Рішення № 56393519, 09.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 310/5427/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Прінь І.П.

Провадження № 22-ц/778/970/16 Суддя-доповідач: Пільщик Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«09» березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Сапун О.А.

Краснокутської О.М.

за участю секретаря: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 грудня 2015 року по справі

за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельним сервітутом, -

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельним сервітутом.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 09 квітня 2003 року між власником житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 і власником будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_2 ОСОБА_5, яка є її матір'ю, був укладений договір про установлення права обмеженого користування земельною ділянкою (сервітут). Згідно з ч.3 ст.100 ЗК України цей договір зареєстровано в Книзі записів договорів на встановлення земельних сервітутів від 23.06.2003 року за №103. Пунктом 1,2 договору встановлено, що право обмеженого користування включає ремонт, реконструкцію і експлуатацію будинків, будівель та споруд з використанням сусідньої земельної ділянки. Складовою частиною договору є план земельної ділянки по встановленню сервітуту.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

22.05.2014 року державним нотаріусом Бердянської міської нотаріальної контори їй видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_2 та свідоцтво про право власності за заповітом на земельну ділянку по АДРЕСА_2.

У 2014 році нею на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт, яка була зареєстрована інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, розпочато роботи з реконструкції житлового будинку АДРЕСА_2. Проведення деяких робіт, а саме утеплення стіни будинку, обладнання відмостки, проведення штукатурних робіт можливо лише з земельної ділянки відповідача. Неодноразово зверталась до відповідача з проханням надати допуск будівельників на територію земельного сервітуту, але відповідач відмовляє.

Посилаючись на ч.6 ст. 403 ЦК України, просила зобов'язати ОСОБА_3 не перешкоджати їй у користуванні земельним сервітутом відповідно до умов договору про установлення права обмеженого користування земельною ділянкою (сервітут) від 09 квітня 2003 року, реєстраційний номер 103.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 грудня 2015 року позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_4 у користуваннф земельним сервітутом, встановленим відповідно до умов договору про установлення права обмеженого користування земельною ділянкою (сервітут) від 09 квітня 2003 року, реєстраційний номер №103.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на припинення дії сервітуту на підставі абз. 6 п.п.3.3 п. 3 договору від 09 квітня 2003 року, відсутність запису щодо реєстрації вказаного договору у Книзі записів договорів на встановлення земельних сервітутів, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до п.п.2,4 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення не відповідає.

Ухвалюючи рішення та покладаючи на ОСОБА_3 обов'язок не перешкоджати ОСОБА_4 у користуванні земельним сервітутом, суд виходив з того, що земельний сервітут на належну ОСОБА_3 земельну ділянку встановлений договором про право обмеженого користування земельною ділянкою (сервітут) від 09.04.2003 р., який був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, і відповідно до ч.6.ст.403, ст.1218 ЦК України договір зберігає чинність і для нового власника.

Однак з висновками суду погодитися не можна.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Відповідно до вимог ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 404 ЦК України, ст.ст. 98, 99 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою.

За правилами ст. 402 ЦК України, ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до ч. 1 ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно із ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Суд зазначених вимог закону не врахував, у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України не з'ясував обсяг та характер заявлених позовних вимог, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді жилого будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки розміром 0,0365 га за цією ж адресою. Спадкоємцю померлої за заповітом - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 було видане державним нотаріусом Торезької державної нотаріальної контори свідоцтво про право на спадщину за заповітом на домоволодіння АДРЕСА_2 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку розміром 0,0365 га (а.с.8-14)

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину та витягу про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно прав ( номер витягу: 21983813 від 22.05. 2014 року) спірне домоволодіння складається з житлового будинку загальною площею жилою площею загальною площею 55,7 кв.м житловою площею 36,9 кв.м. а також господарчих споруд та будівель: К - літньої кухні, Л - літньої кухні, М - сараю, Н - навісу, Р - навісу, О - душу, П - вбиральні, №2 - хвіртки, №3 - воріт, №4 - паркану (а.с.8,10,11).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У заявлених вимогах про усунення перешкод у користуванні земельним сервітутом ОСОБА_4, обґрунтовуючи неправомірність відмови ОСОБА_3 у проведенні будівельних робіт з його земельної ділянки, посилається на договір про право обмеженого користування земельною ділянкою (сервітут) від 09.04.2003 р., укладений між попереднім власником ОСОБА_5 та ОСОБА_3

Таким чином, саме на позивача покладався обов'язок доведення вчинення відповідачем дій, які перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, тобто факту протиправної поведінки відповідача, а на відповідача - правомірність таких дій, у випадку їх вчинення.

Проте належними та допустимими доказами в процесі розгляду справи позивачем не доведено, що відповідач перешкоджає їй в здійсненні прав сервітутного землекористування відповідно до умов договору від 09.04.2003 р.

Із матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 сервітут був встановлений у формі договору на використання земельної ділянки, належної ОСОБА_3 і відносини, які виникли за цим договором, засновані на юридичній рівності сторін і вільному їх волевиявленні.

Однак суд не звернув увагу на підстави та умови встановлення земельного сервітуту при укладенні договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, не дав належної правової оцінки питанням, що визначають істотні умови договору, хоча ці обставини мають суттєве значення для правильного вирішення заявленного ОСОБА_4 позову.

Право земельного сервітуту по суті є можливістю обмеженого використання чужої земельної ділянки (ділянок) в певних цілях. Відповідно до п. 1.1. договору ОСОБА_3 надав безоплатне право сервітутного користування земельною ділянкою площею 0,00030 га, і сторони визначили функціональне призначення - обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яке включає ремонт реконструкцію і експлуатацію, розташованих за адресою АДРЕСА_2.

На момент укладення договору сервітутного землекористування від 09.04.2003 року ОСОБА_5 на праві власності належав будинок загальною площею 55,7 кв.м., жилою площею 36,9 кв.м.

Межі земельної ділянки, на якій встановлювався сервітут, за зазначеним договором в натурі не виносилися.

Отже, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 узгодили суттєві умови договору, як це встановлено у ч. 1 ст. 403, ст. 404, ст. 628 ЦК України. Договір надавав ОСОБА_5 право безоплатно користуватися земельною ділянкою для обслуговування будинку і проведення робіт, які необхідні для експлуатації будівлі, підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу будівлі загальною площею 55,7 кв.м., жилою площею 36,9 кв.м.

Таким чином, відповідно до ст.ст.1216,1218 ЦК України до спадкоємця право сервітутного користування перейшло в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника.

Між тим, відповідно до ескізного проекту реконструкції жилого будинку з надстройкою літніх приміщень по АДРЕСА_2, та декларації про початок виконання будівельних робіт, на які посилається позивачка в обґрунтування правомірності проведення будівельних робіт та необхідності для цього використовувати земельну ділянку ОСОБА_3, об'єкт має інші характеристики та параметри, ніж узгоджували ОСОБА_6 та ОСОБА_3 при укладенні договору для його обслуговування, а саме: загальна площа - 265,8 кв.м., житлова - 69,9 кв.м, допоміжна - 195,9 кв.м, кількість поверхів - 2 ( а.с.15-19).

В результаті таких дій ОСОБА_4 об'єкт втрачає тотожність із тим, на який ОСОБА_5 отримала право його обслуговування з безоплатним використанням чужої земельної ділянки. Фактично йдеться про об'єкт з новими об'ємно-планіровочними рішеннями, зовнішніми архітектурними властивостями, якістю та технічними характеристиками, а тому вимоги ОСОБА_4 щодо доступу до земельної ділянки ОСОБА_3 для проведення будівельних робіт та обслуговування цього об'єкту виходить за межі обсягу прав, виду земельного сервітуту, визначених умовами договору від 09.04.2003 року.

Отже, доводи ОСОБА_4, що відповідач порушив зобов'язання, встановлені договором від 09.04.2003 р., є безпідставними.

Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким способом. Втім, для забезпечення можливісті проведення зазначених робіт позивачка не зверталася до ОСОБА_3 у відповідності до ст.402 ЦК України з пропозицією укладення нового договору, з визначенням конкретного розміру сервітутної ділянки та меж на місцевості, обсягу прав та умов стосовно обмеженого користування чужою земельною ділянки.

Згідно з ч. 2 статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відповідно до ч.2 ст.14 ЦК України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Таким чином, не встановлено, що у спірних відносинах з боку ОСОБА_3 мали місце дії протиправного характеру, а відсутність таких дій виключає можливість задоволення позову, з яким звернулася ОСОБА_4

З огляду на викладене та у відповідності до п.п.2,4 ст. ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст. ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 грудня 2015 року скасувати.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельним сервітутом.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: