Постанова № 56374934, 22.12.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2015 р. Справа № 804/15213/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЄфанової О.В. при секретаріЛегкій А.В. за участю: позивача відповідача ОСОБА_3 Колле К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Військової частини А1451 про стягнення за неотримане речове майно

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини А1451, в якому, з урахуванням уточнень до позовної заяви, просить суд стягнути з Військової частини А1451 на користь позивача 12522,75 грн. за неотримане речове майно за період служби.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 30.04.2015 року позивач звільнений на пенсію за вислугою років. Згідно довідки №1 від 30.04.2015 військова частина А1451 повинна видати позивачу речове майно на суму 12522,75 грн. Таким чином, сума грошової компенсації за неотримане речове майно становить 12522,75 грн.

Представник відповідача надав заперечення в яких зазначив, що на момент звернення до суду законодавством не передбачена грошова компенсація замість речового майна для військовослужбовців звільнених у запас або відставку.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом від 23.04.2015 року №15-РС позивача звільнено з військової служби у відставку за пунктом «в» ( за віком) ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Згідно витягу з наказу командира Військової частини А1451 (по стройовій частині) від 30.04.2015 №89 позивача з 30.04.2015 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Відповідно до довідки №1 від 30.04.2015 про отримання грошової компенсації замість належного до видачі речового майна, вартість не отриманого позивачем речового майна складає 12522,75 грн.

У зв'язку з неотриманням грошової компенсації за речове майно позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку встановленим у справі обставинам, при вирішенні питання щодо наявності правових підстав для задоволення вимог позивача суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин, суд виходить з чинних на час виникнення правовідносин нормативно-правових актів та зазначає їх зміст у відповідній редакції.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Статтею 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", який набрав чинності 11.03.2000 року, дію частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб", який набрав чинності 01.01.2007 року, статтю 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції, а сам Закон доповнено статтею 9-1, якою врегульовано продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців.

Статтею 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції, чинній до 01.01.2008 року, передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина 1).

За змістом частини 2 статті 9-1 цього Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Водночас, Законом України "Про державний бюджет на 2007 рік" дію частини 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зупинено на 2007 рік, а Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів" - виключено.

Після прийняття Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008 року за №10рп/2008 дія частини 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відновлена, але з урахуванням частини 2 статті 152 Конституції України, тільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України даного рішення.

При цьому положення частини 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" врегульовано порядок виплати компенсації замість речового майна, виключно, військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Відповідно до ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Разом з тим, порядок забезпечення військовослужбовців речовим майном на момент звільнення позивача з військової служби у запас здійснювався на підставі постанови КМУ «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» від 28.10.2004 № 1444.

Відповідно до п. 27 даної Постанови військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Правова позиція щодо стягнення грошової компенсації замість речового майна військовослужбовцям звільненим з військової служби, викладена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 31 березня 2015 року у справі №21-79а15, від 24 червня 2014 року у справі №21-253а14, від 19 березня 2013 року у справі №21-38а13 та зводиться до того, що Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачає права компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які звільненим з військової служби, а пункт 27 Положення №1444 не застосовується, оскільки суперечить Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Отже, положення частини 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби, а пункт 27 Положення №1444 не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Оскільки на момент звернення позивача за отриманням грошової компенсації замість речового майна Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення №1444 не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то суд відмовляє у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Повернути позивачу надлишок сплаченого судового збору у розмірі 64,50 грн. згідно квитанції №101290064 від 19.11.2-015 р.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 25 грудня 2015 року

Суддя О.В. Єфанова