Рішення № 56293253, 01.03.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/179/2016(м)

241/1894/15-ц

Головуючий у 1 інстанції: Скудін В.Є.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Попової С.А.,

суддів Ігнатоля Т.Г., Кочегарової Л.М.,

за участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародній банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Тофіс-Сервіс», про стягнення безпідставно отриманих коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 29 жовтня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ПАТ «ПУМБ» звернулося до суду із даним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на наступні обставини. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 24.10.211р. порушено справу № 27/156б про банкрутство ТОВ «Тофіс-Сервіс». Постановою цього ж суду від 01.11.11р. ТОВ «Тофіс-Сервіс» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_3 Ухвалою суду від 23.02.2012р. повноваження ліквідатора ОСОБА_3 припинені та призначено ліквідатором ОСОБА_2 Судом 31.10.2012р. прийнято ухвалу про часткове задоволення фінансового звіту ОСОБА_2 за наслідками реалізації заставлених ПАТ «ПУМБ» транспортних засобів, в тому числі схвалено отримання грошових сум витрат на послуги арбітражного керуючого ОСОБА_3 - 7577,74грн., ОСОБА_2 - 4334грн. 13.02.2013р. Вищим господарським судом України ухвалено постанову про припинення провадження у справі про банкрутство TOB «Тофіс-сервіс» як таку, що порушена неправомірно, всі дії та заходи, а також фінансові операції, що були вчинені в рамках зазначеної справи про банкрутство є незаконними та безпідставними. У зв'язку з цим зазначені грошові кошти, отримані відповідачами, позивач вважає безпідставно отриманими і на підставі ст. 1212 ЦК України просить з них стягнути. Також позивач просить компенсувати понесені витрати по сплаті судового збору та за розміщення оголошення у пресі.

Заочним рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 29 жовтня 2015 року позов ПАТ «ПУМБ» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПУМБ» грошові кошти у сумі 4334грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ПУМБ» грошові кошти у сумі 7577,74грн. Стягнуто у дольовому порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ПУМБ» судовий збір у сумі 243,60грн. та 840 грн. за оголошення у пресі.

Ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 04.01.2016р. заява ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення від 29.10.2015р. залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просив рішення скасувати, ухваливши нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рішення в частині стягнення отриманих ОСОБА_2 грошових коштів не оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «ПУМБ» ОСОБА_4, який заперечував проти доводів скарги, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи ОСОБА_3 (під розписку), представника ТОВ «Тофіс-Сервіс» і ОСОБА_2 (ч.ч. 5, 8 ст. 74 ЦПК України), дослідивши письмові матеріали справи і перевіривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із розясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009р., рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Проте зазначеним вимогам рішення суду в оскаржуваній частині не відповідає.

Як встановлено судом, постановою Господарського суду Донецької області від 01.11.11р. боржника ТОВ «Тофіс-Сервіс» визнано банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором по справі арбітражного керуючого ОСОБА_3 (а.с. 4-5).

Ухвалою того ж суду від 23.02.2012р. повноваження ліквідатора ОСОБА_3 припинено за його заявою, призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_2 (а.с. 6-7).

31.10.2012р. Господарським судом Донецької області прийнято ухвалу про часткове задоволення фінансового звіту ліквідатора ОСОБА_2 і встановлено, що за рахунок коштів, які були одержані від реалізації заставлених транспортних засобів, що надані банку «ПУМБ» в заставу на підставі Договору застави транспортних засобів № 8910076 від 31.03.10 p., арбітражний керуючий ОСОБА_3 отримав за свої послуги 7577,74грн., ОСОБА_2 4334грн. (а.с. 8-10).

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «ПУМБ», суд першої інстанції дійшов висновку про те, що отримані ОСОБА_3 кошти винагороди арбітражного керуючого підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог статті 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно. При цьому судом враховано, що свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_2 було анульовано.

Однак, погодитись з такими висновками не можна, суд дійшов їх у зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом ст.ст. 1, 4 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

Призначення та усунення арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у справі про банкрутство врегульовані положеннями ст. 114 цього Закону.

Згідно із ч. 1 ст. 41 Закону № 2343-XII ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює повноваження, перелічені у ч. 2 ст. 41 цього Закону.

Відповідно до ч. 8 ст. 41 Закону № 2343-XII кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунка здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, визначеному цим Законом.

За положеннями ч. 1 ст. 45 Закону № 2343-XII кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею: п. 1 - у першу чергу задовольняються, в тому числі, вимоги щодо виплати основної грошової винагороди арбітражному керуючому; п. 5 - у пяту чергу задовольняються, в тому числі, вимоги щодо виплати додаткової грошової винагороди керуючому санацією або ліквідатору у частині 5 відсотків обсягу стягнутих на користь боржника активів (повернення грошових коштів, майна, майнових прав), які на дату порушення провадження у справі про банкрутство перебували у третіх осіб; вимоги щодо виплати додаткової грошової винагороди керуючому санацією або ліквідатору у частині 3 відсотків обсягу погашених вимог конкурсних кредиторів, які підлягають позачерговому задоволенню та віднесені до конкурсних згідно з цим Законом.

За ч. 1 ст. 98 Закону № 2343-XII арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Законом (п. 3).

Відповідно до ч. 1-5 ст. 115 Закону № 2343-XII арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) виконує повноваження за грошову винагороду. Грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна визначається в розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання ним повноважень або в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи до порушення провадження у справі про банкрутство, якщо такий розмір перевищує дві мінімальні заробітні плати. Розмір грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна не може перевищувати пяти мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання ним повноважень. Право вимоги грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень розпорядника майна боржника. Сплата грошової винагороди арбітражному керуючому (розпоряднику майна) здійснюється шляхом її авансування заявником (кредитором або боржником) у розмірі, зазначеному у цій частині. Сума авансового платежу вноситься на депозитний рахунок нотаріуса та виплачується арбітражному керуючому (розпоряднику майна) за кожний місяць виконання ним повноважень розпорядника майна. Грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень керуючого санацією, ліквідатора складається з основної та додаткової грошових винагород. Основна грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень керуючого санацією, ліквідатора визначається в розмірі двох середньомісячних заробітних плат керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи до введення господарським судом процедури санації боржника або відкриття процедури ліквідації банкрута за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень керуючого санацією або ліквідатора. Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання повноважень керуючого санацією, ліквідатора не може перевищувати десяти мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання ним повноважень. Додаткова грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень керуючого санацією визначається в розмірі 5 відсотків від обсягу стягнутих на користь боржника активів (повернення грошових коштів майна, майнових прав), які на день порушення провадження у справі про банкрутство перебували у третіх осіб, а також 3 відсотків від обсягу погашених вимог конкурсних кредиторів. Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень керуючого санацією, ліквідатора. Право вимоги арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора) на додаткову грошову винагороду виникає з дня фактичного надходження до боржника стягнутих на його користь активів чи їх частини, які на день порушення провадження у справі про банкрутство перебували у третіх осіб, або з дня фактичного повного або часткового погашення вимог конкурсних кредиторів пропорційно до їх обсягу. Витрати арбітражного керуючого, повязані з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство, відшкодовуються в порядку, передбаченому цим Законом, крім витрат на страхування його відповідальності за заподіяння шкоди внаслідок неумисних дій або помилки під час виконання повноважень розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора, а також витрат, здійснення яких безпосередньо не повязане з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство, і витрат, повязаних з виконанням таких повноважень у частині, в якій зазначені витрати, що перевищують регульовані державою ціни (тарифи) на відповідні товари, роботи, послуги чи ринкові ціни на день здійснення відповідних витрат або замовлення (придбання) товарів, робіт, послуг. Сплата грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого у звязку з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство здійснюються за рахунок наявних у боржника коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника, або коштів, одержаних від продажу майна (майнових прав) боржника.

Як зясовано, за ухвалою Вищого господарського суду України від 13.02.2013р. ухвалу господарського суду Донецької області від 31.10.2012р., якою частково затверджено фінансовий звіт ліквідатора ОСОБА_2, скасовано, а провадження у справі № 27/156б про банкрутство ТОВ «Тофіс-Сервіс» м. Маріуполь припинено внаслідок того, що ініціюючим кредитором УПФУ не надано належних доказів безспірності грошових вимог до боржника, оскільки вимога про сплату боргу не є виконавчим документом відповідно до чинної редакції статті 3 Закону «Про виконавче провадження».

Свої позовні вимоги ПАТ «ПУМБ» ґрунтує саме на цій ухвалі Вищого господарського суду України і посилається на недоотримання спірної грошової суми коштів, що могли бути звернуті на задоволення вимог, як забезпеченого кредитора, в ході процедури реалізації заставного майна.

Втім, оскільки ОСОБА_3 отримав кошти винагороди як повноважний арбітражний керуючий ліквідатор в процесі реалізації заставного майна в межах порушеної судом справи про банкрутство ТОВ «Тофіс-Сервіс» і здійснення ліквідаційної процедури, не можна стверджувати, що ці кошти неминуче вважались би необґрунтовано отриманими і свідчили б про безпідставне збагачення відповідача.

Кошти послуг арбітражного керуючого ліквідатора ОСОБА_3 в сумі 7577,74грн., які вимагає позивач, не є реальними збитками ПАТ «ПУМБ», бо це не є витрати, фактично понесені позивачем на день предявлення позову.

Виконуючи поставлені в обов'язок Законом № 2343-XII функції і повноваження по ліквідації ТОВ «Тофіс-Сервіс», ОСОБА_3 в момент отримання грошей не міг передбачити таких наслідків у вигляді припинення провадження у справі про банкрутство.

Колегія суддів доходить до висновку, що сам факт припинення банкрутства за ухвалою суду касаційної інстанції внаслідок неправомірності порушення справи про банкрутство ініціюючим кредитором (УПФУ) через ненадання доказів безспірності грошових вимог до боржника не може бути підставою застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.

Скасування ухвали суду і припинення провадження у цій справі про банкрутство не скасовує гарантоване законом право арбітражного керуючого ліквідатора на оплату його послуг.

Суд апеляційної інстанції погоджується із доводами апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо правомірності набуття ним коштів винагороди арбітражного керуючого, які він отримав в межах ліквідаційної процедури за ухвалою господарського суду від 12.01.2012р.

Та ж обставина, що згодом провадження у справі про банкрутство боржника було припинено, не є підставою для стягнення суми винагороди з відповідача ОСОБА_3 за ст. 1212 ЦК України, оскільки його право на отримання цієї суми ґрунтувалось на положеннях закону: ст.ст. 4, 45, 98, 115 Закону № 2343-XII.

Повноваження ОСОБА_3 як ліквідатора були припинені на підставі ухвали суду від 23.02.2012р. безпосередньо за його заявою. А рішенням господарського суду Донецької області від 25.02.2013р. відкриті торги з реалізації трьох заставних автомобілів були визнані недійсними лише за доведенням двох підстав: допущення грубих порушень до порядку та вимог при поданні оголошення про проведення аукціону; допущення грубих порушень при безпосередньому проведенні аукціону та порушення оформлення протоколів про результати продажу транспортних засобів без зазначення інформації учасників аукціону (а.с. 96-104) і це, як вбачається зі змісту рішення, не повязано з незаконними, протиправними діями ліквідатора ОСОБА_3, до якого ПАТ «ПУМБ» у ці справі не позивається. Цим судом відхилені заперечення ПАТ «ПУМБ» щодо перевищення ліквідатором повноважень в питанні прийняття рішення про порядок, умови та ціни продажу товару та неподання ним клопотання до суду щодо переходу до загальних судових процедур, у звязку з виявленням майна боржника.

Отже, як в суді першої інстанції не здобуто так і не надано доказів і в апеляційному суді з приводу існування причинного звязку накладення дисциплінарного стягнення на арбітражного керуючого ОСОБА_3 за наказом № 231/7 із припиненням господарським судом провадження про банкрутство ТОВ «Тофіс-Сервіс», з чим позивач увязує піставу для стягнення з відповідача коштів його винагороди як арбітражного керуючого - ліквідатора.

Тому у виниклих у справі правовідносинах не вбачається також і підстав для покладення на відповідача ОСОБА_3 цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків, що випливає також і з деліктного позадоговірного зобовязання (ст. 1166 ЦК України), бо відповідач і ПАТ «ПУМБ» не перебували між собою у зобовязальних відносинах, а неотриману заставодержателем на задоволення вимог кредитора суму винагороди ліквідатора не можна вважати збитками, що виникли внаслідок протиправних, винних дій відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 Закону № 2343-XII шкода, заподіяна особі внаслідок неумисних дій або помилки арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), відшкодовується за рахунок страхової виплати.

Тому, можливість реалізації позивачем положень вказаної норми лежить в площині інших відносин, що регулюють умови страхування професійних ризиків арбітражного керуючого.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із доводами відповідача в апеляційній скарзі в частині необхідності взяття до уваги ухвали господарського суду від 31.10.2012р., якою затверджено фінансовий звіт ліквідатора в частині оплати послуг арбітражних керуючих в повному обсязі, в тому числі і отримані відповідачем гроші, оскільки таке посилання є юридично неспроможним з огляду на скасування цієї ухвали судом касаційної інстанції.

З огляду на те, що повноваження ОСОБА_3 як арбітражного керуючого припинені за наказом Міністерства юстиції України від 31.08.2015р. № 231/7, то не є також спроможними і посилання в апеляційній скарзі на підвідомчість даної справи суду господарської юрисдикції, оскільки станом на момент предявлення позову у вересні 2015 року, вимоги до фізичної особи ОСОБА_3, вмотивовані положеннями ст. 1212 ЦК України, мали вирішуватись за правилами цивільно-процесуального законодавства.

Також колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги ОСОБА_3 з приводу того, що отримані ним кошти винагороди за своєю правовою природою є прирівняними до заробітної плати, що усуває можливість їх стягнення за судовим рішенням, бо такі посилання не є слушними в сенсі конструкції диспозиції ст. 1215 ЦК України і положень Закону № 2343-XII.

У зв'язку з викладеним, частковою обґрунтованістю доводів апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в порядку ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню в оскаржуваній частині із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «ПУМБ» згідно вищенаведеного мотивування.

Розподіляючи судові витрати, суд припустився вимог матеріального і процесуального законів. Так, згідно із ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

До стягнення мають бути присуджені суми, що за розміром відповідають вимогам Закону України «Про судовий збір» і містити певне грошове визначення щодо стягнення з кожного з відповідачів.

Разом з тим, суд визначивши спосіб стягнення «в дольовому порядку», не визначив конкретні частки кожного з співвідповідачів і не зазначив певний грошовий вираз стягуваної суми судового збору і витрат, понесених позивачем на розміщення оголошення у пресі.

Таким чином, судове рішення в даній частині підлягає зміні з розмежуванням стягуваних сум судових витрат (ч. 2, п. 6 ч. 3 ст. 79 ЦПК України) на користь ПАТ «ПУМБ» в рівних частках: з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір 121,80грн. і витрат на оголошення у пресі 420грн.; а в задоволенні вимог позивача про стягнення судових витрат з відповідача ОСОБА_3 на користь ПАТ «ПУМБ» решти судового збору в сумі 121,80грн. і 420грн. на оголошення в пресі слід відмовити, з огляду на наслідки апеляційного провадження з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову банку, предявленого до цього відповідача (ч. 5 ст. 88 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 29 жовтня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародній банк» грошових коштів - скасувати.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародній банк» до ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Тофіс-Сервіс», про стягнення грошових коштів в сумі 7577,74 гривень - відмовити.

Це ж рішення в частині стягнення в дольовому порядку з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 судового збору та витрат на оголошення у пресі змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародній банк» судовий збір в сумі 121 (сто двадцять одна) гривні 80 копійок, витрати на оголошення у пресі 420 (чотириста двадцять) гривень.

У стягненні з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародній банк» судового збору в сумі 121,80грн. та витрат на оголошення у пресі 420грн. - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий С.А.Попова

Судді Т.Г.Ігнатоля

ОСОБА_5