Ухвала суду № 56354463, 09.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 320/6617/14-к

Апеляційний суд Запорізької області

Провадження № 11-кп/778/460/16Головуючий у 1-й інстанції Зимогляд В.В.Категорія ст.121 ч.1 КК УкраїниСуддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2016 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого Гончара О.С.,

суддів Дутова О.М., Білоконева В.М.

за участі секретаря Дротянко Ю.О.

прокурора Сєвальнєва О.А.

захисника ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 листопада 2015 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає в м. Мелітополі по вул. Комунарів, 50 в Запорізькій області,

визнано винуватим і засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Вказаним вироком суду ОСОБА_3 засуджено за те, що він 01 травня 2014 року приблизно о 20-00 годині, знаходячись біля магазину Бульвар, розташованого за адресою: м.Мелітополь, бул. 30 років Перемоги, 50, з мотивів раптово виниклих особистих неприязнених відносин з ОСОБА_4, маючи умисел на спричинення йому тілесних ушкоджень ножем, який мав при собі, наніс удар ОСОБА_4 в живіт, чим спричинив потерпілому тяжке тілесне ушкодження небезпечне для життя в момент заподіяння.

Дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ст.121 ч.1 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. Йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. Вирішено питання про судові витрати, речові докази та початок строку відбування покарання.

В апеляційній скарзі захисник просив зазначений вирок суду скасувати. Не погоджуючись із кваліфікацією дій свого підзахисного, апелянт вважав, що тілесне ушкодження потерпілому було завдано з перевищенням ОСОБА_3 меж необхідної оборони. Тому захисник просив суд змінити вирок, перекваліфікувавши дії ОСОБА_3 на ст.124 КК, та призначити йому покарання саме за цією статтею кримінального закону.

Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого і його захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги; вивчивши позицію прокурора, який заперечив проти доводів і вимог апеляційної скарги, вважаючи за необхідне залишити вирок суду без змін; перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право вирок суду залишити без змін.

Оскільки стороною захисту сам пособі факт того, що 01 травня 2014 року приблизно о 20-00 годині біля магазину «Бульвар» в м.Мелітополі, бул.30 років Перемоги, 50 ОСОБА_3 спричинив належним йому ножем тяжке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_5 не заперечувався, з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК дана обставина судовою колегією не переглядалась.

Разом з тим, вирішуючи питання про необґрунтованість вироку суду в частині невірної кваліфікації дій ОСОБА_3 судова колегія виходила з наступного.

Оцінка доказів, згідно з положеннями ст. 94 КПК, є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримані у повному обсязі.

Доводи засудженого захисника обвинуваченого про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_3, відсутність у нього умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та перебування у стані необхідної оборони є безпідставними.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновки про доведеність вини ОСОБА_3 в умисному заподіянні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень місцевий суд зробив на підставі зібраних у кримінальному провадженні та детально досліджених в судовому засіданні доказах, в їх сукупності та взаємозв`язку.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що 01 травня 2014 року приблизно о 20-00 годині біля магазину «Бульвар» в м.Мелітополі, бул. 30 років Перемоги, 50 внаслідок того, що ОСОБА_4 зробив слушне зауваження ОСОБА_3 щодо його протиправної поведінки, повязаної з порушенням громадського порядку, між потерпілим і обвинуваченим раптово виниклих особисті неприязні відносини, які внаслідок провокаційних образ ОСОБА_3 на адресу ОСОБА_4 переросли в сварку. Під час конфлікту ОСОБА_3 нецензурно ображав потерпілого, а останній завдав обвинуваченому ляпаса долонею. Продовжуючи провокувати ОСОБА_4 на ескалацію конфлікту, через деякий час ОСОБА_3 несподівано вдарив потерпілого ножем в живіт, заподіявши тяжких тілесних ушкоджень.

Зазначені висновки суд зробив на підставі показань потерпілого ОСОБА_4, з яких вбачається, що реальної загрози здоровю, а тим більше життю ОСОБА_3, в діях потерпілого не було. Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили факт, що того вечора ОСОБА_3 обурювався неправильною роботою платіжного терміналу, розташованого в приміщенні магазину, вдарив по ньому своєю ногою. Згодом між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 з цього приводу виник конфлікт. Згідно висновків судово-медичної експертизи потерпілому було завдано тяжких тілесних ушкоджень.

ОСОБА_3 в суді вказував, що він дійсно під час конфлікту, який виник у нього з потерпілим, наніс останньому удар ножем в живіт, тим самим, завдавши тяжких тілесних ушкоджень, але наполягав на їх заподіянні під час захисту від протиправних дій потерпілого.

На цьому наполягав і захисник в своїй апеляційній скарзі. Проте під час апеляційного розгляду ні захисник, ні обвинувачений не змогли навести переконливих доводів того, що дії ОСОБА_4 загрожували здоровю, а тим більше життю ОСОБА_3 Адже потерпілий був без зброї. Ним було завдано ляпаса долонею. Яких-небудь тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_3 не виявлено. Події мали місце в людному місці в присутності сторонніх осіб. Дії ОСОБА_4 були направлені на припинення хуліганських дій обвинуваченого, які передували конфлікту.

Крім того, зміст доводів апеляційної скарги зведено лише до переоцінки тих доказів, які були предметом дослідження суду першої інстанції. Клопотань про встановлення апеляційним судом обставин справи чи дослідження інших доказів стороною захисту не заявлено.

Відповідно до ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції, або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Отже, зазначеною правовою нормою законодавцем регламентовано порядок дій суду апеляційної інстанції за наявності клопотань учасників судового провадження.

Відсутність клопотань захисту про повторне дослідження доказів фактично позбавило апеляційний суд права вчинити такі дії з власної ініціативи за відсутності достатніх підстав вважати, що обставини, які можуть підтверджуватися чи спростовуватися відповідними доказами, встановлені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

За таких обставин без безпосереднього дослідження доказів в даному кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції не вправі дати їм іншу правову оцінку ніж дав суд першої інстанції, який безпосередньо досліджував їх.

Оцінивши сукупність зібраних у справі доказів, враховуючи характер, локалізацію поранення, знаряддя злочину, відсутність з боку потерпілого дій, які б реально загрожували життю и здоровю обвинуваченого, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_3 саме за ч.1 ст.121 КК, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

В суді першої інстанції не було встановлено з боку потерпілого такого посягання, яке б викликало у ОСОБА_3 невідкладну необхідність у заподіянні шкоди здоровю, необхідної для негайного відвернення чи припинення посягання.

Встановлені судом фактичні обставини скоєння злочину спростовують твердження, наведені в апеляційній скарзі про заподіяння тілесних ушкоджень з перевищенням меж необхідної оборони.

Викладені в апеляційній скарзі заперечення є нічим іншим, як власна оцінка захисником обставин справи і досліджених судом доказів.

Призначаючи покарання, суд дотримався вимог ст. 65 КК та призначив ОСОБА_3 покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів. Покарання призначено з урахуванням позиції потерпілого, який наполягав на суровому покаранні.

Таким чином, доводи захисника про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, невірну кваліфікацію дій обвинуваченого були предметом ретельного дослідження суду і не знайшли свого підтвердження.

Вирок районного суду відповідає вимогам ст. 374 КПК, є законним та вмотивованим.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які відповідно до ст. 412 КПК були би підставами для скасування судового рішення з призначенням нового судового розгляду, не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 листопада 2015 року щодо ОСОБА_3 залишити без змін.

У відповідності до ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_3 у строк покарання строк його попереднього увязнення з 13.05.2014 року (включно) до 09.03.2016 року (включно) з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а ОСОБА_3, який тримається під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому повного тексту даної ухвали суду.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1ОСОБА_8ОСОБА_9