Ухвала суду № 56391666, 09.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1626/16

Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М.

Доповідач Варикаша О. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді - Варикаші О.Д.

суддів - Станкевича В.А.

- Ступакова О.А.

при секретарі - Желєзнову В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19.10.2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним,-

встановила:

ОСОБА_3 звернулася з вказаним позовом до суду (а. с. 2-3), в якому просила усунути перешкоди у користуванні власністю, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_4, шляхом виселення.

Свої позовні вимоги ОСОБА_3, як зазначено в рішенні суду, обґрунтовувала тим, що вона на підставі договору дарування від 17.12.2014 року є власником квартири АДРЕСА_1. Після виселення з квартири попереднього власника - ОСОБА_5, виявилося, що в одній з кімнат проживає ОСОБА_4, яка відмовляється виселятися з кімнати, чим перешкоджає їй у користуванні власністю.

ОСОБА_4 пред'явила вказаний зустрічний позов (а. с. 39-40), в якому просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 17 грудня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Трубачовою Г.І. Одеського міського нотаріального округу Одеської області.

Свої позовні вимоги ОСОБА_4, як зазначено в рішенні суду, обґрунтовувала тим, що ОСОБА_5 незаконно приватизував квартиру АДРЕСА_1, оскільки вона включала в себе квартири АДРЕСА_7, АДРЕСА_8, які на час такої приватизації перебували у користуванні у інших осіб. Рішенням Ленінського районного суду м. Одеси від 12.03.1996 року було частково визнане недійсним свідоцтво про право власності на житло, отримане ОСОБА_5, в частині приватизації ним квартир АДРЕСА_7, АДРЕСА_8. В наступному квартира № АДРЕСА_8 розпорядженням Суворовської районної адміністрації ОМР № 577р. від 30.09.2011 року була передана їй у користування під підсобне приміщення без права реєстрації, та до цього часу перебуває у її користуванні. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_4 вважала, що ОСОБА_5 не мав права дарувати ОСОБА_3 квартиру, частина якої йому не належить.

В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, позивачка за первісним позовом та її представник - ОСОБА_7 заявлені первісні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити. Посилаючись на те, що рішення Ленінського районного суду м. Одеси від 12.03.1996 року не було виконане, реєстрація права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, до складу якої також входили квартири АДРЕСА_7-АДРЕСА_8, не скасована, вважали, що ОСОБА_5 мав право відчужувати спірну квартиру, тому просили відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог. ОСОБА_4 не визнала пред'явлені первісні позовні вимоги та разом зі своїм представником підтримали зустрічний позов. ОСОБА_5 пред'явлені зустрічні позовні вимоги визнав в повному обсязі та зазначив, що він знав, що свідоцтво про право власності на житло було визнано за рішення суду недійсним в частині квартир АДРЕСА_7, АДРЕСА_8, проте, він не встиг переоформити документи на квартиру.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19.10.2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено у повному обсязі. Позовну заяву ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір дарування від 17.12.2014р. квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трубачовою Г.І., реєстровий номер 393. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовій збір в розмірі 243,60 гривень.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19.10.2015 року, в якій просить рішення суду від 19.10.2015 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що вважає оскаржуване рішення не відповідає вимогам чинного законодавства України, не ґрунтується на обставинах та даних, які були надані сторонами, та фактично спрямоване лише на захист інтересів ОСОБА_4, без врахування прав і охоронюваних законом інтересів ОСОБА_3

Іншими учасниками процесу рішення суду не оскаржується.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник підтримали апеляційну скаргу. ОСОБА_4, її представник та ОСОБА_5 заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог та наданих доказів і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні первісних позовних вимог та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що на підставі розпорядження органу приватизації № 61124 від 25.07.1995 року управлінням ЖКГ виконкому Одеської міської ради 25.07.1995 року було видане свідоцтво про право власності на житло, яким було передано в порядку приватизації у власність ОСОБА_5 двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 58,2 кв. м., жилою площею 37,8 кв. м.

Рішенням Ленінського районного суду м. Одеси від 12.03.1996 року, (справа № 2-114/1996р.), яке набуло законної сили та на час розгляду даної справи є чинним, за позовними вимогами ОСОБА_8 було визнане недійсним зазначене вище свідоцтво про право власності на житло в частині приватизації квартир АДРЕСА_7, АДРЕСА_8. Ухвалюючи дане рішення, суд виходив з того, що ОСОБА_5 мав право на приватизацію лише квартири АДРЕСА_1, яка складається з однієї кімнати площею 18,8 кв. м., інша квартира № АДРЕСА_8 (площею 19,0 кв. м.) перебувала у користуванні ОСОБА_8, як підсобне приміщення.

На виконання рішення суду, розпорядженням управління ЖКГ Одеської міської ради № 259 від 06.12.1996 року були внесені зміни до розпорядження органу приватизації № 61124 від 25.07.1995 року і свідоцтво про право власності № 9-1788 від 25.07.1995 року про передачу у власність ОСОБА_5 кв. АДРЕСА_1 в частині зазначення загальної площі, а саме замість «проживаючому в 2-х кімнатній квартирі загальною площею 58,2 кв. м., поновленою вартістю 1018500 крб.» визнано недійсним, із внесенням змін, а саме «проживаючому в однокімнатній квартирі, загальною площею 18,8 кв. м. поновленою вартістю 329000 крб.».

Після смерті ОСОБА_8, розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради № 577р. від 30.09.2011 року аварійна квартира № АДРЕСА_8 була передана ОСОБА_4 під підсобне приміщення без права реєстрації. З того часу, та по даний час ОСОБА_4 користується квартирою № АДРЕСА_8.

На підставі рішення виконкому Ленінського району м. Одеси № 182/ІІ від 08.08.1996 року, квартира АДРЕСА_7 була передана у користування ОСОБА_5 під підсобне приміщення.

Знаючи про те, що свідоцтво про право власності на житло було за рішенням суду визнане недійснимАДРЕСА_8 перебувала у користуванні ОСОБА_4, а квартира АДРЕСА_7 перебувала у користуванні ОСОБА_5, останній 17.12.2014 року за нотаріально посвідченим договором дарування (приватний нотаріус ОМНО Трубачова Г.І.) подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, до складу якої входили квартири АДРЕСА_7, АДРЕСА_8.

Суд першої інстанції зазначив, що квартири АДРЕСА_7, АДРЕСА_8 є аварійними, які у відповідність до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації. Отже, ОСОБА_5 за договором дарування була відчужена квартира, до складу якої входили аварійні квартири, які перебували у користуванні, та, відтак нотаріально посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_1, загальною площею 58,2 кв. м. є недійсним з підстав передбачених ч. 1 ст. 215, ст. ст. 717, 718 ЦК України, тобто, є такий, що був укладений особою, яка не набула право власності на відчужене майно.

Заперечення ОСОБА_3 та її представника суд першої інстанції до уваги не прийняв та вважав їх безпідставними, так як не скасування реєстрації права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 58,2 кв. м. не може бути прийнято судом, як підстава правомірності укладеного договору дарування. Не заслуговують на увагу, на думку суду першої інстанції, посилання ОСОБА_3 на проведення оплати за користування квартирою АДРЕСА_1 в тому числі і квартир АДРЕСА_7, АДРЕСА_8. Інші заперечення суд першої інстанції вважав не ґрунтуються на законі та не спростовують доводи, викладені у позовній заяві ОСОБА_4

За таких обставин, відповідно до ст. ст. 215, 391, 396, 717, 718 ЦК України та, керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 64, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд першої інстанції відмовив в задоволенні первісних позовних вимог і задовольнив зустрічні позовні вимоги та стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 243,60 гривень.

Судова колегія, вважає, що суд першої інстанції, в межах позовних вимог, повно, всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та прийшов до правильного висновку на підставі наданих та досліджених доказів, обставин, якими сторони обґрунтовували свої позовні вимоги, відмовивши в задоволенні первісних позовних вимог та задовольнивши зустрічні позовні вимоги.

Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, наданим доказам та відповідним нормам права, а суд першої інстанції правомірно на підставі вимог закону та на підставі встановлених обставин справи дійшов висновку про відмову в задоволенні первісних позовних вимог та про задоволення зустрічних позовних вимог.

Оскільки, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК України).

Тобто, за договором дарування дарувальник передає обдарованому безоплатно майно у власність, а тому для передачі майна у власність іншій особі, дарувальник має бути сам власником майна, яке він передає у власність іншій особі.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Однак, в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до спірного договору дарування від 17.12.2014 року (а. с. 5) ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, яка складається з двох житлових кімнат, житловою площею - 37,8 кв. м., загальною площею - 58,2 кв. м., надавши нотаріусу для підтвердження свого права власності на вказану квартиру свідоцтво про право власності на житло від 25.07.1995 року, яке було визнано частково недійсним рішенням Ленінського районного суду м. Одеси від 12.03.1996 року (а. с. 19-22), що підтвердив в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції і сам ОСОБА_5

Тобто, на момент відчуження вказаної квартири ОСОБА_5 не був власником квартири, яка складається з двох житлових кімнат, житловою площею - 37,8 кв. м., загальною площею - 58,2 кв. м. та не мав права розпоряджатися майном, власником якого не був, докази протилежного в матеріалах справи відсутні та суду апеляційної інстанції не надані.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно визнав вищевказаний спірний договір дарування від 17.12.2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 недійсним та правомірно відмовив, у зв'язку з цим, в задоволенні первісних позовних вимог, оскільки відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Доводи апеляційної скарги стосовно наявності у ОСОБА_5 на момент укладення спірного договору дарування права власності на майно, яке відчужене ним за цим договором, за наявності державної реєстрації цього права, судова колегія не приймає до уваги.

Оскільки, правовстановлюючим документом, на підставі якого ОСОБА_5 набув права власності на нерухоме майно, відчужене ним за спірним договором дарування, є свідоцтво про право власності на житло від 25.07.1995 року, яке визнано частково недійсним рішенням Ленінського районного суду м. Одеси від 12.03.1996 року (а. с. 19-22), а державна реєстрація, на яку посилається ОСОБА_3 це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, речове право виникає на підставі правовстановлюючого документа, а державна реєстрація лише офіційно визнає та підтверджує факт набуття, зміни або припинення речових прав.

Тому наявність державної реєстрації речового права при визнаному недійсним правовстановлюючому документі, на підставі якого здійснено державну реєстрацію, не підтверджує права особи на майно.

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги з приводу того, що акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування та вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому вони не можуть бути скасовані чи змінені після їх виконання, з посиланням на розпорядження ЖКГ Одеської міської ради № 259 від 06.12.1996 року, яким внесено зміни до розпорядження органу приватизації.

Оскільки, ці доводи не мають правового значення, так як свідоцтво про право власності на житло від 25.07.1995 року, на підставі якого ОСОБА_5 набув права власності на нерухоме майно, відчужене ним за спірним договором дарування, визнано частково недійсним рішенням Ленінського районного суду м. Одеси від 12.03.1996 року та, обставини встановлені цим судовим рішенням, не підлягають доказуванню (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).

Інші доводи апеляційної скарги і, зокрема, щодо неприпинення права власності колишнього власника (ОСОБА_5) на нерухоме майно, відчужене ним за спірним договором дарування та щодо права власності на це майно ОСОБА_3, судова колегія також не приймає до уваги, оскільки ці доводи, враховуючи вищевказане, спростовуються матеріалами справи та не спростовують висновки суду першої інстанції.

Таким чином, враховуючи вище викладене, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не спростовують висновки суду.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно відхилити, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19.10.2015 року залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19.10.2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

В.А. Станкевич

О.А. Ступаков