Постанова № 56338675, 25.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2016 р. Справа№ 910/23505/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Мальченко А.О.

Шевченка Е.О.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від позивача: Пріцак І.Є., дов. № 139 від 01.02.2016р.

від відповідача: Антощук Е.І., дов. б/н від 06.012016р.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Український

лізинг"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 18.11.2015 р.

у справі № 910/23505/15 ( суддя Нечай О.В.)

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі

Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів

фізичних особі на ліквідацію ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК"

Білої Ірини Володимирівни в інтересах Публічного

акціонерного товариства "Український бізнес банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

„Український лізинг"

про стягнення заборгованості за кредитним договором в

розмірі 89 719,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних особі на ліквідацію ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК" Білої Ірини Володимирівни в інтересах Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" звернувся до Господарського суду м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 89 719,43 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.11.2016р. у справі № 91023505/15 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" заборгованість по кредиту в розмірі 81 823 (вісімдесят одна тисяча вісімсот двадцять три) грн 91 коп., заборгованість по відсоткам в розмірі 3 000 (три тисячі) грн 25 коп., штраф в розмірі 813 (вісімсот тринадцять) грн 13 коп. та пеню в розмірі 4 082 (чотири тисячі вісімдесят дві) грн 14 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн 00 коп.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Український лізинг" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 р. у справі № 910/23505/15 змінити та відмовити в частині стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 171,50 грн., в частині стягнення процентів за простроченим боргом (п. 4.6. Договору) в розмірі 936,01 грн., в частині стягнення пені за простроченими процентами в розмірі 10,19 грн., в частині стягнення штрафу в розмірі 813,13 грн. Також, апелянт в апеляційній скарзі просить суд зупинити провадження у справі № 905/2832/15.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 грудня 2015 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Український лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 р. у справі № 910/23505/15 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Шевченко Е.О.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2015 р. у справі № 910/23505/15 було сформовано склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Шевченко О.Е., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2015 р. колегією суду у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Мальченко А.О., Шевченко Е.О. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Український лізинг" у справі № 910/23505/15 до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 02.02.2016 року.

18.01.2016 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк" Білої Ірини Володимирівни надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 р. у справі № 910/23505/15 без змін.

Обґрунтовуючи клопотання, представник відповідача посилається на те, що Господарським судом Донецької області порушено провадження у справі № 905/2832/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" до Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" про визнання пунктів кредитного договору від 22.10.2013р. № 251/Ю недійсним.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти клопотання про зупинення провадження у справі та просив суд відмовити в задоволенні даного клопотання.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі, зокрема, неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

В п. 3.16. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.

Відповідно до п.2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі на підставі частини першої статті 79 ГПК, господарським судам слід враховувати викладене в пункті 3.16 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" та виходити з того, що порушення провадження у справі, предметом спору в якій є визнання недійсним кредитного договору, не перешкоджає з'ясуванню обставин у справі, в якій предметом спору є повернення кредиту та сплата відсотків за ним.

З огляду на зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача та зупинення провадження у даній справі, оскільки розгляд Господарським судом Донецької області у справі № 905/2832/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" до Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" про визнання пунктів кредитного договору від 22.10.2013р. № 251/Ю недійсним не є обставиною, що перешкоджає розгляду даної справи.

Представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду м. Києва від 18.11.2015 р. у справі № 910/23505/15 змінити та відмовити в частині стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 171,50 грн., в частині стягнення процентів за простроченим боргом (п. 4.6. Договору) в розмірі 936,01 грн., в частині стягнення пені за простроченими процентами в розмірі 10,19 грн., в частині стягнення штрафу в розмірі 813,13 грн.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

22.10.2013 між Публічним акціонерним товариством "Український бізнес банк" (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" (далі -позичальник) було укладено Кредитний договір № 251/Ю (далі - Кредитний договір).

Додатковою угодою № 1 від 14.10.2014 до Кредитного договору сторони домовились внести зміни до п. 1.1 Кредитного договору та викласти його в наступній редакції: "Банк, за наявності вільних грошових коштів, надає позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі непоновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 366 867,00 грн. на придбання основних засобів та супутніх виробів по них, строком до 21 жовтня 2016 року зі сплатою:

- у період з 22 жовтня 2013 року до 30 вересня 2014 року включно - 21 % річних;

- у період з 01 жовтня 2014 року до 21 жовтня 2016 року включно - 15 % річних.

Ліміт кредитування зменшується відповідно до графіку погашення (Додаток № 1).

Проценти за користування кредитом нараховуються за кожен календарний день за методом "факт/360", тобто для розрахунку використовується умовно 360 днів у році".

Також вказаною Додатковою угодою сторони погодили, що відповідно до п. 4.6. Кредитного договору позичальник зобов'язується у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5, а саме - невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування згідно з графіком погашення та/або невиконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 21 жовтня 201 року включно, сплачувати банку проценти у розмірі:

- у період з 22 жовтня 2013 року до 30 вересня 2014 року включно - 50 % річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення;

- у період з 01 жовтня 2014 року - 15 % річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

Відповідно до пункту 4.2 Кредитного договору позичальник зобов'язується щомісячно, не пізніше 7 числа місяця, наступного за звітним перераховувати на рахунок № 37396321973158 суму процентів за користування кредитом у відповідності до договору.

Згідно з п. 4.5 Кредитного договору позичальник зобов'язується погашати наданий банком кредит згідно з графіком погашення, наведеним у додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 4.6 Кредитного договору у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 цього договору, а саме - невиконання зобов'язання щодо зменшення суми кредитування з графіком погашення та/або невиконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 21 жовтня 2015 року включно, позичальник сплачує банку проценти у розмірі 50% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

Згідно з п. 4.7 Кредитного договору кошти у погашення будь-якої заборгованості за цим договором направляти на рахунок № 37396321973125 для розподілу у наступній послідовності: прострочена заборгованість за комісіями; прострочена заборгованість за процентами; прострочена заборгованість за кредитом; комісії строк сплати яких настав; проценти, строк сплати яких настав; поточна заборгованість за кредитом.

Відповідно до п. 5.3 Кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісій, неустойок та збитків, зокрема у разі недотримання позичальником умов договору. Про намір дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення та повернення виданих кредитних коштів, сплати процентів, нарахованих за кредитом, комісій, неустойок і збитків, банк письмово повідомляє позичальника. Позичальник зобов'язаний протягом 30 днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути кредит, сплатити проценти, комісії, неустойку, передбачені даним Договором.

Пунктом 8.12 Кредитного договору визначено, що строк дії цього договору встановлюється з дня підписання цього договору і до повного погашення позичальником усіх зобов'язань за цим договором.

Додатковою угодою № 2 від 04.12.2014 до Кредитного договору сторонами було викладено пункт 4.12 у наступній редакції: "Позичальник зобов'язується забезпечити об'єм кредитових надходжень на поточний рахунок № 26005032197310 відкритий у ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК", МФО 334969, у сумі не менше 0 (нуль) гривень та 00 копійок впродовж кожного місяця, починаючи з жовтня 2013 року".

На виконання умов Кредитного договору та на підставі письмової заяви позичальника від 17.10.2013 позивач надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 366 867,20 грн, що підтверджується меморіальним ордером №260_5 від 22.10.2013 та випискою з рахунку відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.07.2015 банк направив відповідачу вимогу №3791 від 17.07.2015, в якій, посилаючись на п. 5.3 Кредитного договору, вимагав протягом тридцяти днів сплатити заборгованість по кредиту, по відсоткам та пені. Направлення вказаної вимоги відповідачу та отримання її останнім підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0209411785021, описом вкладення від 17.07.2015, списком згрупованих поштових відправлень та квитанцією про сплату поштових послуг.

Вказана вище вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до банківських виписок по особовому рахунку відповідача вбачається, що банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав належним чином, а саме надав відповідачу кредит у належному розмірі.

В матеріалах справи наявні банківські виписки, з яких вбачається, що у відповідача перед банком обліковується наступна заборгованість:

- 81 823,91 грн - заборгованість по поверненню кредитних коштів;

- 3 000,25 грн - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитними коштами.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про відсутність підстав для сплати додаткових процентів, встановлених п. 4.6 Кредитного договору.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, а саме наданого позивачем розрахунку заборгованості, позивач не нараховує жодних додаткових відсотків, крім визначених сторонами у Кредитному договорі.

Згідно і ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за Договором належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти, згідно умов Договору.

Відповідач надані кошти в передбачені договором строки не повернув, доказів зворотного суду не надав.

Так, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення заборгованості за Кредитним договором по поверненню кредитних коштів в розмірі 81 823,91 грн та заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами в розмірі 3 000,25 грн підлягають задоволенню, оскільки відповідач в установленому законом порядку не спростував доводи позивача та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 4 082,14 грн та штрафу в розмірі 813,13 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Щодо можливості одночасного стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11.

Відповідно до п. 5.10 Кредитного договору банк має право при порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій (п. 4.2, 4.3, 4.5) вимагати від позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитом

Згідно з п. 7.1 Кредитного договору у разі порушення зобов'язань передбачених пунктами 4.9 - 4.10, на вимогу банку позичальник сплачує банку неустойку у вигляді штрафу у розмірі 2 % від суми заборгованості за основним боргом на дату порушення вищезазначених зобов'язань, а також відшкодовує банку збитки, пов'язані з цим порушенням (зокрема, пов'язані зі сплатою штрафу за перевищення нормативу максимального ризику на одного позичальника).

Колегія суддів погоджується з розрахунком пені, зробленим позивачем з урахуванням відповідного періоду, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 082,14 грн пені та 813,13 грн штрафу.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 18.11.2015р. у справі № 910/23505/15 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 18.11.2015р. у справі № 910/23505/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/23505/15 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді А.О. Мальченко

Е.О. Шевченко