Постанова № 56338437, 02.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2016 р. Справа№ 910/13528/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Жук Г.А.

Руденко М.А.

при секретарі Демиденко К.А.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - посв. № 568 від 07.06.2007 року;

від відповідачів: 1) не з'явились;

2) не з'явились;

від третьої особи: не з'явились,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2015 року

у справі № 910/13528/15 (суддя - Селівон А.М.)

за позовом ОСОБА_3

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор"

2) ОСОБА_4

третя особа ОСОБА_5

про визнання недійсними рішення загальних зборів та редакції статуту

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор" та ОСОБА_6 про визнання недійсними рішення загальних зборів ТОВ "Столиця-Ріелтор", оформленого протоколом № 14 від 15.12.2010 року та визнання недійсною нової редакції статуту ТОВ "Столиця-Ріелтор" від 14.02.2011 року.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що прийняте загальними зборами ТОВ "Столиця-Ріелтор" 15.12.2010 рішення про збільшення статутного капіталу ТОВ "Столиця-Ріелтор" з 500 000,00 грн. до 1 016 600,00 грн., перерозподіл часток учасників та затвердження нової редакції статуту товариства, водночас, порушує його корпоративні права, а саме право на отримання дивідендів від діяльності товариства, отримання активів при ліквідації товариства та право на участь в управлінні товариством, оскільки зазначене збільшення статутного капіталу ТОВ "Столиця-Ріелтор" відбулось без надання згоди дружини гр. ОСОБА_6 ОСОБА_5 на передачу до статутного фонду товариства нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1 360,60 кв.м як спільного сумісного майна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2015 року відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2015 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тими ж підставами, що і позовна заява.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча, Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю., залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 та призначено до розгляду на 13.01.2016 року.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2016 року, у зв'язку із перебуванням судді Пономаренка Є. Ю. у відпустці, справу № 910/13528/15 передано до розгляду колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М. А., Жук Г. А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2016 року справу № 910/13528/15 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М. А., Жук Г. А.

У судове засідання 13.01.2016 року представник відповідача 1 та представник третьої особи не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Представник позивача у судовому засіданні 13.01.2016 року підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд її задовольнити.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 13.01.2016 року заперечував доводи апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2016 року розгляд справи відкладено до 17.02.2016 року.

У судове засідання 17.02.2016 року відповідач 2 не з'явився, однак, через відділ документального забезпечення суду подав клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Представник відповідача 1 та представник третьої особи у судове засідання 17.02.2016 року не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Представник позивача у судовому засіданні 17.02.2016 року надав додаткові пояснення по суті спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 року відкладено розгляд справи до 02.03.2016 року.

Представник позивача у судовому засіданні 02.03.2016 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представники відповідачів у судове засідання 02.03.2016 року не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, згідно даних реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор" (код ЄДРПОУ 31169986) (далі - товариство, відповідач 1), наданої Реєстраційною службою Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Солом'янського району Головного територіального управління юстиції у м. Києві Міністерства юстиції України, 23.10.00 р. було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор", номер запису 05684. На дату державної реєстрації статутний фонд товариства становив 12000,00 грн.

Частиною 1 ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" визначено, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Відповідно до ст. 4 вказаного Закону товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі статуту.

За змістом ст. 82 ГК України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею 57 цього Кодексу. Статут товариства з обмеженою відповідальністю також повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Столиця - Ріелтор" є самостійним господарюючим суб'єктом, що має, зокрема, відокремлене майно, та діє на підставі Статуту, затвердженого засновниками протоколом № 1 від 12.10.00 р.

Згідно зі ст. 58 Закону України "Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Як вбачається зі статуту ТОВ "Столиця - Ріелтор", вищим органом управління товариства є загальні збори учасників, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Учасник вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або його представникові. Представники учасників на зборах можуть бути постійними або призначеними на певний строк.

Кожен учасник на зборах має кількість голосів, пропорційну розміру його частки у статутному (складеному) капіталі.

Пунктом 7.5. Статуту ТОВ "Столиця - Ріелтор" передбачено, що збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що в сукупності володіють більш як 60 % голосів.

Відповідно до протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор" від 12 жовтня 2000 р. засновниками товариства були гр. ОСОБА_6, гр. ОСОБА_10 та гр. ОСОБА_11, при цьому учасникам належали такі частки у статутному капіталі: 1800,00 грн., що становить 15% статутного фонду, 6000,00 грн., що становить 50% статутного фонду та 4200,00 грн., що становить 35% статутного фонду відповідно.

В подальшому рішеннями загальних зборів ТОВ "Столиця-Ріелтор" розміри належних учасникам товариства часток змінювались та змінювався склад учасників товариства.

Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно рішення Загальних зборів ТОВ "Столиця-Ріелтор", оформленого протоколом № 12 від 01.08.2010 р., гр. ОСОБА_6, який володів часткою 100 % статутного капіталу товариства, вирішив надати попередню згоду на внесення до статутного капіталу товариства нерухомого майна - нежитлових приміщень виробничого комплексу № 1 загальною площею 1 360,60 кв.м, що складає 72/2000 частини від майнового комплексу площею 47 754,70 кв.м. та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить йому на праві приватної власності згідно з договором про виділ частки з нерухомого майна від 6 листопада 2006 року, рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації "Ліга-Парітет" від 9 грудня 2006 року та виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня 2007 року у справі № 6-139, зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна за №486-з від 14 лютого 2007 року.

В якості запрошеної особи у зазначеному протоколі зазначена ОСОБА_5, від імені якої діяла ОСОБА_12 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 23.02.2009 р., яка засвідчила своїм підписом вказаний протокол не зазначивши про наявність зауважень та заперечень.

Згідно рішення Загальних зборів ТОВ "Столиця-Ріелтор", оформленого протоколом № 13 від 13.12.2010 р. ОСОБА_6, який володів часткою 100 % статутного капіталу, передав частку у розмірі 50 % статутного капіталу товариства ОСОБА_3, що становила 250 000,00 грн., у зв'язку з чим позивача було прийнято до складу учасників товариства із часткою 50% статутного капіталу та затверджено нову редакцію Статуту.

Зокрема, згідно п.5.1 Статуту в редакції, затвердженій протоколом № 13 від 13.12.10 р. створено статутний капітал товариства у розмірі 500 000,00 грн. з наступним порядком формування: ОСОБА_6 - 250000,00 грн., що становить частку у статутному (складеному) капіталі Товариства рівну 50% та ОСОБА_3 - 250 000,00 грн.. що становить частку у статутному капіталі товариства рівну 50%.

Згідно рішення загальних зборів ТОВ "Столиця-Ріелтор", оформленого протоколом № 14 від 15.12.2010, за присутності гр. ОСОБА_6, який володіє часткою 50% статутного (складеного) капіталу, та гр. ОСОБА_3, який володіє часткою 50% статутного (складеного) капіталу, загалом які є власниками часток, що складають 100,00% у статутному (складеному) капіталі ТОВ "Столиця-Ріелтор", одностайним голосуванням присутніх учасників товариства збільшено статутний капітал товариства до 1016600,00 грн. та визначено порядок його збільшення шляхом внесення відповідачем 2 до статутного фонду Товариства належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення виробничого комплексу № 1 загальною площею 1 360,60 кв.м, що складає 72/2000 частини від майнового комплексу площею 47 754,70 кв.м. та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вказане майно належить йому на праві приватної власності згідно з договором про виділ частки з нерухомого майна від 6 листопала 2006 року, рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації "Ліга-Парітет" від 9 грудня 2006 року та виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 6-139 від 17 січня 2007 року, зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна за №486-з від 14 лютого 2007 року (запис внесено в реєстрову книгу № у-6з-56), оцінене учасниками товариства у розмірі 516 000,00 грн..

Вказане нерухоме майно було передано до статутного капіталу товариства та збільшений розмір статутного капіталу за рахунок майнових внесків учасників і проведено перерозподіл часток, внаслідок чого частка позивача в статутному капіталі товариства склала 24,59% (766600,00 грн.), частка відповідача 2- 75,41% (250000,00 грн.).

Протоколом № 15 загальних зборів учасників ТОВ "Столиця-ріелтор" від 09.02.10 р. затверджено, зокрема, нову редакцію статуту товариства та відповідні зміни до нього, які не пов'язані з внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

14 лютого 2011 року було здійснено державну реєстрацію нової редакції Статуту ТОВ "Столиця-Ріелтор", а майно, внесене учасниками перейшло у власність товариства. Визначено наступний порядок формування статутного (складеного) капіталу та розмір часток учасників: ОСОБА_6 - 766600,00 грн., при цьому частка складається з грошового внеску 25000,00 грн. та майнового внеску у вигляді вищевказаного нерухомого майна вартістю 516600,00 грн.; ОСОБА_3 - 2500000,00 грн., при цьому частка останнього складається з відповідного грошового внеску.

Положення щодо впливу додаткових внесків учасників на розмір їх частки у статутному (складеному) капіталі залишилось у вказаній редакції статуту без змін.

25.08.2011 р. ОСОБА_6 була здійснена технічна інвентаризація приміщень, з якої виявлено розбіжності в загальній площі приміщення, що виникла у зв'язку з неточністю в обмірах в 2008 р. (зміна лінійних розмірів). Згідно поточної інвентаризації загальна площа нежилих приміщень становить не 1360,60, а 1603,3 кв.м., що підтверджувалось технічними паспортами приміщень.

Оскільки про даний факт при передачі нежилих приміщень до статутного капіталу товариства відповідачу 1 не було відомо, ТОВ "Столиця-Ріелтор" було позбавлене можливості оформити в установленому законом порядку право власності на вказане майно, у зв'язку з чим звернулось до суду з позовною завою про визнання права власності на зазначене майно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2012 р. у справі № 41/525, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_6 до ТОВ "Столиця - Ріелтор" про визнання недійсним рішення загальних зборів та за зустрічним позовом ТОВ "Столиця-Ріелтор" до ОСОБА_6 про визнання права власності на нежилі приміщення, які внесені останнім до статутного капіталу товариства на підставі оскаржуваних рішень, в задоволенні первісного позову відмовлено частково, зустрічний позов задоволено повністю, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор" (місцезнаходження: 01135, м. Київ, Печерський р-н, вул. Золотоустівська, буд. 23, літера "А", код ЄДРПОУ 31169986) право власності на нежитлові приміщення в Літері Б', що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 603,3 кв.м., а саме: група приміщень № 11 загальною площею 232,3 кв.м., група приміщень № 11а загальною площею 158,4 кв.м., група приміщень № 11б загальною площею 555,3 кв.м., група приміщень № 11в загальною площею 243,4 кв.м. (всього по групі приміщень № 11, № 11а, № 11б, № 11в - 1 189,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та група приміщень № 12 загальною площею 413,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Таким чином, факти, встановлені рішенням Господарського суду по справі № 41/525 від 30.01.12 р., яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше як шляхом скасування відповідного судового рішення.

Рішенням Господарського суду міста Києва по справі № 41/525 від 30.01.12 р. було встановлено, що внаслідок внесення ОСОБА_6 майнового внеску у вигляді нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Столиця-Ріелтор", ОСОБА_6 втратив право власності на нього та отримав корпоративні права, а власником переданого майна є ТОВ "Столиця-Ріелтор". При цьому за висновками суду невідповідність оскаржуваного рішення чинному законодавству ОСОБА_6 в межах розгляду справи № 41/525 не доведена та спростована матеріалами справи.

Доказів скасування або зміни зазначеного рішення Господарського суду міста Києва у справі № 41/525 від 30.01.12 р. сторонами не надано.

Звертаючись до суду першої інстанції позивач просить визнати недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Столиця-Ріелтор», оформлене протоколом № 14 від 15.12.2010 року, у зв'язку із тим, що ОСОБА_6 передав до статутного капіталу майно без згоду дружини - ОСОБА_5

Таким чином, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги у даній справі стосуються права власності на частку у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю, тобто випливають з правовідносин, які регулюються законодавством щодо господарських товариств, а саме Законом України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), яким врегульовано порядок збільшення у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю, компетенцію загальних зборів учасників товариства тощо.

Відносини стосовно майна господарського товариства регулюються нормами ЦК України, Господарським кодексом України та Законом України "Про господарські товариства".

Так, згідно ст. 1 вказаного закону господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

За змістом ст. 113 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно статті 12 Закону України "Про господарські товариства", статей 66, 85 ГК України, статті 115 ЦК України власником майна, грошових коштів, переданих учасниками товариства у власність товариства як вклад до статутного (складеного) капіталу (внески засновників і учасників за Господарським кодексом України) - є господарське товариство.

Аналогічні положення про те, що джерелами формування майна товариства є грошові та матеріальні внески засновників (учасників) містяться в статті 4 статуту ТОВ "Столиця-Ріелтор".

Вкладами учасників та засновників до статутного капіталу господарського товариства згідно з приписами ст. 115 Цивільного кодексу України, ст. 86 Господарського кодексу України можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства.

Отже, будь-яке майно, що передане учасником як вклад до господарського товариства і включене до його статутного капіталу, є часткою учасника в ньому та стає власністю товариства.

Згідно ст. 58 Закону України "Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Згідно приписів ст. 16 Закону України "Про господарські товариства" товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного (складеного) капіталу. Збільшення статутного (складеного) капіталу може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених цим Законом. Зменшення статутного (складеного) капіталу при наявності заперечень кредиторів товариства не допускається. Рішення про зміну розміру статутного (складеного) капіталу товариства набирає чинності з дня внесення таких змін до державного реєстру.

Із приписами вказаної статті Закону кореспондується п.5.1 Статуту ТОВ "Столиця-Ріелтор", згідно якого збільшення статутного (складеного) капіталу може бути здійснене лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів. Збільшення статутного капіталу може бути здійснене з рахунок прибутку від господарської діяльності товариства, а у разі необхідності - за рахунок додаткових внесків його учасників пропорційно їх часткам у статутному (складеному) капіталі, розширенням складу учасників товариства або іншим способом відповідно до чинного законодавства України. Додаткові внески учасників впливають на розмір їх частки у статному (складеному) капіталі.

Пункт "а" частини 1 статті 59 даного Закону відносить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства вирішення питання щодо встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів.

Статтею 59 Закону України "Про господарські товариства" встановлено умову, при якій загальні збори учасників вважаються повноважними для прийняття такого рішення, а саме, якщо за таке рішення повинні проголосувати учасники, які володіють більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства. Лише при порушенні даної вимоги законодавства загальні збори учасників товариства будуть вважатися нелегітимними, а прийняті ними рішення незаконними.

Згідно п. 5.2 Статуту зміни розміру статутного (складеного) капіталу товариства відбуваються за рішенням загальних зборів Учасників товариства.

При цьому питання щодо внесення змін до Статуту товариства і розміру статутного (складеного) капіталу товариства у відповідності до п.п.2 п.7.3 Статуту належить до виключної компетенції загальних зборів учасників.

Як вбачається зі змісту вказаного протоколу від 15.12.10 р., яким оформлено спірне рішення загальних зборів учасників ТОВ "Столиця-Ріелтор", позивач як учасник товариства, що володіє часткою статутного капіталу в розмірі 50 %, був повідомлений про загальні збори учасників ТОВ "Столиця - Ріелтор" від 15.12.10 р. та брав участь у вказаних зборах, при цьому розміри часток учасників в статутному капіталі по 50 %, а також їх голоси під час голосування та прийняття рішень по питанням порядку денного є рівнозначно вирішальними при визначенні кворуму та повноважності зборів як таких.

Рішення загальних зборів учасників є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників господарського товариства можуть бути порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства, позбавлення учасника товариства можливості взяти участь у загальних зборах, порушення прав чи законних інтересів учасника товариства рішенням загальних зборів. Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів є прийняття загальними зборами рішень за відсутності кворуму для проведення загальних зборів. Суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника товариства (п. 17, 18, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").

Рішення загальних зборів та інших органів управління господарського товариства, що за своєю правовою природою є актами, дійсні, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтовано висновку, що загальні збори товариства, рішенням яких було збільшено статутний капітал товариства та проведено перерозподіл часток учасників, проведено з дотриманням норм чинного законодавства.

Водночас, позивач зазначає, що в грудні 2014 року йому стало відомо про спір між гр. ОСОБА_6 та його колишньою дружиною гр. ОСОБА_13 про поділ майна подружжя, предметом якого є, зокрема, майно, передане гр. ОСОБА_6 в якості внеску до статутного капіталу товариства на підставі рішення Загальних зборів ТОВ "Столиця-Ріелтор", оформленого протоколом №14 від 15.12.2010 р.

Крім того, позивач вважає, що оскільки спірне нерухоме майно набуте відповідачем за час шлюбу, воно є спільною сумісною власністю подружжя, відповідно розпорядження таким майном, зокрема, передача його до статутного капіталу товариства, повинно здійснюватись у відповідності до вимог ст.65 Сімейного кодексу України, а саме за наявності письмової згоди іншого з подружжя.

При цьому, враховуючи наявність спору щодо вказаного майна між колишнім подружжям, позивач стверджує, що передача вказаного майна здійснена всупереч вимог Закону України "Про господарські товариства" без отримання згоди колишньої дружини відповідача, що порушує його права на отримання дивідендів від діяльності товариства, право на отримання активів при ліквідації товариства та право на участь в управлінні товариством, тобто в майбутньому можуть бути порушені його права як учасника товариства, оскільки можливий перерозподіл часток учасників на підставі судового рішення, що вплине на його права і законні інтереси.

Статтею 100 ЦК України встановлено, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

У відповідно до статті 271 ЦК України зміст особистого немайнового права, до якого згідно статті 100 цього ж Кодексу належить право участі у товаристві, становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

В силу частини 3 статті 269 ЦК України фізична особа не може бути позбавлена права участі в товаристві.

Як визначено ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

При цьому, колегія суддів зазначає, що наявність між подружжям цивільного спору, пов'язаного з розподілом спільного майна, не впливає на статус майна як внесок до статутного капіталу господарського товариства з передачею у власність товариства, оскільки передача майна до статутного капіталу юридичної особи є правочином, який у відповідності до ст. 202 Цивільного кодексу України є дією, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, в момент передачі майна товариству в обмін на корпоративні права в ньому (отримання частки у статутному капіталі юридичної особи) гр. ОСОБА_6 були свідомо припинені цивільні права на це майно з набуттям корпоративних прав на участь в управлінні господарським товариством, отримання певної частки прибутку даної організації, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (стаття 167 Господарського кодексу України).

Стаття 57 СК України дає визначення майна, яке належить до особистої приватної власності кожного з подружжя.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України. Так, за змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

При цьому, виходячи зі змісту ч.ч. 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів, а у разі використання одним із подружжя спільних коштів всупереч ст. 65 СК України інший з подружжя має право на компенсацію вартості його частки (п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя").

Тобто, з моменту внесення вкладу до статутного капіталу господарського товариства він є виключно власністю самого товариства, а спільні грошові кошти чи майно подружжя, внесене до статутного фонду, втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.

У зв'язку з викладеним нерухоме майно, внесене одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільного майна подружжя, стає власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільне майно трансформується в інший об'єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого майна.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.15 р. у справі № 6-38цс15.

Водночас, колегія суддів вказує, що відсутність нотаріально посвідчених заяв дружини учасника товариства ОСОБА_5 або її уповноваженого представника про згоду на внесення ОСОБА_6 нерухомого майна до статутного капіталу товариства, не може розцінюватись судом в якості підстав для визнання недійсним спірного рішення загальних зборів ТОВ "Столиця-Ріелтор" в розрізі приписів ст. 65 СК України щодо обов'язкової наявності письмової згоди дружини на вчинення відповідних дій.

Крім того, спір щодо поділу майна подружжя, що існує між гр. ОСОБА_6 та гр. ОСОБА_5, жодним чином не впливає на права та обов'язки позивача як учасника товариства, оскільки суду не надано доказів оспорювання гр. ОСОБА_5 права власності товариства на нерухоме майно, передане гр. ОСОБА_6 до статутного фонду товариства.

Враховуючи вказане колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення Загальних зборів учасників ТОВ «Столиця-Ріелтор», оформлене протоколом № 14 від 15.12.2010 року.

Щодо визнання недійсними пункту 5.1 у редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальнісю "Столиця-Ріелтор" від 14 лютого 2011 року, пункту 5.1 у редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальнісю "Столиця-Ріелтор" від 17 січня 2012 року, пункту 5.1 у редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальнісю "Столиця-Ріелтор" від 7 листопада 2012 року, пункту 5.1 у редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальнісю "Столиця-Ріелтор" від 19 березня 2015 року, колегія суддів зазначає, що статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, правова природа статуту товариства як нормативно-правового акту локальної дії, відмінна від правової природи правочину (договору), встановлює певні обмеження щодо можливості застосування такого способу захисту суб'єктивного цивільного права, як визнання статуту або окремих його положень недійсним.

Вони полягають в тому, що на відміну від правочину, який є юридичним фактом (дією) та може визнаватись недійсним з моменту вчинення, незалежно від того, чи припинили своє існування правовідносини, які виникли внаслідок вчинення цього правочину, не може бути визнана недійсною редакція статуту, яка вже не діє на момент розгляду позовних вимог у суді, оскільки такий локальний нормативний акт вже не є чиним (постанова Вищого господарського суду України від 2 вересня 2013 року у справі №5002-20/1772-2011).

Таким чином, пункт 5.1 у редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор" від 14 лютого 2011 року, пункт 5.1 у редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор" від 17 січня 2012 року, пункт 5.1 у редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор" від 7 листопада 2012 року є такими, що вже не діють, у силу того, що 19 березня 2015 року були внесені останні зміни до п. 5.1 статуту, а відтак вказані пункти статуту у попередніх редакціях не можуть бути визнані недійсними.

Щодо визнання недійсним пункту 5.1 у редакції статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор" від 19 березня 2015 року, яким визначені розмір статутного фонду товариства за рахунок грошових та майнових внесків його учасників на загальну суму 1 266 600,00 грн. та встановлені розміри часток учасників: ОСОБА_14 - 1 016 600,00 грн., що становить 80,26 % та складається з майнового внеску - нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень виробничого комплексу №1 загальною площею 1 360,60 кв.м, що складає 72/2000 частини від майнового комплексу площею 47 754,70 кв.м. та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та грошового внеску у розмірі 500 000,00 грн., і ОСОБА_3 - 250 000,00 грн., що становить 19,74%, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку відбулася зміна персонального складу учасників товариства з гр. ОСОБА_6 на ОСОБА_14

Враховуючи те, що судом відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор", оформленого протоколом № 14 від 15.12.2010, а вихід з числа учасників товариства є безумовним суб'єктивним особистим немайновим корпоративним правом особи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання недійсним п. 5.1 чинної редакції статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Ріелтор" від 19 березня 2015 року.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2015 року у справі № 910/13528/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2015 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2015 року у справі № 910/13528/15 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/13528/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Г.А. Жук

М.А. Руденко