Ухвала суду № 56340717, 01.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2016 року м. Київ К/800/2063/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014

та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.02.2012

у справі № 2а-9677/11/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології ремонту транспортної інфрастуктури»

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технології ремонту транспортної інфрастуктури» звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова від 11.08.2011 № 0002292302/26288 та № 0002302302/26287.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.02.2012, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014, позов задоволено; скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав протиправності їх прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Технології ремонту транспортної інфрастуктури» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках із ПП «Версант» за період з 01.07 по 31.07.2010 та з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках із ПП «Міоком» за період з 01.10 по 31.10.2010, складено акт № 1924/23-2/35621140 від 27.07.2011, в якому зафіксовані порушення: п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 203, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток всього на суму 708 304,40 грн., в тому числі: за 3 кв. 2010 р. на суму 678 467,77 грн., за 4 кв. 2010 р. на суму 29 836, 63 грн.; п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 203, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього на 566 643,52 грн., в тому числі: за липень 2010 року - 542 774,22 грн., за жовтень 2010 року - 23 869,30 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 11.08.2011 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0002292302/26288 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 885 380,50 грн., в т.ч.: 708 304,40 грн. основного платежу та 177 076,10 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0002302302/26287 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 708 304,40 грн., в т.ч.: 566 643,52 грн. основного платежу та 141 660,88 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Висновок відповідача щодо порушення позивачем зазначених вимог закону зроблений на підставі:

- акту ДПІ у Франківському районі м. Львова від 21.09.2010 № 4336/23-4/368285806 документальної перевірки ПП «Версант» з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість, згідно з яким в процесі перевірки виявлені ознаки неможливості одержання ПП «Версант» продукції та її подальшої поставки іншим контрагентам у зв'язку із відсутністю у ПП «Версант» основних фондів, виробничих потужностей, трудових ресурсів та транспортних засобів;

- акту ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від 11.02.2011 № 285/15-2/37129404 документальної невиїзної (камеральної) перевірки ПП «Міоком» (37129404) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з податку на додану вартість, згідно з яким особи, які значаться директором та засновником вказаної організації, надали пояснення про те, що ПП «Міоком» було зареєстровано ними за винагороду, ніяких документів, пов'язаних із діяльністю вказаної організації вони не підписували.

В обґрунтування висновків про відмову в позові, податковий орган посилається на письмові пояснення посадових осіб ПП «Міоком», наданих органам податкової міліції щодо фіктивної реєстрації підприємства.

Однак, податковий орган як суб'єкт владних повноважень не подав суду жодних рішень органів досудового слідства чи суду з приводу притягнення до встановленої законом відповідальності таких осіб.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та ПП «Версант» за період, який охоплено актом перевірки, було вчинено правочини з поставки товарно-матеріальних цінностей на суму 2 965 299,30 грн., в т.ч. ПДВ 494 216,55 грн. та з надання послуг на суму 291 346 грн., в т.ч. ПДВ 48 557,67 грн.; а також правочини між позивачем та ПП «Міоком» з виконання робіт (надання послуг) на суму 2 144 032,63 грн., в т.ч. ПДВ 357 338,77 грн. На момент вчинення правочинів ПП «Версант» та ПП «Міоком» були зареєстровані у відповідних державних органах і перебували на податковому обліку як суб'єкти господарювання.

Позивачем до суду були надані первинні документи, що підтверджують реальне виконання правочинів з отримання позивачем від ПП «Версант» та від ПП «Міоком» товарів (робіт, послуг): видаткові накладні, розхідні накладні, податкові накладні, а саме: акти наданих послуг, акти виконаних робіт, податкові накладні.

Реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Версант» і ПП «Міоком» (щодо транспортування товарно-матеріальних цінностей), законність формування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до валових витрат підтверджуються також договором-заявкою, договором замовленням на автотранспортне перевезення, рахунками на оплату, актами надання послуг та платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські правовідносини позивача з його контрагентами на підставі укладених правочинів за період, який підлягав перевірці, носили реальний характер, в зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача не відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з пп. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 зазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

З огляду на наведені норми права, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Також, відповідно до п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до пп. пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну; податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

З огляду на викладені норми Закону України «Про податок на додану вартість» можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ПП «Версант», ПП «Міоком», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами, які призвели до реальних змін в майновому стані платника податку - ТОВ «Технології ремонту транспортної інфрастуктури».

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.02.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний