Постанова № 56283721, 01.03.2016, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 року справа № 823/120/16

11 год. 16 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Коваленка В.І.,

за участю секретаря - Савости С.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 за договором,

представника відповідача - Копитіної Т.Д. за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом до територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, в якому просить:

- визнати дії територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо невиплати ОСОБА_3 вихідної допомоги, як судді у зв'язку з відставкою відповідно до частини 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції станом на момент подачі заяви про відставку до Вищої Ради юстиції 25 лютого 2014 року та недоплати заробітної плати та інших виплат, пов'язаних із трудовими правовідносинами - неправомірними;

- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 вихідну допомогу у зв'язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою;

- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області перерахувати та виплатити ОСОБА_3 недоплачені відпускні за основною відпусткою за період роботи з 05.02.2014 року по 04.02.2015 року тривалістю 42 календарних дні (30 робочих днів), 15 календарних днів за вислугу років та додаткову відпустку із збереженням заробітної плати, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи тривалістю 16 календарних днів;

- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області перерахувати та виплатити ОСОБА_3 недоплачену заробітну плату, починаючи із 1 січня 2015 року по день звільнення;

- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області перерахувати та виплатити ОСОБА_3 недоплачену компенсацію за невикористану відпустку при звільненні, з урахуванням перерахованої заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з лютого 1993 року по 5 серпня 2015 року обіймала посаду судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області. Позивач подала 25 лютого 2014 року до Вищої ради юстиції України заяву про внесення подання про звільнення у відставку з посади судді відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України. Вищою радою юстиції України 18 червня 2015 року прийнято рішення № 87/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Як зазначає позивач постановою Верховної Ради України №636-VIII від 16 липня 2015 року її звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 5 серпня 2015 року № 43-о на підставі постанови Верховної Ради України №636-VIII від 16 липня 2015 року позивача відраховано зі штату Канівського міськрайонного суду Черкаської області у зв'язку з відставкою.

Після звільнення позивач звернулась до Державної судової адміністрації України в Черкаській області із заявою про виплату вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, але отримала відмову.

Позивач вважає, що затягування розгляду питання щодо звільнення відбулось не з її вини, оскільки Вища рада юстиції, отримавши заяву про звільнення з посади судді від 25 лютого 2014 року тривалий строк (1 рік 5 місяців) не приймала відповідного рішення, чим порушено право позивача на вільне волевиявлення, право на припинення трудової діяльності на посаді судді, право на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою відповідно до діючої на час подання заяви про звільнення в редакції статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Крім того позивач зазначила, що відповідачем допущено порушення її права як працівника, під час виконання службових обов'язків, яке полягає в тому, що відповідачем нараховано заробітну плату, починаючи з 1 січня 2015 року у значно меншому розмірі. Як стверджує позивач, про зменшення посадового окладу її ніхто не повідомляв.

У зв'язку із зменшенням посадового окладу позивачу нараховано у меншому розмірі заробітну плату у зв'язку з перебуванням у щорічній основній відпустці та додаткових відпустках, тривалістю 73 календарні дні.

Вважаючи, що такі дії відповідача порушують положення Конституції та законів України, а також норми міжнародного права, позивач просить задовольнити її вимоги.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідач подав заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначив, що на час прийняття постанови про звільнення позивача діюча редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не містила норми, яка б регламентувала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги та її розмір.

Зміни у законодавстві відбуваються поза повноваженнями територіального управління ДСА України у Черкаській області та не залежать від прийнятих ним рішень дій або бездіяльності. Крім того територіальне управління ДСА України у Черкаській області ніяким чином не впливає на процеси прийняття рішень щодо звільнення судді.

Бюджетні асигнування на здійснення виплат вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою суддям, які вийшли у відставку, на 2015 рік головним розпорядником коштів не доводились, оскільки здійснення таких виплат не передбачено діючим законодавством.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що на час звільнення судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_3, у зв'язку з виходом у відставку, відсутні правові підстави для здійснення їй виплати вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Щодо здійснення перерахунку та виплати позивачу заробітної плати за основною відпусткою та додатковими відпустками, компенсації за невикористану відпустку, а також заробітної плати, починаючи з 01.01.2015р. по день звільнення, відповідач зазначив, що основна та додаткова відпустки, згідно з наказом заступника голови Канівського міськрайонного суду Черкаської області № 3 від 22.01.2015р. надані позивачу з 09.02.2015р. по 20.04.2015р. На час надання цих відпусток у судді ОСОБА_3 закінчились повноваження, у зв'язку з досягненням нею шістдесяти п'яти років.

За твердженням відповідача, відповідно до частини дев'ятої статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, що діяла на час надання ОСОБА_3 основної та додаткових відпусток, а саме в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць.

З огляду на викладене нарахування та виплата суддівської винагороди за час перебування судді ОСОБА_3 в основній та додаткових відпустках проводилась на підставі діючих на той час норм законодавства, що регулювало здійснення таких виплат.

Розмір грошової компенсації за всі не використані працівником дні щорічної відпустки визначається згідно з Порядком обчислення середньої заробітної, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р.

На підставі наведеного, відповідач вказує, що нарахування та виплата сум компенсації за невикористану відпустку судді ОСОБА_3 здійснювались на підстав вище зазначених законодавчих норм.

Відповідач також зазначив, що Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015р. №192-VIII Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції, яка набрала чинності з 28.03.2015р. Згідно з частиною десятою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції Закону України від 12.02.2015р. № 192-VІІІ, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

У зв'язку з відсутністю інформації від Канівського міськрайонного суду Черкаської області щодо працюючих у них суддів, які не здійснюють повноваження, судді ОСОБА_3 помилково виплачувалась суддівська винагорода у розмірі, встановленому частиною третьою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції Закону України від 12.02.2015р. № 192-VІІІ, з доплатою за вислугу років у розмірі, визначеному частиною п'ятою цієї статті.

Виплата доплати до суддівської винагороди за вислугу років судді ОСОБА_3 припинена з 17 липня 2015 року. Раніше, помилково виплачені суми доплат за вислугу років, з суддівської винагороди ОСОБА_3 не відраховувались.

З огляду на викладене відповідач вважає, що стосовно здійснення виплат судді ОСОБА_3 суддівської винагороди діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому просив суд відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечила з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до такого висновку.

В судовому засіданні встановлено, що з лютого 1993 року по березень 2004 ОСОБА_3 працювала суддею Канівського міського суду Черкаської області. Верховною Радою України 19 червня 2003 року обрана безстроково суддею цього суду. З березня 2004 року по 5 серпня 2015 року обіймала посаду судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області.

Позивач 25.02.2014р. звернулась до Вищої ради юстиції із заявою про відставку на підставі пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України.

Наказом Канівського міськрайонного суду Черкаської області №3 від 22.01.2015р. позивачу надано щорічну чергову відпустку за період роботи з 05.02.2014р. по 04.02.2015р., тривалістю 42 календарних дні (30 робочих днів), 15 календарних днів за вислугу років та додаткову відпустку із збереженням заробітної плати, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, тривалістю 16 календарних днів з 09.02.2015р. по 20.04.2015р.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивача у період відпустки, відповідно до наказів №9 від 02.03.2015р. та №12 від 31.03.2015р., продовжено щорічну відпустку позивача на 4 робочих дні - з 21.04.2015р. по 24.04.2015р.

В судовому засіданні встановлено, що Вища рада юстиції прийняла рішення №87/0/15-15 від 18.06.2015р. про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді, у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до постанови Верховної Ради України №636-VIII від 16 липня 2015 року позивача звільнено з посади судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області у зв'язку з поданням заяви про відставку та наказом Канівського міськрайонного суду Черкаської області № 43-о від 05.08.2015р. відраховано зі штату Канівського міськрайонного суду Черкаської області.

Наведеним наказом Канівського міськрайонного суду Черкаської області передбачено виплату позивачу компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за період роботи з 05.02.2015р. по 05.08.2015р., тривалістю 20 календарних днів, та невикористану додаткову відпустку за вислугу років за 2015 рік тривалістю 15 календарних днів.

Досліджуючи матеріали справи, суд встановив, що позивач звернулась до відповідача з заявою від 28.12.2015р., в якій просила виплатити їй вихідну допомогу у розмірі 10 місячних посадових окладів, а також провести перерахунок виплат у зв'язку з виходом у відпустку та компенсацій за невикористану відпустку на час звільнення. Вказана заява одержана відповідачем 30.12.2015р., що підтверджується відомостями, які містяться у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення №1900303433532, однак відповіді на звернення позивач не отримала.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що в силу положень пункту 9 частини 4 статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав у разі подання суддею заяви про відставку.

Як зазначено в пункті 3.1 рішення Конституційного Суду України у справі №1-1/2013 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103,109,131,135,136,137, підпункту 1 пункту 2 розділу ХІІ «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19.11.2013р. №10-рп/2013, аналіз розділу VІІІ Конституції України та Закону №2453 дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до пункту 3.2 названого рішення Конституційного Суду України за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків.

Згідно частини 1 статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, яка діяла на момент подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву у відставку. У частині 3 вказаної статті зазначається, що заява про відставку подається суддею безпосередньо до Вищої Ради юстиції, яка протягом одного місяця з надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Станом на момент подачі заяви про відставку, а саме 25.02.2014р. стаж роботи позивача на посаді судді склав більше 20 років.

Відповідно до вимог статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, яка діяла до 29.03.2015р.) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно - правовими актами. Згідно частини 2 даної статті суддівська винагорода (у конкретному випадку) складається з посадового окладу та доплат за вислугу років.

Згідно частини 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, яка діяла до 01.04.2014р.) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Суд звертає увагу, що позивача звільнено з посади судді у відставку лише 16.07.2015р. з незалежних від неї обставин.

Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27.03.2014 року, яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року, набрав чинності лише з 01.04.2014р., тобто після подання позивачем заяви про вихід у відставку.

За змістом положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 3 статті 22 Конституції України передбачає, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Із загального змісту статті 22 Конституції України можна зробити висновок, що права і свободи людини і громадянина в Україні можуть тільки розширюватись, удосконалюватись, але ніяким чином не звужуватись.

На зазначене вказують і рішення Конституційного суду України у справах про гарантії незалежності суддів від 18.06.2007 року № 4-рп (2007) та про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання від 11.10.2005 року (2005), що Конституція України не допускає будь-яких обмежень у правах судді на заробітну плату, пенсію, щомісячне довічне грошову утримання, тощо.

Відповідно до статті 127 Конституції України професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Забезпечення гідного статусу життєвого рівня є обов'язком держави, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, належне матеріальне та соціальне забезпечення судді, як гарантія його незалежності передбачене положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вказані обмеження держава гарантувала компенсувати шляхом виплати допомоги при виході судді у відставку, підвищення заробітної плати, пенсії тощо.

З огляду на зазначене, право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому наявні правові підстави для нарахування та виплати позивачу як судді у відставці вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у зв'язку з виходом у відставку.

Щодо виплат позивачу суддівської винагороди у зменшеному розмірі та компенсації за невикористані дні відпусток, суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28 грудня 2014 року статтю 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено частиною дев'ятою, якою передбачено, що судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць.

Вказаний Закон в частині виплати суддівської винагороди набрав чинності 01.01.2015р.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у зв'язку із закінченням повноважень позивачу з 1 січня 2015 року суддівська винагорода почала виплачуватись згідно з Законом №76-VІІІ - у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Крім того, враховуючи зменшення суддівської винагороди, позивачу у зменшеному розмірі нараховано заробітну плату у зв'язку з перебуванням у щорічній основній відпустці за період роботи з 05.02.2014 року по 04.02.2015 року, тривалістю 42 календарних дні (30 робочих днів), додатковій відпустці за вислугу років, тривалістю 15 календарних днів та додатковій відпустці, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, тривалістю 16 календарних днів.

Також, Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIII від 12.02.2015р. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції, яка набрала чинності з 28.03.2015р.

Згідно з частиною десятою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції Закону України від 12.02.2015 № 192-VIII, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

В судовому засіданні встановлено, що виплата доплати до суддівської винагороди за вислугу років судді ОСОБА_3 припинена з 17 липня 2015 року.

Нарахування у зменшеному розмірі заробітної плати вплинуло на розмір компенсації за невикористані дні відпусток у зв'язку із звільненням позивача.

Аналізуючи вищеперелічені норми законодавства та встановлені обставини справи, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивачем вчасно вжито усіх залежних від неї заходів для того, щоб бути звільненою у відставку.

Проте, держава не змогла забезпечити виконання вимог законодавства щодо своєчасного звільнення позивача та надання їй можливості своєчасно оформити та отримувати пенсійне або інше грошове забезпечення.

Більше того, держава переклала майнову відповідальність за свою бездіяльність безпосередньо на позивача, обмеживши Законами №76-ІІІ та № 192-VIII розмір її суддівської винагороди.

Враховуючи вищенаведені норми, позивач опинилась в умовах, коли без її волі істотно змінено умови оплати праці, вона позбавлена можливості звільнитись та отримувати належне соціальне забезпечення, а також повноцінно реалізувати своє право на працю на іншому підприємстві, установі, організації тощо, тобто позивача позбавлено права на матеріальне забезпечення, яке, на його думку, його б влаштовувало.

Згідно з основними принципами незалежності судових органів, схваленими резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН 29 листопада та 13 грудня 1985 року, на кожну державу - члена ООН покладається зобов'язання виділяти відповідні кошти, які б давали змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції. Незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані поважати незалежність судових органів і дотримуватися її.

При цьому, недопустимість впливу на незалежність судді неодноразово підтверджено рішеннями Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013.

В свою чергу, визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, у тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про Закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і, таким чином, вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Крім того, відповідно до частин 1, 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Так, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Європейський суд з прав люди у своєму рішенні «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року посилається на доповідь Томаса Хаммарберга, Комісара з прав людини Ради Європи.

Так, у вказаній доповіді зазначено, що незалежність судової системи, що також передбачає незалежність кожного окремого судді, повинна бути захищена як на законодавчому, так і на практичному рівні. Комісар відзначив, що судді в Україні не захищені від зовнішнього тиску, в тому числі і політичного. Для усунення тих чинників, які роблять суддів вразливими і послаблюють їхню незалежність, необхідні рішучі дії в кількох напрямках. Влада повинна розглядати будь-які заяви про випадки неприпустимого політичного або іншого втручання в роботу судових органів і забезпечити ефективні засоби правового захисту.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 32 Кодексу законів про працю України про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Проте, Державна судова адміністрація України у передбачений Кодексом строк не попередила позивача про значне зменшення розміру суддівської винагороди та почала виплачувати її позивачу у зменшеному розмірі протягом січня - березня 2015 року, а також з 17 липня 2015 року.

Відповідно до вимог частини 2 статті 145 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України», затвердженого рішенням Ради суддів України від 22 жовтня 2010 року за №12, Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів, представляє суди у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, установлених законом.

Крім того, підпунктом 16 пункту 4 вказаного Положення встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь.

За таких обставин, суд приходить до висновку про безпідставність доводів відповідача щодо відсутності правових підстав для виплати позивачу вихідної допомоги, зменшення розміру заробітної плати, в тому числі заробітної плати у зв'язку з перебуванням у відпустках, а також компенсації за невикористані дні основної та додаткових відпусток.

Разом з тим, суд звертає увагу, що вимога позивача щодо визнання неправомірними дій територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо невиплати вказаних коштів задоволенню не підлягає, оскільки відповідач не вчинив дій, які порушують права позивача.

Натомість, відповідачем допущено бездіяльність, що має наслідком невиплату належного рівня заробітної плати та компенсації за невикористані дні основної та додаткових відпусток.

В силу положень частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Дослідивши докази та обставини у справі за своїм внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку, що позивачем помилково обрано спосіб захисту порушених прав, а тому для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та визнати неправомірною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо невиплати ОСОБА_3 вихідної допомоги, як судді у зв'язку з відставкою відповідно до частини 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, яка діяла станом на момент подачі заяви про відставку до Вищої ради юстиції 25 лютого 2014 року, недоплати заробітної плати та компенсації за невикористані дні основної та додаткових відпусток.

Таким чином, в ході розгляду адміністративної справи не знайшли свого підтвердження посилання відповідача на правомірність невиплати ОСОБА_3 вихідної допомоги, як судді у зв'язку з відставкою, недоплати заробітної плати та компенсації за невикористані дні основної та додаткових відпусток. А тому, виходячи з системного аналізу положень чинного в Україні законодавства та матеріалів справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

У відповідності до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що судом задоволено чотири вимоги позивача звільненого від сплати судового збору, за кожну з яких підлягало сплаті 551 грн. 20 коп., а тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача до спеціального фонду Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 204 грн. 80 коп. (551,2х4=2204,8).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 11, 14, 70, 71, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо невиплати ОСОБА_3 вихідної допомоги, як судді у зв'язку з відставкою відповідно до частини 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, яка діяла станом на момент подачі заяви про відставку до Вищої ради юстиції 25 лютого 2014 року, недоплати заробітної плати та компенсації за невикористані дні основної та додаткових відпусток.

Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 вихідну допомогу у зв'язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області перерахувати та виплатити ОСОБА_3 недоплачену заробітну плату у зв'язку з перебуванням у щорічній основній відпустці за період роботи з 05.02.2014 року по 04.02.2015 року, тривалістю 42 календарних дні (30 робочих днів), додатковій відпустці за вислугу років, тривалістю 15 календарних днів та додатковій відпустці, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, тривалістю 16 календарних днів.

Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області перерахувати та виплатити ОСОБА_3 недоплачену заробітну плату, починаючи із 1 січня 2015 року по день звільнення.

Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області перерахувати та виплатити ОСОБА_3 недоплачену компенсацію за невикористану відпустку при звільненні, з урахуванням перерахованої заробітної плати.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 204 (дві тисячі двісті чотири) грн. 80 коп.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку передбаченому статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Коваленко

Повний текст постанови виготовлено 07.03.2016р.