Ухвала суду № 56330564, 01.03.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/685/16 Головуючий 1-інст. - Зуб Г.А.

Справа - № 640/3639/14-ц Доповідач - Зазулинська Т.П.

Категорія - відшкодування

моральної шкоди

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.,

суддів КРУГОВОЇ С.С.,

МІНЕНКОВОЇ Н.О.,

секретарів Пруднікової О.В., Прологаєвої А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 18 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Державної установи «Інститут медичної радіології ім. С.П. Григор'єва Національної академії медичних наук України», третя особа - директор державної установи «Інститут медичної радіології ім. С.П. Григор'єва Національної академії медичних наук України» Красносельський Микола Віллєнович про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до Київського районного суду з указаним позовом , який в подальшому уточнювала, та станом на 23.04.2014 року просила визнати недостовірною інформацію, повідомлену у листі до ОСОБА_5 про те, що " було встановлено факт неетичної поведінки і порушення норм медичної деонтології з боку завідуючої відділенням хемотерапії ОСОБА_3."; зобов"язати відповідача спростувати вказану інформацію у той саме спосіб, в який вона була поширена, а саме направленням відповідного листа ОСОБА_5 протягом 10 днів з дня набрання рішенням законної сили; визнати недостовірною інформацію, повідомлену на планьорці 17.09.2013 року щодо притягнення її до дисциплінарної відповідальності за наказами №211 від 16.09.2013 року та № 212 від 18.09.2013 року; зобов"язати відповідача спростувати вказану недостовірну інформацію, викладену головним лікарем на планьорці у той саме спосіб, в який вона була поширена, а саме: зачитати на найближчій після набрання рішенням суду законної сили, планьорці рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 08.01.2014 року та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 10.02.2014 року; стягнути з відповідача на її користь у відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями директора установи «ІМР ім. С.П. Григор`єва НАМНУ» Красносельського М.В., 54810 грн..; 243,60 грн. судового збору, 3000,00 грн. витрат на правову допомогу, 2109,60 грн. витрат на судову експертизу.

В обґрунтування позову зазначала, що відповідачем були прийняті накази №211 від 16.09.2013 року та №212 від 18.09.2013 року про накладення на неї дисциплінарних стягнень, які рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 08.01.2014 року, залишенним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківсьої області від 10.02.2014 року визнані незаконними та скасовані. Такі незаконні дії директора Інституту призвели до ушкодження її здоров'я , у зв'язку з чим вона зазнала моральних страждань, перебувала у напруженому стані та почала часто хворіти. Результатом даних подій стало те, що вона станом на цей час є інвалідом третьої групи та хворіє хронічним захворюванням - бронхіальною астмою.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 18 листопада 2015 року позов задоволено частково. Визнано інформацію стосовно ОСОБА_3, розповсюджену Державною установою «Інститут медичної радіології ім. С.П. Григор'єва Національної академії медичних наук України» ( далі Відповідач) в листі від 29.07.2013 року б/н, який надіслано ОСОБА_5, а саме: «…. було встановлено факт неетичної поведінки і порушення норм медичної деонтології з боку завідуючої відділенням хемотерапії ОСОБА_3 ….», - такою, що є недостовірною.

Зобов'язано відповідача спростувати поширену недостовірну інформацію стосовно позивача шляхом направлення листа ОСОБА_5 протягом 10 днів з дати набрання рішенням суду законної сили. Стягнуто з відпов ідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.. та судовий збір у розмірі 243 гривні 60 коп.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недостовірною інформації, повідомленої на планерці 17.09.2013 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності наказами №211, 212 від 16.09.2013 року та 18.09.2013 року відповідно; в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача спростувати недостовірну інформацію, викладену головним лікарем на планерці у той самий спосіб, в який вона була поширена, а саме зачитавши в найближчій час після набрання рішенням законної сили рішення Жовтневого райсуду міста Харкова від 08.01.2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10.02.2014 року; в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн. та стягнення витрат на судову експертизу у розмірі 2109,60 грн., також просить змінити оскаржуване рішення в частині визначеної суми стягнення моральної школи, встановивши її у розмірі 54810,00 грн.

Зазначає, що факт оголошення наказів головним лікарем на планерці 17.09.2013 року, як і факт направлення листа ОСОБА_5 відповідачем та його представником не заперечувався, у зв'язку чим ці обставини є доведеними.

Вважає безпідставним неврахування судом висновку експертного дослідження від 18.03.2014 року, у той час як ним прийнято до уваги висновок судової медико-психологічної експертизи, яка проводилась без об'єкта дослідження на підставі неповно витребуваних медичних документів та в якій не міститься відповідей на питання, що стосуються предмету позову. Між тим, цією експертизою встановлено факт загострення хронічних захворювань.

Звертає увагу, що досліджувалися лише події за 16.09.2013 року, тоді як лист з недостовірною інформацією ОСОБА_5 було направлено 29.07.2013 року, а оголошення наказів на планерці було здійснено 17.09.2013 року.

Вказує, що визнання судом експертного дослідження від 28.03.2014 року необґрунтованим на підставі надання його позивачем, а не на ухвалу суду суперечить положенням ст.57 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши доводи скарги і матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст.1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою вказаної правової норми передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, й відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, передбачено ст. 23 ЦК України, п.4 ч.2, ч.3 якої визначено, що моральна шкода полягає, зокрема у приниженні честі та гідності фізічної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості

За роз'ясненнями, які містяться в п.п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", (з подальшими змінами) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спірг.

Згідно до приписів ч.4 вказаної статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Відповідно до п.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У справі встановлено і не оспорюється відповідачем, що ОСОБА_3 з 1991 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, у 2004 році переведена на посаду завідуючої відділенням хемотерапії, що підтверджується відповідними записами у її трудовій книжці т.1, а.с. 61-66).

У надісланому ОСОБА_5 листі від 29.07.2013 року б/н , відповідач вказав , що «було встановлено факт неетичної поведінки і порушення норм медичної деонтології з боку завідуючої відділенням хемотерапії ОСОБА_3 Питання притягнення її до дисциплінарної відповідальності перебуває на контролі керівництва Інституту»(т.1, а.с.182).

Наказами відповідача №211 від 16.09.2013 року та №212 від 18.09.2013 року до позивача були застосовані дисциплінарні стягнення у вигляді доган. (т.1, а.с. 148, 155).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 08.01.2014 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10.02.2014 року, накази №211 від 16.09.2013 року та №212 від 18.09.2013р. про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3 у вигляді доган - скасовані. (т.1, а.с. 4-10) Статтями 3, 28, ч. 4 ст. 32 Конституції України, визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на повагу до його гідності.

Відповідно до ч. 1 статті277, статтей 297, 299 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та ( аба) членів її сім"ї. недостовріної інформації, має право на відповідь , а також на спростоування цієї інформації Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За роз"ясненнями. які містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року " Про судову практику про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової рерутації фізичної та юридичної особи, .... при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Спростування недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Як вже зазначено, рішенням суду, яке є чинним, скасовані накази про застосування до ОСОБА_3 дисциплінарних стягнень у вигляді доган.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 18.11.2015 року в частині визнання інформації, наведеної у листі від 29.07.2013р. №б/н, надісланому ОСОБА_5 недостовірною та такою, що підлягає спростуванню у спосіб, зазначений позивачем у позові ів частині визначеного судом розміру стягнення з відповідачка у відшкодування моральної шкоди, спричиненої вказаними діями в сумі 5000,00 грн., сторонами не оскаржено і апеляційним судом не переглядається.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання інформації, повідомленої на планьорці 17.09.2013 року щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за наказами №211 від 16.09. 2013 року та №212 від 18.09.2013 року та зобов'язання відповідача спростувати недостовірну інформацію, викладену головним лікарем на планьорці у той самий спосіб, а саме: зачитати на найближчій після набрання рішенням суду законної сили планьорці рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 18.01.2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10.02.2014року суд першої інстанції відмовив з тих підстав, що позивачем та її представниками не було надано належних та допустимих доказів того, що головним лікарем було повідомлено на планьорці 17.09.2013 року інформацію про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за наказами №211 від 16.09.2013 року та №212 від 18.09.2013 року та вказав при цьому, що і позивач у позові зазначала, що наказ №212 був прийнятий відповідачем 18.09.2013року, а планьорка відбулася 17.09.2013 року

Крім того, суд виходив з того, що у відповідності до вимогч.7 ст. 277 ЦК України спростування здійснюється у той же спосіб, у який вона була поширена, а зачитування рішень судів на планьорці є таким, що суперечить вказаному положенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду в цій частині, які грунтуються на законі , відповідають обставинами справи і не спростовуються доводами апеляційної скарги.

До суду першої інстанції позивачем було надано висновок експертного дослідження від 28.03.2014 року №6, складеного експертом Науково-дослідногоо експертно-криміналістичного центру ГУМВС України в Харківській обсласті, в якому зазначалося , що має місце спричинення ОСОБА_3 моральної шкоди та визначено імовірний розмір грошової компенсації за спричинену їй моральну шкоду у розмірі 45 мінімальних заробітних плат.

Вказані дослідження буди проведенні за зверненням представника позивача і надані висновки не були визнані відповідачем, тому за клопотанням його представника у справі було призначено комплексну медико-прихологічну екаспертизу, за висновками якої:

- ОСОБА_3 страждає рядом захворювань, які мають хронічний перебіг з тенденцією до прогресування. Їх наявність вказує на те, що формування патоморфологічних ознак і клінічних проявів відбулось протягом багатьох років.

- Питання про спричинення ОСОБА_3 моральної шкоди не вирішувалось, оскільки ОСОБА_3 на обстеження не з'явилась. (т. 2, а.с. 11-16).

Дійшовши правомірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання інформації, повідомленої на планьорці 17.09.2013 року щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за наказами №211 від 16.09. 2013 року та №212 від 18.09.2013 року та зобов'язання відповідача спростувати недостовірну інформацію, викладену головним лікарем на планьорці у той самий спосіб, а саме: зачитати на найближчій після набрання рішенням суду законної сили планьорці рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 18.01.2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10.02.2014року, суд першої інстанції не мав підстав і для задоволення її вимог про відшкодування моральної шкоди, спрчиненої такими діями.

Правомірно судом першої інстанції було відмовлено ї у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ч. 2 ст. 84 ЦПК України граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах не може перевищувати 40 % встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах"... витрати на правову допомогу, граничний розмір яких визначено відповідним законом стягується не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (складання позовної заяви, надання консультацій). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи убачаєься, що позивачем по квитанції № 25 від 05.03.2014 року сплачено ТОВ «Інюрконсул» 3000,00 грн. на підставі договору №96/09/13 від 25.09.2013 року ( т.1, а.с. 93).

Проте, доказів, які б підтверджували, що позивачеві надавалася правова допомога вказаним товариством , або що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є співробітниками ТОВ «Інюрконсул» в матеріалах справи відсутні, також як і розрахунок витрат на правову допомогу у відповідності до "ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» та роз'яснень, викладених в п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах".Натомість ці матеріали свідчать про те, що вказані особи представляли інтереси позивача за виданими особисто нею та нотаріально посвідченими довіреностями.

Відповідає вимогам закону і не спростовується доводами апеляційної скарги рішення суду і в частині відмови у стягнення з відповідача витрат на судову експертизу в розмірі 2109,60 грн.

Відповідно до 79 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз.

В матеріалах справи наявна копія квитанції №24 від 25.03.2014 року про сплату позивачем грошових коштів у сумі 2109,60 грн. за проведення експертизи.

Разом з тим , листом від 30.04.2014 року №57/1-1065НДЕКЦ ГУ МВС України в Харківській області просив висновок експерта №6 від 28.03.2014 року вважати недійсним та надав до суду висновок експертного дослідження.

За таких обставин витрати, понесені позивачем за складання вказаного висновку експертного дослідження обгрунтовано не віднесено судом до судових витрат у справі у розумінні ст.79 ЦПК України і правомірно відмовлено у їх компенсації за рахунок відповідача.

Колегя суддів визнає, що рішення в оскаржуваній частині ухвалено судом з додержанням норм матеріального і процесуального права, що у вsдповідностs до ч.1 ст.308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляцйно скарги.

В іншій частині рішення не оскаржено і в апеляційному порядку не переглядалось.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст.308., 313, 314, 315, 317, 319,324 ЦПК України колегія суддів , -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 18 листопада 2015 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий ( підпис) Т.П.Зазулинська

Судді (підпис) С.С. Кругова

(підпис) Н.О.Міненкова