Ухвала суду № 56309381, 29.02.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 460/3348/15 Головуючий у 1 інстанції: Варениця В.С.

Провадження № 22-ц/783/1260/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Я. А.

Категорія: 6

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Бакуса В.Я. Гірник Т.А.,

секретар: Симець В.І.,

за участі в судовому засіданні представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3, позивача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка подана ОСОБА_3 в її інтересах на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 2 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа Терновицька сільська рада про усунення перешкод та зобовязання вчинити дії, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 02 грудня 2015 року позов задоволено. Зобовязано ОСОБА_2 демонтувати незаконно встановлену огорожу (паркан) на вулиці загального користування (заїзді до господарств ОСОБА_2 та ОСОБА_4В.) в с. Чолгині, Яворівського району, Львівської області та не чинити ОСОБА_4 перешкод в користуванні земельною ділянкою. Вирішено питання судових витрат.

Дане рішення оскаржила ОСОБА_2

В апеляційній скарзі та доповненнях до неї ОСОБА_2 особисто та через представника ОСОБА_3 просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає рішення необґрунтованим, прийнятим з порушенням матеріального та процесуального законодавства. Зазначає, що судом не надано правової оцінки акту засідання земельної комісії депутатів Терновицької сільської ради від 03.08.2015 року, яким встановлено, що: «вїзд на господарський двір громадянки ОСОБА_4 залишити зі сторони народного дому с.Чолгині, так як було при попередніх власниках». Також, зазначає, що позивачем не доведено факту порушення її прав як власника будинку, або як користувача земельної ділянки, закріпленої за її будинком. Судом не взято до уваги, що вирішення питання про надання у користування земельної ділянки під влаштування заїзду чи проїзду за рахунок земель загального користування, які відносяться до комунальної власності, належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування. Позивачка не надала доказу того, що вона зверталась до Терновицької сільської ради з приводу влаштування іншого заїзду, ніж згаданий. Наявність будівельного паспорту та декларації про початок будівельних робіт є лише проектними пропозиціями у частині заїзду на ділянку та стосуються обєкту нерухомого майна, а не земельної ділянки.

В судове засідання відповідач та представник третьої особи не зявилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності, зважаючи на те, що такі особи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України та те, що інтереси відповідача в судовому засіданні захищав представник з належно оформленими повноваженнями.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання апеляційної скарги, позивача в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги та посилаючись зокрема на ст.ст. 39, 83, 103, 152, 158, 159 ЗК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, виходив з того, що згідно плану меж земельної ділянки вказаного у Державному акті на право власності на земельну ділянку від 21.12.2012 року позивача ОСОБА_4, земельна ділянка останньої по межі А-В межує з землею загального користування (дорога). Також, судом встановлено, що на місці визначеного у будівельному паспорті позивача заїзду/проходу в проекті забудови земельної ділянки, реально на місцевості існує хвіртка, яка використовувалася для виходу з подвіря на вулицю загального користування. На початку вересня 2015 року відповідач та члени її сімї, без прийнятого у встановленому законом порядку рішення органу місцевого самоврядування та згоди позивачки ОСОБА_4, на відстані від 0,5 до 1 м від існуючої загорожі земельної ділянки ОСОБА_4 паралельно встановили нову загорожу, чим позбавили ОСОБА_4 права виходу на вулицю загального користування, тобто позбавили права користування землею загального користування. Дана огорожа порушує законні права та інтереси позивача ОСОБА_4 та членів її сімї щодо їх права належного та безперешкодного користування вулицею загального користування (проходу, проїзду тощо), оскільки згідно з правовою природою право користування землями загального користування належить усім без виключення громадянам, в тому числі в позивачу, як члену територіальної громади с.Чолгині. Відповідно протиправними діями відповідача порушуються законні права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону, доводи ж апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.

Як встановлено судом першої інстанції, вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорювалось, позивач є власником земельної ділянки площею 0,0897 га за адресою с.Чолгині Яворівського району Львівської області для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (державний акт серія ЯМ №205337 від 21.12.2012 року а.с. 7). Три із чотирьох меж вказаної ділянки суміжні із землями загального користування. Межа Б-В дорога, межа В-Г дорога (вулиця), межа Г-А канава. Межа ділянки позначена у згаданому в державному акті літерами А-Б суміжна із ділянкою, якою користується відповідач. (згаданий державний акт, пояснення осіб, що беруть участь у справі, фотознімки а.с. 26, 35, 36, 83,84, будівельний паспорт позивача а.с. 12-17, 33, акт засідання земельної комісії депутатів сільської ради від 3.08.2015 року ас. 18, копія генплану села а.с. 85).

Крім цього, із наведених вище доказів вбачається, що відповідачем, за допомогою членів сімї, вздовж межі ділянки позивача, позначеної у державному акті літерами Б-В, влаштовано металевий паркан на віддалі від огорожі на ділянці позивача від 50 см до 1 м. Жодних обґрунтованих доводів відповідача про правомірність влаштування вказаної огорожу, необхідність її встановлення, окрім як необхідності облагородження території не наведено. Будь-яких дозволів на встановлення такої огорожі на землях загального користування (заїзді), рішень про надання згоди на встановлення такої, будь-яких актів, рішень, тощо щодо правомірності своїх таких дій відповідачем не наведено та таких суду не подано, клопотань про витребування таких не заявлено.

Вказана, самовільно влаштована відповідачем, огорожа утруднює вихід, виїзд позивача із своєї земельної ділянки на вказані землі загального користування (заїзд) та створює перешкоди у користуванні її власною ділянкою, через відповідно неможливість повноцінно використовувати вказаний заїзд. Зокрема, позивач не взмозі повноцінно використовувати хвіртку, що на даний час розташована на вказаній межі її ділянки в огорожі, якою така обгороджена; позбавлена можливості вирішення питання встановлення заїзду, іншого проходу на свою земельну ділянку, тощо.

Зважаючи на вказане, а саме те, що відповідач без жодних на те правових підстав встановила металеву огорожу на землях загального користування, впритул до земельної ділянки позивача, чим створює їй перешкоди у користуванні її власністю (земельною ділянкою) відповідно до її цільового призначення, такі дії відповідача слід вважати протиправними та такими, що порушують права позивача, які підлягають захисту у визначений нею у позовній заяві спосіб. Вказане вірно встановлено судом першої інстанції та позовні вимоги задоволено.

Вказане відповідає нормам матеріального закону, зокрема, вказаним судом, а також ст.ст. 1, 18, 19, 38-40, 78-82, 90-92, 95, 96, 153 ЗК України, ст.ст. 1-3, 11-13, 15, 16, 316-319, 321, 324-327, 373, 374 ЦК України (в редакціях на час спірних правовідносин).

Враховуючи наведене доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та такими, що вірних висновків суду першої інстанції не спростовують, а саму скаргу відхилити. Рішення ж як таке, що ухвалене з дотриманням вимог закону та у відповідності до дійсних обставин залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка подана ОСОБА_3 в її інтересах відхилити.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 02 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: В.Я. Бакус

ОСОБА_5