Постанова № 56338447, 09.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2016 р. Справа№ 910/24981/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Рябухи В.І.

Калатай Н.Ф.

за участю представників сторін:

від позивача: не викликався, не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідача: не викликався, не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015

у справі № 910/24981/15 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Державного підприємства "Овруцьке лісове господарство"

до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" Відокремлений підрозділ Овруцька дистанція колії Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

про стягнення 36 019,59 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 розгляд апеляційної скарги у справі № 910/24981/15 відкладено на 09.03.2016.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі № 910/24981/15 позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 36 019,59 грн. основного боргу, 1 218,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення мотивовано тим, що, як свідчать матеріали справи, відповідач не виконав зобов'язання по оплаті отриманої лісопродукції у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, розмір якої становить 36 019,59 грн.; заперечення відповідача щодо наявності підписаних між сторонами актів звірки взаєморозрахунків від 15.01.2013 та від 10.01.2014, які, на думку відповідача, свідчать про наявність іншого розміру заборгованості, ніж заявлена позивачем, не приймаються судом до уваги, оскільки в цих актах відсутні посилання на номери договорів та товарно-транспортних накладних, що є предметом спору у даній справі; посилання представника відповідача на відсутність боргу, у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, не приймаються судом до уваги, оскільки не підтверджуються наявними у справі доказами.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі № 910/24981/15 скасувати повністю з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник наполягає на тому, що в актах звірки взаєморозрахунків від 15.01.2013 та від 10.01.2014 є посилання на номери товарно-транспортних накладних і саме тих, які зазначені самим позивачем у позовній заяві; співпадають також дати і суми товарно-транспортних накладних, за виключенням номера і дати товарно-транспортної накладної № 035951 від 29.03.2012 на суму 2 241,37 грн., що в акті звірки взаєморозрахунків від 15.01.2013 зазначена за № 035915 від 27.04.2012 на суму 2 241,37 грн., внаслідок, на думку скаржника, допущення помилки у частині номера та дати.

Як вважає скаржник, судом неправильно застосовано ст. 601 ЦК України, оскільки, враховуючи, що замість заяви однієї із сторін сторони можуть оформити двосторонній акт зарахування зустрічних однорідних вимог, які є легітимними, то акти звірки взаєморозрахунків від 15.01.2013 та від 10.01.2014 є доказом зарахування зустрічних однорідних вимог.

На думку скаржника, судом не дотримано вимог ст.43 ГПК України.

Посилаючись на акт звірки взаєморозрахунків від 10.01.2014 та довідку Овруцької дистанції колії від 29.10.2015 № 310, скаржник стверджує, що договори в 2014-2015р.р. не укладалися, лісопродукція в 2014-2015р.р. не отримувалася, кредиторська заборгованість станом на 01.01.2014 становила 42,89 грн.

Скаржник зазначає про ненадання позивачем доказів дотримання вимог п.1.4 договору № 2 від 03.01.2012, у зв'язку із чим, на думку скаржника, поставка продукції у 2012р без дотримання вимог п.1.4 вказаного договору не може вважатися такою, що здійснювалась на виконання договору № 2 від 03.01.2012, отже, знаходиться за межами позовних вимог, тому судом порушено вимоги п.2 ч.1 ст.83 ГПК України - здійснено вихід за межі позовних вимог без відповідного клопотання заінтересованої сторони.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач, зокрема, вказує на те, що акт звірки взаємних розрахунків не є документом про проведення зарахування зустрічних вимог, оскільки не є підставою для встановлення юридичного факту щодо проведення заліку, зазначена правова позиція підтверджується висновками у постановах Вищого господарського суду України від 19.04.2010 у справі № 18/229/09, від 16.06.2011 у справі № 18/244; відповідач не звертався до позивача із заявою чи пропозицією скласти двосторонній акт про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, враховуючи заперечення позивача, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем подано до суду першої інстанції позовну заяву про стягнення з відповідача на користь позивача 36 019,59 грн. боргу за поставлений товар та судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.01.2012 та 28.01.2013 укладено договори між позивачем, за договорами постачальником та відповідачем, в особі відокремленого структурного підрозділу Овруцька дистанція колії, за договорами споживачем, відповідно за № 2 та № 34 (далі - договори від 03.01.2012 та від 28.01.2013).

Відповідно до п.п.1.1, 1.2 договорів від 03.01.2012, від 28.01.2013 постачальник зобов'язується виготовити і відвантажити чи відпустити споживачу пиломатеріали соснові, а споживач зобов'язується оплатити продукцію по цінах постачальника, діючих на день поставки чи відпуску та прийняти її.

Згідно із п.3.5 договору від 03.01.2012 та п.2.3 договору від 28.01.2013 днем поставки вважається дата на штемпелі на товарно-транспортній накладній або на залізничній накладній.

Відповідно до п.5.2 договорів від 03.01.2012 та від 28.012013 договір вступає в силу з моменту підписання його обома сторонами і діє, відповідно, до 31.12.2012 та до 31.12.2013.

На підтвердження виконання договорів позивачем до матеріалів справи надані товарно-транспортні накладні № 011496 від 26.06.2012, № 002146 від 14.04.2013, № 002056 від 09.04.2013, № 059330 від 30.01.2013, № 057351 від 17.11.2012, № 056777 від 12.11.2012, № 027969 від 24.09.2012, № 012313 від 27.07.2012, № 035815 від 21.03.2012, № 035723 від 05.03.2012 № 035720 від 05.03.2012, № 035951 від 29.03.2012, згідно із якими позивачем відвантажено пиломатеріали, а відповідачем, через представника, одержані пиломатеріали, у кількості та на суму вартості, зазначені у вказаних товарно-транспортних накладних; також до матеріалів справи надані копії довіреностей, виданих споживачем представникам на одержання пиломатеріалів.

Позивачем надано до матеріалів справи розгорнуту довідку про розрахунки між сторонами за № 601 від 06.11.2015.

За змістом умов договори від 03.01.2012 та від 28.01.2013 відносяться до договорів поставки.

Згідно із ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

В ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із описом вкладення у цінний лист, 01.09.2015 позивачем надіслано відповідачу претензію за № 435 від 01.09.2015 про сплату заборгованості на суму 36 019,59 грн.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як передбачено статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем одержаних від позивача пиломатеріалів, поставлених за вищезгаданими товарно-транспортними накладними.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства та матеріалах справи.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.198 ГК України платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Отже, належним доказом оплати одержаних товарів є відповідні платіжні документи, платіжні доручення, витяги із особового рахунку про здійснення платежів.

Щодо актів звірки взаємних розрахунків, то ці документи складаються для відображення бухгалтерського обліку здійснених операцій та не відносяться до первинних документів, підтверджуючих здійснення конкретної господарської операції, проведення платежу тощо.

Згідно із ч.3 ст.203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування; для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

У матеріалах справи відсутні докази наявності заяви відповідача про зарахування зустрічної однорідної вимоги.

Наявні у справі акти звірки розрахунків від 15.01.2013 та від 10.01.2014, як вже зазначалось, відображають бухгалтерський облік господарських операцій сторін та не є, як первинними документами, засвідчуючими здійснення господарських операцій, так само не є і актами зарахування зустрічних однорідних вимог.

Підстави для надання актам звірки взаємних розрахунків правового значення, яке мають акти зарахування зустрічних однорідних вимог, відсутні, зважаючи на зміст актів взаємних розрахунків та волевиявлення сторін, якими складені ці акти, у даному випадку волевиявлення спрямоване лише на відображення обліку, а не пред'явлення для зарахування зустрічних вимог, крім того, відсутня інформація щодо походження сум, віднесених до дебету позивача, у зв'язку із чим неможливо встановити, чи дотримано встановлених законодавством вимог щодо цих сум, як зустрічних вимог.

Оскільки укладення договорів від 03.01.2012, від 28.01.2013 та постачання товарів мало місце у 2012-2013р.р., то неукладення договорів між сторонами у 2014-2015р.р., якщо така обставина мала місце, не впливає на вирішенні спору у даній справі.

В згаданих товарно-транспортних накладних вказано найменування товару, асортимент, порода, сорт, а докази того, що між сторонами виник спір щодо невідповідності асортименту, погодженому сторонами відповідно до умов договорів від 03.01.2012 та від 28.01.2013, у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, відсутні підстави для твердження про непогодження між сторонами асортименту товарів, які поставлені відповідно до згаданих договорів та для твердження про те, що постачання здійснювалось не на виконання договорів від 03.01.2012 та від 28.02.2013.

Твердження скаржника про вихід за межі позовних вимог не відповідає змісту позовної заяви та матеріалам справи.

Порушень норм процесуального права, на які вказано скаржником, судом апеляційної інстанції не виявлено.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі № 910/24981/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення.

2. Справу № 910/24981/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 10.03.2016.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді В.І. Рябуха

Н.Ф. Калатай