Постанова № 56283386, 29.02.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2016 р. Справа № 805/4925/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волгіної Н.П., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду у адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області,

Слов'янського міського відділу (з обслуговування міста Слов'янськ та Слов'янського району) ГУМВС України в Донецькій області

про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, визнання незаконним наказу в частині, зобов'язання здійснити перерахунок, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Слов'янського міського відділу (з обслуговування міста Слов'янськ та Слов'янського району) ГУМВС України в Донецькій області, в якому просив суд:

- визнати частково незаконним наказу ГУМВС України в Донецькій області від 6 листопада 2015 року № 354 о/с в частині визначення спеціального звання на момент звільнення, змінивши спеціальне звання позивача з «капітана міліції» на «майора міліції»;

- стягнути зі Слов'янського міського відділу (з обслуговування міста Слов'янськ та Слов'янського району) ГУМВС України в Донецькій області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 25 квітня 2015 року по 3 листопада 2015 року в розмірі 22 609,95 грн;

- стягнути зі Слов'янського міського відділу (з обслуговування міста Слов'янськ та Слов'янського району) ГУМВС України в Донецькій області одноразову грошову допомогу в розмірі 22 224,95 грн;

- стягнути зі Слов'янського міського відділу (з обслуговування міста Слов'янськ та Слов'янського району) ГУМВС України в Донецькій області грошове забезпечення за два місяця після звільнення в розмірі 7 146,14 грн;

- зобов'язати Слов'янський міський відділ (з обслуговування міста Слов'янськ та Слов'янського району) ГУМВС України в Донецькій області виплатити позивачу середнє грошове забезпечення з 6 листопада 2015 року по момент проведення розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Наказом МВС України від 12 серпня 2014 року № 1535 о/с позивач був звільнений із посади оперуповноваженого міліції СКР Билбасівського ПВМ Слов'янського МВ ГУМВС України в Донецькій області.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року у справі № 808/7014/14, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року, визнано незаконним та скасовано зазначений вище наказ в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ, поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого міліції СКР Билбасівського ПВМ Слов'янського МВ ГУМВС України в Донецькій області та стягнуто з Слов'янського МВ ГУМВС України в Донецькій області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 13 серпня 2014 року по 24 квітня 2015 року.

Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді виконано відповідачем 3 листопада 2015 року (наказ № 331 о/с від 3 листопада 2015 року), а 8 листопада 2015 року позивачу був оголошений наказ № 354 о/с від 6 листопада 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п. 63 «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, при цьому позивачу не було здійснено розрахунок вислуги років та не було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка передбачена п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 - за розрахунком позивача розмір цієї грошової допомоги має складати 22 224,95 грн.

Крім цього, згідно чинного законодавства всі суми, що підлягають сплаті звільненому працівникові, мають бути видані роботодавцем у день звільнення, а якщо особа в цей день не працювала - зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок; однак, розрахунок з позивачем здійснений не був.

Також позивач зазначив, що відповідно до п. 3.4.8 Наказу МВС України від 31 грудня 2007 року № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу ОВС» йому мало бути сплачено грошове забезпечення за два місяця після звільнення в розмірі 7 146,14 грн, але сплачено не було, як не було сплачено і компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2014-2015 роки.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду із даним позовом (а.с. 3-6, 59).

Позивач та представник позивача ОСОБА_3 29 лютого 2016 року до суду не з'явились, в матеріалах справи міститься заява від 25 лютого 2016 року, в якій представник позивача зазначив, що не заперечує проти розгляду справи у письмовому провадженні (а.с. 170).

Представник першого відповідача 29 лютого 2016 року до суду не з'явилась, 25 січня 2016 року на електронну адресу суду надійшли заперечення від ГУМВС області, в яких, крім іншого, зазначено про розгляд справи без участі представника Головного управління (а.с. 136-138).

Також у запереченнях зазначено, що ГУМВС України в Донецькій області заперечує проти задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі (а.с. 39-40, 96-97, 115-116, 136-138).

Представник другого відповідача ОСОБА_4 29 лютого 2016 року до суду не з'явилась, 25 лютого 2016 року надала заяву про те, що не заперечує проти розгляду справи у письмовому провадженні (а.с. 170).

В судових засіданнях, які відбулись 12 січня 2016 року та 17 лютого 2015 року, представник другого відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог позивача, зазначивши наступне.

21 жовтня 2015 року позивачу було нараховано та сплачено (з урахуванням податків та зборів) на виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року 29 873,25 грн.

Підставою припинення виплати грошового забезпечення позивачу у листопаді 2015 року була втрата останнім права на отримання грошового забезпечення у зв'язку із його звільненням з посади через скорочення штатів. Зазначила, що посилання ОСОБА_1 на норми КЗпП України є недоречним, так як норми цього кодексу на осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ, не поширюються - відповідно до ст. 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в органах міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України. 23 листопада 2015 року на виконання Наказу ГУМВС України в Донецькій області № 331 о/с позивачу було нараховано та сплачено (з урахуванням податків та зборів) грошове забезпечення в розмірі 7 000,00 грн. При нарахуванні зазначеного забезпечення відповідач керувався Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», відповідно до ч. 4 п. 2 якої якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяця роботи, а якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу п. 4 цього Порядку, а саме: в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Так як позивач фактично не працював у період з 13 серпня 2014 року і до 3 листопада 2015 року, грошове забезпечення було нараховано виходячи з середньомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 в розмірі 1 093,75 грн, яке складалось з: посадового окладу (750,00 грн), окладу за спеціальним званням (125,00 грн) та доплати за вислугу років (218,75 грн). Також позивачу була нарахована та сплачена (18 грудня 2015 року) компенсація за невикористану відпустку за 2015 рік (за 29 діб) в розмірі 1 215,88 грн та нарахована одноразова грошова допомога в розмірі 6 015,63 грн (розраховувалась також виходячи з середньомісячного грошового забезпечення 1 093,75 грн - посадовий оклад, оклад за спеціальним званням та доплата за вислугу років). Зауважено, що п. 3.4.8 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ № 499, на який посилається позивач при заявленні вимог про нарахування та сплату грошового забезпечення за два місяця після звільнення, стосується лише осіб, які звільнені із займаних посад за скороченням штатної посади та перебувають у розпорядженні ОВС. Також у запереченнях представник відповідача наголошувала, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 25 квітня 2015 року по 3 листопада 2015 року в розмірі 22 609,95 грн підлягають розгляду не в порядку позовного провадження, а в порядку, визначеному ч. 9 та ч. 10 ст. 267 КАС України - в межах судового контролю за виконанням рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи № 808/7014/14 (а.с. 62-63, 128, 150, 153-155, 171-173).

Згідно ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що представники сторін надали суду заяву про розгляд справи у письмовому провадженні, суд вважає за можливе розглянути справу без проведення судового засідання у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив службу в органах внутрішніх справ з 19 лютого 2007 року. Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області № 415 о/с від 2 листопада 2012 року капітана міліції ОСОБА_1 призначено на посаду старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Билбасівського відділення міліції Слов'янського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області (з обслуговування м. Слов'янськ та Слов'янського району) (а.с. 24-25).

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області № 415 о/с від 2 листопада 2012 року капітана міліції ОСОБА_1 у зв'язку із реорганізацією штатів призначено старшим оперуповноваженим карного розшуку Билбасівського відділення міліції (с. Билбасівка) Слов'янського міськвідділу (з обслуговування м. Слов'янськ та Слов'янського району) з посадовим окладом 750,00 грн, увільнивши його від посади старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Билбасівського селищного відділення міліції цього міськвідділу (а.с. 72).

Наказом Слов'янського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області № 26 о/с від 20 травня 2014 року позивач в період часу з 21 травня 2014 року до 1 липня 2014 року виконував обов'язки начальника Билбасівського відділення міліції Слов'янського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області (з обслуговування м. Слов'янськ та Слов'янського району).

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 липня 2014 року № 805 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУМВС в Донецькій та Луганських областях» за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, порушення ст. 65 Конституції України, ч. 3 ст. 3, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про міліцію» та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382, позивача звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (п. 24 наказу).

Наказом від 12 серпня 2014 року № 1535о/с МВС України позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із постановленням на військовий облік) за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) (а.с. 24-25).

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 29 серпня 2014 року № 326 о/с капітану міліції ОСОБА_1 присвоєно чергове спеціальне звання «майор міліції» (а.с. 27, 43, 74, 93, 121).

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 5 вересня 2014 року № 333 о/с майору міліції ОСОБА_1 встановлено станом на 12 серпня 2014 року вислугу років в календарному обчисленні - 10 років 4 місяців 17 днів (а.с. 28, 45, 65-68, 95, 123).

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року (справа № 808/7014/14, а.с. 14-18), яка залишена в силі ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року (а.с. 11-13), визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України № 805 від 29 липня 2014 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУМВС в Донецькій та Луганських областях» в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності; визнано протиправним та скасовано наказ МВС України за № 1535 о/с від 12 серпня 2014 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України згідно із п. 66 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української PCP», затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114; поновлено капітана міліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого міліції СКР Билбасівського ПВМ Слов'янського MB Головного управління МВС України в Донецькій області (з обслуговування м. Слов'янська та Слов'янського району) з 13 серпня 2014 року; стягнуто з Слов'янського міського відділу головного управління МВС в Донецькій області (з обслуговування міста Слов'янськ та Слов'янського району) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 13 серпня 2014 року по день винесення постанови у справі, на користь ОСОБА_1 в сумі 29 873,25 коп. У задоволенні решти позовних вимог судом відмовлено. В частині стягнення грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць в сумі 3 573,07 грн та в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді постанова звернута до негайного виконання (а.с. 14-18).

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 3 листопада 2015 року № 331 о/с позивача поновлено на посаді старшого оперуповноваженого карного розшуку Билбасівського відділення міліції Слов'янського міського відділу (з обслуговування м. Слов'янська та Слов'янського району) з 13 серпня 2014 року. Як вбачається з відмітки на вказаному наказі позивач ознайомився із ним 6 листопада 2015 року (а.с. 19, 24-25, 42, 61, 92, 122).

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 6 листопада 2015 року № 354 о/с позивача на підставі п. 9 Розділу ХІ Закону Україну «Про національну поліцію» та відповідно до п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) звільнено з посади старшого оперуповноваженого карного розшуку Билбасівського відділення міліції Слов'янського міського відділу (з обслуговування м. Слов'янська та Слов'янського району) з 6 листопада 2014 року. Як вбачається з відмітки на вказаному наказі позивач ознайомився із ним 8 листопада 2015 року (а.с. 20, 24-25, 44, 60, 94, 124).

Відповідно до довідок від 16 грудня 2015 року №№ 15/1540 та 15/1541, наданих суду другим відповідачем, за період після 25 квітня 2015 року грошове забезпечення позивачу нараховувалось другим відповідачем виходячи з місячного розміру 1 093,75 грн (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років) (а.с. 62-63).

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 7 грудня 2015 року № 7 л/к о/с внесені зміни до наказу ГУ МВС України в Донецькій області № 354 о/с від 6 листопада 2015 року та визначено вислугу років позивача станом на 6 листопада 2015 року у календарному обчисленні та для виплати грошової допомоги - 11 років 7 місяців 11 днів, у пільговому обчисленні - 13 років 7 місяців 26 днів (а.с. 118).

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 4 січня 2016 року № 3 о/с внесені зміни до наказу ГУ МВС України в Донецькій області № 354 о/с від 6 листопада 2015 року в частині зазначення замість спеціального звання позивача «капітан міліції» - звання «майор міліції» (а.с. 117).

Як встановлено на підставі пояснень сторін, наданих суду у судових засіданнях, що відбулись 12 січня 2016 року та 17 лютого 2016 року, а також матеріалів справи, зокрема, довідок другого відповідача від 16 грудня 2015 року № 15/1529 та від 11 січня 2016 року № 15/191, наданих суду, а також довідки, виданої відповідачем позивачу (вих. № 15/1670 від 18 грудня 2015 року):

- 23 листопада 2015 року позивачу було нараховано та сплачено (з урахуванням податків та зборів) на виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року 29 873,25 грн;

- 23 листопада 2015 року позивачу другим відповідачем за період з 25 квітня 2015 року по 6 листопада 2015 року було нараховано та сплачено грошове забезпечення (з урахуванням податків та зборів) в загальному розмірі 7 000,00 грн;

- після звільнення позивача, яке мало місце 6 листопада 2015 року, йому була нарахована та виплачена (18 грудня 2015 року) компенсація за невикористану у 2015 році відпустку в сумі 1 215,88 грн, а також

- нарахована (але не сплачена станом на час розгляду справи) одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 6 015,63 грн.

Не погодившись із неповним розрахунком при звільненні позивач звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі з боку органів державної влади.

За правилами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

Розглядаючи позовні вимоги позивача про стягнення з другого відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 25 квітня 2015 року по 3 листопада 2015 року в розмірі 22 609,95 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту позовної заяви та пояснень, наданих позивачем та його представником у судових засіданнях 12 січня 2016 року та 17 лютого 2016 року, вказані позовні вимоги заявлені позивачем у зв'язку із несвоєчасним виконанням другим відповідачем постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року (справа № 808/7014/14) в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого міліції СКР Билбасівського ПВМ Слов'янського MB Головного управління МВС України в Донецькій області (з обслуговування м. Слов'янська та Слов'янського району).

Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, до 6 листопада 2015 року (включно) були врегульовані Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію».

Статтею 18 вказаного Закону передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 199 року № 114 (далі - Положення № 114), відповідно до п. 24 якого у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи, що спеціальним законодавством не врегульовано питання щодо несвоєчасного виконання судового рішення про поновлення на посаді, суд дійшов висновку про необхідність застосувати до спірних правовідносин в цій частині норми Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами ч. 2 ст. 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Дані положення узгоджуються також і з п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29 липня 1991 року (у відповідній редакції), де зазначено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України; відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України; згідно ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому, пунктом 3 ч. 1 ст. 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Згідно ч. 9 ст. 267 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

З врахуванням зазначеного, враховуючи беззаперечне право особи на працю та її оплату, суд приходить до висновку, що навіть при наявності порушеного позивачем (належно не вибраного) способу порядку звернення до адміністративного суду із позовом або заявою (у даній категорії справ) зазначене не може мати наслідком продовження зловживання правом цієї особи на судовий захист у правовідносинах, де право на працю вже визнане судом. Саме тому право позивача на отримання належного розміру компенсації середнього заробітку (грошового забезпечення) за час невиконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду України від 24 квітня 2015 року, заявлене в рамках позовного провадження, відповідає вимогам Кодексу законів про працю України.

Як встановлено під час розгляду справи постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого карного розшуку Билбасівського відділення міліції Слов'янського міського відділу (з обслуговування м. Слов'янська та Слов'янського району) виконана останнім 3 листопада 2015 року.

Враховуючи наведене вище, беручи до уваги, що рішення суду першої інстанції було допущено до негайного виконання, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання грошового забезпечення за час затримки виконання судового рішення про поновлення його на посаді за період з 25 квітня 2015 року по 3 листопада 2015 року.

При вирішенні розміру середнього заробітку (грошового забезпечення) за період затримки розрахунку, суд виходить з наступного.

Згідно абз. 1, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до абз. 1, 3 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року у справі № 808/7014/14 визначено середньоденне грошове забезпечення позивача за останні фактично відпрацьовані ним перед спірним звільненням два місяця, яка становить 117,15 грн (а.с. 13-18). Зазначене підтверджується і наданою суду позивачем довідкою, виданою останньому другим відповідачем 6 лютого 2015 року вих. № М-6 (а.с. 26).

Суд вважає за необхідне здійснити розрахунок виходячи саме з вказаного розміру середньоденної заробітної плати, так як він встановлений судом із розрахунку середньої заробітної плати за останні фактично відпрацьовані позивачем два повних календарних місяців.

Виходячи з наведеного у листі Міністерства соціальної політики від 9 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», кількість робочих днів у 2015 році склала: у квітні - 21, у травні - 18, у червні - 20, у липні - 23, у серпні - 20, у вересні - 22, у жовтні - 22, у листопаді - 21.

За таких обставин кількість робочих днів затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді склала: у квітні - 4 дні, у травні - 18, у червні - 20, у липні - 23, у серпні - 20, у вересні - 22, у жовтні - 22, у листопада 2 дні. Тобто, усього - 131 день, а отже розмір грошового забезпечення за період затримки другим відповідачем виконання судового рішення про поновлення на посаді складає 15 346,65 грн (117,15 грн * 131 день).

Таким чином, при поновленні позивача на посаді 3 листопада 2015 року другий відповідач мав нарахувати та сплатити ОСОБА_1 15 346,65 грн за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді.

Разом із цим судом встановлено, що 23 листопада 2015 року другим відповідачем в якості грошового забезпечення за період з 25 квітня 2015 року по 6 листопада 2015 року було нараховано та сплачено (з урахуванням податків та зборів) позивачу 7 000,00 грн (а.с. 62), при цьому грошове забезпечення нараховувалось виходячи із місячного грошового забезпечення в розмірі 1 093,75 грн (а.с. 63) (розмір грошового забезпечення позивача за період з 3 по 6 листопада 2015 року (з дати фактичного поновлення позивача на посаді і до дати наступного звільнення) не є спірним у даній справі).

Згідно Листа Міністерства праці та соціальної політики України від 9 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» кількість робочих днів у листопаді склала 21 день, відповідно, грошове забезпечення позивачу за листопад 2015 року було нараховано виходячи з середньоденного грошового забезпечення в розмірі 52,08 грн (1 093,75 грн / 21) - за чотири дні після поновлення на посаді (з 3 по 6 листопада 2015 року (включно)) грошове забезпечення позивача склало 208,32 грн (52,08 грн * 4).

Таким чином, станом на 6 листопада 2015 року другий відповідач мав сплатити позивачу 15 346,65 грн в якості грошового забезпечення за час затримки виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_8 на посаді, та 208,32 грн грошового забезпечення, нарахованого позивачу за чотири робочих днів (після поновлення на посаді та до звільнення), разом - 15 554,97 грн.

Враховуючи, що 23 листопада 2015 року другим відповідачем було сплачено позивачу в якості грошового забезпечення за період до 6 листопада 2015 року 7 000,00 грн, суд дійшов висновку про необхідність частково задоволення позовних вимог позивача в цій частині та стягнення з другого відповідача в якості грошового забезпечення за час затримки виконання рішення суду про поновленні на посаді 8 554,97 грн (15 554,97 грн - 7000,00 грн).

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з другого відповідача одноразової грошової допомоги в розмірі 22 224,95 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до абз. 3 п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому згідно абз. 8 цього ж пункту строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

Згідно Наказу Головного управління МВС України в Донецькій області від 7 листопада 2015 року № 7 л/к о/с, яким внесені зміни до наказу № 354 о/с від 6 листопада 2015 року, ОСОБА_1 оголошено вислугу років у календарному обчисленні та для виплати грошової допомоги у кількості 11 років 7 місяців 11 днів (а.с. 118).

Відповідно до п.п. «є» та «л» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, зокрема, у випадках виплати вихідної допомоги; у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно абз. 3 п. 2 цього Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток та для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Позивач звільнений із займаної посади 6 листопада 2015 року; протягом часу з 13 серпня 2014 року (наступний день після його першого звільнення) і по день наступного звільнення (6 листопада 2015 року) позивач фактично не працював. Таким чином, останні два (повних) місяця роботи (служби), які передували звільненню позивача - це червень та липень 2014 року.

Як встановлено постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року по справі № 808/7014/14, середньомісячне грошове забезпечення позивача за ці місяці склало 3 573,07 грн; середньоденне - 117,15 грн (а.с. 14-18). Зазначене підтверджується і довідкою від 6 лютого 2015 року № М-6, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с. 26).

Таким чином, розмір одноразової грошової допомоги, що мала бути нарахована та сплачена позивачу під час його звільнення за скороченням штатів відповідно до абз. 3 п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, складає: 3 573,07 грн * 50% * 11 років = 1 786,54 грн * 11 років = 19 651,94 грн.

Суд критично ставиться до доводів другого відповідача щодо здійснення розрахунку одноразової грошової допомоги виходячи із суми 1 093,75 грн, яка складається з: посадового окладу позивача, встановленого Наказом МВС № 373 від 18 квітня 2013 року (750,00 грн), окладу за спеціальним званням (125,00 грн) та доплати за вислугу років (218,75 грн), яке відповідачем застосовувалось на підставі ч. 4 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 100 (далі - Порядок № 100), виходячи з наступного.

Згідно ч. 4 п. 2 цієї Постанови (на яку посилається другий відповідач) якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяця роботи, а якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу п. 4 цього Порядку, а саме: в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Суд зауважує, що п. 4 вказаного Порядку регулює питання обчислення середньої заробітної плати виключно у випадках її збереження. Таким чином, у підпункті 2 даному пункті мова йде про порядок обчислення середньої заробітної плати у випадках, коли працівник знаходиться у трудових правовідносинах із працедавцем (тобто, за ним зберігається заробіток), але з різних причин не працює (не виконує свої трудові обов'язки) протягом певного періоду (наприклад, знаходження особи у декретній відпустці та інше). У даному спірному випадку ОСОБА_1 у вказаний період був звільнений з посади, а згодом поновлений на цій посаді на підставі рішення суду. Тобто, протягом часу з 13 серпня 2014 року (наступний після першого звільнення день) по 2 листопада 2015 року (день, що передував поновленню позивача на посаді) ОСОБА_1 не знаходився у трудових правовідносинах із другим відповідачем, відповідно, не тільки не виконував ніяких трудових обов'язків, але й не мав можливості (та обов'язку) їх виконувати, відповідно, за ним не зберігався заробіток. (Грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 29 873,25 грн, присуджене позивачу постановою Запорізького окружного адміністративного суду, за своєю правовою природою є компенсаційною виплатою особі за час її знаходження у вимушеному прогулі, а не оплатою праці).

Згідно абз. 6 п. 2 Порядку № 100 час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався

заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Як встановлено судом другим відповідачем було нараховано позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 6 015,63 грн (а.с. 155), але станом на час розгляду даної справи вказана допомога позивачу не сплачена.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з другого відповідача одноразової грошової допомоги в розмірі 19 651,94 грн.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з другого відповідача грошового забезпечення за два місяці після звільнення (після 6 листопада 2015 року) в розмірі 7 146,14 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.4.8 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої Наказом МВС України № 499 від 31 грудня 2007 року (далі - Інструкція № 499) особам рядового і начальницького складу, звільненим з посад у зв'язку з скороченням штатної посади, з дня, наступного за днем звільнення із займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).

Грошове забезпечення в цьому випадку обчислюється виходячи з окладу за спеціальним званням, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, розмір якої визначається за рішенням керівника та оголошується наказом. Після закінчення двох місяців грошове забезпечення виплачується тільки за рішенням Міністра внутрішніх справ України. Після закінчення перших двох місяців (та в разі неприйняття відповідних рішень щодо продовження виплати грошового забезпечення) особам рядового і начальницького складу виплачуються тільки оклади за спеціальними званнями. Під час визначення права на грошове забезпечення у строки, передбачені цією Інструкцією, не зараховуються періоди перебування особи на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я. За бажанням особи їй надається чергова відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку в разі звільнення з органів внутрішніх справ відповідно до законодавства.

З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавством передбачена виплата грошового забезпечення за два місяця лише в разі скорочення певної штатної посади (а не скорочення штатів або ліквідації установи) та за умови перебування особи рядового, начальницького складу (штатна посада якої скорочена) в розпорядженні органів внутрішніх справ.

Як встановлено під час розгляду справи позивача Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 6 листопада 2015 року № 354 о/с у зв'язку зі скороченням штатів звільнено з органів внутрішніх справ.

З урахуванням зазначеного, суд вважає обґрунтованим заперечення відповідачів щодо правомірності не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за два місяці після звільнення.

Відповідно, у задоволенні позовних вимог позивача в цій частині має бути відмовлено.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з другого відповідача компенсації за невикористану відпустку за 2014-2015 роки, суд зазначає наступне.

Пунктом 52 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114) встановлено, що чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року.

Згідно абз. 2 п. 56 цього Положення особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Як встановлено під час розгляду справи кількість невикористаних позивачем днів щорічної відпустки за 2014 рік склала 28 діб; кількість невикористаних позивачем днів щорічної відпустки за 2015 рік склала 29 діб (а.с. 172, 174-177).

Відповідно до Наказу Слов'янського МВ ГУМВС України в Донецькій області (з обслуговування м. Слов'янськ та Слов'янського району) від 6 листопада 2015 року № 61 о/с позивачу мала бути нарахована компенсація за невикористану за 2015 рік відпустку за 29 діб (а.с. 54, 115).

Під час розгляду справи встановлено, що нарахована позивачу компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2015 рік станом на час розгляду справи сплачена другим відповідачем 18 грудня 2015 року; компенсація за невикористані 28 днів щорічної відпустки за 2014 рік при звільненні позивача у серпні 2014 року сплачена не була. В межах адміністративної справи № 808/7014/14, за результатом розгляду якої Запорізьким окружним адміністративним судом 24 квітня 2015 року прийнята постанова про поновлення позивача на посаді, питання щодо виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані за 2014 рік 28 днів щорічної відпустки не розглядалось.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року

№ 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення ... усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, не обмежується будь-яким строком.

Судом встановлено, що другим відповідачем не нараховувалась та, відповідно, не сплачувалась компенсація за невикористану позивачем при звільненні у серпні 2014 року щорічну відпустку (28 діб); компенсація за невикористану у 2015 році відпустку була нарахована позивачу та сплачена 18 грудня 2015 року в розмірі 1 215,88 грн (а.с. 173), при цьому, при розрахунку цієї компенсації другий відповідач (як і випадку розрахунку грошової допомоги) також виходив із місячного грошового забезпечення позивача в розмірі 1 093,75 грн (посадовий оклад позивача (750,00 грн), оклад за спеціальним званням (125,00 грн) та доплата за вислугу років (218,75 грн), посилаючись при цьому на приписи пп. 2 п. 4 Порядку № 100.

Як вже зазначалось судом, приписи зазначені п підпункті 2 п. 4 Порядку № 100 застосовуються виключно при обчисленні середньої заробітної плати у випадках її збереження.

Відповідно до абз. 1, 3 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки .. або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Пунктом 7 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки … або компенсації за невикористані відпустки провадиться шляхом ділення сумарного з а р о б і т к у за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Виходячи з наведеного компенсація за невикористану позивачем відпустку має розраховуватись виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців р о б о т и, що передують місяцю виплати цієї компенсації. Враховуючи те, що фактично відпрацьованим та таким, що передував звільненню (як у серпні 2014 року так і у листопаді 2015 року) позивача є період з 1 серпня 2013 року по 31 липня 2014 року (оскільки у період з 13 серпня 2014 року по 3 листопада 2015 року позивач був звільнений, а з 3 листопада 2015 року по 6 листопада 2015 року, будучи поновленим на посаді (але не будучи у цей час обізнаний про своє поновлення) до виконання службових обов'язків фактично не приступив), розрахунок компенсації за невикористані дні відпустки як за 2014 так і за 2015 роки здійснюватиметься виходячи з заробітної плати (грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 1 серпня 2013 року по 31 липня 2014 року.

Відповідно до довідки другого відповідача від 29 лютого 2016 року № 2476/303/06-2016 в період з 1 серпня 2013 року по 31 липня 2014 року позивач отримав грошове забезпечення у розмірі 45 862,50 грн (а.с. 173).

Згідно листів Міністерства соціальної політики від 21 серпня 2012 року № 9050/0/14-12/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2013 рік» та від 4 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» кількість робочих днів в зазначений період становить 251 день.

Таким чином розмір компенсації за невикористані 57 діб відпусток за 2014 та 2015 роки (28 + 29) складає 10 415,04 грн (45 862,50 грн / 251 день * 57); враховуючи сплату відповідачем 18 грудня 2015 року позивачу компенсації за невикористану за 2015 рік відпустку в розмірі 1 215,88 грн, сума компенсації, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 9 199,16 грн (10 415,04 - 1 215,88 грн).

Відповідно, позовні вимоги позивача в частині стягнення з другого відповідача компенсації за невикористану відпустку підлягають задоволенню в частині стягнення з останнього компенсації за невикористані позивачем за 2014 та 2015 роки дні щорічних відпусток в розмірі 9 199,16 грн.

Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання другого відповідача виплатити позивачу середнє грошове забезпечення з 6 листопада 2015 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає таке.

Як вже зазначалось судом будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії - у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Норми КЗпП України регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Разом із цим частиною 1 ст. 19 Закону України «Про міліцію» передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», а також Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» та Інструкцією Про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ № 114.

Зазначені норми є нормами спеціального законодавства і підлягають до застосування при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у п. 2 ч. 2 Постанови Пленуму Верхового Суду України "Про практику застосування судами законодавства про працю" від 24 грудня 1999 року № 13, якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Але при цьому суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці і порядку вирішення спорів щодо оплати праці (заробітної плати, грошового забезпечення).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст.ст. 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року

№ 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; при цьому основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках гарантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до п. 3 Наказу МВС України від 31 грудня 2007 № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (зокрема, спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації, закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), а тому суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Проаналізувавши наведену норму права, суд дійшов висновку, що передбачена законодавцем можливість здійснити зі звільненою особою остаточний розрахунок не у день звільнення обумовлена виключно неможливістю здійснення такого розрахунку у зв'язку із відсутністю особи на робочому місті у цей день. При цьому даною нормою не обмежено звернення особи з вимогою про остаточний розрахунок саме до працедавця - на переконання суду обов'язковою умовою такого розрахунку є обізнаність працедавця про існування вимоги звільненої особи щодо остаточного розрахунку. Дізнавшись про існування такої вимоги працедавець зобов'язаний не пізніше наступного дня здійснити з цією особою остаточний розрахунок.

Як встановлено судом у день звільнення позивач не працював; після звільнення із заявою (вимогою) про здійснення остаточного розрахунку безпосередньо до другого відповідача не звертався.

Разом із цим будучи незгодним із нездійсненням остаточного розрахунку позивач 20 листопада 2015 року звернувся до суду із даним адміністративним позовом (а.с. 3). Як вбачається з матеріалів справи, про наявність вимоги ОСОБА_1 щодо здійснення остаточного розрахунку другий відповідач дізнався 27 листопада 2015 року, отримавши ухвалу про відкриття провадження у даній справі, ухвалу про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду та копію адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, направлених на його адресу судом (а.с. 47).

Враховуючи наведене, суд при визначенні періоду затримки остаточного розрахунку з позивачем суд виходить саме з цієї дати. Відповідно, отримавши 27 листопада 2015 року від суду копію позовної заяви ОСОБА_1 (в якій крім іншого міститься і вимога останнього до відповідача здійснити остаточний розрахунок), Слов'янський МВ мав зробити остаточній розрахунок з позивачем 30 листопада 2015 року (перший робочий день після отримання копії адміністративного позову та процесуальних документів щодо відкриття провадження у справі).

Як встановлено судом при звільненні позивачу підлягало до сплати:

- 29 873,25 грн - грошове забезпечення за період вимушеного прогулу на виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року;

- 15 346,65 грн - за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді;

- 208,32 грн - грошове забезпечення за період з 3 по 6 листопада 2015 року;

- 10 415,04 грн - компенсація за невикористані за 2014 та 2015 роки дні щорічних відпусток;

- 19 651,94 грн одноразової грошової допомоги при звільненні.

Всього - 75 495,20 грн.

21 жовтня 2015 року другим відповідачем було сплачено позивачу на виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року 29 873,25 грн (а.с. 62, 64, 70);

23 листопад 2015 року нараховано та сплачено в якості грошового забезпечення за період за період по 6 листопада 2015 року 7 000,00 грн (а.с. 62, також зазначене визнається і позивачем по справі).

Таким чином, несплачена позивачу другим відповідачем станом на 30 листопада 2015 року сума коштів (остаточного розрахунку) склала 38 621,95 грн (75 495,20 грн - 29 873,25 грн - 7 000,00 грн), що склало 51,16 % від суми, що підлягала сплаті позивачу.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування за час затримки з урахуванням: спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком, розміру фактично сплаченої позивачу суми.

Зазначена позиція суду міститься узгоджується з приписами постанови Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року по справі № 6-114цс13.

Враховуючи наведене вище, беручи до уваги приписи абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року за № 13 (щодо наведення у рішенні суду розрахунку стягуємої суми), враховуючи правову позицію Європейського Суду з прав людини у справі "Кечко проти України", де зазначено, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, сума грошового забезпечення, яка має бути стягнута на користь позивача за затримку розрахунку при звільненні, розрахована з розмірі середньоденного заробітку (грошового забезпечення) позивача, складає:

за період з 1 грудня 2015 року (наступний робочий день після дня, коли відповідач був зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок) по 18 грудня 2015 року (сплата позивачу часткової компенсації за невикористану частину відпустки за 2015 рік) складає 1 078,81 грн (117,15 грн * 18 днів затримки * 51,16 % (відсоток залишку невиплаченої позивачу суми станом на 1 грудня 2015 року);

за період з 19 грудня 2015 року по 29 лютого 2016 року (дата прийняття рішення по справі), враховуючи сплату другим відповідачем компенсації за невикористану позивачем за 2015 рік відпустки в розмірі 1 215,88 грн, сума заборгованості зменшилась і склала 37 406,07 грн (38 621,95 грн - 1 215,88 грн), тобто 49,55 % від загальної суми, що мала бути сплачена позивачу при звільненні.

(117,15 грн * 73 дня затримки) * 49,55 % = 4 237,49 грн.

Загальна сума середнього заробітку (грошового забезпечення), що підлягає стягненню на користь позивача з другого відповідача за час затримки розрахунку при звільненні станом на 29 лютого 2016 року складає 5 316,30 грн (1 078,81 грн + 4 237,49 грн).

Враховуючи наведене вище, беручи до уваги приписи ст. 11 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача в цій частині та стягнути з другого відповідача середнє грошове забезпечення за час розрахунку при звільненні у розмірі 5 316,30 грн.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 2, ст. 7-11, ст. 17-20, ст. 69-72, ст. 86, ст. 94, ст. 122 - 154, ст. 158-163, ст. 167, ст. 185, ст. 186, ст. 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Слов'янського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, виплати одноразової грошової допомоги та стягнення грошового забезпечення за затримку остаточного розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути зі Слов'янського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08071604) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в якості грошового забезпечення за час затримки виконання рішення суду про поновлення останнього на посаді 8 554 (вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят чотири) грн 97 грн.

Стягнути зі Слов'янського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08071604) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 19 651 (дев'ятнадцять тисяч шістсот п'ятдесят одну) грн 94 коп.

Стягнути зі Слов'янського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08071604) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 грудня 2015 року по 29 лютого 2016 року в розмірі 5 316 (п'ять тисяч триста шістнадцять) грн 30 коп.

Стягнути зі Слов'янського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08071604) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) компенсацію за невикористані дні відпусток за 2014 та 2015 роки в розмірі 9 199 грн (дев'ять тисяч сто дев'яносто дев'ять) грн 16 коп.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, складеної в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Волгіна Н.П.