Постанова № 56342585, 01.03.2016, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 року м. ПолтаваСправа № 816/101/16

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Канигіної Т.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Петрукович Ю.О.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом

позивача ОСОБА_1до відповідача Миргородської міської ради Полтавської областіпро визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И В:

01 лютого 2016 року ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1.) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Миргородської міської ради Полтавської області (надалі - відповідач або Миргородська міська рада Полтавської області) про визнання протиправним та скасування розпорядження Миргородського міського голови від 12 січня 2016 №5-к "Про звільнення ОСОБА_1.", поновлення на посаді головного спеціаліста відділу архітектури та містобудування Миргородської міської ради з 14 січня 2016 року, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 14 січня 2016 року по 01 березня 2016 року у розмірі 6252,05 грн (з урахуванням зазначеного у судовому засіданні розрахунку та уточнень позовних вимог).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що не погоджується із розпорядженням про звільнення його з посади головного спеціаліста відділу архітектури та містобудування Миргородської міської ради від 12 січня 2016 №5-к, винесеного на підставі довідки про результати перевірки достовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади", що ґрунтується на безпідставних висновках контролюючого органу про невідповідність наявній податковій інформації про отримані із законних джерел доходи вартості майна (майнових прав), вказаних ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, набутого останнім за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", а саме: у розділі ІV декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік позивачем не вказано причіп легковий 2013 року випуску, придбаний у 2013 році за рахунок власних коштів. Вказані висновки позивач вважає такими, що не відповідають дійсності у зв'язку із наданням належних пояснень з приводу такого майна. Позивач надавав пояснення про те, що не знав, що причіп є транспортним засобом та його потрібно вказувати у декларації.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, надіслав суду заяву, якою просив відмовити повністю у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на те, що Миргородська міська рада при звільненні ОСОБА_1 діяла на підставі законів, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; відповідач просив проводити розгляд справи без його участі /а.с. 25/.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням міського голови Паутова О.Б від 06 квітня 2010 року №46-к ОСОБА_1 прийнятий на службу в органи місцевого самоврядування за конкурсом і призначений на посаду головного спеціаліста управління архітектури та містобудування /а. с. 26/; з 02 січня 2013 року позивач обіймав посаду головного спеціаліста відділу архітектури та містобудування Миргородської міської ради, що підтверджується копією трудової книжки позивача /а. с. 14-15/.

16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-ІV, відповідно до пунктів 6, 10 частини першої статті 2 якого заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо посадових та службових осіб.

Отже, вимоги Закону України "Про очищення влади" на посаду позивача, яку обіймав ОСОБА_1, поширюються.

Даний факт сторонами не оспорюється.

Частиною четвертою статті 5 Закону України "Про очищення влади" встановлено, що організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.

На виконання вимог вказаного Закону Миргородським міським головою видано розпорядження від 03 липня 2015 року №114-к "Про затвердження графіку проведення перевірки відповідно до Закону України "Про очищення влади" /а. с. 75/.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про очищення влади" особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або частиною четвертою статті 1 цього ж Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, на оприлюднення відомостей щодо позивача відповідно до цього Закону.

02 вересня 2015 року позивачем подано заяву до Миргородського міського голови про те, що до нього не застосовуються заборони, визначені частиною третьою або частиною четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", та про згоду на проходження перевірки, оприлюднення відомостей щодо позивача відповідно до цього Закону /а.с. 56/.

03 вересня 2015 року Миргородською міською радою направлено до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції ДФС у Полтавській області (надалі - Миргородська ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області) запит про проведення перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади" /а. с. 55/.

05 січня 2016 року на адресу Миргородської міської ради надійшов висновок Миргородської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області від 29 грудня 2015 №1418/9/16-20-17-04-20 про результати перевірки відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади" стосовно ОСОБА_1 /а.с. 39/.

Зі змісту висновку вбачається, що ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік вказано недостовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), набутого (набутих) ОСОБА_1 за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", які не відповідають наявній податковій декларації про майно (майнові права) ОСОБА_1; у розділі ІV декларації про майно, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік декларантом не вказано причіп легковий-В 2013 року випуску, придбаний у 2013 році за рахунок власних коштів /зворот а.с. 39/.

Також у висновку за результатами перевірки позивача встановлено, що вартість майна (майнових прав), вказаного (вказаних) ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, набутого (набутих) ОСОБА_1 за час перебування на посадах , визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", відповідає наявній податковій інформації про доходи, отримані ОСОБА_1 із законних джерел.

Вищезазначений висновок затверджений на засіданні робочої групи з оперативного та якісного проведення перевірок достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади" /а.с. 40-41/.

На підставі вищевказаного висновку Миргородською міською радою складено довідку про результати перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади", відповідно до якої за результатами проведеної перевірки встановлено, що до ОСОБА_1 застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", а саме: відповідно до частини восьмої статті 3 Закону України "Про очищення влади" забороняється заняття посад, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом 10 років з дня набрання чинності цим Законом /а.с. 27/.

Розпорядженням міського голови Миргородської міської ради Полтавської області від 12 січня 2016 року №5-к ОСОБА_1 головного спеціаліста відділу архітектури та містобудування, 13 січня 2016 року звільнено за пунктом 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України (з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади") /а. с. 28/.

Позивач не погодився із зазначеним наказом, посилаючись на безпідставність висновків перевірки Миргородської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області, у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.

Так, правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) визначаються Законом України "Про очищення влади".

У розумінні частини першої статті 1 цього Закону очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Згідно з частиною третьою статті 1 цього Закону протягом 10 років з дня набрання чинності цим Законом, посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Вказана заборона відповідно до частини восьмої статті 3 Закону України "Про очищення влади", зокрема застосовується до осіб, перевірка стосовно яких встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади" перевірці підлягають: достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Процедура проведення органами Державної фіскальної служби України перевірки достовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади", зазначених особами у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру визначається Порядком проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади", затвердженим наказом Міністерства фінансів України №1100 від 03 листопада 2014 року (надалі - Порядок №1100).

Згідно з підпунктом 3 пункту 3 вищевказаного Порядку проведення перевірки фактично полягає в:

- аналізі наявної у контролюючого органу податкової інформації щодо доходів, отриманих особою, стосовно якої проводиться перевірка, з метою з'ясування джерел їх отримання, в тому числі щодо повноти їх відображення в декларації;

- порівнянні відомостей про вказане в декларації майно (майнові права), набуте (набуті) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, з наявною в контролюючого органу податковою інформацією про майно (майнові права) такої особи з метою з'ясування достовірності відомостей щодо його (їх) наявності;

- порівняльному аналізі наявної інформації з метою з'ясування відповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 5 Закону України "Про очищення влади" керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.

Недостовірність відомостей, яка може бути підставою для звільнення особи та застосування до неї відповідних заборон, повинна встановлюватися в сукупності з невідповідністю вартості майна, яке належить особі.

Отже, саме по собі неповне декларування наявного у особи майна не може бути підставою для застосування Закону України "Про очищення влади" в частині звільнення особи з посади в разі, якщо це майно було набуте особою на законних підставах та за рахунок коштів, отриманих із законних джерел.

Вживання у тексті частини восьмої статті 3 цього Закону єднального і розділового сполучника "та/або" дозволяє дійти висновку, що вказана заборона застосовується до осіб за наявності одного з двох критеріїв.

За першим критерієм необхідно враховувати, що підставами для звільнення є недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, та невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Отже, недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у декларації, не є самостійним критерієм для заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону. Ця обставина обов'язково повинна бути поєднана з висновком про невідповідність вартості майна (майнових прав) доходам, отриманим із законних джерел.

За другим критерієм достатньою підставою для звільнення є невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Таким чином, для вжиття заборони за першим критерієм необхідно встановити недостовірність відомостей та невідповідність вартості майна (майнових прав), зазначених у деклараціях, доходам, отриманим із законних джерел.

Для вжиття заборони за другим критерієм необхідно встановити невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного в деклараціях, набутого на час перебування на відповідних посадах, доходам, отриманим із законних джерел.

Саме ці відомості згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону підлягають перевірці.

Суд зазначає, що слід розмежовувати предмети регулювання частини восьмої статті 3 Закону України "Про очищення влади", яка визначає критерії здійснення очищення влади (люстрації), та частини п'ятої статті 5 цього Закону, яка регулює предмет перевірки, мета якої виявити вказані в частині восьмій статті 3 Закону складові критеріїв.

Також у частині восьмій статті 3 цього Закону законодавець визначив ознаки майна, що перевіряється. Це майно (майнові права), набуте (набуті) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону.

Отже, сама інформація про недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаних у декларації, або виявлених органами державної фіскальної служби у процесі проведення перевірки, не може бути підставою для застосування заборони без врахування обов'язкових умов, що таке майно (майнові права) було набуте за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 Закону, і його вартість не відповідає доходам, отриманим із законних джерел.

Наявність у висновку про результати перевірки інформації про підтвердження законності джерел набуття майна (майнових прав), вказаних у декларації, або виявлених органами державної фіскальної служби у процесі проведення перевірки, не може бути підставою для застосування відповідної заборони.

З матеріалів справи вбачається, що здійснюючи перевірку, Миргородською ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області зроблено запити до Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Миргород, Миргородського, Великобагачанського та Шишацького районів, підпорядкованого управлінню Державної автомобільної інспекції України у Полтавській області, від 04 вересня 2015 року №341/16-20-17-01-17, до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 04 вересня 2015 року №343/16-20-17-01-17, до Реєстраційної служби миргородського міськрайонного управляння юстиції від 04 вересня 2015 року №344/16-20-17-01-17 та до Держаного агентства земельних ресурсів України від 04 вересня 2015 року №342/16-20-17-01-17 /а.с. 43, 44, 45, 46/.

Згідно з листом Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Миргород, Миргородського, Великобагачанського та Шишацького районів, підпорядкованого управлінню Державної автомобільної інспекції України у Полтавській області, №36/1842 від 05 листопада 2015 року ОСОБА_1 є власником причіпу легкового-В, номерний знак НОМЕР_1, 2013 року випуску, модель 050106, зареєстрований 21 травня 2013 року, свідоцтво НОМЕР_3, особливі відмітки - для перевезення човнів /а. с. 42/.

Як вже встановлено, згідно з висновком Миргородської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області від 29 грудня 2015 №1418/9/16-20-17-04-20 стосовно ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік вказані недостовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), набутого (набутих) ОСОБА_1 за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", які не відповідають наявній податковій декларації про майно (майнові права) ОСОБА_1; у розділі ІV декларації про майно, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік декларантом не вказано причіп легковий-В, 2013 року випуску, придбаний у 2013 році за рахунок власних коштів /зворот а.с. 39/.

З цього приводу ОСОБА_1 надавав письмові пояснення Миргородській ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області від 16 грудня 2015 року /а.с. 48/. Позивач пояснив, що у розділі 4 декларації не вказано причіп для перевезення човнів, який придбано у 2013 році за ціною 6000,00 грн за рахунок власних коштів (2013 р. в.), у зв'язку з тим, що не вважав його транспортним засобом /зворот а. с. 48/.

Суд зазначає, що у судовому засіданні позивач не оспорює факт належності йому причепу легкового-В, 2013 року випуску, позивач пояснив, що не відобразив причіп у декларації у зв'язку з тим, що на момент складання документу не вважав причіп транспортним засобом.

На підтвердження належності причепу позивач надав суду копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 /а. с. 16/.

У судовому засіданні позивач пояснив, що у 2013 придбав причіп у ТОВ "Коріда Тех" за власні кошти. Ціна причепу склала 4976,00 грн, що підтверджується довідкою підприємства №48-16 від 01 березня 2016 року /а. с. 84/.

Підтверджуючи можливість здійснення даної покупки, позивачем надані довідки про розміри заробітної плати за час роботи у Миргородській міській раді у 2012, 2013 роках, загальна сума якої за вказаний період склала 63897,37 грн /а.с. 76, 77/.

Також позивачем надані довідки №01-11/05 та №01-11/06 від 18 лютого 2016 року про розмір заробітку дружини - ОСОБА_5 за 2012, 2013 роки, розмір якої складає 122319,50 грн /а.с. 78, 79, 80/.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про безпідставність висновку Миргородської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області від 29 грудня 2015 року №1418/9/16-20-17-04-20 про результати перевірки відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади", стосовно ОСОБА_1 щодо зазначення позивачем у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік недостовірних відомостей щодо наявності майна (майнових прав), які не відповідають наявній податковій інформації.

Суд наголошує на тому, що недостовірність відомостей, яка може бути підставою для звільнення особи та застосування до неї відповідних заборон, повинна встановлюватися в сукупності з невідповідністю вартості майна, яке належить особі.

Отже, саме по собі неповне декларування наявного у особи майна не є підставою для застосування наслідків Закону України "Про очищення влади" в частині звільнення особи з посади в разі, якщо це майно набуте особою на законних підставах та за рахунок коштів, отриманих із законних джерел.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2015 року №16 "Про аналіз судової практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 16 вересня 2014 року №1682-VІІ "Про очищення влади".

За вищевикладених обставин розпорядження міського голови Соломахи С.П. від 12 січня 2016 року №5-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу архітектури та містобудування з 13 січня 2016 року за пунктом 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України (з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади") суд вважає неправомірним.

Громадянам згідно зі статтею 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно із частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, ОСОБА_1 підлягає поновленню на тій посаді, з якої звільнено - головного спеціаліста відділу архітектури та містобудування Миргородської міської ради Полтавської області.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 241-1 Кодексу законів про працю України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 №58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Із аналізу вказаних норм, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

Отже, позивача слід поновити на посаді з дня, наступного за днем звільнення, тобто 14 січня 2016 року.

Згідно з частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (надалі - Порядок №100).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пунктів 5, 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку №100 передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23.01.2012 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 21355291).

Згідно з довідками Миргородської міської ради від 10 лютого 2016 року №3 та №4 середньомісячна заробітна плата позивача становила 3934,16 грн, середньоденна заробітна плата - 178,63 грн /а.с. 29, 30/, що не оспорюється позивачем.

Листом Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 №10846/0/14-15/13 та додатком до нього кількість робочих днів у січні 2016 року становить - 19 днів, у лютому 2016 року - 21, у березні 2016 року - 22.

Розпорядженням Миргородського міського голови Соломахи С.П. №18-р від 03 грудня 2015 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №1155-р "Про перенесення робочих днів у 2016 році", перенесено робочий день з п'ятниці 08 січня на суботу 16 січня 2016 року (дані інтернет-ресурсу http://myrgorod.pl.ua/files/images/News/2015/12/03/Ogolosh/pro_pernes_rob_dnya.pdf) /а. с. 85/.

Отже, за період з 14 січня по 01 березня 2016 року становило 35 робочих днів.

З огляду на те, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді головного спеціаліста відділу архітектури та містобудування Миргородської міської ради Полтавської області з 14 січня 2016 року, розмір належного до виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 6252,06 грн (35 робочих днів до прийняття рішення судом х (13 робочих днів у січні + 21 робочий день у лютому + 1 день у березні).

Таким чином, з Миргородської міської ради Полтавської області належить стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 6252,06 грн, відповідно, позовні вимоги про стягнення на користь позивача з Миргородської міської ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність своїх дій (бездіяльності).

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду про присудження виплати заробітної плати у межах стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.

Статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду, зокрема про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судоми законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, відповідач, як податковий агент згідно з нормами Податкового кодексу України та як страхувальник згідно з Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши з нього при виплаті податок з доходів фізичних осіб та єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Отже, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями 2, 7-11, 17, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Миргородської міської ради Полтавської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Миргородського міського голови від 12 січня 2016 року №5-к "Про звільнення ОСОБА_1.".

Поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ІНФОРМАЦІЯ_1) на посаді головного спеціаліста відділу архітектури та містобудування Миргородської міської ради Полтавської області з 14 січня 2016 року.

Стягнути з Миргородської міської ради Полтавської області (код ЄДРПОУ 21051131, вул. Незалежності, 17, м. Миргород, Полтавська область) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ІНФОРМАЦІЯ_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 січня по 01 березня 2016 року у розмірі 6252,05 грн (шість тисяч двісті п'ятдесят дві гривні п'ять копійок) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Постанову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 09 березня 2016 року.

Суддя Т.С. Канигіна