Рішення № 56320231, 02.03.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №2-358/16

(№760/2409/14-ц)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Оксюти Т.Г.

при секретарі Горупа В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК», третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся з позовом до відповідача та просив стягнути з ПАТ «Міський комерційний банк» кошти в сумі 2417,88 доларів США в гривневому еквіваленті на день ухвалення рішення, витрати на правову допомогу в сумі 2500,00 грн. та судові витрати.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 17.09.2012 року з його платіжної картки, виданої ПАТ «КБ «Партнер-Банк», правонаступником якого є ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК», у м. Бангкок Королівства Таїланд було знято грошові кошти у розмірі 2417,88 доларів США, про що йому стало відомо з смс-повідомлення.

Зазначив, що на момент зняття коштів, а саме 17.09.2012 року він перебував на території України, що підтверджується копіями сторінок закордонного паспорту, маючи картку при собі.

18.09.2012 року позивач звернувся до відповідача із заявою про блокування та видачу нової картки, а також подав заяву про незгоду з транзакцією і просив повернути йому кошти.

17.12.2012 року та 06.02.2013 року у зв'язку з бездіяльністю відповідача щодо повернення коштів, позивачем були подані дві заяви, на які ним було отримано повідомлення від банку, що вказані операції з отримання готівкових коштів не підлягають виплаті зі сторони банку.

Вважає, що вказані операції з його карткою є недозволеними, оскільки здійснювались поза його волею, позивачем було здійснено всіх необхідних дій, передбачених договором про обслуговування картки, в разі недозволеного використання картки, а отже позивач вважає відмову банку по поверненню безпідставно знятих коштів незаконною, у зв'язку з чим просить позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти вимог заперечував посилаючись на те, що операції по зняттю готівки були здійсненні з використання ПІН-коду, який відомий тільки позивачу, а отже в такому випадку відповідно до умов укладеного з ОСОБА_1 договору банк не несе відповідальності за наслідки розголошення клієнтом (держателем платіжної картки) ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні системи.

З урахуванням викладеного, просив у задоволенні позову відмовити.

Третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в судове засідання свого представника не направив, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає позов обґрунтованим, та таким що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 11.06.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05.08.2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» про стягнення коштів відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 24.06.2015 року, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11.06.2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05.08.2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи встановлено наступне.

Судом встановлено, що 05.02.2010 р. між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «ПАРТНЕР-БАНК», правонаступником якого є ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» було укладено договір № АА0-0000241-М/10-МВС про відкриття карткового/карткових/рахунків та його/їх обслуговування.

На виконання п. 1.1 вказаного договору відповідач відкрив основний технічний картковий рахунок НОМЕР_2 у національній валюті України, та додаткові карткові рахунки: НОМЕР_3 в ЄВРО, НОМЕР_4 в доларах США, оформив та видав позивачу платіжну картку типу VISA CLASSIC і ПІН-код до неї, а також здійснював розрахунково-касове обслуговування платіжних операцій позивача з використанням ПК.

17.09.2012 р. в період часу з 21 год. 33 хв. по 21 год. 35 хв. на телефонний мобільний номер позивача надійшло чотири SMS-повідомлення з інформацією про здійснення операцій з отримання готівкових коштів з платіжної картки загальною сумою 2417,88 доларів США.

Дані операції були здійснені в м. Бангкок, у Королівстві Таїланд.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, позивач, як єдиний держатель платіжної картки, жодним чином не ініціював здійснення вказаних операцій з отримання готівкових коштів, тому протягом кількох хвилин з моменту отримання SMS-повідомлень він зателефонував на вказаний в договорі номер телефону відповідача, повідомив про недозволену операцію та розпорядився заблокувати платіжну картку.

Встановлено, що 18.09.2012 року позивач, маючи при собі платіжну картку, звернувся до відповідача з письмовою заявою про блокування та видачу нової платіжної карти. На підставі такої заяви уповноважена особа відповідача у присутності позивача знищила платіжну картку та видала позивачу нову.

Про інцидент, що трапився, позивач повідомив правоохоронні органи та двічі звертався до відповідача з вимогою провести розслідування по факту незаконної операції та відшкодувати кошти, стягнуті за нею.

Листами №213/2534 від 27.12.2012 року та №213/373 від 12.03.2013 року відповідач ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» відмовив позивачу у поверненні коштів посилаючись на те, що при проведенні службового розслідування відповідальними працівниками Департаменту безпеки було виявлено, що транзакції які проводились у Таїланді, м. Бангкок, здійснювалися з використанням ПІН коду, що є конфедеційною інформацією, яка не підлягає розголошенню. Зміна ліміту зняття готівки було здійснено держателем на постійні основі (з 8000 грн. до 20000 грн. на добу), що зафіксовано у журналі «Коригування ліміта» Службою інформаційної підтримки, тому транзакції, які проводилися в АТМ на території Таїланду не викликали підозри.

Також, було виявлено, що звернення у Службу клієнтської підтримки із проханням заблокувати платіжну картку у зв'язку із зняттям коштів з карткового рахунку (причому картка знаходилась у власника і саме ці транзакції не проводилися) мало місце лише через 10 хвилин після здійснення транзакції (інформація про зняття коштів з карткового рахунку здійснюється шляхом надходження смс-повідомлень на мобільний номер держателя). За всі операції по картковому рахунку до моменту звернення в банк-емітент з проханням про його блокування несе відповідальність клієнт.

Оскільки операції зі зняття коштів від 17.09.2012 року, Таїланд, м. Бангкок, були проведені із застосуванням ПІН-коду, вони віднесені до легітимних та не підлягають виплаті зі сторони банку.

Однак, суд не погоджується з такими твердженнями ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» з огляду на наступне.

Згідно ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Правовідносини у сфері функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, проведення переказу коштів, відповідальності суб'єктів переказу, а також загального порядку здійснення нагляду за платіжними системами регулюються, зокрема, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» затвердженою Постановою Національного банку від 12.11.2003, № 492, «Положенням про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 30 квітня 2010 року № 223 та «Положенням про діяльність в Україні внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем» затвердженим постановою Правління Національного банку України від 25.09.2007 року № 348.

Згідно з п.п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації належного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1% суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Згідно з вимогами п. 1.8 Інструкції НБУ №492 банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунку. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції. Операції за цими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених цією Інструкцією, Положенням НБУ №223 та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

П.п. 6.7, 6.8 Положення НБУ № 223 встановлено, що емітент у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Таким чином, винність відповідача презюмується.

Саме на відповідача законодавством покладений обов'язок провести належне розслідування по факту незаконної операції, за наслідками якого буде доведено факт протиправної поведінки користувача, або відшкодовано збитки, заподіяні користувачу цією операцією, що підтверджується п. 2.1.6 договору згідно якого позивач має право на належне розслідування з боку відповідача в разі незаконного зняття коштів.

Відповідач жодних дій для встановлення обставин здійснення незаконної операції не вчинив.

В свою чергу відповідач зазначив, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним введенням ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 05.02.2010 року передбачено обов'язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість повернення йому коштів.

При цьому, доказів, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, відповідачем суду не надано, що свідчить про відсутність вини ОСОБА_1

Аналогічні висновки узгоджуються з викладеними в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.09.2013 р. у справі № 6-27347св13 з аналогічним предметом та фактичними обставинами справи.

З матеріалів справи вбачається, що в якості доказу того, що відповідач провів розслідування по заяві позивача, відповідач надав лист-експертний висновок ПАТ «Українська національна розрахункова карта» про здійснення незаконної операції по рахунку позивача з використанням ПІН-коду.

Однак, суд критично оцінює даний висновок, оскільки ПАТ «Українська національна розрахункова карта» є виключно Українським оператором карткових розрахунків і не обслуговує картки системи Visa.

Встановлено, що позивач мав картку Visa Classic (п.1.1 договору), а не УкрКарт, які є предметом діяльності ПАТ «Українська національна розрахункова карта».

Водночас жодного висновку про розслідування, за заявою позивача, від оператора міжнародних розрахунків, що обслуговує картки Visa: «Visa International Service Association», відповідач не надав.

Отже, можна дійти висновку, що відповідач не звертався до оператора міжнародних розрахунків для встановлення обставин, за яких з рахунку позивача були зняті кошти у м. Бангкок (Таїланд).

Крім того, ст. 147 ЦПК України встановлені обов'язкові вимоги до експертних висновків, а саме: у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання.

З урахуванням викладеного, зазначений лист №1051/213 від 07.05.2013 року, в силу ст. 147 ЦПК України, не може вважатись належним експертним висновком, а отже допустимим доказом.

Відповідно до р. І Положення НБУ №348, банки, небанківські фінансові установи, національний оператор поштового зв'язку під час здійснення операцій з переказу коштів за допомогою платіжних систем мають дотримуватися вимог нормативно-правових актів Національного банку з питань валютного законодавства, а також інших нормативно-правових актів Національного банку з урахуванням правил відповідних платіжних систем.

Згідно п. 1.7 Положення НБУ №223, емісія та еквайринг спеціальних платіжних засобів здійснюються банками на підставі внутрішньобанківських правил, розроблених відповідно до законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку та правил платіжних систем.

Внутрішньобанківські правила затверджуються органом управління банку, уповноваженим на це її статутом.

Аналогічна норма міститься в Інструкції НБУ №492, а саме порядок проведення операцій за рахунками клієнтів, відкритих у національній та іноземних валютах, регулюється законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку. Операції за рахунками здійснюються за допомогою платіжних інструментів за формами, установленими банківськими правилами (нормативно-правовими актами Національного банку, внутрішніми положеннями банку тощо).

Отже, внутрішньобанківські правила емісії та еквайрингу спеціальних платіжних засобів є обов'язковими для прийняття та дотримання емітентами платіжних засобів. А також є нормами матеріального права, які суд має застосовувати для встановлення належності чи протиправності дій сторін.

Представник позивача зазначив, що ліміт видачі готівкових коштів по карті був збільшений без згоди позивача з 4000 грн. до 20000 грн., оскільки, відповідно до рішення Тарифного комітету відповідача згідно Протоколу N 9 від 29.08.2011 року, добовий (операційний) ліміт готівкових коштів для отримання через банкомати та касові термінали (у гривневому еквіваленті) становив 8000 грн. на добу.

Згідно п. 6 цього ж рішення можливе встановлення інших постійних операційних лімітів відповідно до письмової заяви позивача.

Вказані твердження представника позивача знайшли своє підтвердження в судовому засіданні з огляду на наступне.

Згідно ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Затвердження та дотримання внутрішньобанківських положень про ведення рахунків та операцій за ними є обов'язком відповідача, встановленим законодавчо.

Рішення Тарифного комітету Відповідача згідно Протоколу N 9 від 29.08.2011 року опубліковано в мережі Інтернет та є загальнодоступним.

Отже, з викладеного вбачається, що належним доказом збільшення добового ліміту для отримання через банкомати готівкових коштів, на постійній основі, є відповідна письмова заява позивача.

Всупереч зазначеного, в якості доказу збільшення позивачем ліміту по картці відповідач надав власну довідку/виписку, підписану посадовою особою банку, яка в силу ст. 59 ЦПК України, п.6 рішення Тарифного комітету відповідача затвердженого Протоколом N 9 від 29.08.2011 року не є належним доказом.

Також, з наданої довідки вбачається, що позивач здійснював певну операцію, для якої був збільшений ліміт, в березні 2012 року, а недозволена операція здійснювалась в вересні 2012 року, тобто через півроку, в той час як ліміт на зняття готівки встановлюється щодоби.

Таким чином, без отримання згоди позивача та в порушення норм чинного законодавства добовий ліміт отримання готівки був самовільно збільшений відповідачем на постійній основі до 20000,00 грн., у зв'язку з чим сума збитків, задана позивачу внаслідок недозволених операцій з платіжною карткою, значно збільшилась.

Крім того, відмовляючи позивачу у поверненні коштів відповідач не звернув увагу на ту обставину, що позивач надав докази того, що 17.09.2012 року територію України він не покидав, на момент списання коштів в м. Бангкок (Королівство Таїланд) позивач перебував в Україні.

Також, позивач надав уповноваженому працівнику банку платіжну картку, що свідчить про те, що позивач жодним чином не передавав картку, і зняття коштів було здійснено без наявності картки в м. Бангкок (Королівство Таїланд).

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що відмова ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» у відшкодуванні позивачу коштів, які 17.09.2012 року були списані з його рахунку за результатом здійснення операції з отримання готівкових коштів в сумі 2417,88 доларів США в Королівстві Таїланд, м. Бангкок є неправомірною, у зв'язку з чим зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно офіційного курсу НБУ станом на 02.03.2016 року офіційний курс гривні до іноземних валют становить 100 доларів США = 2708,5229 грн.

Таким чином, з ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» на користь позивач ОСОБА_1 підлягає стягненню кошти в сумі 65488,83 грн. (2417,88 доларів США * 27,085229).

Позивач також просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 2500,00 грн. на що слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1. ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, також, витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЦПК України, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до п. 1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як зазначено у п. 48 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року №10 «Про практику застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено у п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Позивачем на підтвердження надання йому послуг на правову допомогу на суму 2500,00 грн., надано договір про надання правової допомоги №12/07 від 16.12.2013 року, квитанцію №5525.17.1 від 04.02.2014 року та розрахунок вартості наданої правової допомоги до договору про надання правової допомоги від 16.12.2013 року.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 2500,00 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп.

Керуючись Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» затвердженою Постановою Національного банку від 12.11.2003, № 492, «Положенням про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 30 квітня 2010 року № 223 та «Положенням про діяльність в Україні внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем» затвердженим постановою Правління Національного банку України від 25.09.2007 року № 348, ст.ст. 509, 1073 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 27-30, 60, 61, 79, 84, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК», третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК», код ЄДРПОУ 34353904, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, 33, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 кошти в сумі 65488,83 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК», код ЄДРПОУ 34353904, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, 33, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, витрати на правову допомогу в сумі 2500,00 грн. та судовий збір в сумі 243,60 грн.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня наступного після його проголошення.

Суддя