Рішення № 56373877, 29.02.2016, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 лютого 2016 року Справа № 913/19/16

Провадження №6/913/19/16

За позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Електрогідравліка",

м. Донецьк

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит", м. Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 657 626 грн. 73 коп.

Суддя Василенко Т.А.

Секретар судового засідання Жданова Е.А.

У засіданні брали участь:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 05.01.2016;

від відповідача - ОСОБА_3, довіреність №СА98/15 від 01.01.2016.

ВСТАНОВИВ:

ОБСТАВИНИ СПРАВИ: позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №174/14-1СА від 10.02.2014 в сумі 659 307 грн. 47 коп., в тому числі: заборгованість за поставлену продукцію в сумі 418 569 грн. 13 коп., пеня в розмірі 21 908 грн. 61 коп., 3% річних в сумі 15 962 грн. 29 коп., інфляційні нарахування в розмірі 202 867 грн. 44 коп. (відповідно до заяви про зменшення позовних вимог від 15.02.2016).

В судовому засіданні представником позивача подано заяву від 29.02.2016 про зменшення розміру позовних вимог (уточнена), за якою останній просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлену продукцію в сумі 418 569 грн. 13 коп., пеню за несвоєчасну оплату продукції в розмірі 21 908 грн. 61 коп., 3% річних за час прострочення за період з 27.08.2014 по 23.12.2015 в розмірі 15 962 грн. 29 коп. та інфляційні нарахування за час прострочення за період з 27.08.2014 по 30.06.2015 в розмірі 201 186 грн. 70 коп., а всього 657 626 грн. 73 коп.

При цьому, будь-які права або інтереси відповідача у випадку зменшення розміру позовних вимог не порушуються.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач має право до прийняття рішення у справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог і це є саме правом позивача.

Представник відповідача був ознайомлений із даною заявою в судовому засіданні.

Виходячи з наведеного, суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, у звязку з чим позовними вимогами слід вважати стягнення з відповідача заборгованості за поставлену продукцію за договором поставки №174/14-1СА від 10.02.2014 в розмірі 418 569 грн. 13 коп., пені в розмірі 21 908 грн. 61 коп., 3% річних в сумі 15 962 грн. 29 коп., інфляційних нарахувань в розмірі 201 186 грн. 70 коп. (всього 657 626 грн. 73 коп.).

Також, представником позивача подані письмові пояснення на заперечення відповідача, за якими зазначено, що строк оплати будь-якої продукції за договором обумовлений сторонами протягом 60 календарних днів з дати постачання відповідної продукції. В той же, час пеня розрахована з урахуванням спливу річного строку до дати звернення із данним позовом, тобто з 26.12.2014 (а.с. 143).

Від відповідача на адресу суду надійшло клопотання в порядку ст. 79 ГПК України про зупинення провадження у справі, у звязку із поданням апеляційної скарги від 25.02.2016 на ухвалу господарського суду Луганської області від 15.02.2016, за якою судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі в порядку ст. 79 ГПК України до розгляду по суті іншої справи, повязаної із данною (а.с. 145). Також, відповідачем до клопотання додано копію апеляційної скарги від 26.02.2016 на ухвалу господарського суду Луганської області від 15.02.2016 та копію доказвів її направлення до господарського суду Луганської області, а саме: копію фіскального чеку № 4246 та копію опису вкладення датовані органом поштового звязку 27.02.2016

Представник позивача заперечив проти поданого клопотання та вказав на те, що відповідач зловживає наданими йому правами.

При цьому, на момент розгляду даної справи вказана апеляційна скарга до господарського суду не надходила.

Також, від відповідача надійшло клопотання про підкладення розгляду данної справи та продовження строку розгляду спору по цій справі на 15 днів, оскільки даний спір не може бути розглянутий до розгляду апеляційною інстанцією питання про прийняття апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Луганської області від 15.02.2016 (а.с. 146).

Представник позивача заперечив проти поданого клопотання та вказав на те, що відповідач зловживає наданими йому правами.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення повязаною з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

В п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції зазначено, що статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.

В даному випадку, відсутні підстави для зупинення провадження у справі з підстав, вказаних відповідачем, у звязку з чим в задоволенні клопотання про зупиненн провадження у справі слід відмовити.

В той же час, згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємнеу повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

В даному випадку, подачею вказаних клопотань відповідач зловживає наданими йому правами.

Виходячи з наведеного та матеріалів справі слід зазначити, що клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду спору по данній справі є безпідставними та суд не вбачає перешкод для розгляду справи по суті, у звязку з чим в задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.

Відповідач за відзивом на позовну заяву від 25.01.2016 (а.с. 92-95) та поясненнями від 12.02.2016 (а.с. 129-130) проти позову заперечує та зокрема зазначає, що згідно п. 4.5 договору датою поставки вважається дата, вказана представником відповідача на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником, при поставці автомобільним транспортом датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на видатковій накладній.

Оскільки, у видатковоій накладній №143 від 23.07.2014 не зазначена дата поставки товару, неможливо визначити дату початку строку для виконання зобов'язання за вказаною накладною.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, дата видаткової накладної є обов'язковим реквізитом, а не датою здійснення господарської операції з поставки продукції.

Відповідач зазначає, що через відсутність на видатковій накладній дати отримання продукції, у останнього відсутнє порушення зобов'язання по оплаті за поставлений товар.

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо технічного призначення в асортименті, у строки, за цінами та з якісними характеристиками, погодженими сторонами у договору та специфікаціях, що є невід'ємними частинами договору.

На виконання умов договору, сторонами була підписана специфікація №5/1 від 23.07.2014, відповідно до якої, постачальник зобов'язався поставити відповідну продукцію покупцю до 22.08.2014р.

Виходячи зі змісту позовної заяви, часткова поставка по специфікації відбулася 15.09.2014, про що свідчить дата вказана представником покупця на видатковій накладній №169 від 11.09.2014. Приймаючи до уваги дату, вказану представником покупця на видатковій накладній, відповідач приходить до висновку, що частина продукції по специфікації була поставлена 15.09.2014, отже, з порушенням строку, що визначений у відповідній специфікації (на 24 календарних дні).

Оскільки, сторони по справі в договорі не визначили порядок оплати поставленої продукції, зі зміненим строком поставки, то строк оплати за цією продукцією не наступив.

Також, відповідач вказує на те, що відповідно до ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Так, ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит" був зобов'язаний здійснити оплату за отриману продукцію згідно видаткових накладних №123 від 26.06.2014, №143 від 23.07.2014, №163 від 11.09.2014, №170 від 11.09.2014 протягом 60 календарних днів з дати постачання відповідної продукції, тобто строк позовної давності для нарахування пені, нарахованої за невиконання зобов'язання по оплаті сплив.

В той же час, відповідач заперечує проти стягнення 3% річних та інфляційних втрат, через відсутність на видатковій накладній №143 від 23.07.2014 дати поставки товару.

Крім цього, відповідач просить застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені.

Позивачем до суду надані пояснення на заперечення відповідача.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ «Електрогідравліка» (позивач у справі) та ТОВ «ДТЕК «Сведловантрацит» (відповідач у справі) був укладений договір поставки № 174/14-1СА від 10.02.2014 (договір).

Згідно пункту 1.1 договору позивач (постачальник) зобов'язався поставити (передати у власність) відповідачу (покупцеві) продукцію та обладнання виробничо-технічного призначення в асортименті, строки та за ціною, узгодженими в договорі та специфікаціях до цього договору.

Згідно п. 1.2 договору покупець зобовязаний прийняти та оплатити поставлену продукцію відповідно до умов договору.

Згідно п. 4 договору поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості за ціною та якісними характеристиками узгодженими сторонами в специфікаціях до договору.

Датою поставки продукції вважається дата зазначена представником покупця на відповідних товаросупрофідних документах.

Зобовязання постачальника вважаються виконаними з момента передачі продукції у розпорядження покупця в узгодженому місці, в асортименті, за якістю та кількістю, узгодженими в специфікаціях. Зобов'язання покупця вважаються виконаними з моменту прийняття і оплати поставленої продукції.

Відповідно до п. 5.1 загальна сума договору визначається загальною сумою всіх специфікацій, але не більше 1 000 000,00 грн.

Згідно п. 5.3 договору розрахунки за поставлену продукцію здійснюються покупцем протягом 60 календарних днів з дати поставки відповідної продукції, якщо інше не оговорено у специфікаціях.

На виконання умов договору сторонами було підписано:

-специфікацію № 4/1 від 25.06.2014 на суму 218 742,50 грн.;

-специфікацію № 5/1 від 23.07.2014 на суму 217 62,99 грн.;

-специфікацію № 6/1 від 10.09.2014 на суму 93 770,04 грн.

Загальна сума продукції за наведеними специфікаціями становить 529 675,53 грн.

Відповідачем, на виконання умов договору була здійснена поставка відповідної продукції:

-за видатковою накладною №123 від 26.06.2014 на суму 145 324,09 грн.;

-за видатковою накладною № 143 від 23.07.2014 на суму 207 375,61 грн.;

-за видатковою накладною № 169 від 11.09.2014 на сумум 83 205,79 грн.;

-за видатковою накладною № 170 від 11.09.2014 на суму 93 770,04 грн.

Всього було поставлено продукції на загальну суму 529 675,53 грн.

Відповідачем оплата поставленої продукції була здійснена частково в сумі 111 106,40

грн., у звязку з чим залишилась заборгованість в сумі 418 569,13 грн.

Оскільки відповідачем, в добровільному порядку заборгованість за поставлений товар здійснена не була, позивач звернувся до суду із даним позовом, за яким окрім основного боргу, також просить стягнути пеню, нараховану відповідно до п. 6.8. договору в сумі 21 908 грн. 61 коп., та нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних в розмірі 15 962 грн. 29 коп. і інфляційні нарахування в розмірі 201 186 грн. 70 коп.

Відповідач проти позову заперечив з підстав наведених у відзиві, поясненнях та вказаних вище.

Оцінивши матеріали справи та доводи сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як було вказано вище, 10.02.2014 між сторонами у справі був укладений договір поставки № 174/14-1СА, за умовами якого відповідач, як постачальник, зобов'язався поставити та передати у власність позивача покупця відповідну продукцію, а останній зобов'язався прийняти та оплатити прийняту продукцію на умовах договору.

Згідно п. 1.2 договору найменування продукції, кількість, асортимент, характеристики та інші вимоги до продукції, яка підлягає поставці узгоджуються сторонами в специфікаціях до договору, які є його невідємною частиною.

Так, сторонами були складені та підписані: специфікації № 4/1 від 25.06.2014 , № 5/1 від 23.07.2014, № 6/1 від 10.09.2014 на загальну суму 529 675,53 грн.

Враховуючи правову природу укладеного між сторонами договору № 174/14-1СА від 10.02.2014, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору поставки та купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 712 ЦК УКраїни за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами договору № 174/14-1СА від 10.02.2014 датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на товаросупровідних документах.

На вконання умов договору, відповідач поставив позивачу відповідний товар на загальну суму 529 675,53 грн., зокрема:

-за видатковою накладною №123 від 26.06.2014 на суму 145 324,09 грн.(відмітка

складу покупця 27.06.2014);

-за видатковою накладною № 143 від 23.07.2014 на суму 207 375,61 грн. (відмітка

складу покупця 15.09.2014);

-за видатковою накладною № 169 від 11.09.2014 на сумум 83 205,79 грн. (відмітка

складу покупця 15.09.2014);

-за видатковою накладною № 170 від 11.09.2014 на суму 93 770,04 грн. (відмітка

складу покупця 15.09.2014).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі - продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Слід також зазначити, що відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1999р. №88 із наступними змінами та доповненнями, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно з п.2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском (витрачанням), придбанням товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна.

Відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, передачу їх у встановлені графіком документообігу терміни для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність даних, наведених у документах, несуть особи, які склали і підписали ці документи.

Керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити (назву документа, дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Належним доказом фактичного передання товару є накладна, видаткова накладна, тощо, яка містить підпис уповноваженої особи про отримання товару, та довіреність уповноваженої особи на отримання товару, яка є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) на отримання товару.

Тобто, в даному випадку відповідна продукція фактично була поставлена позивачем та прийнята відповідачем у обсягах та строки визначені позивачем за накладними, що підтверджується і підписом уповноваженої особи покупця (на підставі довіреності), а також штампом складу №9 ВП «Управління матеріально - технічного постачання» ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» проставлених на відповідних накладних, що вказані вище та зазначені позивачем за позовом та наявні в матеріалах справи.

При цьому, відсутність дати поставки зазначеної, саме, покупцем у видатковій накладній №143 від 23.07.2014 не спростовує факт поставки відповідної продукції саме 23.07.2014.

За доводами та розрахунками позивача, відповідачем оплата поставленої продукції була здійснена частково в сумі 111 106,40 грн., у звязку з чим залишилась заборгованість в сумі 418 569,13 грн.

Також, з метою отримання оплати за поставлену продукцію позивачем виставлялися відповідачу рахунки, які останнім частково були оплачені.

Крім цього, позивач направляв відповідачу листа від 09.11.2015 про необхідність погашення заборгованості та претензію від 03.12.2015. Але на момент розгляду справи відповідачем доказів оплати поставленої продукції в повному обсязі до суду не надано.

В той же час, сума оплати зазначена позивачем підтверджується і за розрахунком відповідач,а викладеному у відзиві на позовну заяву.

Виходячи з наведеного, слід зазначити, що матеріалами справи та встановленими фактичними обставинами підтверджено, що відповідачем оплата поставленої та прийнятої продукції здійснена не в повному обсязі, у звязку з чим позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 418 596,13 грн. слід задовольнити. При цьому, доводи відповідача судом відхиляються як необґрунтовані та такі, що суперечать фактичним обставинам справи.

Також, позивачем до стягнення заявлена пеня в сумі 21 908,61 грн., нарахована за загальний період з 26.12.2014 по 14.05.2015 розрахунок якої, зокрема наведений у заяві про зменшення позовних вимог від 15.02.2016. Як свідчить наданий позивачем розрахунок, нарахування пені здійснювалося за прострочення оплати поставленої продукції за кожною окремою накладною. При цьому, нарахування пені у вказаній заяві здійснено з урахуванням доводів відповідача за заявою про сплив позовної давності.

Так, відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким із видів, передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобовязальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

За приписами частини шостої статті 232 ГК України встановлено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Також, згідно п. 6.8 договору сторони узгодили, що у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець за письмовою вимогою постачальника сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати від вартості своєчасно не сплаченої продукції, проте не більше 5% вартості своєчасно не оплаченої продукції.

При цьому, законом не визначено форму предявлення такої вимоги позикодавцем, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі формі позову.

Отже, не надіслання позикодавцем в досудовому порядку письмової вимоги позичальнику про дострокове повернення кредиту не є перешкодою для реалізації права позикодавця звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав безпосередньо до суду, оскільки обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до позичальника з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини 2 статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обовязком особи, яка потребує такого захисту.

При цьому, претензія від 03.12.2015 позивачем була направлена відповідачу та отримана останнім 09.12.2015, про що свідчить відмітка органу поштового звязку на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

За визначенням статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 ГК УКраїни).

У ЦК України встановлено як загальну, тривалістю у три роки (стаття 257), так і спеціальну позовну давність (стаття 258), скорочену або більш тривалу порівняно із загальною.

Щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності.

Як свідчать надані позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог від 15.02.2016 і 29.02.2016, останнім здійснено перерахунок пені з урахуванням доводів відповідача і в даному випадку, позивачем розрахунок пені здійснений з урахуванням вказаних вище норм законодавства та умов договору.

Виходячи з наведеного, суд погоджується з доводами позивача за позовом, та приймає розрахунок пені останнього, наведений у заяві про зменшення позовних вимог від 15.02.2016 (а.с. 100-104).

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення пені слід задовольнити у заявленій позивачем сумі, а саме в розмірі 21 908,61 грн. (розрахунок наведений у заяві від 15.02.2016).

Щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних слід зазначити наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Згідно п. 3.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Суд приймає до уваги розрахунок інфляційних нарахувань, зазначений у заяві позивача про зменшення позовних вимог від 29.02.2016, але вважає за необхідне, дещо уточнити період розрахунку та загальну суму інфляційних нарахувань.

Так, розрахунок інфляційних за прострочку оплати товару, поставленого за накладною № 123 від 26.06.2014 слід здійснювати наступним чином:

-за вересень інфляційні рахуються на суму боргу 145 324,09 грн., за жовтень 2014 року інфляційні рахуються на суму 114 217,69 і становлять 2 741,22 грн., за листопад інфляція рахується на суму 84 217,69, за січень червень 2015 року на суму 34 217,69 грн.

Таким чином загальна сума інфляційних, нарахованих на суму боргу за поставлену продукцію згідно накладної №123 від 26.06.2013 становить 23 561,46 грн.

В решті вимог суд погоджується з сумами та періодами зазначеними позивачем за заявою про змешення позовних вимог від 29.02.2016 (а.с. 141-142).

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань слід задовольнити частково та стягнути в сумі 200 440,15 грн.

В той же час, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд погоджується з розрахунком річних, здійсненний позивачем за період з 27.08.2014 по 23.12.2015 на суму 15 962,29 грн. (згідно розрахунку наведеному у заяві про зменшення позовних вимог від 15.02.2016) та задовольняє вказані вимоги.

Виходячи з наведеного, позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача борг в сумі 418 569,13 грн., пеню в сумі 21 908,61 грн., 3% річних в сумі 15 962,29 грн., інфляційні нарахування в сумі 200 440,15 грн. (всього 65 880,18 грн.). В решті вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача у справі пропорційно обґрунтовано заявлених та задоволених вимог в сумі 9 882 грн. 02 коп.

Також, позивачу слід повернути судовий збір в сумі 155 грн. 56 коп. (у звязку із зменшенням розміру позовних вимог з заявлених 667 997,57 грн. до зменшених 657 626,73грн.)

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ДТЕК «Свердловантрацит»,

м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Гоголя, буд. 24 «а», код ЄДРПОУ 37596090, на користь:

- ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Електрогідравліка», м. Донецьк, вул. Лівобережна, буд. 57 (адреса для листування м. Запоріжжя, пров. Камяний, буд. 8, офіс 15), код ЄДРПОУ 30847608, , борг в сумі 418 569 грн. 13 коп., пеню в сумі 21 908 грн. 61 коп., 3% річних в сумі 15 962 грн. 29 коп., інфляційні нарахування в сумі 200 440 грн. 15 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 9 882 грн. 02 коп. видати наказ позивачу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 93 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.

Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 12.03.2016.

Суддя Т.А. Василенко