Постанова № 56311149, 23.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/11338/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

за участю секретаря: Присяжної Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіатехсервіс" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 31 січня 2015 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Авіатехсервіс» звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 31 січня 2015 року № 0000232202.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року позов задоволено повністю.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу виданого ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 29.12.2014 року №2497, у період з 29.12.2014 року по 30.12.2014 року службовою особою відповідача у відповідності до вимог п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п.82.1 і п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України та на підставі наказу від 17.12.2014 року №2450 була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Фірма «Авіатехсервіс» (далі - ТОВ «Фірма «Авіатехсервіс») з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Менеджмент України» (код ЄДРПОУ 39165287) за період з 01.08.2014 року по 31.08.2014 року, за результатами якої складено акт від 13.01.2015 року №13/26-58-22-02-17/33234653 (надалі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Фірма «Авіатехсервіс» вимог п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.1, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 233 227,00 грн., в тому числі по періодах: серпень 2014 року - 233 227,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення (форми «Р») від 31 січня 2015 року №0000232202, яким ТОВ «Фірма «Авіатехсервіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 291 534,00 грн., у тому числі 233 227,00 грн. - за основним платежем, 58 307,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Скориставшись правом на адміністративне оскарження вищевказаного податкового повідомлення-рішення, позивачем було отримано рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 19.03.2015 року № 4505/10/26-15-10-05-35, за яким податкове повідомлення-рішення від 31.01.2015 року №0000232202 залишено без змін, а скаргу ТОВ «Фірма «Авіатехсервіс» - без задоволення.

Позивач до ДФС України подав повторну скаргу на податкове повідомлення-рішення від 31.01.2015 року №0000232202 та рішення від 19.03.2015 року № 4505/10/26-15-10-05-35, за результатом розгляду якої ДФС України прийняла рішення від 14.05.2015 року №10210/6/99-99-10-01-04-25 про результати розгляду повторної скарги, яким повторна скарга ТОВ «Фірма «Авіатехсервіс» залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 31.01.2015 року №0000232202 та рішення від 18.02.2015 року №2764/10/26-15-10-06 - без змін.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України (надалі - ПК України), який вступив в силу з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом вважається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Згідно п.185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В силу п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до вимог п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Частиною першою ст. 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної сили, крім іншого, повинні бути складені за результатами фактично вчиненої операції, мати всі обов'язкові реквізити, містити відомості про відповідну господарську операцію, її зміст та обсяг, а також бути підписаними уповноваженими особами.

Водночас, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум податкового кредиту та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: 1) фактичного (реального) здійснення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування; 2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; 3) придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності; 4) наявності ділової мети, розумних економічних причин (причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, недоведеність реальності здійснення юридичною особою господарських операцій свідчить про формальність первинної документації, складеної на їх підставі, що у свою чергу, позбавляє платника податків права на формування податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 04.11.2014 по справі №826/14080/13-а (К/800/22400/14).

Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що у період з 01.08.2014 року по 31.08.2014 року позивач мав господарські взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Менеджмент України» (надалі - ТОВ «Консалт Менеджмент України»), доказом чого є наявна у справі копія договору поставки від 21.07.2014 року №07/14.

На виконання умов вказаного договору були виписані податкові накладні №148 від 06.08.2014 року, №149 від 12.08.2014 року, №150 від 18.08.2014 року, №151 від 28.08.2014 року, №152 від 29.08.2014 року та видаткові накладні №83 від 28.08.2014 року; № 85 від 29.08.2014 року; №86 від 06.08.2014 року, №87 від 12.08.2014 року, №88 від 18.08.2014 року на загальну суму - 1 399 367,00 грн., у тому числі ПДВ - 233 227,80 грн.

Згідно з реєстром отриманих податкових накладних TOB «Фірма «Авіатехсервіс» суму ПДВ по взаємовідносинах з TOB «Консалт Менеджмент України» було включено до складу податкового кредиту за період з 01.08.2014 року по 31.08.2014 року у розмірі 233 227,00 грн. та відображено у розділі II «Податковий кредит» розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, на підтвердження виконання умов договору поставки від 21.07.2014 року №07/14 позивач до суду надав копії платіжних доручень №57 від 04.08.2014 року, №77 від 26.08.2014 року, №79 від 28.08.2014 року, за якими TOB «Фірма «Авіатехсервіс» перерахувало на адресу TOB «Консалт Менеджмент України» грошові кошти в сумі 1 399 367,00 грн., у т.ч. ПДВ - 233 227,80 грн.

Крім того, в обґрунтування своїх доводів позивач надав акти списання запасів у виробництво за період з серпня 2014 року по грудень 2014 року, які, на думку останнього, свідчать про реальність придбання ним товару.

При цьому, позивач вказав на наявність договору про відступлення права вимоги №ПП-09/1 від 25.09.2014 року, за яким продавець товару за договором №07/14 від 21.07.2014 року (ТОВ «Консалт Менеджмент України») як кредитор був змінений на ТОВ «Лінк Стейт», а тому зазначає про відсутність будь-яких розрахунків між ТОВ «Фірма «Авіатехсервіс» та ТОВ «Консалт Менеджмент України».

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.п. 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (з наступними змінами і доповненнями), забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам, а відтак, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Так, на підтвердження реальності господарських правовідносин з ТОВ «Консалт Менеджмент України» позивачем було надано лише податкові та видаткові накладні, при цьому не подано сертифікатів якості на поставлену продукцію, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей тощо.

Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України від 16.05.1996р. № 99 (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), дозволено продавцям відпускати ТМЦ, основні засоби, нематеріальні активи, грошові засоби, цінні папери та ін. тільки за довіреністю. Норми Інструкції 99 підлягають належному виконанню усіма підприємствами, установами та організаціями і навіть іноземними представництвами (п.1 Інструкції).

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 22 вересня 2015 року у справі № К/800/21642/14.

Крім того, колегія суддів зважає на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження факту отримання позивачем товарів від ТОВ «Консалт Менеджмент України», а також доказів того, що спірні господарські операції дійсно відбулися і спричинили реальні зміни майнового стану платника податків.

Так, суд першої інстанції при розгляді даної справи не надав належної правової оцінки обставинам використання товару у власній господарській діяльності позивача, оскільки, як зазначалося самим позивачем, відповідні деталі придбавались ним для заміни списаних деталей кранів, проте не надано актів оприбуткування товару та звітів заміни деталей.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона насамперед повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім.

Так, зі змісту акта перевірки вбачається, що товарно-матеріальні цінності, які позивач отримував від ТОВ «Консалт Менеджмент України», не великогабаритні, а тому підприємства-перевізники до перевезення не залучалися. Перевезення товарно-матеріальних цінностей здійснювалось автомобілями TOB «Фірма «Авіабудтехсервіс»; товарно-матеріальні цінності отримані від ТОВ «Консалт Менеджмент України» використані для техобслуговування, ремонту, капітального ремонту баштових кранів та обладнання до них, а також як допоміжні матеріали для обслуговування виробничого процесу по експлуатації баштових кранів.

За даними податкової інформації, контрагент позивача - ТОВ «Консалт Менеджмент України» перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, основним видом діяльності якого є неспеціалізована оптова торгівля; чисельність працюючих - 1 особа.

На адресу відповідача надійшов акт Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 27.11.2014 року №358/22-08 про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Консалт Менеджмент України» з питань взаємовідносин з контрагентами за період: липень-жовтень 2014 року, яким встановлено, що дане підприємство не знаходиться за податковою адресою, встановити та опитати посадових осіб неможливо. Жодних первинних документів щодо фінансово-господарської діяльності TOB «Консалт Менеджмент України» за період: серпень 2014 року до перевірки не надано, а з наявних даних та матеріалів і висновку про результати відпрацювання ризикового платника податків оперативним підрозділом ГУ Міністерства доходів і зборів України вбачається лише проведення транзитних фінансових операцій направлених на надання податкової вигоди тертім особам.

Разом з тим, зі змісту зазначеного акту вбачається, що господарські операції TOB «Консалт Менеджмент України» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, відсутності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Крім того, позивачем не було надано доказів на підтвердження транспортування обладнання (товару), зокрема, товарно-транспортних накладних та подорожніх листів.

Відповідно п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. а № 128/2568 (надалі - Наказ № 363), основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) (пункт 11.5 Правил). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.7). В ТТН вказується дата, марка та номер автомобіля, номер подорожнього листа, назва автопідприємства, ПІП водія, вид перевезень, назва «Замовника», «Вантажовідправника», «Вантажоодержувача», адресу пункту навантаження та пункту розвантаження.

В графі «Відомості про вантаж» обов'язково вказується назва продукції, товару (вантажу), одиниця виміру, кількість, ціна, сума, кількість їздок, заїздів, підписи водія-експедитора та вантажоодержувача.

Отже, використання товарно-транспортної накладної при здійсненні автомобільних перевезень є обов'язковим, у зв'язку з цим відсутність чи неправильне оформлення ТТН має наслідком відсутність документального підтвердження господарської операції та наявність помилок у відображені результатів господарської операції в обліку (як бухгалтерському, так і податковому).

Водночас, пунктами 1 та 11.3 Наказу № 363 встановлено, що дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається, а також дорожній лист - це документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

Згідно п. 8.23 Наказу № 363, замовник зобов'язаний забезпечити контроль за дотриманням законодавства про охорону праці та норм по техніці безпеки при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт і несе повну відповідальність за всі наслідки невиконання ним цих законодавчих актів.

Відповідно до п. 8.25 Наказу № 363, час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється з моменту, коли водій подав подорожній лист в пункті вантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

При дослідженні матеріалів вказаної справи колегія суддів встановила відсутність товарно-транспортних накладних та подорожніх листів, які б в свою чергу підтверджували факт транспортування товару за умовами укладення договору поставки від 21.07.2014 року №07/14.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 N 21-425во10 (Постанова N 21-425во10), наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Водночас, та обставина, що контрагент позивача на момент господарських взаємовідносин з позивачем був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість, не дає підстав вважати, що він мав на меті настання реальних правових наслідків, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту колегія суддів вважає безпідставним.

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи наявні в ній докази, колегія суддів приходить до висновку, що укладений позивачем договір поставки від 21.07.2014 року №07/14 не мав на меті настання реальних правових наслідків, що відповідно свідчить про безтоварність господарських операцій позивача упродовж періоду, за який проводилася перевірка.

У зв'язку з цим, дії платника податку позивача вказують на його недобросовісність, а вчинені ним спірні господарські операції викликають сумнів у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Авіатехсервіс» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 31 січня 2015 року, слід відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіатехсервіс" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 31 січня 2015 року - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст постанови виготовлено 29.02.16р.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.