Ухвала суду № 56369251, 09.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/307/16

Головуючий у першій інстанції

Доповідач Сватаненко В. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 березня 2016 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого - Сватаненка В.І.

суддів - Артеменка І.А., Черевка П.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Житлово-будівельного кооперативу «Економіка», ОСОБА_3, ОСОБА_4 - «Про визнання дій протиправними, визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації права власності», за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2015 року -

ВСТАНОВИЛА:

05.04.2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом, вимоги по якому у подальшому були уточнені та збільшені, просила визнати протиправними дії ЖБК «Економіка» щодо видачі довідки ОСОБА_3 за № 120 від 1994 року про те, що ОСОБА_3 сплатила увесь пай в розмірі 6995,00 рублів у січні 1989 року, та, що ОСОБА_3 є власницею двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1; скасувати державну реєстрацію права власності на вказану квартиру на ім'я ОСОБА_3, а саме реєстрацію в бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості, про що був зроблений запис в книзі № 13 к, на сторінці № 106, за реєстровим № 301; визнати недійсним договір дарування вказаної квартири АДРЕСА_1 (кол. Перекопської дивізії) в м. Одесі, укладений 28.01.2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та посвідчений державним нотаріусом Другої Одеської державної нотаріальної контори Гуряновою Л.Г. за р. № 1-375; скасувати державну реєстрацію права власності на вказану квартиру на ім'я ОСОБА_4; стягнути солідарно з відповідачів витрати по сплаті судового збору.

В обгрунтування вимог, позивач посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько та чоловік відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6, після смерті якого відкрилася спадщина, що складалась з паєнакопичення на АДРЕСА_1. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 були: його дочка - позивач ОСОБА_2, дружина - відповідач ОСОБА_3, мати ОСОБА_7 та його син ОСОБА_5. Усі вони звернулися до Третьої Одеьскої державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, після чого позивач, відповідач ОСОБА_3 та мати померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на ? частини паєнакопичень кожна. Однак, 21.03.1994 року ЖБК «Економіка» видав ОСОБА_3 довідку про те, що вона сплатила увесь пай за спірну квартиру і є власником цієї квартири.

На думку позивача, ЖБК «Економіка» видав вказану довідку незаконно, оскільки частину паєнакопичення було сплачено її батьком ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, ще до одруження з відповідачем ОСОБА_3, та остання чітко знала та розуміла, що їй належить лише ? частина паєнакопичення у ЖБК «Економіка», тому вона могла розпоряджатись саме цією часткою спірної квартири.

Крім того, позивач вказувала, що 28.01.2003 року відповідач ОСОБА_3 подарувала вищевказану квартиру відповідачу ОСОБА_4, при цьому ОСОБА_3 умисно ввела в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності.

Позивач та її представник підтримали позов і просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 не визнала позов, просила у його задоволенні відмовити, пояснивши, що спадщина відкрилася у 1989 році, а на той час, у разі смерті члена кооперативу, спадщина відкривалась не на квартиру, а лише на грошові кошти, з яких складалося паєнакопичення; у спадкове майно увійшла лише частина паєнакопичення, а не вся сума паєнакопичення ; ЖБК «Економіка» мало повноваження на видачу довідок про повну сплату паю і видачею такої довідки не порушило прав позивача; успадкування грошових коштів не призводило до виникнення права власності на будь-яку частку квартири; на момент укладення оспорюваного договору дарування цей договір не порушував прав позивача відносно предмету договору; позивач не є стороною оспорюваного договору дарування, тому її вимоги про визнання цього договору недійсним, як такого що укладений внаслідок оману, не підлягають задоволенню.

Відповідач ОСОБА_4 просила розглянути справу без її участі, про що надала письмову заяву, відповідно до якої позов не визнала.

Представник відповідача ЖБК «Економіка» до суду не з'явився, будучи повідомленим належним чином.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.12.2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

25.12.2015 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на вказане рішення районного суду, по якій просить рішення районного суду скасувати, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що предметом спору у даній справі є двокімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 50,0 кв.м., житловою 30,06 кв.м., яка знаходиться в ЖБК «Економіка».

В червні 1974 року вказана квартира була закріплена за членом кооперативу ОСОБА_6 та який 23.07.1974 року був зареєстрований в даній квартирі.

20 жовтня 1978 року ОСОБА_6 уклав шлюб з ОСОБА_3, яка у подальшому 25 жовтня 1978 року була зареєстрована у зазначеній квартирі.

Згідно свідоцтву про смерть НОМЕР_1 від 9 червня 1989 року ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на частину паєнакопичень в ЖБК «Економіка», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Оцінка спадкового майна станом на 28 вересня 1989 року визначена в сумі 5376 карбованців.

Із заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 звернулися: дружина - ОСОБА_3; дочка - ОСОБА_2; мати ОСОБА_7.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.04.1990 року, виданого державним нотаріусом Пучковою І.А. ТретьоїОдеської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 2-2788, ОСОБА_2, яка мешкає в АДРЕСА_2, є спадкоємицею померлого ОСОБА_6 на 1/4 частину спадкового майна. Спадкове майно, на яке видано дане Свідоцтво, складається із частини паєнакопичення в ЖБК «Економіка», який знаходиться в АДРЕСА_1. Спадкове майно оцінюється в 5376,00 карбованців (а.с. 6).

11 травня 1990 року свідоцтво про право на спадщину за законом отримала ОСОБА_3, видане державним нотаріусом Пучковою І.А. Третьої одеської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 4-3910. Згідно вказаного свідоцтва ОСОБА_3, яка мешкає в АДРЕСА_1, є спадкоємицею померлого ОСОБА_6 на 1/4 частину спадкового майна. Спадкове майно, на яке видано дане свідоцтво, складається із частини паєнакопичення в ЖБК «Економіка», який знаходиться в АДРЕСА_1. Спадкове майно оцінюється в 5376,00 карбованців (а.с.7).

Крім того, згідно свідоцтва про право власності від 11.05.1990 року, виданого державним нотаріусом Пучковою І.А. Третьої одеської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 4-3907, ОСОБА_3 належить право власності на 1/2 частку в спільному сумісному майні, набутому подружжям за час шлюбу. Спільне майно, право власності на яке в зазначеній частці посвідчується цим свідоцтвом, складається з частки паєнакопичення в ЖБК «Економіка», який знаходиться в АДРЕСА_1, яка складає 2440,20 карбованців та належала померлому ОСОБА_6 на підставі довідки кооперативу від 28.09.1989 року за № 93 (а.с.194).

Установивши наведені обставини, районний суд правильно керувався положеннями законодавства, яке діяло на час відкриття спадщини, а саме ЦК УРСР 1963 року, ЖК УРСР 1983 року, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою КМ УРСР № 186 від 30.04.1985 року.

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.04.1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», у випадках смерті члена житлово-будівельного кооперативу, спадщина відкривається не на квартиру, а на пай спадкодавця та інші суми, які підлягають поверненню у таких випадках.

Отже, районний обґрунтовано вважав, що якщо спадщина у зв'язку зі смертю члена кооперативу відкрилася до 1 липня 1990 року, тобто до набрання чинності Законом СРСР "Про власність" (який згідно з постановою Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" підлягав застосуванню на території України до 15.04.1991 року - часу набрання чинності Законом України "Про власність" від 7.02.1991 року) та відповідно до ст. 145 ЖК УРСР, п. 43 Типового статуту ЖБК і п.п. 7, 55 Примірного статуту ЖБК, відкривається спадщина не на квартиру, а на пай, який переходить до спадкоємців у порядку передбаченому законом (ст. ст. 524-562 ЦК УРСР 1963 року), а члени його сім'ї, які проживали разом з ним, зберігають право користування жилим приміщенням за умови вступу до кооперативу одного з них.

Спадкоємцям, що не користувались жилим приміщенням за життя спадкодавця, і тим, що відмовились від подальшого користування ним, кооператив виплачує успадкований пай або його частку (ч. 4, 5 п. 43 Типового статуту ЖБК).

Відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всі судів України.

Отже, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач не була членом сім'ї померлого члена ЖБК «Економіка» ОСОБА_6, не проживала разом з ним, та на час його смерті позивач була зареєстрована за іншою адресою.

Враховуючи наведене, суд прийшов до правильного висновку про те, що після смерті ОСОБА_6 спадкоємці отримали у спадщину грошові кошти, а не квартиру. Відповідночинного на той час законодавства ОСОБА_2 мала право на отримання від кооперативу успадкованої частки паєнакопичень у вигляді грошових коштів.

21 березня 1994 року ЖБК «Економіка» видали ОСОБА_3 довідку за № 120 про те, що вона є членом ЖБК «Економіка» та повністю сплатила май у розмірі 6995,00 карбованців.

Згідно довідки ЖБК «Економіка» за вих. № 00014 від 23.11.2015 р. вбачається, що згідно даних цього ЖБК вартість квартири, закріпленої за членом кооперативу ОСОБА_6 дорівнювала 6995,00 крб.; ОСОБА_3 станом на 01.01.1994 р. була членом цього ЖБК ; ОСОБА_3 було прийнято в члени цього ЖБК після смерті її чоловіка ОСОБА_6, як дружину померлого члена кооперативу, що мала переважне право на вступ до ЖБК; станом на 08.06.1989 р. ОСОБА_3 мешкала у АДРЕСА_1, в якій була зареєстрована як дружина члена кооперативу.

Враховуючи наведене, районний суд дійшов висновку, що дії ЖБК «Економіка» щодо видачі довідки № 120 від 21.03.1994 року відповідачу ОСОБА_3 не порушують прав позивача на успадковану частку паєнакопичення у вигляді грошових коштів.

Ствердження апелянта в скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, оскільки суд неправильно встановив, що ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_6 на підставі вступу в спадщину була прийнята в члени кооперативу як дружина померлого члена кооперативу; на підставі відповідного факту, ОСОБА_3 сплачувала кошти з паєнакопичення за квартиру, які залишилось сплатити після смерті ОСОБА_6, в розмірі 5376 карб.; таким чином, ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на квартиру, внаслідок чого подарувала відповідну квартиру ОСОБА_4 - є безпідставними, оскільки в оскарженому рішенні про встановлення цих обставин не зазначається.

Крім зазначеного, апелянт не наводить жодної норми права, яка порушена ухваленням оскаржуваного судового рішення. Цитати з діючого законодавства, не підстверджені відповідними обставинами, не можуть вважатись доведенням порушення закону судом першої інстанції.

Також, районний суд вважав за необхідне відмовити і у задоволенні вимоги про визнання недійсним оспороюваного договору дарування від 28.01.2003 року. На думку позивача, при укладенні цього договору були порушені права інших спадкоємців, так як ОСОБА_3 могла розпоряджатися лише ? частиною квартири.

За змістом ст..ст. 10, 11, 57, 60 ЦПК України позивач, звертаючись до суду, повинен надати докази на підствердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги.

Статтею 243 ЦК УРСР 1963року, яка діяла на час укладення між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору дарування квартири від 28.01.2003 року, передбачено, що за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передання майна обдарованому.

Таким чином, виходячи із змісту ст. 243 ЦК УРСР 1963 року, договір дарування вважається укладеним, коли сторони мають повну уяву про предмет договору та досягли згоди про всі його істотні умови.

В заяві про збільшення позовних вимог позивач вказує, що оспорюваний договір не відповідає вимогам ст.ст. 48, 50, 57 ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Проте позивач та її представник не довели в суді, що оспорюваний договір дарування від 28.01.2003 року не відповідає вимогам закону.

За змістом ст. 57 ЦК УРСР 1963року угода може бути визнана судом недійсною, як укладена внаслідок обману, тільки за позовом сторони, що діяла під впливом обману. Однак, позивач не є стороною оспорюваного договору.

Одночасно, суд врахував, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 04.09.2013 року у справі № 1522/12537/2012 ОСОБА_2 відмовлено у визнання права власності в порядку спадкування на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. При цьому, ухвалюючи зазначене рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що за життя право власності на спірну квартиру не належало спадкодавцю ОСОБА_6 й відповідно це право не могло перейти до спадкоємця.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, або адміністративній справі, що набрало законної, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд дійшов висновку, що при укладенні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оспорюваного договору дарування від 28.01.2003 року не було порушено прав та інтересів ОСОБА_2, а ствердження апелянта в цій частині не ґрунтується на законі та обставинах справи.

Зазначені висновки районного суду відповідають висновкам Верховного Суду України, викладеним в п.п. 2, 12 Постанови Пленуму № 3 від 28.04.1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» про те, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При вирішення позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст.. 57 ЦК УРСР слід мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони угоди. Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається. Заявляти про обман, має право лише сторона угоди.

ОСОБА_2 не була стороною оспорюваного договору дарування, тому не наділена правом оспорювати цей договір з підстав ст. 57 ЦК УРСР.

Отже, позивач ОСОБА_2 не є ні стороною договору дарування від 28.01.2003 року, ні іншою заінтересованою особою, право та законні інтереси якої порушено вчиненням цього договору. Тобто у позивача відсутнє право, за захистом якого вона звернулась до суду.

З такими висновками районного суду погоджується і колегія суддів.

Таким чином, наведені доводи апеляційної скарги є такими, що не відповідають нормам матеріального, а тому не заслуговують на увагу.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є правильним по суті, відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області В.І. Сватаненко

І.А. Артеменко

П.М. Черевко

09.03.2016 року м. Одеса