Постанова № 56342181, 09.03.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2016 року Справа № 904/8934/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Орєшкіної Е.В. (доповідач),

суддів: Сизько І.А., Широбокової Л.П.,

секретар судового засідання: Однорог О.В.,

представники сторін:

від позивача: Кошелева О.В., представник, довіреність №7-2015 від 11.12.2015 р.;

від відповідача: Недашковський В.М., представник, довіреність №б/н від 17.03.2015 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства "Смоли" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2015 року у справі № 904/8934/15

за позовом SIA "Zodiak Plus", Латвія, м. Рига

до державного підприємства "Смоли", м. Дніпропетровськ

про стягнення 14 293,21 ЕUR.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач SIA "Zodiak Plus", з урахуванням уточнень позовних вимог, звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з державного підприємства "Смоли" (надалі - ДП "Смоли") на свою користь 4 199, 62 євро пені, 323, 40 євро 3% річних та понесених витрат по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2015 року у справі №904/8934/15 (суддя Ліпинський О.В.) позов задоволено частково; з ДП "Смоли" на користь SIA "Zodiak Plus" стягнуто 322,03 євро 3% річних та 114 грн. 60 коп. судового збору; в решті позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить Дніпропетровський апеляційний господарський суд його скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх необґрунтованими та безпідставними.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Між компанією SIA "Zodiak Plus" (постачальник) та ДП "Смоли" (замовник) укладений договір №38-07/21 від 03.10.2014 року (надалі-договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався у 2014 році поставити замовнику на умовах СРТ м. Дніпродзержинськ згідно з ІНКОТЕРМС-2010 товар - формалін кількістю 300 тонн, якість якого має відповідати вимогам ДСТУ 1625-89.

Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено, що ціна формаліну технічного становить 390 євро за тонну; сума договору - 117 000 євро.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за товар проводяться шляхом поетапної оплати замовником отриманого товару після пред'явлення постачальником рахунку на оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника. Відстрочка платежу 15 календарних днів з моменту поставки продукції.

Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника (п. 4.3 договору).

Згідно п. 5.6 договору постачальник разом з товаром надає замовнику оригінали таких документів: рахунок; сертифікат якості; сертифікат походження; транспортна накладна.

За пунктом 6.1.1 договору замовник зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплатити за поставлений товар.

На виконання умов договору позивач здійснив відповідачу поставку формаліну на загальну суму 42 494,40 євро, що підтверджується вантажними митними деклараціями форми МД-2 (а.с. 15, 17, 19, 21-25).

Оскільки договір, що є підставою пред'явленного позову, є зовнішньо-економічним договором, укладеним ДП «Смоли» з іноземним контрагентом, а товар, який постачався згідно його умов (формалін) перетинав митний кордон України, то обов'язковою умовою, згідно норм чинного законодавства, є складання вантажної митної декларації. Долучені до матеріалів справи копії вантажних митних декларацій є підтвердженням ввезення на територію України і розмитнення партій формаліну із зазначенням його кількості, загальної вартості. При цьому декларантом є ДП «Смоли». У графі 44 митних декларацій зазначені відомості про необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів документи, зокрема,

- за кодом 1602 - картка обліку особи, яка здійснює операції з товарами;

- за кодом 2730 - міжнародна автомобільна накладна (CMR);

- за кодом 3105 - рахунок-фактура (інвойс);

- за кодом 4100 - зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно, ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивач при подані позову посилався на часткову оплату відповідачем отриманого товару, до стягнення ним пред'явлений борг в сумі 8 353, 80 євро.

В подальшому, згідно заяви позивача про уточнення позовних вимог, він зменшив суму позову на 8 353,80 євро у зв'язку зі сплатою відповідачем зазначеної суми боргу 26.10.2015 року.

Згідно уточнених позовних вимог позивач вимагає стягнення з відповідача пені у розмірі 4 199,62 євро та 3% річних в розмірі 323, 40 євро.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Позивач, посилаючись на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", просить суд стягнути з відповідача пеню за період: з 01.01.2015 року по 13.07.2015 року.

За своєю правовою природою неустойка (пеня, штраф) є видом забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З огляду на те, що укладений між сторонами договір не передбачає умов забезпечення виконання зобов'язання у вигляді обов'язку замовника сплати пені в разі прострочення строків оплати поставленого товару, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

У відповідності зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 323,40 євро за період прострочення з 01.01.2015 року по 05.10.2015 року та розраховує вказану суму, враховуючи гривневий еквівалент суми заборгованості за офіційним курсом НБУ станом на дату звернення з позовом до суду.

Місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку відносно того, що нарахування позивачем відсотків річних на суму боргу, яка виражена в іноземній валюті із застосуванням її гривневого еквівалента на дату подачі позову є помилковим, оскільки протягом періоду розрахунку відсотків річних, офіційний курс НБУ гривні до євро неодноразово змінювався.

Окрім того, при здійсненні розрахунку на суму боргу у розмірі 16621,80 євро позивачем помилково до періоду нарахування включено день часткової оплати заборгованості 13.07.2015 року, тоді як розрахунок має бути здійснений за періоди з 01.01.2015 року по 12.07.2015 року (від суми боргу 16621,80 євро) та з 13.07.2015 року по 05.10.2015 року (від суми боргу 8353,80 євро), з огляду на що стягненню підлягають 3% річних в розмірі 322,03 євро.

Апелянт вважає, що на момент пред'явлення позову до суду у нього ще не виникло грошового зобов'язання за договором, оскільки, за його твердженням, позивачем не було надано рахунків на оплату.

Позивач, в свою чергу, наполягає на тому, що рахунки фактури були надані відповідачу разом з товарно-матеріальними цінностями.

Фактично апелянт вказує на своє право відстрочення виконання зобов'язання з оплати отриманої продукції через прострочення позивачем його зобов'язання виписати та передати рахунок-фактури на її оплату.

Вказане право передбачене ч. 2 ст. 613 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Проте ч. 1 вказаної статті Кодексу надає поняття прострочення кредитора. Так, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Правову позицію, що невиставлення рахунку-фактури не можна вважати простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а також що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, оскільки не є обумовленою сторонами обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, висловив Верховний Суд України в постанові від 29.09.2009 у справі №37/405.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, відповідач мав сплатити поставлений йому позивачем товар за п.4.1 договору з відстрочкою платежу у 15 днів з моменту його отримання.

До того ж, з акту звірки взаєморозрахунків сторін, який підписаний відповідачем та скріплений його печаткою (а.с. 29), є посилання на рахунки на оплату, що свідчать про їх отримання відповідачем.

Стосовно товарно-транспортних накладних, які, за твердженням відповідача, не були йому передані позивачем, слід зазначити, що з графи 44 вантажних митних декларацій вбачається зазначення відповідних номерів СМR; спірний товар відповідачем позивачу не повернутий з огляду на відсутність документу, що його стосується в розумінні ст.666 Цивільного кодексу України; від договору відповідач не відмовився; всю отриману продукцію повністю сплатив.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, оскаржуване рішення ґрунтується на чинному законодавстві, підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст.99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу державного підприємства "Смоли" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2015 року у справі № 904/8934/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя І.А. Сизько

(Повний текст постанови складено 11.03.2016 року)