Вирок № 56349060, 25.02.2016, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/98/15-к

Провадження № 1-кп/712/29/16

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2016 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого/судді Чечот А.А.

при секретарі Акатова Ю.А.

за участю прокурорів Касянчука І.І., Луговського І.С., Яшника Б.С.

захисника ОСОБА_1

обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси кримінальне провадження № 12014250000000360 відносно:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, ІНФОРМАЦІЯ_3, працюючого директором КП «Черкасиоблкіно», одруженого, зареєстрованого та проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого.

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 176 КК України,-

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянина України, українця, ІНФОРМАЦІЯ_7, працюючого провідним спеціалістом (редактором) КП «Черкасиоблкіно», не одруженого, зареєстрованого та проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_8, раніше не судимого.

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 176 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

Органами досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що він 14.10.2013 за наказом №45-ОС заступника директора КП «Черкасиоблкіно» ОСОБА_4, прийнятий на посаду виконуючого обовязки директора КП «Черкасиоблкіно», при цьому будучи ознайомленим з роботою даного підприємства в частині вивчення та виконання постанов, розпоряджень, наказів вищестоящих органів, методичних, нормативних, законодавчих матеріалів з організації демонстрації фільмів, тобто являючись службовою особою, наділеною адміністративно - господарськими та організаційно - розпорядчими функціями, зобов'язаний згідно посадової інструкції директора підприємства вирішувати всі питання тільки в межах наданих йому прав та повноважень, забезпечувати дотримання законності в діяльності відділу, визначати, формулювати, планувати, здійснювати і координувати всі види діяльності підприємства, в порушення вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права», а саме, відповідно до ст. 1 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792- XII «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11 липня 2001 року), публічна демонстрація аудіовізуального твору, відеограми - публічне одноразове чи багаторазове представлення публіці за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола однієї сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого у відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень. Публічний показ - будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола однієї сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час (публічний показ аудіовізуального твору чи відеограми означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відеограми без дотримання їх послідовності). Розповсюдження об'єктів авторського права і або) суміжних прав - будь-яка дія, за допомогою якої об'єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об'єктів до відома публіки таким чином, їло її представники можуть здійснити доступ до цих об'єктів з будь-якого місця в будь-який час за власним вибором;

Відповідно до ст. 15 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11 липня 2001 року), передбачено виключне право автора на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про авторське право на аудіовізуальний твір». Закону України «Про авторське право і суміжні права», авторами іудіовізуального твору є: режисер-постановник; автор сценарію і (або) текстів, діалогів; автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього; художник-постановник; оператор-постановник. Якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсер) аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору. За оприлюднення і кожне публічне виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору, його здавання у майновий найм і (або) комерційний прокат його примірників за всіма авторами аудіовізуального твору зберігається право на справедливу винагороду, що розподіляється і виплачується організаціями колективного управління або іншим способом.

Відповідно до ст. 32 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11 липня 2001 року), автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.

Відповідно до ст. 33 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11 липня 2001 току), договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, триманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 45 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ «Про, авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11 липня 2001 року), суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління. А також, в порушення Положення «Про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів», затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 1315 від 17.08.1998 року (у редакції Постанови Кабінету міністрів України від 28.03.2001 року), яким передбачено порядок здійснення розповсюдження та демонстрування фільмів, організаційні та технічні вимоги до проведення вказаного виду діяльності, не володіючи авторським правом, без дозволу осіб, які мають авторське право та володіють суміжними правами на території України, не маючи державних прокатних посвідчень на право розповсюдження фільмів на території України, за попередньою домовленістю із провідним спеціалістом (редактором) підприємства ОСОБА_3, а саме здійснюючи керівництво колективом підприємства, доручивши останньому незаконний показ фільму, при цьому спільно спланувавши місце, час вчинення та засоби, за допомогою яких можливо здійснити демонстрацію фільму, умисно, керуючись корисливим мотивом, з метою отримання матеріального прибутку від демонстрації фільму у своїй господарській діяльності, 24.07.2014 у приміщенні кінозалу КП «Черкасиоблкіно» по вул. Смілянська, 112, у м. Черкаси за допомогою системного блоку ПК «LG», ноутбука «Fujitsu», двох відео проекторів організував незаконний публічний показ аудіовізуального твору «Пластік», авторські і суміжні права на розповсюдження яких на території України належать авторські і суміжні права на розповсюдження яких на території України належать ТОВ «Галеон Кіно», чим завдав правовласнику відповідно до висновку експерта №1/1129 від 19.10.2014 збитки на загальну суму 20 853 гривень, що у тридцять чотири рази перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян і є значною шкодою.

Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_2 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 3 ст. 176 КК України, як умисне порушення авторського права і суміжних прав, що завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, вчинене службовою особою з використанням службового становища за попередньою змовою групою осіб.

Органами досудового слідства ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що він 11.04.2011 за наказом №10-Л в.о. директора КП «Черкасиоблкіно» ОСОБА_5, прийнятий на посаду провідного спеціаліста - редактора відділу фільмопросування КП «Черкасиоблкіно», при цьому будучи ознайомленим з роботою даного підприємства в частині вивчення та виконання постанов, розпоряджень, наказів вищестоящих органів, методичних, нормативних, законодавчих матеріалів з організації демонстрації фільмів, зобов'язаний згідно посадової інструкції провідного спеціаліста (редактора) організовувати роботу з розширення та поновлення репертуарного плану, переглядати та підбирати нові фільми для прокату, в порушення вимог Закону України «Про авторські право і суміжні права», а саме, відповідно до ст. 1 Закону України від 23 грудня 1993 року 3792- XII «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11 липня 2001 року), публічна демонстрація аудіовізуального твору, відеограми - публічне одноразове чи багаторазове представлення публіці за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола однієї сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого у відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень. Публічний показ - будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо і за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола однієї сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час (публічний показ аудіовізуального твору чи відеограми означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відеограми без дотримання їх послідовності). Розповсюдження об'єктів авторського права і (або) суміжних прав - будь-яка дія, за допомогою якої об'єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об'єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об'єктів з будь-якого місця і в будь - який час за власним вибором;

Відповідно до ст. 15 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11 липня 2001 року), передбачено виключне право автора на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Відповідно до ст. 17 «Про авторське право на аудіовізуальний твір», Закону України «Про авторське право і суміжні права», авторами аудіовізуального твору є: режисер-постановник; автор сценарію і (або) текстів, діалогів; автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього; художник-постановник; оператор-постановник. Якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсер) аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору. За оприлюднення і кожне публічне виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору, його здавання у майновий найм і (або) комерційний прокат його примірників за всіма авторами аудіовізуального твору зберігається право на справедливу винагороду, що розподіляється і виплачується організаціями колективного управління або іншим способом.

Відповідно до ст. 32 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11 липня 2001 року), автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій собі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.

Відповідно до ст. 33 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11 липня 2001 року), договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій юрмі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 45 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11 липня 2001 року), суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління. А також, в порушення Положення «Про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів», затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 1315 від 17.08.1998 року (у редакції Постанови Кабінету міністрів України від 28.03.2001 року), яким передбачено порядок здійснення розповсюдження та демонстрування фільмів, організаційні та технічні вимоги до проведення вказаного виду діяльності, не володіючи авторським правом, без дозволу осіб, які мають авторське право та володіють суміжними правами на території України, не маючи державних прокатних посвідчень на право розповсюдження фільмів на території України, за попередньою домовленістю з безпосереднім керівником підприємства ОСОБА_2, а саме виконуючи завідомо незаконне доручення останнього на здійснення незаконного показу фільму, при ньому спільно спланувавши місце, час вчинення та засоби, за допомогою яких можливо здійснити демонстрацію фільму, умисно, керуючись корисливим мотивом, з метою отримання матеріального прибутку від демонстрації фільму у своїй господарській діяльності 24.07.2014 у приміщенні кінозалу КП «Черкасиоблкіно» по вул. Смілянська, 112, у м. Черкаси за допомогою системного блоку ПК «LG», ноутбука «Fujitsu», двох відеопроекторів здійснив незаконний публічний показ аудіовізуального твору «Пластік», авторські і суміжні права на розповсюдження яких на території України належать ТОВ «Галеон Кіно», чим завдав правовласнику відповідно до висновку експерта №1/1129 від 19.10.2014 збитки на загальну суму 20 853 гривень, що у тридцять чотири рази перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян і є значною шкодою.

Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_3 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 176 КК України, як співучасть в умисному порушенні авторського права і суміжних прав, що завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, вчинене службовою особою з використанням службового становища за попередньою змовою групою осіб.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину в кримінальному правопорушенні не визнав та пояснив, що 14.10.2013 року наказом №45-ОС заступника директора КП «Черкасиоблкіно» ОСОБА_4, прийнятий на посаду виконуючого обовязки директора КП «Черкасиоблкіно». 24.07.2014 року він офіційно перебував у відпустці, у м. Черкаси в цей день його не було, оскільки перебував на прийомі у голови Драбівської РДА. За фільм «Пластик» і за продаж квитків йому нічого не відомо. 24.07.2014 року його обовязки виконував головний бухгалтер.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину в кримінальному правопорушенні не визнав та пояснив, що 11.04.2011 року наказом №10-Л в.о. директора КП «Черкасиоблкіно» ОСОБА_5, прийнятий на посаду провідного спеціаліста - редактора відділу фільмопросування КП «Черкасиоблкіно». 24.07.2014 року він офіційно перебував у відпустці. Чому йшов фільм «Пластик» він не знає. В КП «Черкасиоблкіно» є головний план, цей фільм до головного плану не включався. Доступ до компютера має він, кіномеханік та ОСОБА_5 ОСОБА_6 йому в цей день не телефонував.

На думку державного обвинувачення, вина ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих їм правопорушень доводиться зібраними в ході досудового розслідування по справі доказами матеріалами кримінального провадження № 12014250000000360 в 2-х томах ( згідно опису ), які надано на адресу суду, зокрема, даними протоколів слідчих дій, показів свідків, висновків експертиз.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, в результаті повного, об'єктивного і всебічного їх дослідження в судовому засіданні, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 176 КК України та вина ОСОБА_3 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 176 КК України не знайшла свого підтвердження здобутими та дослідженими у ході розгляду справи доказами, а тому є недоведеною.

Так, суд при розгляді справи в межах оголошеної ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підозри, безпосередньо допитавши обвинувачених, свідків, оглянувши документи та речові докази, оголосивши протоколи, документи та вивчивши всі матеріали кримінального провадження, заслухавши міркування і доводи прокурора, захисника, приходить до переконання, що дані досудового розслідування не підтверджують оголошеної ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підозри, виходячи з наступного.

Згідно статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозвязку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Стаття 84 КПК України передбачає, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Враховуючи вищевказані норми закону, суд не розцінює надані стороною державного обвинувачення докази як докази вини обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з наступних підстав.

Допитані в ході судового розгляду справи свідки пояснили суду наступне:

-представник потерпілого ОСОБА_7 допитаний в режимі відеоконференції пояснив, що діями обвинувачених було завдано збитків ТОВ «Галеон кіно». Заявлений цивільний позов підтримує. Завдані збитки не відшкодовані. В приміщенні КП «Черкасиоблкіно він не був. Про демонстрацію фільму «Платсик» він дізнався від працівників міліції. Яким чином обвинувачені завдали збитків перебуваючи у відпустці пояснити не може. Чому в позові вказано, що фільм демонструвався на літній площадці парку 50 р. Жовтня в м. Черкаси не знає. Автора твору він не знає;

-свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила що працює в КП «Черкасиоблкіно» на посаді головного бухгалтера. 24.07.2014 року вона перебувала на своєму робочому місці. Чи демонструвався в цей день фільм «Пластик» вона не знає, при ній особисто вказаний фільм не демонструвався. Демонстрацію фільма вона не чула. 24.07.2014 року ОСОБА_2 перебував у відпустці, на роботі його в цей день не було;

-свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснив, що 24.07.2014 року в обідній час близько 12-00 год. 14-00 год. в смт Драбів він зустрічався із ОСОБА_2;

-свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_2 він знає тривалий час. Фільм «Пластик» він особисто не дивився. В липні 2014 року він перебував у відпустці, відпустка закінчилася в кінці липня, в цей період ОСОБА_2 перебував у відпустці. Він поїхав з ОСОБА_2 до смт Драбів на рибалку. По дорозі вони зупинялися біля Драбівського круга, оскільки ОСОБА_2 передавав невідомому чоловіку якусь касету. Після чого вони поїхали до смт Драбів, де ОСОБА_2 пішов у центр по справам, а він пішов на рибалку. Пізніше до нього приєднався ОСОБА_2, там вони разом перебували до вечора;

-свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснив, що з 2012 року працює в КП «Черкасиоблкіно». 24.07.2014 року він перебував на своєму робочому місці, в цей день ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у відпустці. На роботі їх не було, оскільки він в цей день телефонував до ОСОБА_2, і той сказав що знаходиться в Драбові. 24.07.2014 року фільм демонструвався, але який саме фільм він не знає. Йому говорили що був фільм, але який саме він особисто не бачив;

-свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснив, що 24.07.2014 року на Драбівському кругу він зустрівся з ОСОБА_2, взяв флешку з фільмами і вони розїхалися. ОСОБА_2 був не один, з ним був якийсь чоловік, вони разом їхали до Драбова;

-свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснив, що знайомий з ОСОБА_3, ОСОБА_2 знає наглядно. В липні 2014 року у ОСОБА_3 була відпустка, він в цей час допомагав ОСОБА_3 по дому та разом ходили відпочивати;

-свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснив, що обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 він знає. Раніше він працював в КП «Черкасиоблкіно». З появою ОСОБА_5 в «Черкасиоблкіно» почали показувати заборонені фільми. 24.07.2014 року він вже не працював;

-свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що працює кіномеханіком в КП «Черкасиоблкіно» з 01.07.2014 року. Про демонстрацію фільма «Пластик» він нічого не знає. Чи були 24.07.2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на роботі він не бачив, в цей день вони були у відпустці. Після чого пояснив, що фільм «Пластик» він не включав, це робив син ОСОБА_2 ОСОБА_15. Він особисто брав гроші у людей і дав їм квитки;

-свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні пояснив, що в 2014 році працював в КП «Черкасиоблкіно» по трудовій угоді, в його обовязки входила демонстрація фільмів на літньому майданчику. Влаштував його на роботу батько ОСОБА_2. 24.07.2014 року на прохання ОСОБА_6 він включив фільм, який саме це був фільм він не знає, оскільки його не дивився. Ніяких вказівок від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 він не отримував;

-свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що 24.07.2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на робочому місці не було, фільм «Пластик» в цей день не демонструвався;

-експерт ОСОБА_16 у судовому засіданні пояснив, що вищої економічної освіти у нього не має, є юридична освіта. Висновок друкував він, про кримінальну відповідальність його попереджував

керівник. Резолюція керівника по даній експертизі є, копії він надавав. Досліджував він усе відповідно до постанови. Усі документи, що йому надавалися були підписані. Суму завданої шкоди визначав по наявних матеріалах, перелік яких вказав у вступній частині висновку. Використовував одну довідку. Його освіта дозволяє робити такі висновки. За достовірність наданих матеріалів він не відповідає. Висновок робить по тих даних, що йому надали;

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що покази допитаних свідків не вказують на доведеність винуватості обвинувачених ОСОБА_2 у вчиненні злочину за ч. 3ст. 176 КК України та ОСОБА_3 у вчиненні злочину за ч. 2 ст. 176 КК України через те, що не містять жодних даних, які б вказували на умисне порушення авторського права і суміжних прав, що завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, вчинене службовою особою з використанням службового становища за попередньою змовою групою осіб ОСОБА_2 та на співучасть в умисному порушенні авторського права і суміжних прав, що завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, вчинене службовою особою з використанням службового становища за попередньою змовою групою осіб ОСОБА_3

Крім того, суд не може брати до уваги надані матеріали аудіо та відео контролю за особою від 25.07.2014 року та оперативну відео зйомку від 24.07.2014 року, так як заява Української антипіратської організації була внесена до ЄДРДР 04.08.2014 року.

В порушення вимог ст. 290 КПК України не було відкрито матеріали кримінального провадження потерпілій стороні.

Інших доказівна підтвердженнявинуватостіобвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченогоч. 3ст. 176 КК України та на підтвердженнявинуватостіобвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченогоч. 2ст. 176 КК України стороною обвинувачення не надано.

Обов'язок доказування обставин за обвинуваченням, належності та допустимості доказів покладається в даному випадку на слідчого, прокурора й не може перекладатись на обвинуваченого.

Згідност. 62 Конституції Україниобвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви стосовно доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Статтею 7 КПК Українизакріплені загальні засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

За ч.1, 2ст. 8 КПК Україникримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч.1, 2ст. 9 КПК Українипід час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимогКонституції України, цьогоКодексу, міжнароднихдоговорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_16 України, вимог інших актів законодавства.

Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Частинами 2, 3, 4ст. 17 КПК Українипередбачено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Повідомлення про підозру, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи, якщо їх неможливо усунути, тлумачаться на користь такої особи.

З ч.1ст. 91 КПК Українивбачається, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. Згідно ч.1, 2ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбаченихст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора. Обов'язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.

Відповідно до ч. 1ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Такий обов'язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбаченіст. 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч. 2ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, яка відповідно ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Статтею 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права». Так, у справі «Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 р. (п. 146) Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину, обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного. (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77).

Оцінюючи в сукупності досліджені під час судового розгляду докази з точки зору достатності та взаємозв'язку і приймаючи до уваги, що інших доказів, які б беззаперечно, без сумніву доводили вину обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 176 КК Українита вину обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 176 КК Українистороною обвинувачення після опитування щодо бажання доповнити судовий розгляд надано не було, суд вважає, що пред'явлене ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачення не доведено в судовому засіданні, а усі припущення й сумніви стосовно доведеності вини обвинувачених слід тлумачити на їх користь.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, про необхідність постановлення відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виправдувального вироку, оскільки не доведено, що в діяннях обвинувачених є склад кримінального правопорушення.

Цивільний позов, заявлений ТОВ «Галеон кіно» в сумі 20853 грн. підлягає до залишення без розгляду, оскільки згідно з ч. 3 ст. 129 КПК України у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його не причетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених ч. 1 ст. 326 КПК України, суд залишає позов без розгляду.

Питання розподілу процесуальних витрат на залучення експерта для проведення експертизи, судом не вирішується, оскільки ч. 2ст. 124 КПК Українипередбачено стягнення тільки з обвинуваченого витрат на залучення експерта у разі ухвалення саме обвинувального вироку, а витрати за залучення стороною обвинувачення експертів в порядку визначеному ч. 2ст. 122 КПК Україниздійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.

Долю речових доказів по справі необхідно вирішити у відповідності із вимогами ст. 100 КПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.368, 369, 370, 373,374 КПК України, суд ,-

З А С У Д И В:

Визнати ОСОБА_2 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3ст. 176 КК Україниза недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.

Виправдати ОСОБА_2 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 176 КК України.

Поновити ОСОБА_2 в правах, обмежених під час кримінального провадження.

Визнати ОСОБА_3 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 176 КК Україниза недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.

Виправдати ОСОБА_3 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 176 КК України.

Поновити ОСОБА_3 в правах, обмежених під час кримінального провадження.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не обирався.

Цивільний позов, заявлений ТОВ «Галеон кіно» в сумі 20853 грн. підлягає до залишення без розгляду, оскільки згідно з ч. 3 ст. 129 КПК України у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його не причетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених ч. 1 ст. 326 КПК України, суд залишає позов без розгляду.

Процесуальні витрати за проведення по справі експертизи у сфері інтелектуальної власності в сумі 196,56 грн., економічної експертизи у сфері інтелектуальної власності в сумі 196,56 грн., а всього на загальну суму 393,12 грн. відшкодувати відповідно до положень ст. 126, 130 КПК України за рахунок Держави.

Речові докази:

- документи, які знаходяться у папці «Кінозал» знаходяться при матеріалах кримінального провадження залишити при матеріалах кримінального провадження (Том 2 а.с. 4);

- квитки для перегляду кінофільмів знаходяться при матеріалах кримінального провадження залишити при матеріалах кримінального провадження (Том 2 а.с. 174);

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Черкаської області протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Соснівський районний суд м. Черкаси, а обвинуваченому, який перебуває під вартою, з моменту вручення копії вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку на підставі п. 6 ст. 376 КПК України вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право на підставі п. 6 ст. 376 КПК України отримати в суді копію вироку.

Головуючий: А.А.Чечот