Ухвала суду № 56309204, 29.02.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/10233/15 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.

Провадження № 22-ц/783/2131/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1; В.Я.

Категорія:27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого - судді Бакуса В.Я.,

суддів: Гірник Т.А., Левика Я.А.,

секретар: Симець В.І.,

з участю: представника ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 21 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановила:

ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 21 грудня 2015 рокузадоволено заяву позивача ОСОБА_3 та забезпечено її позов шляхом накладення арешту на належну відповідачу ОСОБА_4 квартиру № 11, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Ромашкова, будинок № 10-А, та заборонено ОСОБА_4 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження зазначеної квартири.

Ухвалу суду оскаржило ПАТ «Укрсоцбанк» в особі його представника ОСОБА_2, просить її скасувати, посилаючись на те, що забезпечуючи позов шляхом накладення арешту на квартиру, суд не врахував, що ця квартира є предметом іпотеки в забезпечення вимог банку, а відтак ухвала порушує майнові інтереси банку позбавляє його права задовольнити свої вимоги за рахунок майна, що перебуває в забезпеченні.

В судове засідання позивач та відповідач не зявилися, подали заяви про відкладення розгляду справи, однак такі колегією суддів не задоволенні з урахуванням часу повідомлення сторін про розгляд справи, предмету апеляційного оскарження та короткого строку апеляційного розгляду ухвали про забезпечення позову, відсутністю доказів поганого здоровя ОСОБА_3 та неможливість взяти участь в розгляді справи двох інших представників ОСОБА_4

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали та обставини справи, законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» - забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Крім того, у зазначеній постанові (пункти 4, 10) Пленум Верховного Суду України, розяснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, в грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення з відповідача 399670 грн. заборгованості за договором позики від 23 червня 2014 року (а.с.1-3, 10).

До позовної заяви позивачем було подано заяву про забезпечення позову (а.с. 12-13).

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку, якщо не буде накладено арешт, існує реальна загроза того, що майно, яким володіє відповідач, буде відчужене, чим зробить неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову (а.с. 16).

Заявником до апеляційної скарги додані матеріали, які підтверджують те, що квартира № 11, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Ромашкова, будинок № 10-А, яка належить відповідачу у цій справі, є предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору від 30 січня 2008 року, який укладено між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є апелянт ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_4 з метою забезпечення виконання іпотекодавцем зобовязань за договором кредиту № 602/25-022 від 30 січня 2008 року на суму 34000 доларів США, укладеного між зазначеними сторонами (а.с.32-35).

Відповідно до п. 1.3 іпотечного договору вартість предмету іпотеки оцінена в сумі 314059 грн. 50 коп.

Відповідно до виконавчого листа № 755/14905/2013, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 08 листопада 2013 року, рішенням цього районного суду від 08 липня 2013 року вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту в сумі 323027 грн. 32 коп. та 3630 грн. 27 коп. третейського збору (а.с. 36).

При примусовому виконанні вказаного виконавчого листа 31 липня 2014 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області ОСОБА_7 складено акт опису й арешту майна боржника, а саме - квартиру № 11, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Ромашкова, будинок № 10-А (а.с.37).

Аналізуючи доводи заявника та обставини і матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що дійсно, у разі накладення судом арешту на майно, яке є предметом іпотеки, іпотекодержатель позбавляється права задовольнити свої вимоги шляхом позасудового врегулювання, тим самим звужується можливість для сторін здійснити свій намір в добровільному порядку звернути стягнення на предмет іпотеки, тобто, укласти договір про передання майна у власність іпотекодержателя.

В той же час, за положеннями ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, та відповідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», за якою у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобовязання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору - іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором, оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, що передбачено ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку».

Частинами 6 та 7 ст. 3 названого закону передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки, що мається в нашому випадку.

Оскільки забезпечення позову шляхом арешту перебуває в площині публічного права і арешт не є пріоритетнішим за права інших осіб на майно, яке передане в іпотеку, оскільки немає ніяких переваг у випадку, коли до цивільно-правових відносин, якими є відносини при іпотеці майна, приєднується інший стягувач, який не є іпотекодавцем, тому забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що перебуває в іпотеці, наслідки цього, як і інших обмежень права власності на предмет іпотеки, мають розцінюватися виходячи зі ст. 3 Закону України «Про іпотеку».

Оскільки чинним законодавством не передбачено заборони накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки, разом з тим ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» обумовлено випадки, підстави й порядок зняття арешту з майна, у тому числі відповідно до ч. 5 цієї норми у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження (конкретні випадки визначені в частинах 1 - 4 указаної статті) арешт із майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, зокрема, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:

виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Ураховуючи наведене вище, а також виходячи із суті іпотеки та права заявника на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали про забезпечення позову.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 303, 305, п. 1 ч. 2 ст. 307, п. 1 ч. 1 ст. 312, п. 4 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 21 грудня 2015 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Бакус В.Я.

Судді: Гірник Т.А.

ОСОБА_8