Рішення № 56350211, 01.03.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

№ 2-744/16

(№760/2969/15-ц)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01. 03. 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Бобровник О. В.

при секретарі: Яковенко Н. К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Департамент земельних ресурсів КМДА, Прокуратура Солом'янського району м. Києва - про зобов'язання привести земельну ділянку до попереднього стану, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою, стягнення майнової та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа Департамент земельних ресурсів КМДА, Прокуратура Солом'янського району м. Києва - про зобов'язання привести земельну ділянку до попереднього стану, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою, стягнення майнової та моральної шкоди.

Позивач при зверненні до суду мотивував свої вимоги тим, що він є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1).

Згідно з планом земельної ділянки, з одного боку належна позивачу земельна ділянка межує із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2, землекористувачем якої є відповідач.

Позивач зазначає, що відповідач самовільно та незаконно розмістив паркан на земельній ділянці позивача та чинить перешкоди у будівництві бетонної стіни по всій довжині межі земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою запобігання руйнування його будинку талими водами.

Вказує, що внаслідок протиправних дій відповідача, позивач позбавлений права вільного користування земельною ділянкою, що завдає моральної шкоди позивачу.

Позивач при зверненні до суду з даним позовом просив зобов'язати відповідача привести земельну ділянку до попереднього стану шляхом демонтажу паркану; зобов'язати відповідача не чинити перешкод у будівництві бетонної армованої підпірної стіни по всій довжині земельних ділянок; стягнути з відповідача 6094,97 грн. майнової шкоди та 10000 грн. моральної шкоди.

В процесі розгляду справи, позивач зменшив свої позовні вимоги в частині зобов'язання не чинити перешкод у будівництві бетонної армованої підпірної стіни та просив не чинити перешкод у будівництві бетонної армованої підпірної стіни між точками 1 та 20, відповідно до державного акту на земельну ділянку. В решті позивач залишив позовні вимни без змін.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити з підстав викладених у ньому.

Відповідач та його представники проти позову заперечували, надавши письмові заперечення. Пояснили, що вимоги позивача є безпідставними та необгрунтованими, позивачем не надано жодного належного доказу в обгрунтування своїх вимог. Відповідач жодним чином не порушував прав позивача на користування його земельною ділянкою та будинком, а з усіх документів, які містяться в матеріалах справи вбачається, що саме позивач порушує права користування земельною ділянкою та здійснює самовільне захоплення суміжної ділянки відповідача, руйнуючи паркан, тим самим порушує межі земельних ділянок.

Третя особа: Департамент земельних ресурсів КМДА в судове засідання свого представника не направили, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, в процесі розгляду справи надали до суду письмові пояснення в яких при вирішенні справи по суті покладались на розсуд суду та просили провести розгляд справи у відсутність представника третьої особи (а.с. 190).

Третя особа: Прокуратура Солом'янського району м. Києва в судове засідання свого представника не направили, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши пояснення сторін по справі, вивчивши та дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які містяться в справі, приходить до наступних висновків.

Позивач при зверненні до суду з даним позовом посилався на те, що він є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1). Згідно з планом земельної ділянки, з одного боку належна позивачу земельна ділянка межує із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2, землекористувачем якої є відповідач. Позивач стверджував, що відповідач самовільно та незаконно розмістив паркан на земельній ділянці позивача та чинить перешкоди у будівництві бетонної стіни по всій довжині межі земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою запобігання руйнування його будинку талими водами, в зв'язку з чим позивач позбавлений права вільного користування земельною ділянкою, що завдає позивачу моральної та моральної шкоди, в зв'язку з чим позивач просив суд про задоволення позову, на що слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Положенням ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На підтвердження своїх вимог позивач посилається на Договір №206-01/14 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 18.11.2014 року, укладений між приватним підприємством «Гєос» та позивачем щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Даний доказ суд не бере до уваги, оскільки компетентним органом, уповноваженим встановлювати ті чи інші порушення земельного законодавства, є виключно органи земельних ресурсів. В даному акті не встановлений факт встановлення паркану відповідача саме на території земельної ділянки позивача.

Також суд критично оцінює висновки приватного підприємства «Гєос», оскільки вони не встановлюють порушення використання відповідачем земельної ділянки та порушення прав позивача на користування його земельною ділянкою.

Окрім того, згідно пояснень сторін обстеження проведено без повідомлення та участі відповідача.

Також, суд не бере до уваги Акт №16 «Комітету мікрорайону «СОВКИ» від 10.02.2015 року, на який посилається позивач, оскільки відповідно до рішення Київської міської ради від 28.02.2013 р. №63/9120 «Про Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві» районні в місті Києві державні адміністрації не мають повноважень здійснювати контроль за використанням, охороною земель, додержанням земельного законодавства та приймати рішення про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок».

Районні в місті Києві державні адміністрації згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2011 р. №554 «Про реалізацію повноважень районних в місті Києві державних адміністрацій в галузі будівництва» виведені з процесу управління містобудівною діяльністю, не здійснюють контролюючих функцій та не мають повноважень обстежувати об'єкти приватної садибної забудови.

Таким чином, орган самоорганізації населення «Комітет Мікрорайону «Совки» не можуть втручатися в цивільно-правові відносини, а також ініціювати претензійно-правову роботу в інтересах будь-кого з власників домоволодіння.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Під час розгляду справи позивачем не було надано правовстановлюючих документів, які б доводили право власності або право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1).

Суд не бере до уваги, доводи позивача та його представника про те, що право власності на земельну ділянку (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1) підтверджується наявним в матеріалах справи Договором №206-01/14 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 18.11.2014 року, укладеного між приватним підприємством «Гєос» та позивачем, в якому позивач є замовником, оскільки вони відповідно до ст. 58 ЦПК України, ст. 116 ЗК України не є допустимими доказами, які підтверджують право власності або право користування позивача земельною ділянкою (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1).

Виходячи із принципу змагальності сторін закріпленому у ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Положеннями ч. 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог та на підставі доказів, наданих особами, які беруть участь у справі.

Позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Отже, представник позивача диспозитивно розпорядився своїми правами процесуального представника на власний розсуд.

Таким чином, суд вважає не доведеним ту обставину, що позивач є власником або має право користування вищевказаною земельною ділянкою.

Що стосується інших вимог, а саме стягнення майнової шкоди, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягають: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача і його вина, причинний зв'язок між протиправною дію і негативними наслідками.

Доказів того, що погіршення стану здоров'я та стаціонарне лікування було наслідком протиправної поведінки відповідача судом не здобуто, а сторонами не представлено.

Крім цього, не підлягає задоволенню й вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки позивачем та його представником не зазначено, в чому полягає вина відповідача, якими неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяна шкода, з яких міркувань виходив позивач при визначенні розміру її відшкодування та не наведено докази, які підтверджують позовні вимоги в цій частині.

Посилаючись на погіршення стану здоров'я та душевні страждання у зв'язку із діями відповідача, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів зазначеним доводам та не заявляв клопотань про їх витребування в порядку, встановленому ст. 134 ЦПК України.

Доказів заподіяння з вини відповідача моральної шкоди позивачу суду представлено не було, відтак в цій частині позовні вимоги також не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними, обставини, викладені в позовній заяві, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому, оцінюючи представлені у справі докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 386, 391 ЦК України, ст.. ст.. 116, 152 ЗК України, ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: