Постанова № 56284044, 01.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 року Справа № 876/2460/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання - Бадівській О.О.,

за участю прокурора - Пиць Н.В.

та - ОСОБА_1,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Бережанської районної державної адміністрації Тернопільської області на постанову Бережанського районного суду Тернопільської області від 06 лютого 2015 року у справі за позовом прокурора Бережанського району Тернопільської області в інтересах малолітньої ОСОБА_2 та її законного представника ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бережанської районної державної адміністрації Тернопільської області про визнання протиправними дій, скасування рішення та стягнення недоплаченої допомоги,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2015 року прокурор Бережанського району Тернопільської області (далі - Прокурор) звернувся до суду в інтересах малолітньої ОСОБА_2 та її законного представника ОСОБА_1 (матір) з позовом до Управління соціального захисту населення Бережанської районної державної адміністрації Тернопільської області (далі - УСЗН) в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо зняття з оплати допомоги при народженні ОСОБА_2, скасувати рішення УСЗН від 17.06.2013, як таке, що суперечить вимогам Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі - Закон №2811-XII), зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_1 виплату при народженні дитини ОСОБА_2, а також нарахувати та виплатити всю суму недоотриманих коштів в розмірі 33213,6грн.

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що УСЗН протиправно було припинено виплату ОСОБА_1 допомоги при народженні, оскільки жодним чином не було підтверджено нецільового використання нею такої допомоги.

Постановою Бережанського районного суду Тернопільської області від 06 лютого 2015 року у справі №593/67/15-а заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило УСЗН, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі вказує на те, що ним було правомірно призупинено виплату вказаної допомоги ОСОБА_1, оскільки не було можливим перевірити цільове її використання, в свою чергу таке припинення не порушило її прав, оскільки така могла на протязі шести місяців звернутися із заявою про поновлення виплати такої допомоги, однак таким своїм правом не скористалася.

УСЗН в судове засідання не з'явилось, про дату, час і місце розгляду справи було повідомлено належним чином, проте просило розгляд справи проводити без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Прокурора та ОСОБА_1, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував своїх мотивів пославшись лише на норми чинного законодавства.

У п.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2012 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» цей суд роз'яснив, що за змістом ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог ст.70 КАС щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Цим вимогам оскаржене судове рішення не відповідає жодним чином, оскільки не містить будь-якого правового обґрунтування та аналізу обставин справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачем було призначено допомогу при народженні дитини ОСОБА_1 на дочку ОСОБА_2, яка народилася 04.05.2012 в Російській Федерації та зареєстрована громадянкою України (а.с.16, 18-19), за період з 01.05.2012 по 31.05.2012 в розмірі 9110грн та за період з 01.06.2012 по 31.05.2016 року в розмірі 948,96грн щомісячно (а.с.20).

Внаслідок проведеної у 14.06.2013 перевірки відповідачем щодо цільового використання виплачених відповідних сум державної допомоги при народженні дитини, встановлено, що сім'я по місцю реєстрації не проживає та знаходиться за межами України, зокрема в Російській Федерації.

На підставі акту обстеження та пропозицій державного соціального інспектора виплату допомоги було припинено з 01.07.2013.

Не погодившись із припиненням виплат допомоги при народженні дитини ОСОБА_1, Прокурор звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення встановлений Законом №2811-XII, тобто цей Закон є спеціальним законом, що регулює правовідносини, пов'язані з призначення та виплатою державної допомоги на неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст.5 вказаного Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника).

Згідно ст.10 Закону №2811-XII допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну).

Статтею 12 Закону №2811-XII передбачено, що допомога при народженні дитини нараховується виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, установленого на день народження дитини.

Допомога при народженні дитини надається у сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, - на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, - на третю і кожну наступну дитину.

Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом наступних 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених положень Закону №2811-XII прийнята Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі - Порядок).

Відповідно до п.10 Порядку допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

ОСОБА_1 при поданні заяви 31.01.2011 було роз'яснено, що буде здійснюватись контроль за цільовим використанням допомоги і створенням належних умов для повноцінного утримання та виховання дітей головним державним соціальним інспектором управління шляхом проведення обстеження матеріально побутових умов проживання сім'ї.

В силу положень абз.12 ст.11 Закону №2811-XII та абз.21 п.13 Порядку, виплата допомоги припиняється у разі виникнення, зокрема інших обставин.

У випадках, передбачених абзацами вісімнадцятим - двадцять другим п.13 Поярдку, виплата допомоги припиняється на підставі пропозицій органу опіки та піклування чи державного соціального інспектора органу праці та соціального захисту населення.

Відповідно до п.13 Порядку контроль за цільовим використанням допомоги і створенням належних умов для повноцінного утримання та виховання дітей здійснюється головними державними соціальними інспекторами і державними соціальними інспекторами органів праці та соціального захисту населення разом з управліннями (відділами) у справах сім'ї та молоді, службами у справах дітей і органами опіки та піклування шляхом проведення моніторингу виплат і використання допомоги, вибіркового обстеження окремих сімей.

У разі встановлення факту нецільового використання коштів зазначені органи подають керівнику органу, що призначив допомогу, пропозиції щодо припинення її виплати.

Виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами сімнадцятим - двадцять третім, двадцять шостим і двадцять сьомим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом шести місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.

Отже, згідно з наведеними нормами закону, у разі відсутності можливості здійснити контроль за цільовим використанням допомоги і створенням належних умов для повноцінного утримання та виховання дітей, органи праці та соціального захисту населення мають право прийняти рішення про призупинення виплати призначеної допомоги та поновити її виплату тільки в межах шестимісячного строку з дати прийняття такого рішення.

Як вбачається із матеріалів справи, виїжджаючи разом із дитиною за кордон, ОСОБА_1 відповідача про це не повідомила, хоча згідно із заявою про призначення соціальної допомоги від 31.01.2012 (а.с.9-11) була зобов'язана повідомити про такий виїзд.

Виїзд батьків за кордон унеможливлює перевірку управлінням праці та соціального захисту населення цільового використання коштів допомоги при народженні дитини для створення належних умов повноцінного утримання та виховання дитини, такі обставини вірно були прийняті до уваги УСЗН та виплату допомоги припинено правомірно.

Більше того, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 протягом усього часу жодного разу не зверталась до відповідача про поновлення їй виплати допомоги при народженні дитини, хоча як вбачається із її пояснень (а.с.25-26) ще 29.07.2013 року повернулась в Україну. Крім того, ОСОБА_1 мала можливість контролювати свій картковий рахунок у банку, на який перераховувалася допомога.

Відтак, позивачем пропущено встановлений шестимісячний строк для звернення із письмовою заявою до відповідача, а тому підстави для поновлення виплати допомоги при народженні дитини відсутні.

Водночас УСЗН у спірних відносинах діяло на підстав, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, що виключає порушення прав осіб, в інтересах яких звернувся Прокурор, а також свідчить про безпідставність заявлених ним позовних вимог.

Додатково апеляційним судом, встановлено, що ОСОБА_1 була повідомлена про припинення виплати допомоги при народженні дитини, оскільки рішення від 17.06.2013 їй було направлено ще 19.06.2013 за вих.№2547 та було нею отримане, оскільки в подальшому долучено до позовної заяви. Окрім цього така контролювала свій картковий рахунок у банку, на який перераховувалася допомога, а тому не могла не знати про припинення їй відповідних виплат.

Відповідно до вимог ч.2 ст.60 КАС з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави.

Частиною 5 ст.61 КАС зокрема передбачено, що органи та особи, визначені у статті 60 цього Кодексу, які не брали участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, вступу в розгляд справи за позовом (поданням) іншої особи мають право знайомитися з матеріалами справи в адміністративному суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

За змістом статей 59 та 60 КАС прокурор у випадку звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом є законним представником сторони, а отже, не може мати більше прав, ніж має сама сторона, в інтересах якої пред'явлено позов.

Прокуратура, здійснюючи свої повноваження в адміністративному судочинстві, має дотримуватись вимог процесуального закону, в тому числі процесуальних строків.

Оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на подання позовної заяви Прокурором як поважні, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 знала про порушення своїх прав ще з липня 2013 року, коли отримала відповідне рішення від УПСЗ та не отримала відповідних виплат на картковий рахунок, а тому вважається, що її представник (Прокурор) теж був повідомлений про це рішення та дії відповідача.

Вказана позиція апеляційного суду узгоджується з рішенням Верховного Суду України, зокрема, з постановою від 06 березня 2012 року в справі №21-1193во10, від 02 вересня 2014 року в справі №3-82гс14, від 27 травня 2014 року в справі №3-23гс14, від 29 січня 2013 року в справі №21-365а12.

Тому, оцінюючи в сукупності наведені норми процесуального закону, а також фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Прокурором пропущено строк звернення до суду із позовною заявою без поважних причин, оскільки жодних обґрунтованих доводів такого пропуску ним не наведено.

Принагідно, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що Прокурор, який звертається до адміністративного суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами 2 або 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», проте таким не доведено неспроможність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження ОСОБА_1, а щодо представництва інтересів ОСОБА_2, то не доведено порушення її прав, оскільки отримувачем допомоги при народженні являється її матір, а не малолітня дитина. Метою надання такої допомоги при народженні дитини є створення належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини, а не використання зазначеної допомоги з вини ОСОБА_1 свідчить про неналежне забезпечення нею зазначених умов або про відсутність потреби у такій допомозі.

Однак, оскільки було встановлено, що суб'єктивне право, свободи або інтереси ОСОБА_1 та її малолітньої дитини не порушені, а відтак і не підлягають судовому захисту, застосування строків звернення до суду не є необхідним. Іншими словами, інститут строків застосовується лише у разі реального порушення суб'єктивних прав, свобод та інтересів особи, що звернулась із позовом.

Вказана позиція апеляційного суду узгоджується з рішенням Верховного Суду України, зокрема, з постановою від 24 листопада 2015 року в справі №21-3538а15.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до переконання про безпідставність позовних вимог Прокурора в інтересах малолітньої ОСОБА_2 та її законного представника ОСОБА_1 щодо визнання протиправними дій, скасування рішення та стягнення недоплаченої допомоги.

З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу належить задовольнити, а оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Керуючись статтями 183-2, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Бережанської районної державної адміністрації Тернопільської області задовольнити.

Постанову Бережанського районного суду Тернопільської області від 06 лютого 2015 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 09 березня 2016 року.