Ухвала суду № 56311098, 02.03.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/5585/15

Категорія: 14 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Мадюді В.В.,

за участю представника позивача Землякова О.А. та представника третьої особи ОСОБА_2.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Другого Суворовського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (третя особа ОСОБА_3) про скасування постанови в частині накладення арешту на нерухоме майно та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі ТОВ «Кей-Колект») звернулось до суду з позовом до Другого Суворовського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі Другий Суворовський ВДВС Одеського МУЮ) про скасування постанови відповідача від 24 травня 2007 року № 034618 про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на нерухоме майно, а саме, квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, позивач просив зобов'язати Другий Суворовський ВДВС Одеського МУЮ винести постанову про зняття арешту з названого нерухомого майна, що перебуває в іпотеці ТОВ «Кей Колект», на підставі Іпотечного договору від 19 січня 2007 року.

В обґрунтування позову зазначалось, що 19 січня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту за № 11108150000 та іпотечний договір, згідно якого Іпотекодавець (ОСОБА_3.) передає в іпотеку Іпотекодержателю (АКІБ «УкрСиббанк») у якості забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту нерухоме майно - квартиру № АДРЕСА_1. Згідно договору факторингу від 12 грудня 2011 року № 1 ПАТ «УкрСиббанк» передало у власність ТОВ «Кей-Колект» права вимоги за зобов'язаннями по кредитному договору та договору іпотеки. 19 серпня 2015 року позивачу стало відомо, що постановою Суворовського ВДВС Одеського МУЮ від 24 травня 2007 року за № 034618 на майно третьої особи накладено арешт. На думку позивача, вказані дії державного виконавця порушують права ТОВ «Кей-Колект», оскільки товариство має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року відмовлено ТОВ «Кей-Колект» у задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ТОВ «Кей-Колект» в апеляційній скарзі зазначає, що при вирішенні справи судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, і, крім того, судом порушено норми матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, судом не прийнято до уваги, що обтяження згідно іпотечного договору відступлено ТОВ «Кей-Колект» та зареєстровано в Державному реєстрі іпотек. Крім того, до суду надано всі документи, що підтверджують перехід права вимоги за договором іпотеки до ТОВ «Кей-Колект», а відтак у останнього є пріоритетне право іпотекодержателя на задоволення забезпечених вимог за рахунок предмета іпотеки. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постановленого по справі судового рішення з винесенням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представника позивача в підтримку апеляційної скарги, а також представника третьої особи про залишення оскарженого судового рішення без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.

Судом встановлено, що 19 січня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту за № 11108150000 та іпотечний договір, згідно якого Іпотекодавець (ОСОБА_3.) передає в іпотеку Іпотекодержателю (АКІБ «УкрСиббанк») у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту нерухоме майно - квартиру № АДРЕСА_1.

Згідно договору факторингу від 12 грудня 2011 року № 1 ПАТ «УкрСиббанк» передало у власність ТОВ «Кей-Колект» права вимоги за зобов'язаннями по кредитному договору та договору іпотеки.

Постановою Суворовського ВДВС Одеського МУЮ від 24 травня 2007 року за № 034618 на майно третьої особи накладено арешт.

Відмовляючи ТОВ «Кей-Колект» у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на законність оскаржуваного рішення Суворовського ВДВС Одеського МУЮ.

Проте, при розгляді справи судом першої інстанції не дотримано вимог процесуального права, від яких прямо залежало правильне по суті вирішення справи.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч. 6 ст. 3 названого Закону у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Статтею 28 Закону України «Про заставу» визначено, що застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

На підставі ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що даний позов про звільнення майна з-під арешту заявлено у зв'язку з наявністю у позивача пріоритетного права звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами. Тобто, предметом позову у цій справі є спір з іншими кредиторами про захист наявного у позивача переважного права звернення стягнення на майно як заставодержателя, щодо якого встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 17 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 цього ж Кодексу справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

На підставі ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження»).

Під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв'язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач вибрав для себе такий спосіб захисту, який за змістом унеможливлює визначити та захистити можливе його порушене право.

Аналізуючи наведені вище норми чинного законодавства, апеляційний суд приходить до висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки, виходячи з заявлених позовних вимог, захист прав та інтересів позивача підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

На підставі ч. 1 ст. 203 КАС України постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Із врахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі, оскільки заявлені по справі вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, роз'яснивши позивачу право на звернення з позовом в порядку господарського судочинства.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 9 березня 2016 року.

Головуючий: О.С. Золотніков

Судді: Ю.В. Осіпов

В.О. Скрипченко