Рішення № 56371616, 10.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]

10 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - Кирилюк Г.М.

суддів: Качана В.Я., Рейнарт І.М.

при секретарі Ломанову Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Національного історико-архітектурного музею «Київська Фортеця», третя особа: Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року,

встановила:

22 липня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що Дніпровським районним судом м. Києва 18 липня 2014 року було ухвалено рішення у справі за його позовом до Національного історико-архітектурного музею «Київська Фортеця», Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_2 про скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що фактичне поновлення на роботі було здійснено лише 12 березня 2015 року відповідно до наказу Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.03.2015 р. №73-к, на підставі ст. 236 КЗпП України просив стягнути з Національного історико-архітектурного музею «Київська Фортеця» на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 14 березня 2014 р. по 11 березня 2015 р. в розмірі 55 375 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення, яким зобов'язати відповідача виплатити йому 55 375 грн. за час затримки виконання судового рішення від 06.11.2014 р. у справі №755/8850/14-ц про поновлення його на роботі на посаді директора (генерального директора). Визнати незаконним і скасувати наказ Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17.04.2014 р. №126-к «Про поновлення на посаді директора НІАМ «Київська фортеця». Визнати незаконним і скасувати наказ Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.08.2014 р. №3676-к «Про звільнення ОСОБА_1 за прогул».

Свої доводи обґрунтовує тим, що судом не взято до уваги фактичні причини винесення неправомірного наказу про оголошення догани №299-к від 05.07.2012 р., наступного наказу №317-к від 17.07.2012 р. про звільнення, похідних від нього наказів від 17.09.2012 р. №437-к, від 05.11.2012 р. №537-к, а також неправомірних наказів від 17.04.2014 р. №126-к та від 21.08.2014 р. №3676-к. При цьому суд першої інстанції протиправно відмовився розглядати зміни і доповнення позовних вимог від 24.12.2015 р. та залишив без уваги безпосередні причини затримки виконання судового рішення про поновлення його на роботі.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представники Національного історико-архітектурного музею «Київська Фортеця» - СуровцевА.Ю., Новикова-Вигран О.С. та представник Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Пісковенко І.А. просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, наказом Головного управління культури Київської міської державної адміністрації №70-к від 10 травня 1995 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду директора Музею «Київська фортеця» з 10 травня 1995 року.

Наказом Головного управління культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №299-к від 05 липня 2012 року за безпідставне невиконання доручень Головного управління комунальної власності від 12 червня 2012 року , Головного управління культури від 3 липня 2012 року ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани.

Наказом Головного управління культури виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації) №317-к від 17 липня 2012 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора Музею «Київська фортеця» на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з систематичним невиконанням покладених на нього обов'язків.

Наказом Головного управління культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №437-к від 17 вересня 2012 року внесено зміни і доповнення до наказу №317-к у частині дати звільнення ОСОБА_1

Наказом Головного управління культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №537-к від 05 листопада 2012 року скасовано наказ №437-к від 17 вересня 2012 року та змінено дату звільнення на 05 листопада 2012 року.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2014 року визнано незаконними накази Головного управління культури і мистецтв виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації) від 05 липня 2012 року №299-к про оголошення догани; від 17 липня 2012 року №317-к про звільнення з роботи; від 17 вересня 2012 року №437-к «Про внесення змін і доповнень до наказу Головного управління культури від 17 липня 2012 року за №317-к»; від 05 листопада 2012 року №537-к «Про внесення змін і доповнень до наказу Головного управління культури від 17 липня 2012 року №317-к». Поновлено ОСОБА_1 з 05 листопада 2012 року на посаді директора Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця». Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допущено до негайного виконання (а.с.73-79 т.1).

На підставі виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 15 квітня 2014 року, ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді директора Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» з 05 листопада 2012 року згідно з наказом Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації) №126-к від 17.04.2014 р. (а.с.113 т.1).

Як пояснили представники відповідача в судовому засіданні, текст вказаного наказу було доведено до відома ОСОБА_1 17.04.2014 р., проти чого останній не заперечував.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що наказ про поновлення працівника на роботі було видано на наступний день після пред'явлення виконавчого листа до виконання, що свідчить про відсутність затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду з огляду на наступне.

Частина 1 статті 235 КЗпП України ( в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), передбачає, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина 5 статті 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У випадку невиконання цього обов'язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначають Закон України «Про виконавче провадження», а також прийнята на виконання цього Закону Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5.

Відповідно до зазначених нормативно-правових актів примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу та здійснюється останньою на підставі виконавчого документа.

Згідно ч.1 ст.76 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній з 09.03.2011 року, виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу.

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка», як «зволікання», «проволока», за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Вказана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року (№6-435 цс15).

Суд першої інстанції при ухваленні судового рішення цього не врахував, та дійшов помилкового висновку про відсутність затримки у виконанні судового рішення про поновлення позивача на роботі.

Враховуючи ту обставину, що в період з 14.03.2014 року по 16.04.2014 р. всупереч зазначеним вимогам закону рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідачем не виконувалось, тому цей період є вимушеним прогулом та підлягає оплаті на підставі статті 236 КЗпП України.

При вирішенні питання щодо розміру середнього заробітку колегія суддів виходить з суми середньоденного заробітку ОСОБА_1 - 198,78 грн., розмір якого встановлено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 листопада 2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Національного історико-архітектурного музею «Київська Фортеця», Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_2 про скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.80-86 т.1).

Таким чином сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі становить 4 770,72 грн. (24 дні х198,78 грн.), яка визначена судом без урахування податків та інших обов'язкових платежів, що підлягають утриманню відповідно до вимог чинного законодавства України.

При цьому колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача в тій частині, що затримка виконання судового рішення про поновлення його на роботі тривала до моменту видачі наказу Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.03.2015 р. №73-к «Про поновлення ОСОБА_1 та звільнення ОСОБА_7).

Судом встановлено, що заперечення ОСОБА_1 проти поновлення на посаді директора Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» з 17 квітня 2014 року ґрунтувались на тому, що посада директора вже не мала обсягу повноважень, який існував при його звільненні. У зв'язку з цим він звернувся до суду з заявою про роз'яснення судового рішення від 13.03.2014 р. про поновлення на роботі.

Разом з тим, затвердження 17.04.2014 р. директором Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) посадової інструкції директора Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», якою зокрема передбачено, що директор музею безпосередньо підпорядковується генеральному директору музею, не перешкоджало позивачу приступити до роботи та в подальшому вирішувати питання, пов'язані з його підпорядкуванням та обсягом посадових обов'язків.

За таких обставин подальше роз'яснення ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року рішення суду про поновлення на роботі на тій самій посаді зі збереженням повноважень керівника, які існували на час його звільнення, а також наказ Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.03.2015 р. №73-к «Про поновлення ОСОБА_1 та звільнення ОСОБА_7), виданий у зв'язку з роз'ясненням судового рішення, не є підставами вважати невихід ОСОБА_1 на роботу з 17 квітня 2014 року до 11 березня 2015 року вимушеним прогулом.

Доказів на підтвердження відмови відповідача у фактичному допуску працівника до виконання попередніх трудових обов'язків матеріали справи не містять.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині відмови у прийнятті до розгляду заяви про зміну і доповнення позовних вимог від 24.12.2015 р.

Відповідно до положень ч.2 ст.31 ЦПК України позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Разом з тим, збільшення розміру позовних вимог - це зміна позивачем ціни первісно заявлених позовних вимог.

Подане позивачем до канцелярії суду 24.12.2015 р. клопотання про уточнення позовних вимог, в якому по суті йдеться про нові вимоги - визнання незаконними і скасування наказів Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17.04.2014 р. №126-к «Про поновлення на посаді директора НІАМ «Київська фортеця» та від 21.08.2014 р. №3676-к «Про звільнення ОСОБА_1 за прогул», фактично є заявою про нові вимоги.

За таких підстав судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до розгляду вказане клопотання та повернуто позивачу разом з доданими до нього документами, копії яких приєднано до матеріалів справи.

Правові підстави для ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення з приводу нових вимог, які не були предметом розгляду судом першої інстанції, відсутні.

З урахуванням обставин справи, зібраних по справі доказів в їх сукупності, виходячи з вимог ст.236 КЗпП України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.03.2014 р. по 16.04.2014 р. в сумі 4 770,72 грн. та відмови в задоволенні решти заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 511,56 грн. ( 243,60 грн. +267,96 грн.).

Керуючись ст. 236 КЗпП України, ст.76 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 218, 303, 307, 309, 315, 317 ЦПК України колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Національного історико-архітектурного музею «Київська Фортеця» (ідентифікаційний код 02224229) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі з 14 березня 2014 року по 16 квітня 2014 року в розмірі 4 770,72 грн. ( чотири тисячі сімсот сімдесят гривень сімдесят дві копійки).

В решті позову відмовити.

Стягнути з Національного історико-архітектурного музею «Київська Фортеця» в дохід держави судовий збір в сумі 511,56 грн. (п'ятсот одинадцять гривень п'ятдесят шість копійок).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Справа №22-ц/796/3482/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Арапіна Н.Є.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.