Ухвала суду № 56339249, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2016 року м. Київ К/800/4381/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - Інспекція)

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22.10.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015

у справі № 823/2694/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмілк" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Товариство звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.08.2014 № 0001202200 та № 0001192200.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22.10.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015, позов задоволено.

Судові акти зі спору мотивовані тим, що Товариство документально підтвердило право на податковий кредит та витрати за реальними господарськими операціями з придбання товарів та послуг у задекларованих постачальників, тоді як наведені Інспекцією доводи не є свідченнями безтоварності спірних операцій.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові Товариства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судові рішення зі спору ухвалені без врахування правових позицій Вищого адміністративного суду України щодо необхідності прояву платником належного ступеня обачності у взаємовідносинах з контрагентами та неможливості перекладення негативних наслідків необережності платника у господарських правовідносинах на бюджет.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснення взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Біловіта Сервіс» за листопад, грудень 2011 року та січень 2012 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Лігран» за березень 2012 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Промпродсклад» за травень-липень 2012 року, товариством з обмеженою відповідальністю БК «Будінвестпроект» за березень, квітень 2013 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Скайлайн Компані» за червень-липень 2013 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Перітус Альянс» за липень-вересень 2013 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Тенза Ліга» за грудень 2013 року.

За наслідками цієї перевірки відповідачем складено акт від 04.08.2014 № 1193/23-04-22-008/32934241, в якому відображено висновок Інспекції про безтоварний характер операцій з придбання позивачем товарів та послуг у рамках правовідносин з названими контрагентами.

На обґрунтування цього висновку відповідач посилається на неперебування цих контрагентів за місцезнаходженням, відсутність у них майна, складських приміщень, транспортних засобів та устаткування, необхідних для провадження фактичної господарської діяльності та виконання задекларованих поставок в адресу Товариства, та зазначає про відсутність у поданих платником первинних документах необхідних для цілей оподаткування відомостей про фактичних виконавців спірних господарських операцій, місце їх виконання тощо, а також про недостатність представлених Товариством доказів для встановлення дійсного руху активів між заявленими учасниками поставок.

На підставі цього Інспекцією було прийнято: податкове повідомлення-рішення від 19.08.2014 № 0001202200, за яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 202 776 грн. за основним платежем та на 50694 грн. за штрафними санкціями; податкове повідомлення-рішення від 19.08.2014 № 0001192200 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ на 204520 грн. за основним платежем та на 51130 грн. за штрафними санкціями.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які визнаються у податковому обліку на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2) у тому звітному періоді, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4).

За правилами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг і зміст господарської операції та її учасників.

У справі, що переглядається, суди, проаналізувавши подані платником первинні документи (податкові накладні, накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення про оплату придбаного товару в безготівковому порядку, сертифікати відповідності на молочну продукцію, акти прийому-передачі виконаних робіт, наданих послуг) дійшли висновку про дотримання платником наведених правил оподаткування при відображенні у податковому обліку операцій з придбання молочної продукції, макухи соняшникової та автотранспортних послуг у спірних контрагентів.

При цьому суди цілком обґрунтовано відхилили доводи Інспекції, на які вона посилається на підтвердження правомірності оспорюваних нарахувань.

Так, неперебування контрагента за адресою, вказаній в установчих документах, не суперечить податковому законодавству та не є ознакою безтоварності господарської операції з огляду на можливість провадження ним господарської діяльності за іншою адресою. Факт відсутності у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає реальність господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати у контрагента на праві оренди або лізингу. Інспекцією не наведено, які саме ресурси та в яких обсягах необхідні для виконання розглядуваних операцій з урахуванням видів придбаних товарів, їх габаритів тощо та з огляду на залучення сторонніх осіб (автоперевізників) до виконання цих операцій.

Невмотивованими є й посилання Інспекції на недостатність представлених платником документів для встановлення реального переміщення активів у процесі виконання розглядуваних операцій. Адже Товариством подано документи на підтвердження транспортування товару, його сертифікації, оприбуткування на склад, оплати; усі подані позивачем первинні документи містять необхідні реквізити, у тому числі ім'я, прізвища та підписи безпосередніх учасників операцій.

Твердження Інспекції про відсутність доказів прояву платником належної обачливості у правовідносинах зі спірними контрагентами, які мають ознаки анонімних структур, у даному випадку також не є свідченням недобросовісності Товариства. Адже перевіркою не виявлено укладення позивачем зі спірними постачальниками значних за вартістю та важливих для основної діяльності Товариства угод або наявність інших обставин, що свідчили б про існування істотних ризиків невиконання контрагентами платника договірних зобов'язань та зумовлювали б необхідність бути Товариством особливо обачливим та обережним при встановленні ділових стосунків зі спірними постачальниками та при виконанні розглядуваних операцій .

За таких обставин суди з урахуванням сукупності встановлених у справі обставин та наявних у ній доказів дійшли цілком обґрунтованого висновку про недоведеність відповідачем наявності з боку Товариства зловживань у сфері податкових правовідносин, що виключають добросовісність податкової вигоди, та правомірно задовольнили даний позов.

Норми матеріального права було правильно застосовано судами, їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22.10.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 у справі № 823/2694/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько