Ухвала суду № 56371220, 11.03.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 737/1164/14-к Головуючий у І інстанції Войтех О.І. Провадження № 11-кп/795/178/2016 Категорія - ч.3 ст.185 КК України Доповідач Воронцова С. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2016 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:

Головуючого-суддіВоронцової С. В.

суддів - Карнауха А.С., Сердюка О.Г.,

при секретарі - Дудко Т.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали кримінального провадження, які зареєстровані в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12014270160000074, за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 та обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2015 року, щодо

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Горностаївка Ріпкинського району Чернігівської області, особи без громадянства, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, без визначеного місця проживання, раніше судимого:

1) 22.10.2002 року Ріпкинським районним судом Чернігівської області за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 75 КК України до трьох років позбавлення волі, із звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки;

2) 30.03.2005 року Ріпкинським районним судом Чернігівської області за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ст. 70, ст. 71 КК України до трьох років шести місяців позбавлення волі;

3) 09.02.2006 року Куликівським районним судом Чернігівської області за ч. 2 ст. 185, ст. 70 КК України до чотирьох років позбавлення волі;

4) 19.09.2014 року Ріпкинським районним судом Чернігівської області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ст. 70 КК України до чотирьох років восьми місяців позбавлення волі;

5) 29.12.2014 року Чернігівським районним судом Чернігівської області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ч. 1 та ч. 4 ст. 70 КК України до чотирьох років десяти місяців позбавлення волі;

6) 08 червня 2015 року Городнянським районним судом Чернігівської області за ч. 2 ст. 185, ст. 70 КК України до п'яти років позбавлення волі;

що обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 та ч. 3 ст. 185 КК України.

З участю учасників кримінального провадження:

прокурора - Гапєєвої Н.П.,

захисника - ОСОБА_2,

обвинуваченого - ОСОБА_3,

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком Куликівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 та ч. 3 ст. 185 КК України з призначенням покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді двох років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на чотири роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, до покарання, призначеного за цим вироком, приєднано невідбуту частину покарання за вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 08 червня 2015 року у виді одного року шести місяців позбавлення волі і остаточно визначено покарання у виді п'яти років шести місяців позбавлення волі.

Обвинувачений ОСОБА_3 не погодився з вироком суду та звернувся з апеляційною скаргою та доповненнями до неї, в яких просить його скасувати, а провадження щодо нього закрити, в зв'язку з відсутністю доказів його винуватості. В разі якщо колегія суддів прийде до іншого висновку,то вирок суду просить скасувати, а матеріали кримінального провадження повернути на новий судовий розгляд в суд першої інстанції в іншому складі суддів.

Доводи своєї апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд безпідставно прийняв до уваги показання потерпілого ОСОБА_4 та потерпілої ОСОБА_5, які вони давали під час досудового розслідування, не прийнявши до уваги тих показань, які ними були надані під час судового розгляду, не зважаючи на те,що потерпіла та свідок ОСОБА_6 в суді пояснили, що гроші у ОСОБА_5 зникли за тиждень до того, як він приходив. Просить врахувати, свідчення ОСОБА_7, який у судовому засіданні вказав на те, що обвинуваченого він бачить вперше, хоча під час досудового розслідування він його впізнав за фотокарткою. Крім того, цей свідок показав, що потерпіла ОСОБА_5 пояснювала йому, що гроші у неї викрав її син ОСОБА_8, що підтвердила і сама потерпіла у судовому засіданні. Наполягає на тому, що суд повинен був критично відноситись до показань працівників міліції, що судом зроблено не було та свідчить про те, що головуючий у справі та прокурор перебували у змові щодо незаконного позбавлення його волі.

Не погоджується також і з тим висновком суду, що він причетний до викрадення грошових коштів у потерпілої ОСОБА_9, посилаючись на показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, свідчення яких у судовому засіданні є суперечливими, а крім того, вони заявили, що з приводу викрадення грошових коштів вони нічого не чули. Ставить під сумнів, що факт викрадення грошових коштів у потерпілої ОСОБА_9 взагалі мав місце.

Вказує на те, що у відношенні нього за крадіжки у 2013 році розглядаються справи у кількох судах Чернігівської області, а тому просить звернути увагу на фактичні дані, зазначені в обвинувальних актах, та з'ясувати чи міг він одночасно здійснювати крадіжки у кількох місцях, які розташовані в різних районних центрах Чернігівської області.

Зазначає і про те, що суд у порушення вимог діючого кримінального процесуального законодавства безпідставно прийняв до уваги, як доказ його вини, явку з повинною, що була ним написана під диктовку працівників міліції в ході досудового розслідування. В той же час стверджує про те, що матеріали кримінального провадження не містять жодного доказу його винуватості в інкримінованих кримінальних правопорушеннях.

Просить прийняти до уваги і те, що потерпілий ОСОБА_4 у судовому засіданні не вказав про те, що грошові кошти у нього викрав саме він, а також про те, що грошові кошти він ховав не у будинку і вони у нього цілі. Звертає увагу на те, що у заяві про злочин, ним начебто вказано, що він викрав у потерпілого 500 гривень, в той час, як сам потерпілий у своїй заяві вказав про суму 300 гривень, що вказує на те, що ці заяви були написані під диктовку працівників міліції.

Окрім іншого, вказує на те, що суд не мав підстав вказувати на таку пом'якшуючу обставину як з'явлення із зізнанням, оскільки він своєї вини не визнає. Також суд не дослідив його клопотання з приводу погроз з боку працівників міліції, які змушували його у всьому зізнатись та відмовитись від захисника, що маються у матеріалах кримінального провадження, що є явним порушенням його права на захист. Вказує на те, що від проведення слідчих експериментів за його участі він був змушений відмовитись під натиском слідчого, на що суд не звернув уваги.

Захисник ОСОБА_2 також не погодився з вироком суду першої інстанції та звернувся з апеляційною скаргою в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, в якій просить вирок суду скасувати, а провадження відносно обвинуваченого закрити.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд у вироку не надав оцінки показанням потерпілих та свідків, а навпаки перекрутив їх, що свідчить про упереджене ставлення суду. Крім того, вказує на те, що до показань свідків, які є працівниками міліції, необхідно було віднестись критично, оскільки вони є зацікавленими особами у даному кримінальному провадженні. Зазначає, що всупереч вимогам ст. 94 КПК України при розгляді кримінального провадження суд першої інстанції невірно оцінив кожен наданий доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів з точки зору їх достатності та взаємозв'язку, дійшовши не обґрунтованого висновку про те, що їх можна покласти в основу обвинувачення, оскільки докази самі по собі, так і в сукупності - не підтверджують існування обставин, про які зазначено в обвинувальному акті.

Окрім іншого, вказує на те, що суд безпідставно не видав йому як захиснику, копії звукозапису судового засідання з посиланням на те. що ним не було сплачено суму судового збору в розмірі 36 гривень. Наголошує на тому, що Закону України «Про судовий збір» не застосовується під час здійснення кримінального судочинства, а тому працівники суду першої інстанції зобов'язані були надати йому копію звукозапису.

Не погодившись з апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_2, прокурор подав заперечення, в яких вирок суду першої інстанції вважає законним, обґрунтованим і вмотивованим, просить залишити його без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого та захисника без задоволення. Доводи, на які у своїх апеляційних скаргах посилаються обвинувачений та його захисник, вважає такими,що суперечать матеріалам кримінального провадження та результатам судового розгляду.

Як встановив суд, обвинувачений ОСОБА_3, який раніше засуджувався за злочини проти власності, повторно, на початку вересня 2013 року, у післяобідній час, знаходячись у АДРЕСА_1, шляхом вільного доступу, таємно викрав гроші у сумі 700 гривень, належні ОСОБА_5.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, обвинувачений ОСОБА_3, повторно, в середині жовтня 2013 року, у післяобідній час, знаходячись в будинку АДРЕСА_2, шляхом вільного доступу, таємно викрав гроші у сумі 300 гривень, належні ОСОБА_4.

В подальшому, обвинувачений ОСОБА_3, повторно, маючи єдиний умисел на таємне викрадення чужого майна, в кінці жовтня 2013 року, в денний час, через двері проник в будинок АДРЕСА_3, звідки таємно викрав гроші в сумі 2000 гривень, належні ОСОБА_9.

Заслухавши доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали подані ними апеляційні скарги з підстав у них наведених, міркування прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, вважав вирок суду обґрунтованим і законним та просив залишити його без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів підстав для їх задоволення не знаходить.

У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчинені кримінальних правопорушень, за які його засуджено, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, які ретельно досліджені, перевірені в судовому засіданні та об'єктивно оцінені у вироку.

Так, згідно показань обвинуваченого ОСОБА_3, вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 та ч. 3 ст. 185 КК України він не визнав та показав, що інкримінованих органом досудового розслідування крадіжок він не вчиняв. Заяви про вчинення злочину та показання під час досудового розслідування ним були надані під тиском працівників міліції.

Спростовуючи доводи обвинуваченого ОСОБА_3 про його непричетність до кримінальних правопорушень, що йому інкримінуються, суд першої інстанції послався на докази у кримінальному провадженні в їх сукупності, які є допустимими і підстав сумніватися у їх достовірності, як під час судового розгляду в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду не встановлено, не наведено таких підстав і в апеляційних скаргах.

Зокрема, потерпіла ОСОБА_5 у судовому засіданні в суді першої інстанції підтвердила факт викрадення у неї на початку вересня 2013 року грошей у сумі 700 гривень. При цьому, потерпіла до міліції з цього приводу не зверталась, а працівники міліції прийшли до неї лише в травні 2014 року та повідомили, що ОСОБА_3 зізнався в тому, що викрав у неї гроші.

Потерпілий ОСОБА_4 у судовому засіданні в суді першої інстанції також підтвердив, що в середині жовтня 2013 року в нього кілька днів гостював обвинувачений, після зникнення якого він виявив, що у нього з кишені бушлату зникли гроші в сумі 300 гривень. Також повідомив, що до міліції він з цього приводу не звертався, а вони самі прийшли до нього в травні 2014 року та повідомили, що у вчинені крадіжки зізнався ОСОБА_3, хоча він у цьому і сам був переконаний.

Заявою потерпілої ОСОБА_9, яка не могла бути допитаною у судовому засіданні в зв'язку зі смертю, а також заявою ОСОБА_3 про вчинення ним крадіжки у потерпілої ОСОБА_9, підтверджується факт викрадення з будинку потерпілої в період часу з вересня 2013 року по березень 2014 року грошових коштів в сумі 2000 гривень.

Показаннями свідка ОСОБА_6, що був допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції, підтверджується факт викрадення грошових коштів у потерпілої ОСОБА_5, з якою свідок спільно проживає, та який показав, що зникнення грошей потерпіла виявила на початку вересня 2013 року і саме в той час у них вдома кілька разів був ОСОБА_3 Крім того, свідок наголосив на тому, що до міліції з приводу зникнення грошей вони не звертались, а працівники міліції прийшло до них самі у травні 2014 року та повідомили, що у вчиненні крадіжки зізнався ОСОБА_3

Факт викрадення грошових коштів у потерпілої ОСОБА_5 підтвердив також і свідок ОСОБА_7, що був допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні в суді першої інстанції підтвердила факт викрадення грошових коштів у потерпілого ОСОБА_4 в середині жовтня 2013 року, у якого вона разом з ОСОБА_3 вживали спиртні напої. Зазначила, що потерпілий підозрював, що до вчинення крадіжки причетний обвинувачений, однак, до міліції він не звертався і лише в травні 2014 року від працівників міліції стало відомо, що ОСОБА_3 зізнався у вчиненні крадіжки.

Показаннями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_10 підтверджується, що обвинувачений ОСОБА_3 проживав у них у будинку певний проміжок часу, ніде не працював, однак, час від часу у нього з'являлись гроші, після чого він пригощав їх спиртними напоями та продуктами харчування.

Свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16, що являються працівниками міліції, під час допиту у судовому засіданні в суді першої інстанції підтвердили, що під час роботи щодо розкриття злочинів від ОСОБА_3 було отримано інформацію, що ним були вчинені злочини на території Куликівського та Ріпкинського районів Чернігівської області. Під час перевірки заяв обвинуваченого факт вчинення злочинів було підтверджено і злочини взято на облік та внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Всі свідки категорично заявили, що жодного примусу або заохочень по відношенню до обвинуваченого з їхнього боку не було, всі заяви, пояснення та показання ОСОБА_3 надавав абсолютно добровільно.

Колегія суддів вважає, що суд дав вірну юридичну оцінку показанням вказаних потерпілих та свідків, з урахуванням того, що вони приводились до присяги та були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, та правильно визнав їх допустимими доказами у кримінальному провадженні.

При цьому, колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційних скарг обвинуваченого та захисника про те, що суд повинен був критично віднестись до показань,як потерпілих так і свідків, оскільки вони містять суперечності з тими показаннями, що були ними надані під час досудового слідства та різняться між собою.

Так, показання вищезазначених потерпілих та свідків є послідовними, логічними, не суперечать одні одним, повністю узгоджуються між собою та іншими зібраними у кримінальному провадженні доказам. Крім того, колегія суддів враховує вік потерпілих, спосіб життя свідків, а також давність подій, які були в 2013 році і на час розгляду в суді пройшов значний проміжок часу,а тому відмінності в деталях є допустимими. При цьому, у сукупності, показання вказаних осіб є досить змістовними та підтверджують факт вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3

Колегія суддів вважає безпідставними твердження апеляційних скарг обвинуваченого та захисника про те, що суд не повинен був приймати до уваги показання свідків, що являються працівниками міліції, в зв'язку з тим, що вони є зацікавленими особами, оскільки вони не являються належним та допустимим доказом причетності ОСОБА_3 до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень.

При цьому, колегія суддів не може погодитись з твердженням обвинуваченого та його захисника в тій частині, що ОСОБА_3 не вчиняв інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а заяви про злочини були ним написані під тиском працівників міліції.

Так, під час провадження судового розгляду, суд першої інстанції детально дослідив обставини кримінального провадження, перевірив показання потерпілих та свідків безпосередньо у судовому засіданні, які узгоджуються з іншими зібраними під час досудового розслідування доказами та у своїй сукупності утворюють єдину картину вчинених кримінальних правопорушень. Крім того, допитані у судовому засіданні потерпілі та свідки зазначили про те, що потерпілі з приводу вчинених у них крадіжок до міліції не звертались, а ОСОБА_3 у заявах про вчинення злочину були повідомлені такі фактичні дані, які могли бути відомі лише тій особі, яка дане кримінальне правопорушення вчинила.

Мотивуючи у вироку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, суд обґрунтовано послався і на інші, зібрані у кримінальному провадженні докази, які є належними і допустимими, узгоджуються між собою та з показаннями потерпілих і свідків, тому доводи апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника в цій частині не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів.

Отже, суд у відповідності до вимог законодавства правильно дослідив усі зібрані у кримінальному провадженні докази та дав їм належну оцінку у нарадчій кімнаті під час прийняття рішення. При цьому, суд правильно зазначив, що доводи ОСОБА_3 про те, що він не причетний до вчинення крадіжок, не є переконливими та суперечать зібраним доказам.

Твердження ОСОБА_3 про дачу ним визнавальних показань щодо обвинувачення за ч. 2 та ч. 3 ст. 185 КК України під тиском з боку працівників міліції є безпідставними і даний факт вірно розцінений судом, як спроба обвинуваченого уникнути кримінальної відповідальності.

Аналізуючи вище викладені докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що пред'явлене ОСОБА_3 обвинувачення знайшло своє підтвердження у повному обсязі. Тому, твердження обвинуваченого про непричетність його до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 та ч. 3 ст. 185 КК України суд першої інстанції вірно розцінив, як намагання уникнути відповідальності за вчинене і підстав для закриття кримінального провадження, як про це просять обвинувачений та його захисник у своїх апеляційних скаргах, колегія суддів не знаходить.

За встановлених у кримінальному провадженні фактичних обставин, на переконання колегії суддів, дії ОСОБА_3 правильно кваліфіковані місцевим судом за ч. 2 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно та за ч. 3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло.

При обранні обвинуваченому ОСОБА_3 виду та міри покарання, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України вірно врахував ступінь тяжкості скоєних ним кримінальних правопорушень, сукупність обставин, що характеризують особу обвинуваченого, незайнятість винного суспільно-корисною працею, його працездатний вік та стан здоров'я, той факт, що він не має визначеного місця проживання, наявність невідбутого покарання за попереднім вироком, вартість викраденого. Прийняв до уваги обставину, що пом'якшує покарання - з'явлення із зізнанням, а також обставину, яка його обтяжує - вчинення злочину щодо особи похилого віку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_3 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідає скоєному та особі обвинуваченого.

Твердження апеляційної скарги обвинуваченого про те, що суд безпідставно визнав пом'якшуючою вину обставиною з'явлення із зізнанням оскільки він вини своєї не визнає, не може бути прийнята до уваги.

Зокрема, під з'явленням із зізнанням розуміється особисте, добровільне письмове або усне повідомлення заявником органу дізнання, слідчому, прокурору або суду про підготовлюваний або вчинений ним злочин до внесення даних про таке кримінальне правопорушення в Єдиний реєстр досудових розслідувань.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_3 добровільно зізнався у вчиненні рядку кримінальних правопорушень, в тому числі і інкримінованих у цьому кримінальному провадженні, про що ним були написані відповідні заяви, в той же час, про такі кримінальні правопорушення органам досудового розслідування було невідомо,в зв'язку з тим, що потерпілі відповідних заяв не писали. Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного переконання, що в даному випадку з'явлення із зізнанням можна вважати пом'якшуючою обставиною, відповідно до ст. 66 КК України.

Разом з тим, не можуть бути предметом перевірки у даному апеляційному провадженні вказівки обвинуваченого про те,що він в порушення вимог процесуального законодавства не був ознайомлений з матеріалами кримінального провадження, а також його захисника про те, що йому необґрунтовано та в порушення вимог законодавства не було видано копію звукозапису судового засідання, оскільки дані факти не стосуються суті ухваленого судом першої інстанції вироку та не можуть бути підставою для його зміни або ж скасування. Питання щодо даних порушень повинні вирішуватись, як обвинуваченим, так і його захисником в порядку виконання вироку, шляхом звернення до суду першої інстанції з відповідними заявами, клопотаннями або ж скаргами.

Окрім того апеляційним судом була надана можливість обвинуваченому ознайомитись з матеріалами кримінального провадження в повному обсязі, будь - яких клопотань до апеляційного суду з боку захисника не надходило. Окрім того питання справляння судового збору в суді регулюється Законом України " Про судовий збір " та інструкцією з діловодства в суді.

Вимога захисника щодо необхідності відтворення звукозапису судового засідання суду першої інстанції в судовому засіданні апеляційної інстанції, з тих підстав що суд виклав у вироку показання потерпілих та свідків лише в тій частині якими обґрунтовується обвинувачення яке суд вважав доведеним, є безпідставною та протирічить вимогам законодавства які регулюють питання постановлення судового рішення та не грунтуються на вимогах ст. 404 КПК України, оскільки про наявність будь - яких порушень при їх дослідженні ніхто не заявляв. Захисник бажання ознайомитись з ними не виказував ні в суді першої ні в суді апеляційної інстанції.

Істотних порушень норм кримінального процесуального закону під час провадження досудового розслідування та розгляді матеріалів кримінального провадження в суді першої інстанції, які були б підставою для скасування ухваленого щодо обвинуваченого судового рішення не встановлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 418, 419, 376 КПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2015 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ:

СЕРДЮК О.Г. ВОРОНЦОВА С.В. КАРНАУХ А.С.