Рішення № 56307847, 25.02.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/2295/2015 Головуючий у 1-й інстанції - Борденюк В.В.

Доповідач - Рубан С.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Желепа О.В., Кабанченко О.А.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи - Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Святошинське РВ ГУДМС України в м. Києві про зняття з реєстраційного обліку та виселення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» задоволено частково.

Виселено з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» судові витрати у розмірі 22,94 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» судові витрати у розмірі 22,94 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» судові витрати у розмірі 22,94 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» судові витрати у розмірі 22,94 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» судові витрати у розмірі 22,94 гривень.

В решті позову відмовлено.

Відстрочено виконання рішення суду у частині виселення відповідачів із житлового приміщення до втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

У липні 2013 року ПАТ «Платинум Банк» звернулось до суду із позовом, у якому просив виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 та стягнуто судові витрати.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що позивачем розпочато процедуру примусового звернення стягнення майна іпотекодавця - відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 за договором іпотеки, що був укладений 21.11.2007 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк») та ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 та вчиненням приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із невиконанням ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 умов іпотечного кредитного договору № 3.07111862 від 21.11.2007 року. Виселення відповідачів з квартири, яка є предметом іпотеки, вважає необхідним, оскільки проживання відповідачів у вказаній квартирі утруднює здійснення органом державної виконавчої служби процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу квартири на прилюдних торгах.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що 21.11.2007 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_11 та ОСОБА_3 був укладений іпотечний кредитний договір № 3.07111862 від 21.11.2007 року, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 56 000,00 доларів США, на строк 120 місяців із 9,99% річних. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1, ОСОБА_11 та ОСОБА_3 вищезазначеного іпотечного кредитного договору, 21.11.2007 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_11 та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки за яким іпотекодавці надавали іпотекодержателю предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Платинум Банк» направляло відповідачам вимоги від 20.04.2010 року та 11.02.2013 року із вимогою до іпотекодавців добровільно звільнити передане в іпотеку нерухоме майно в тридцятиденний строк із дня отримання цієї вимоги (а.с.20-22).

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 3 ст. 109 ЖК Української PCP та ст. 40 Закону «Про іпотеку» вбачається, що виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя (кредитора) або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ст.41 Закону України «Про іпотеку», реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 109 ЖК України, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Водночас, за змістом Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

На підставі вищевикладених норм закону суд першої інстанції ухвалив рішення про виселення відповідачів та відстрочив виконання рішення до втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Колегія суддів не погоджується з висновком суду виходячи з наступного.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Судом встановлено, що предмет іпотеки не був придбаний за рахунок кредиту, а належав відповідачам-іпотекодавцям на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Святошинською районною у м. Києві радою 09.09.2002 року №1398 та зареєстрованого в Київському БТІ 10 вересня 2012 року за №9365 (а.с.5).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної 18 березня 2015 року у справі №6-39цс15, - за змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Виходячи з вищенаведеного та встановлених обставин справи, ненадання відповідачам позивачем іншого постійного житла, колегія суддів не вбачає передбачених законом підстав для виселення відповідачів із спірного житлового приміщення без надання їм іншого постійного житла.

З підстав наведеного, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Платинум банк».

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 309, 313-315, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий

Судді