Рішення № 56337298, 09.03.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.03.16р. Справа № 904/910/16

За позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (м. Дніпропетровськ)

до відповідача-1: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Луцьк, Волинської області)

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за кредитним договором № VOE0LOK04164 від 11.09.2013 у загальному розмірі 507 305 грн. 58 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Єрмолов Є.М. - спеціаліст з відпрацювань проблемної заборгованості

(довіреність № 3438-К-О від 14.08.2015)

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач, Банк) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути солідарно з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач-1, Клієнт) та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (далі - відповідач-2, поручитель) заборгованість за кредитним договором № VOE0LOK04164 від 11.09.2013 у загальному розмірі 507 305 грн. 58 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- заборгованість за кредитом в сумі 199 999 грн. 48 коп.;

- заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в період з 25.03.2014 по 31.12.2015 в сумі 185 501 грн. 80 коп.;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в період з 19.05.2014 по 31.12.2015 в сумі 7 502 грн. 28 коп.;

- штраф в сумі 11 550 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-1 умов кредитного договору № VOE0LOK04164 від 11.09.2013 в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту та сплати відсотків за його користування. Так, відповідно до договору відповідачу-1 було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок № 29091063259303. Відповідач-1 за умовами договору свої зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в загальній сумі 507 305 грн. 58 коп. Крім того, відповідно до договору поруки № 30910VOE0S0AS від 11.11.2013 відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 всіх своїх зобов'язань за кредитним договором № VOE0LOK04164 від 11.09.2013.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 09.03.2016.

У судове засідання 09.03.2016 з'явився представник позивача.

Представники відповідачів-1,2 у судове засідання не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надали, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача-1 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 16.02.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 43000, АДРЕСА_1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача-1.

При цьому, ухвала суду від 17.02.2016 була отримана відповідачем-1 23.02.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994531967844 (№ 4302604276455), яке повернулося до господарського суду з відповідною відміткою про отримання.

На підтвердження адреси відповідача-2 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 16.02.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача-2 є: 49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Метробудівська, будинок 3 офіс 181, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача-2.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача-2, в якому містилася ухвала суду від 17.02.2016, було повернуто 24.02.2016 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 22.02.2016 "Організації немає".

Слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 17.02.2016 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідачів-1,2 про час та місце розгляду справи.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що незнаходження відповідача-2 за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем-2 відбулося саме з його вини. Відповідач-2, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачі-1,2 про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, оскільки ухвала суду від 17.02.2016 була надіслана на адреси відповідачів-1,2, які підтверджені Спеціальними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та неотримана відповідачем-2 внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою, а відповідач-1 отримав вказану ухвалу завчасно - 23.02.2016, крім того, протягом двох тижнів з моменту отримання не подав до суду будь-яких клопотань чи заперечень.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачі-1,2 не скористалися своїм правом на участь їх представників у судовому засіданні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників відповідача-1,2. Крім того від відповідача-1 будь-яких клопотань щодо відкладення розгляду справи протягом двох тижнів з моменту отримання ухвали суду не надходило.

У судовому засіданні 09.03.2016 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 09.03.2016 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідачі жодних проплат не здійснювали. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представників відповідачів-1,2 не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 11.09.2013 Між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (далі - позивач, Банк) та Фізичною особою - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач-1, позичальник) було укладено кредитний договір № VOE0LOK04164 (далі - договір, а.с.15-18), відповідно до умов якого Банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії, з лімітом 211 102 грн. 00 коп., у тому числі на наступні цілі - у розмірі 200 000 грн. 00 коп. на розрахунки з постачальниками, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці пункту 2.1.2 договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені договором терміни.

Відновлювана кредитна лінія (далі - "кредит") надається Банком для здійснення позичальником платежів, пов'язаних з його господарською діяльністю, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням на адресу одержувачів, рахунки яких відкриті у Банку. При цьому, розрахункові документи позичальника на порядок використання кредиту не поширюється на платежі на адресу одержувачів: зі сплати послуг бюро технічної інвентаризації; по сплаті державного мита, податків (обов'язкових платежів) та будь-яких інших платежів на користь державних органів, органів місцевого самоврядування, пенсійного фонду, фондів соціального страхування; зі сплати послуг електропостачання, водопостачання, газопостачання, опалення, послуг з вивезення та утилізації сміття та інших комунальних послуг (пункт 1.1. договору з урахуванням розділу "Істотні умови кредитування").

У пункті 6.1. договору сторони визначили, що договір у частині пункту 4.4. договору набуває чинності з моменту підписання договору, в решті частин - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за договором.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, а тому саме умови укладеного сторонами договору від 11.09.2013 та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання пункту 1.1. договору відкрив відповідачу-1 відновлювальну кредитну лінію та перерахував відповідачу окремими частинами кредитні кошти. Вказане підтверджується банківською випискою по особовому рахунку за період з 11.09.2013 по 23.02.2016.

Згідно частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, в розділі А "Істотні умови кредитування" договору сторони визначили, зокрема, наступне:

- термін повернення кредиту - 10.09.2014. Згідно зі статтями 212, 651 Цивільного кодексу України у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених договором, Банк на свій розсуд, починаючи з 91-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому Банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 90 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 10.09.2014;

- за користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 27 % річних. У випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником зобов'язань, передбачених пунктом 2.2.14 договору, Банк збільшує процентну ставку на 5 % річних за кожен випадок невиконання та/або неналежного виконання. При цьому Банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням підстави - порушення зобов'язань, передбачених пунктом 2.2.14 договору та дати початку нарахування підвищених процентів. За умови відновлення виконання позичальником зобов'язань, передбачених пунктом 2.2.14 договору, позичальник за користування кредитом сплачує проценти у розмірі 27 % річних. При цьому Банк направляє письмове повідомлення позичальнику із зазначенням процентної ставки у розмірі 27 % річних та дати початку її нарахування;

- у випадку порушення позичальником будь-якого грошового зобов'язання позичальник сплачує Банку проценти за користуванням кредитом у розмірі 54 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У випадку порушення позичальником будь-якого із грошових зобов'язань та при реалізації права Банку, передбаченого пунктом А.3 договору, позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 0,15 % від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою, передбаченою повідомленням. При цьому, проценти за користування кредитом та винагороди не нараховуються та не сплачуються;

- датою сплати процентів є 25-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання договору, якщо інше не передбачене пунктом 7.3 договору. У випадку несплати процентів у зазначений термін вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання договору згідно з пунктом 2.3.2 договору).

Відповідно до пунктів 4.10. та 4.11. договору розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється щоденно з дати списання коштів з позичкового рахунку до майбутньої дати сплати процентів та/або за період, який починається з попередньої дати сплати процентів до поточної дати сплати процентів. Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту на суму залишку заборгованості по кредиту. Нарахування процентів та комісій здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів на рік. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів, не враховується.

Відповідно до договору відповідачу-1 було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № 29091063259303. Отже, свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу-1, зокрема, з 17.01.2014 кредитний ліміт 200 000 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

В свою чергу відповідачем-1 зобов'язання за договором в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту та сплати процентів за користування кредитом у повному обсязі не виконані, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в наступних сумах:

- заборгованість за кредитом в сумі 199 999 грн. 48 коп.;

- заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в період з 25.03.2014 по 31.12.2015 в сумі 185 501 грн. 80 коп.

Факт кредитування поточного рахунку № 29091063259303 на підставі кредитного договору № VOE0LOK04164 від 11.09.2013 підтверджується матеріалами справи.

Як вбачається з наданої позивачем банківської виписки за період з 11.09.2013 по 23.02.2016 по рахунку відповідача-1, на ньому обліковуються прострочені суми.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи, у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за вищезазначеним договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем-1 умов договору, відповідачами господарському суду надано не було.

Так, строки виконання грошового зобов'язання щодо повернення отриманого кредиту в сумі 199 999 грн. 48 коп. та сплати процентів за користування кредитом в період з 25.03.2014 по 31.12.2015 в сумі 185 501 грн. 80 коп. є такими, що настали.

Матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору, відповідач-1 не виконав зобов'язання щодо своєчасного повернення отриманого кредиту та сплати нарахованих процентів за його користування.

Судом перевірений розрахунок процентів за користування кредитом, здійснений позивачем, та встановлено, що він відповідає умовам договору, оскільки позивачем вірно застосовані річні процентні ставки станом на момент їх нарахування, а також вірно застосовані інші вихідні дані (сума ліміту, часткові оплати, періоди нарахування та ін.).

Розрахунок вищенаведених сум заборгованості по кредиту, заборгованості по процентам (станом на 31.12.2015, а.с.19), доданий позивачем до позовної заяви, визнається судом обґрунтованим.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення вказаної заборгованості відповідач-1 не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови укладеного між сторонами договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача щодо стягнення 199 999 грн. 48 коп. - заборгованості за кредитом та 185 501 грн. 80 коп. - заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, відповідно до пункту 5.1. договору у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань зі сплати процентів за користування кредитом, передбачених пунктами 2.2.2, 4.1, 4.2, 4.3 договору, термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2 договору, винагороди, передбаченої пунктами 2.2.5, 4.4, 4.5, 4.6 договору, позичальник сплачує Банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу. А у випадку реалізації Банком права, передбаченого пунктом А.3 договору, позичальник сплачує Банку пеню у розмірі, зазначеному у пункті А.7 договору, від суми заборгованості за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні.

На підставі вказаного пункту кредитного договору позивач нарахував та просить стягнути 110 254 грн. 30 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту та несвоєчасну сплату процентів, які розраховані виходячи із поточної суми заборгованості за кредитом у кожному окремому періоді. Розрахунок пені здійснений позивачем за кожний розрахунковий період окремо.

Розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Враховуючи встановлений судом факт несвоєчасного повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором, умови пункту 5.1. кредитного договору та положення наведених правових норм, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 110 254 грн. 30 коп. пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, згідно з пунктом 5.8. договору у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до судових органів, позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1 000,00 гривень + 5 % від суми встановленого у пункті А.2 договору ліміту на цілі, відмінні від сплати страхових платежів та платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

На підставі пункту 5.8. договору позивачем також було нараховано штраф в сумі 11 550 грн. 00 коп.

Приймаючи рішення щодо позовних вимог в цій частині, суд виходив із наступного.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252 та від 09.04.2012 № 20/246-08.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 № 3-24гс12, від 09.04.2012 № 3-88гс11.

При цьому, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у статті 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з нормами статті 61 Конституції України не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 Господарського кодексу України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 11 550 грн. 00 коп., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства та умовам договору.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення штрафу в сумі 11 550 грн. 00 коп. є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, приймаючи рішення, суд виходив із наступного.

Так, 11.11.2013 між відповідачем-2 (поручитель) та позивачем (кредитор) укладено договір поруки № 30910VOE0S0AS, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником (відповідачем-1) всіх своїх обов'язків за кредитним договором № VOE0LOK04164 від 11.09.2013 (пункт 1 договору поруки).

У пункті 2 договору поруки, встановлено, що поручитель (відповідач-1) відповідає перед кредитором (позивачем) за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, зазначених в кредитному договорі.

За кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (пункт 4 договору поруки).

За умовами пункту 5 договору поруки, у випадку невиконання боржником будь-якого обов'язку, передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов'язку.

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги (пункт 6 договору поруки).

На виконання вказаних умов договору поруки, позивач звернувся до відповідача-2 щодо виконання обов'язків за договором від 11.09.2013 з вимогою вих. № VOE0LOK04164 від 21.12.2015, яка надіслана на адресу відповідача-2 28.12.2015, що підтверджується описом вкладення до цінного листа та відповідною поштовою квитанцією (а.с 25).

Доказів виконання обов'язків за кредитним договором № VOE0LOK04164 від 11.09.2013, на момент розгляду спору відповідачі не надали.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що факт наявності у відповідача-1 перед позивачем заборгованості за договором встановлений судом, отже позовні вимоги позивача до відповідача-1 та відповідача-2 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідачів-1,2, які відповідають перед позивачем солідарно, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідачів-1,2 пропорційно вині кожного у виникненні спору.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути солідарно з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (43000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Метробудівська, будинок 3 офіс 181; ідентифікаційний код 34562954) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м.Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50; ідентифікаційний код 14360570) 199 999 грн. 48 коп. - заборгованості за кредитом, 185 501 грн. 80 коп. - процентів за користування кредитом, 110 254 грн. 30 коп. - пені, 11 550 грн. 00 коп. штрафу.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (43000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, будинок 50; ідентифікаційний код 14360570) 3 804 грн. 79 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Метробудівська, будинок 3 офіс 181; ідентифікаційний код 34562954) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, будинок 50; ідентифікаційний код 14360570) 3 804 грн. 79 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко