Порядку), особою, яка веде облік результатів під час виконання договорів про спільну діяльність та відповідальна за утримання та внесення податку до бюджету, особою - управителем майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість при здійсненні господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами про управління майном, та покупцем - отримувачем послуги, наданої йому нерезидентом, місце постачання якої розташоване на митній території України, з обов'язковим включенням зазначених коригувань до зміни податкових зобов'язань та одночасним відображенням у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних з від'ємним чи позитивним значенням (пункт 22 Порядку).

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємий період позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Фінанс рілейшнз груп» з придбання товарів.

На підтвердження реального здійснення зазначених господарських операцій позивачем долучено до матеріалів справи копії видаткових та податкових накладних, при дослідженні яких судами попередніх інстанцій встановлено,що вони є первинними документами у розумінні Закону № 996-ХІV та відповідають вимогам ПК України.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, у вересні 2014 року позивачем здійснено повернення придбаних у ТОВ «Фінанс рілейшнз груп» товарів, що підтверджується копіями накладних на повернення товару.

Так, судами встановлено, що за наслідками повернення придбаних у контрагента ТОВ «Фінанс рілейшнз груп» товарів, позивачем проведено коригування кількісних і вартісних показників за вересень 2014 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи розрахунками кількісних і вартісних показників за вказаний період.

Разом з тим, при дослідженні долучених до матеріалів справи копій виписок по операціям встановлено повернення ТОВ «Фінанс рілейшнз груп» на рахунки позивача сум сплачених за поставлений у липні 2014 року товар.

При цьому, встановлено, що зазначені операції у повній мірі відображені в декларації з податку на додану вартість ТОВ «ВБР Електрик» за вересень 2014 року, та були прийняті контролюючим органом без зауважень.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано підставність та правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат, на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилань відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, які слугували однією з підстав для висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, у зв'язку з тим, що порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ТОВ «ВБР Електрік» податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

При цьому, як вірно зауважено судами відповідачем не надано суду жодного доказу наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій як позивача та і його контрагента.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м Києві - відхилити.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015 року у справі № 826/7178/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова Судді: М.П. Зайцев М.І. Костенко