Ухвала суду № 56297014, 03.03.2016, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/1001/16-ц

Провадження № 2-з/204/20/16 р.

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬК

49006, м. Дніпропетровськ, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

У Х В А Л А

03 березня 2016 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Самсонової В.В.

за участю секретаря Зайченко О.В.

розглянувши у відкритому попередньому судовому засіданні у м. Дніпропетровську заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди недійсною,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди недійсною.

02 березня 2016 року до суду надійшла заява від позивача про забезпечення вищевказаного позову, в якій він просив накласти арешт на автомобіль Nissan Qashqai, 2008 року випуску, кузов SJNFBNJ10U1171746, державний номерний знак НОМЕР_1. В обґрунтування заяви вказав на те, що позов стосується належного їм з ОСОБА_2 спільного майна - автомобіля Nissan Qashqai, котрий був незаконно реалізований відповідачкою без його згоди. Так, перебуваючи у шлюбі, вони з відповідачкою 27 квітня 2013 року в автосалоні придбали вищевказаний автомобіль, який був зареєстрований на ОСОБА_2 29 грудня 2015 року, згідно інформації територіального сервісного центру № 1241 Регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області МВС України, йому стало відомо, що 01 лютого 2014 року ОСОБА_2 без його відома і згоди зняла з обліку їхній автомобіль для реалізації, чим порушила його права, як співвласника. Йому відомо, що за цей час, з 01 лютого 2014 року, ОСОБА_2 через третіх осіб фіктивно реалізувала їхній автомобіль, але йому невідомо, як саме проводилася реалізація автомобіля ОСОБА_2, у зв'язку з чим він звернувся до суду.

Заява передана судді Самсоновій В.В. 03 березня 2016 року цивільною канцелярією суду.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що дана заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» згідно із п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України - позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або інших осіб. Згідно із п.4 цієї ж Постанови розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивачів, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до п.5.6.1 Інструкції про проведення виконавчих дій арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.

Так, розглянувши дану заяву та матеріали справи, враховуючи обставини справи, судом вбачається, що між сторонами виник спір.

Проте, накладення арешту на вищевказане майно, яке заявлене заявником, є необґрунтованим, оскільки такий вид забезпечення позову може викликати негативні наслідки при його виконанні, а саме: вилучення майна (автомобіля) з користування власника (котрий заявником не вказаний) та передачу іншим особам на відповідальне зберігання.

При цьому, суд не вправі змінювати вид забезпечення, який заявлений стороною у справі.

За таких обставин, з урахуванням всього вищевказаного, суд вважає необхідним відмовити заявнику в задоволенні його заяви про забезпечення даного позову.

На підставі викладеного, керуючись п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», ст. ст. 151-153, 168, 209 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди недійсною - відмовити.

Ухвала суду оскарженню не підлягає.

Суддя В.В. Самсонова