Постанова № 56282187, 02.03.2016, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року м. ПолтаваСправа № 816/4740/15

Полтавський окружний адміністративний суд колегією у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

суддів - Бойка С.С. , Єресько Л.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Лайко О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області та Міністерства внутрішніх справ України - Сиромятнікова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Кременчуцького міського відділу Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Кременчуцький міський відділ Головного управління Національної поліції України в Полтавській області про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди та про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

11 грудня 2015 року ОСОБА_3 (надалі по тексту також - позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Кременчуцький міський відділ Головного територіального управління Національної поліції України в Полтавській області, відповідно до якої просила (з урахуванням уточненої позовної заяви, поданої 06 січня 2016 року та заяви про збільшення позовних вимог, поданої 18 січня 2016 року):

- зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області: здійснити нарахування і виплату ОСОБА_3: грошової компенсації за невикористану у 2015 році щорічну відпустку тривалістю 40 діб; двомісячного грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, передбаченого підпунктом 3.4.8 пункту 3.4 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 №499, у зв'язку із звільненням з органів внутрішніх справ за скороченням;

- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України: працевлаштувати позивача з 06.11.2015 в Кременчуцькому міському відділі Головного управління Національної поліції України в Полтавській області на посаді, яка б відповідала рівню кваліфікації, підготовки, досвіду служби та спеціальному званню ОСОБА_3; зарахувати до календарної вислуги років на службі в органах внутрішніх справ весь період часу, починаючи зі звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ з 06.11.2015, до фактичного виконання зобов'язання про працевлаштування позивача; здійснити нарахування і виплату ОСОБА_3: одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393, в розмірі 50 відсотків її місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; щомісячної грошової допомоги, передбаченої пунктом 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393, в розмірі окладу за спеціальним званням "капітан міліції", який складає 120 грн;

- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на користь ОСОБА_3 103350 грн моральної шкоди (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Ухвалою суду від 11 лютого 2016 року об'єднано в одне провадження адміністративні справи № 816/4740/15 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Кременчуцького міського відділу Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Кременчуцький міський відділ Головного управління Національної поліції України в Полтавській області про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди та № 537/4986/15-а за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Кременчуцький міський відділ УМВС України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі.

За наслідками такого об'єднання проваджень обсяг предмету позову доповнено наступними вимогами:

- визнати протиправним і скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 06.11.2015 року №625о/с "По особовому складу" в частині звільнення мене з органів внутрішніх справ;

- поновити капітана міліції ОСОБА_3 з 09 листопада 2015 року на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області;

- звернути до негайного виконання постанову про поновлення ОСОБА_3 на службі в органах внутрішніх справ.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилалася на те, що наказом відповідача від 06 листопада 2015 року ОСОБА_3 незаконно звільнено з посади дільничного інcпектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу УМВС України в Полтавській області, оскільки фактично звільнення відбулося у період перебування ОСОБА_3 у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною з 29 жовтня 2015 року по 29 квітня 2016 року. У зв'язку з чим такий наказ підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позивач - поновленню на займаній посаді. Крім того, позивач зазначає, що вона має право на одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та щомісячне грошове забезпечення, які передбачені п. 10 та 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393. Також, пунктом 56 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 передбачена грошова компенсація за невикористану відпустку. Посилається на Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року, якою гарантується виплата грошового забезпечення, протягом двох місяців, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посад (скорочення). Також зазначила, що внаслідок неправомірних дій відповідачів, позивачу завдано фізичні та душевні страждання, а тому позивач оцінює завдану їй моральну шкоду у вказаному вище розмірі.

Крім того, 02 березня 2016 року подано заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування спірного наказу, а також поновлення ОСОБА_3 на займаній посаді - залишити без розгляду, інші вимоги залишити без змін.

В обґрунтування даної заяви причин зменшення позовних вимог за рахунок позовної вимоги про поновлення її на посаді, ні представник позивача, ні позивач у заяві - зрозумілих пояснень не надав. В судовому засіданні представник позивача підтримував позовні вимоги в редакції останньої заяви про зміну позовних вимог від 02 березня 2016 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідачів - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області та Міністерства внутрішніх справ України у судовому засіданні проти позову заперечував, вказував про їх безпідставність та просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 18 січня 2016 року залучено до участі у справі в якості відповідача Ліквідаційну комісію Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області та замінено третю особу Кременчуцький міський відділ Головного територіального управління Національної поліції України в Полтавській області на Кременчуцький міський відділ Головного Управління Національної поліції в Полтавській області.

Представник відповідача - Ліквідаційної комісії Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області у судове засідання 02 березня 2016 року не з'явились, хоча повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

В ході судового розгляду представник залученого відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. В письмових запереченнях зазначив, що 07 листопада 2015 року набув чинності Закон України «Про національну поліцію» прикінцевими та перехідними положеннями якого, зокрема передбачено, повне припинення діяльності органів внутрішніх справ з їх подальшою ліквідацією, а тому вимоги не можуть бути виконані жодним з відповідачів.

Третя особа явку уповноваженого представника не забезпечила, хоча повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності зазначених осіб на підставі наявних у ній доказів, відповідно до вимог частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідачів, вивчивши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 станом на момент виникнення спірних правовідносин проходила службу в ОВС та на підставі наказу від 18 листопада 2013 року № 538 о/с призначена на посаду дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу УМВС України в Полтавській області з 27 жовтня 2013 року, що сторонами не заперечується, а також надано відпустку без збереження грошового забезпечення для домашнього догляду за дитиною з 28 жовтня 2013 року по 28 квітня 2014 року /а.с.81-82,т.1/.

Наказом від 16 квітня 2014 року № 189 о/с "По особовому складу" капітану ОСОБА_3 надано відпустку без збереження грошового забезпечення для домашнього догляду за дитиною з 29 квітня 2014 року по 28 жовтня 2014 року.

Наказом від 07 листопада 2014 року № 531 о/с "По особовому складу" капітану ОСОБА_3 надано відпустку без збереження грошового забезпечення для домашнього догляду за дитиною з 28 жовтня 2014 року по 28 квітня 2015 року.

Наказом від 08 травня 2015 року № 234 о/с "По особовому складу" капітану ОСОБА_3 надано відпустку без збереження грошового забезпечення для домашнього догляду за дитиною з 29 квітня 2015 року по 29 жовтня 2015 року.

Наказом від 04 листопада 2015 року № 624 о/с "По особовому складу" капітану ОСОБА_3 надано відпустку без збереження грошового забезпечення для домашнього догляду за дитиною з 29 жовтня 2015 року по 29 квітня 2016 року.

Викладене сторонами не оспорюється та підтверджується належним чином завіреними копіями висновку службової перевірки від 02 грудня 2015 року та відповідних наказів /а.с. 34-39, 83-85, т.1/.

09 листопада 2015 року позивачем отримано витяг з наказу начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області №625 о/с від 06 листопада 2015 року, відповідно до якого згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ капітана міліції ОСОБА_3 дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу звільнено у запас Збройних сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) з 06 листопада 2015 року /а.с.11, т.1/ .

Не погодившись з вказаним наказом від 06 листопада 2015 року № 625 о/с в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ, оскаржила його до суду.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів.

Згідно із частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюються на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Громадянам згідно зі статтею 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу". Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Порядок проходження служби осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, станом на момент виникнення спірних правовідносин врегульовано спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про міліцію" від 20 грудня 1992 року № 565-XII, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (надалі також - Положення №114-1991).

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про міліцію" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.

Відповідно до пункту 10 Положення № 114-1991 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Підпунктом "є" п. 49 Положення № 114-1991, визначено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням відпустки. Крім того, п. 61 Положення № 114 встановлено, що додаткові і соціальні відпустки особам рядового начальницького складу надаються відповідно до законодавства.

Пунктом 17 Положення № 114-1991 передбачено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави.

Крім того, стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка, яка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Згідно частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Враховуючи, що Закон України "Про Національну поліцію", який набув чинності 07 листопада 2015 року, не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, а також з питань надання останнім відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною, то в даному випадку до спірних правовідносин повинно бути застосовані конституційні принципи і загальні засади права.

Відповідно до ч.6 ст.179 КЗпП України у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Враховуючи, що норми Кодексу законів про працю України передбачають гарантії для даної категорії осіб, то в даному випадку застосовуються вони, а саме, згідно з частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Як вказує позивач та не заперечувалося відповідачами, ОСОБА_3 не була письмово попереджена про скорочення її посади.

Крім того, в ході судового розгляду судом з'ясовано, що жодного попередження про вивільнення у зв'язку зі скороченням штатів та пропозицій щодо призначення на іншу посаду для подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ на її адресу не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач, при звільненні ОСОБА_3 обмежився лише посиланням на Закон України "Про національну поліцію", не врахувавши положення статті 184 Кодексу законів про працю України.

Пряма заборона на звільнення працівників зазначених в статті 184 Кодексу законів про працю України протягом встановлених строків означає, що вони взагалі не можуть бути кандидатами на звільнення. Вони мають суб'єктивне право залишитися на роботі (крім випадків повної ліквідації підприємства) і питання про їх звільнення, якщо підприємство не ліквідовується, не може ставитися взагалі. Якщо підприємство ліквідується допускається звільнення таких працівників з обов'язковим працевлаштуванням.

Отже, оскільки позивач станом на момент звільнення її з органів внутрішніх справ мала трьох дітей, про що видано посвідчення багатодітної матері: ОСОБА_5 1999 року народження, ОСОБА_6, 2006 року народження, ОСОБА_7 2010 року народження /а.с. 7/, а відповідачами не доведено вжиття заходів щодо її обов'язкового працевлаштування, Кременчуцьким міським відділом Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області були порушені права позивача, в частині звільнення зі служби органів внутрішніх справ всупереч вимогам частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, якою встановлена заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Підпунктом "є" п. 49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, визначено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням відпустки. Крім того, п. 61 Положення № 114 встановлено, що додаткові і соціальні відпустки особам рядового начальницького складу надаються відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 17 Положення №114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи позивач, на момент видання спірного наказу знаходилась у соціальній відпустці для домашнього догляду за дитиною, що не заперечується відповідачами.

Відповідно до розділу IV Положення №144-1991 зазначено умови призначення на посади, переміщення та просування по службі осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, у тому числі передбачена можливість переміщення цих осіб по службі при скороченні штатів, але значення терміну "скорочення штатів" не розкрито, у зв'язку із чим при встановленні наявності такого скорочення і правомірності його проведення необхідно керуватися нормами трудового законодавства.

Підпунктом "г" п. 64 Положення № 114-1991 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Оскільки спеціальним нормативним актом не можуть бути звужені права працівника, порівняно із правами, передбаченими КЗпП України, в частині процедури звільнення працівника з підстав скорочення штату підлягають застосуванню норми КЗпП України.

Суд не приймає посилання відповідача на статтю 49-2 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що у разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Оскільки стаття 49-2 встановлює загальні правили масового звільнення, тоді як стаття 184 Кодексу законів про працю України, є спеціальною нормою, щодо звільнення жінок, в тому числі які перебувають у відпустці по догляду за дитиною.

А відтак, суд не може погодитися, що оскаржуваний наказ від 06 листопада 2015 року № 625 о/с є законним та обґрунтованим.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 та від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності правопорушення і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Відповідно до абз. 2 п. 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема КЗпП України.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Виходячи з приписів статті 19 частини 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставинах, оскаржуваний наказ не може вважатися законним та обґрунтованим, оскільки він направлений на звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод позивача, що суперечить вимогам статті 22 Конституції України, а тому у суду маються правові підстави для задоволення адміністративного позову в цій частині.

Отже, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 06.11.2015 року №625о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ.

Тому, незважаючи на те, що позивач зменшив розмір своїх позовних вимог за рахунок виключення із переліку позовних вимог вимоги про визнання протиправним та скасування спірного наказу, а також поновлення її на посаді, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог на підставі ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та поновити ОСОБА_3 на тій посаді, з якої її було звільнено - дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області.

Доводи відповідачів стосовно того, що 07 листопада 2015 року набув чинності Закон України "Про національну поліцію" прикінцевими та перехідними положеннями якого, зокрема передбачено, повне припинення діяльності органів внутрішніх справ з їх подальшою ліквідацією, а тому вимога щодо її поновлення на посаді в ОВС не може бути виконана жодним з відповідачів, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Це зобов'язання відповідачем не виконано, а отже трудові гарантії позивача були порушені.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 16 жовтня 2012 року по справі № у справі № 21-267а12 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР - 27362825).

На момент розгляду справи судом, а ні Кременчуцький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, а ні Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області не ліквідовані та не виключені з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а лише утворено ліквідаційну комісію Кременчуцького міського відділу Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.93 № 110, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Із аналізу вказаних норм, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем. Таким чином, позивача слід поновити на посаді з дня, наступного за днем звільнення, тобто 07 листопада 2015 року. Однак, з урахуванням того, що 07-08 листопада 2015 року є вихідними днями, ОСОБА_3 має бути поновлено на попередній посаді з 09 листопада 2015 року.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання протиправним і скасування наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 06.11.2015 року №625о/с "По особовому складу" в частині звільнення її з органів внутрішніх справ, а також поновлення капітана міліції ОСОБА_3 з 09 листопада 2015 року на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області.

Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду про поновлення капітана міліції ОСОБА_3 з 09 листопада 2015 року на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області підлягає негайному виконанню, оскільки на момент розгляду справи процедура ліквідації Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області та Управління МВС України в Полтавській області не завершена, запис про припинення юридичної особи Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області не внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що оскільки на момент звільнення ОСОБА_3 перебувала з 28 жовтня 2013 року до моменту виникнення спірних правовідносин та дати винесення даного судового рішення у відпустці без збереження грошового забезпечення для домашнього догляду за дитиною відповідно до наказів від 18 листопада 2013 року № 538 о/с, від 07 листопада 2014 року № 531 о/с, від 08 травня 2015 року № 234 о/с, від 04 листопада 2015 року № 624 о/с " По особовому складу" /а.с. 81-85, т.1/, вимушеного прогулу у позивача не було, а тому підстави для стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу відсутні.

Надаючи правову оцінку вимогам щодо зобов'язання Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області: здійснити нарахування і виплату ОСОБА_3: грошової компенсації за невикористану у 2015 році щорічну відпустку тривалістю 40 діб; двомісячного грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, передбаченого підпунктом 3.4.8 пункту 3.4 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 №499, у зв'язку із звільненням з органів внутрішніх справ за скороченням, - суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 56 "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Крім того, підпунктом 3.4 пункту 3.4.8 Інструкції про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499 передбачено, що особам рядового і начальницького складу, звільненим з посад у зв'язку з скороченням штатної посади, з дня, наступного за днем звільнення із займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).

Грошове забезпечення в цьому випадку обчислюється, виходячи з окладу за спеціальним званням, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, розмір якої визначається за рішенням керівника та оголошується наказом.

Після закінчення двох місяців грошове забезпечення виплачується тільки за рішенням Міністра внутрішніх справ України.

Після закінчення перших двох місяців (та в разі неприйняття відповідних рішень щодо продовження виплати грошового забезпечення) особам рядового і начальницького складу виплачуються тільки оклади за спеціальними званнями.

Під час визначення права на грошове забезпечення у строки, передбачені цією Інструкцією, не зараховуються періоди перебування особи на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я.

За бажанням особи їй надається чергова відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку в разі звільнення з органів внутрішніх справ відповідно до законодавства.

Відповідно до вимог частини 2 статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

За таких обставин та виходячи з визнання судом звільнення незаконним, встановлено, що у зв'язку з перебуванням позивача у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною впродовж 2015 року у останньої не виникає права на вище вказані виплати.

Входячи з викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в цій частині.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України: працевлаштувати позивача з 06.11.2015 в Кременчуцькому міському відділі Головного управління Національної поліції України в Полтавській області на посаді, яка б відповідала рівню кваліфікації, підготовки, досвіду служби та спеціальному званню ОСОБА_3; зарахувати до календарної вислуги років на службі в органах внутрішніх справ весь період часу, починаючи зі звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ з 06.11.2015, до фактичного виконання зобов'язання про працевлаштування позивача; здійснити нарахування і виплату ОСОБА_3: одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393, в розмірі 50 відсотків її місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; щомісячної грошової допомоги, передбаченої пунктом 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393, в розмірі окладу за спеціальним званням "капітан міліції", який складає 120 грн, суд виходив з наступного.

У зв'язку із визнанням протиправним та скасуванням спірного наказу, на підставі якого звільнено позивача із займаної посади та її поновлення, вказані вище вимоги, що випливають з факту звільнення особи не можуть бути застосовані у даному випадку та виключаються у зв'язку з задоволенням вимог, що стосуються поновлення ОСОБА_3 на займаній посаді.

Виходячи з чого, суд не знаходить підстав для задоволення вимог у зазначеній вище частині.

Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 103350 грн, суд вважає дану вимогу не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У відповідності до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно частини 1 статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Наявність моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань, втрати душевного спокою, постійного перебування у роздратованому стані, тим, що родина стала витрачати більше коштів на продукти харчування для дитини, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про відшкодування моральної шкоди в сумі 103350 грн.

На підтвердження вищевикладеного до матеріалів справи представником позивача долучено психолого-психіатричне, медичне дослідження моральної шкоди та еквівалент її відшкодування від 22 січня 2016 року, складене Кременчуцької регіональною спілкою психологів, психіатрів і наркологів /а.с. 70-72, т.1/.

Надаючи оцінку такому доказу, колегія суддів зауважує, що таке дослідження не може розцінюватись як належний експертний висновок стосовно моральної шкоди, заподіяної позивачеві, оскільки дослідження стану ОСОБА_3 здійснювалось поза межами даного судового розгляду, а також відсутні відомості та докази на їх підтвердження щодо кваліфікація особи, що склала таке дослідження та попередження останньої про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Разом з тим, зі змісту вищевказаного не можливо встановити причинно-наслідковий зв'язок між моральними стражданнями позивача та винесенням відповідачем оскаржуваного наказу про звільнення позивача з органів внутрішніх справ, при цьому позивачем не було надано суду доказів втрати ним нормальних життєвих зв'язків і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя.

Крім того, суд звертає увагу, що станом на момент звільнення позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, тобто її майновий стан не був змінений у зв'язку із таким звільненням.

Відтак, оскільки позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову в цій частині.

Стосовно заявленої вимоги щодо зобов'язання відповідача в порядку судового контролю в місячний термін з дня набрання постановою суду за результатами розгляду справи законної сили - подати судові звіт про виконання постанови суду, суд зауважує наступне.

Відповідно до частини першої статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України, у резолютивній частині постанови зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно).

Суду не надано доказів стосовно можливого ухилення відповідачами від виконання такого судового рішення в частині, що підлягає негайному виконанню та з моменту набрання законної сили таким рішенням - інших вимог, що задоволені судом на користь позивача.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно із частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до вимог цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийнятого оскаржуваного наказу.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Кременчуцького міського відділу Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Кременчуцький міський відділ Головного управління Національної поліції України в Полтавській області про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди та про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі - підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до положень статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Так, дослідивши матеріали справи судом встановлено, що представником позивача понесено витрати, що пов'язані із прибуттям до суду у розмірі 700 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи квитками на автобус /а.с. 22, т.3/.

Доказів на підтвердження понесення інших судових витрат позивачем та його представником суду не надано.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Кременчуцького міського відділу Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Кременчуцький міський відділ Головного управління Національної поліції України в Полтавській області про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди та про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі - задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 06.11.2015 року №625о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ.

Поновити капітана міліції ОСОБА_3 з 09 листопада 2015 року на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_3 з 09 листопада 2015 року на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на користь представника позивача ОСОБА_1 витрати по сплаті судових витрат, що пов'язані із прибуттям до суду у розмірі 700 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 04 березня 2016 року.

Головуючий суддя І.Г. Ясиновськийсуддя суддя С.С. Бойко Л.О. Єресько