Постанова № 56338365, 29.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2016 р. Справа№ 910/23610/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Сухового В.Г.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Яценко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року

у справі № 910/23610/15 (суддя -Цюкало Ю.В.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ»

про стягнення грошових коштів

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3, довіреність б/н від 26.12.2014 року;

від відповідача (в приміщенні Господарського суду Хмельницької області): Бейлик А.Б., довіреність №1 від 18.01.2016 року

ВСТАНОВИВ:

Фізична-особа підприємець ОСОБА_2 (позивач у справі) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ» (відповідач у справі) про стягнення з урахуванням заяви позивача від 30.10.2015 року (а.с. 32-35) 120 369,91 грн основного боргу, 12 690,98 грн пені та 8 318,80 грн - 40 % річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості проданого майна згідно договору купівлі-продажу рухомого майна №356/Н від 20.10.2014 року, а тому просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ» суму заборгованості та нараховані на цю суму пеню та 40% річних згідно п. 7.3. договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року, з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, грошові кошти: 120 369,91 грн. основного боргу, 12 690,98 грн. пені, 8 318,80 грн. 40% річних та 2 120,70 грн. судового збору (а.с. 40-44).

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем належними та допустимими доказами (первинними бухгалтерськими документами) підтверджено факт продажу рухомого майна згідно договору купівлі-продажу рухомого майна №356/Н від 20.10.2014 року та виникнення у відповідача обов'язку з його оплати.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ», 14.12.2015 року надіслав апеляційну скаргу (вх. № 06-29.2/988 від 16.12.2015 року), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року повністю та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не досліджено дійсних обставин справи, зокрема, факту передання рухомого майна у власність відповідачу у справі. Так, апелянт стверджує, що позивач у справі не передав майно у власність ТОВ «Будінвест-МВ», а тому в останнього не виник обов'язок оплати його вартості згідно умов договору. Наведене, на думку апелянта, стало наслідком прийняття рішення, яке ґрунтується на неповному з'ясуванні обставин щодо виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2016 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ» поновлено строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року у справі №910/23610/15 прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 25.01.2016 року.

25.01.2016 року від позивача у справі надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ», в якому Фізична особі-підприємець ОСОБА_2 зазначає про безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, вважає рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року у даній справі законним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ», а рішення суду - залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 року у зв'язку з неявкою у судове засідання представників апелянта та беручи до уваги подане останнім клопотання б/н від 22.01.2016 року (вх. №09-11/1113/15 від 22.01.2016 року) розгляд справи було відкладено на 29.02.2016 року та вирішено забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 29.02.2016 року представник відповідача (який брав участь в режимі відеоконференції в Господарському суді Хмельницької області) підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в повному обсязі, посилаючись на те, що первинні документи, які підписані директором юридичної особи - апелянта, не підтверджують дійсних обставин, що існували між сторонами.

Представник позивача у судовому засіданні 29.02.2016 року заперечив проти задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ» з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року залишити без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

20.10.2014 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (продавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ» (покупець за договором, відповідач у справі) укладено договір купівлі-продажу рухомого майна № 356/н (а.с. 12-14), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві, що був у користуванні каток вібраційний HAMM HD ROLLER, серійний номер 859850, 2004 року виготовлення (рухоме майно), а покупець зобов'язався прийняти зазначене майно і сплатити продавцеві договірну ціну на умовах договору.

Відповідно до п. 1.8. договору договірна ціна на рухоме майно становить: 192 500,00 грн. В еквіваленті на іноземну валюту - Євро, договірна ціна становить 11 000,00 євро. Ціна рухомого майна встановлена на день складання договору відповідно до міжбанківського курсу валюти - євро (1 євро = 17,50 грн.). В разі якщо на дату часткового розрахунку (передплати) чи повної оплати за рухоме майно міжбанківський курс валюти зміниться в сторону збільшення або зменшення, продавець залишає за собою право перерахувати неоплачену вартість (ціну) по курсу на день оплати відповідно.

Згідно з п. 1.9. договору покупець оплачує продавцю договірну ціну (вартість рухомого майна), в розмірі, встановленому у п. 1.8. Договору на наступних умовах: 64 170,00 грн на умовах попередньої оплати протягом 3 календарних днів з моменту підписання договору; 64 170,00 грн на умовах відтермінування протягом 31 календарного дня, але не пізніше 20 листопада 2014 року; 64 160,00 грн на умовах відтермінування протягом 61 календарного дня, але не пізніше 20 грудня 2014 року.

Передача рухомого майна здійснюється продавцем покупцю в день підписання Акту приймання-передачі рухомого майна, який оформлюється у відповідності до чинного законодавства України та згідно з вимогами, що звичайно ставляться. (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору, право власності на рухоме майно переходить від продавця до покупця в момент отримання повної вартості рухомого майна в порядку, передбаченому п. 1.9 договору. Після отримання повної вартості продавець зобов'язується зняти з обліку рухоме майно та надати покупцю пакет документів, передбачений пунктом 1.2 договору.

Договір згідно п. 9.1-9.2. вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного та належного його виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи 30.03.2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 та ТОВ «Будінвест-МВ» підписали Додаткову угоду № 1 від 30.03.2015 року (а.с. 15) до Договору купівлі-продажу рухомого майна № 356/н від 20.10.2014 року, якою погодили викласти п. 1.8. Договору в наступній редакції: «1.8. Договірна ціна рухомого майна становить: 257 769,91 грн.»

Крім того, цією ж Додатковою угодою сторони погодили, що враховуючи збільшення договірної ціни та часткову оплачену вартість рухомого майна по договору станом на 30.03.2015 року в сумі 65 000,00 грн покупець зобов'язується доплатити продавцю неоплачену ціну за рухоме майно в розмірі 192 769,91 грн в термін до 15 травня 2015 року включно. В еквіваленті на іноземну валюту - Євро, неоплачена договірна ціна рухомого майна, станом на 30 березня 2015 року, становить 7 301,89 євро.

Колегією суддів досліджено, що Додаткова угода №1 від 30.03.2015 року до договору купівлі-продажу була підписана уповноваженими представниками сторін лише 21.05.2015 року, як вбачається із проставленої дати під підписами сторін. Тобто, фактично 21.05.2015 року сторонами узгоджено внесення змін до договірної ціни та визначено частину вартості вібраційного катка, яка залишилась неоплаченою відповідачем та підлягала сплаті на користь позивача.

Також з поданих позивачем документів, судом встановлено, що разом з підписанням договору купівлі-продажу №356/Н від 20.10.2014 року, між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (поклажодавець за договором) та ТОВ «Будінвест-МВ» (зберігач) був підписаний договір відповідального зберігання №356/ЗБ від 20.10.2014 року, відповідно до п. 1.1. якого позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання та зобов'язався повернути у схоронності техніку, а саме вібраційний каток. Строк зберігання встановлювався до 20.12.2014 року.

Пунктом 3.2.9. договору зберігання закріплене право зберігача - ТОВ «Будінвест-МВ», користуватись майном протягом дії цього договору.

Наявний в матеріалах справи Акт №1 від 20.10.2014 року прийому-передачі майна згідно договору зберігання (підписаний сторонами) свідчить про те, що вібраційний каток був переданий ФОП ОСОБА_2 на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ».

20.12.2014 року Додатковою угодою №1 до договору зберігання сторони узгодили продовжити строк зберігання до 15.05.2015 року.

Після закінчення терміну зберігання 08.07.2015 року сторонами був підписаний Акт №1 повернення майна згідно договору відповідального зберігання, згідно якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ» повернуло із зберігання, а Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 прийняв вібраційний каток. Даний Акт підписаний позивачем особисто, а від імені ТОВ «Будінвест-МВ» підписано директором товариства, підписи повноважних осіб яких засвідчені печатками сторін.

Того ж дня, 08.07.2015 року між сторонами була підписана видаткова накладна №131502061 (а.с. 17) до договору купівлі-продажу, яка підтверджує, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, як продавець за договором купівлі-продажу, передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ», як покупець, в особі директора Авакяна Г.Р. прийняв товар, а саме вібраційний каток НАММ HD12 RoLLER с.н. 859850 2004 р загальною вартістю 257 769,91 грн.

Матеріалами справи підтверджується, та відповідачем не заперечується, що на виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу №356/н від 20.10.2014 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ» здійснило часткову оплату рухомого майна у розмірі 137 400,00 грн, у зв'язку із чим станом на день розгляду спору заборгованість останнього перед позивачем складала 120 369,91 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, апелянт стверджує, що каток не передавався йому у власність позивачем згідно умов договору купівлі-продажу, а директор відповідача помилково підписав Акти приймання-передачі майна та видаткову накладну, а оскільки як умовами договору, так і чинним законодавством передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити вартість товару, який передано у власність, то відповідно у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвсет-МВ» відсутній обов'язок оплатити вартість катка.

Такі доводи апелянта, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставними з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором купівлі-продажу, за яким відповідно до ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Таким чином, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, ст. ст. 526, 257, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 43 ГПК України передбачено, що однією з засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. У відповідності до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Правила допустимості доказів у процесуальному праві розуміється як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

Колегія суддів зазначає, що виконання позивачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу щодо передачі майна покупцеві, підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Акту прийому-передачі майна, видатковою накладною №131502061 від 08.07.2015 року, довіреністю, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінвсет-МВ» на отримання матеріальних цінностей від позивача у справі, тобто факт передачі майна підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, які відповідають встановленим законодавством вимогам щодо порядку складання та їх обов'язкових реквізитів та відповідно до приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України» складаються безпосередньо або відразу після здійснення господарської операції.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що всі вищенаведені документи були підписані директором товариства - відповідача, підпис якого скріплений печаткою юридичної особи, без будь-яких зауважень чи застережень, а часткова оплата вартості товару з зазначенням в призначені платежу «за каток згідно накладної №131502061 від 08.07.2015 року» (як вбачається з банківської виписки з особового рахунку позивача а.с. 37) свідчить про визнання відповідачем як факту продажу йому товару, його передачі згідно видаткової накладної №131502061 від 08.07.2015 року, так і виникнення у нього обов'язку з оплати його вартості.

Представник відповідача у справі вказує на помилковість підписання директором даних документів, і що фактично вібраційний каток відповідачу передано не було. При цьому, жодних доказів, які свідчили б про звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ», починаючи ще з 20.10.2014 року (з моменту підписання договору), до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з вимогою передати товар, який до того ж був частково оплачений відповідачем, чи будь-якого іншого листування з позивачем стосовно передачі товару чи помилковості підписання первинних бухгалтерських документів, апелянт суду не надав.

Твердження щодо того, що на момент підписання договору вібраційний каток ще був відсутній у Фізичної-особи підприємця ОСОБА_2, а відтак не міг бути переданий відповідачу також спростовується наявною в матеріалах справи вантажно-митною декларацією від 20.08.2014 року, декларацією про відповідність від 19.08.2014 року, укладенням сторонами договору відповідального зберігання №356/ЗБ від 20.10.2014 року з підписанням Актів приймання-передачі майна на зберігання та подальшого повернення з зберігання.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 692 , ч. 1 ст.697 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

Тобто чинне законодавство закріплює обов'язок покупця оплатити вартість товару не лише після набуття права власності на товар чи прийняття товаророзпорядчих документів, але і після фактичного прийняття товару та надає право сторонам узгодити, що право власності на проданий товар покупець набуває після здійснення повної оплати вартості товару.

Як вбачається з п. 1.9, 2.2. договору, сторони на основі вільного волевиявлення і відповідно до вищевказаних вимог законодавства узгодили порядок оплати вартості товару, який не пов'язаний з передачею товаророзпорядчих документів та визначили, що право власності на товар зберігається за продавцем до здійснення повної оплати вартості товару, що відповідає нормам чинного законодавства.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що матеріалами справи підтверджується (а відповідачем відповідно не спростовано) факт передачі відповідачу рухомого майна вартістю 257 769,91 грн, що згідно умов договору та приписів ст. 692, 697 ЦК України є підставою для виникнення обов'язку з оплати його вартості.

Беручи до уваги зазначене та проведену часткову оплату вартості товару, Господарський суд міста Києва дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, що, позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ» 120 369,91 грн основного боргу підлягають задоволенню.

Позивачем також відповідно до п. 7.3. договору, заявлено вимогу про стягнення з відповідача 12 690,98 грн пені та 8 318,80 грн - 40% річних, нарахованих за період прострочки з 09.07.2015 року по 01.09.2015 року.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.3. договору кожна зі сторін, яка неналежним чином виконує свої зобов'язання (зокрема, несвоєчасно розраховується за поставлене (передане у власність) рухоме майно) за цим договором, повинна сплатити на користь іншої сторони неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми за кожен день прострочення виконання (тобто за кожен календарний день неперерахування цієї суми) та сорок відсотків річних.

Враховуючи доведений позивачем факт прострочення Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ» зобов'язання з оплати поставленого товару, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним нарахування позивачем пені на суму боргу та 40% річних (право на визначення яких закріплено ч. 2 ст 625 ЦК України), починаючи саме з 09.07.2015 року - після фактичного отримання товару згідно видаткової накладної.

При цьому, колегія суддів вважає вірним нарахування позивачем пені та 40% річних саме з 09.07.2015 року, оскільки Додатковою угодою № 1, яка фактично була підписана сторонами 21.05.2015 року і відповідно до п. 2 набрала чинності з дати її підписання, сторонами був змінено строк оплати товару і визначалось, що оплата здійснюється до 15.05.2015 року, тобто сторонами був визначений строк, в який фактично відповідач не міг виконати своє зобов'язання. А тому, згідно ст. 692 ЦК України, такий обов'язок відповідач повинен виконати негайно після прийняття товару згідно видатковою накладною №131502061 від 08.07.2015 року, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі №925/1332/13.

Перевіривши розрахунки 40% річних та пені (за період з 09.07.2015 року, в розрахунку позивач помилково вказав з 04.03.2015 року, оскільки як в тексті заяви про зменшення позовних вимог, так і у графі розрахунку «Вихідні дані» позивачем вказано період заборгованості саме з 09.07.2015 року по 01.09.2015 року), колегія суддів вважає його обґрунтованими та арифметично вірними.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року у справі №910/23610/15 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Згідно з ст. 49 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта, відповідача у справі.

Керуючись ст. 33, 34, 49, 99, 101, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест-МВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року у справі №910/23610/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року у справі №910/23610/15 залишити без змін.

3. Справу №910/23610/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді В.Г. Суховий

А.О. Мальченко