Постанова № 56279543, 04.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 березня 2016 року письмове провадження № 826/17607/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомДержавної фінансової інспекції в м. Києві доФакультету Національної гвардії України навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Національної академії внутрішніх справпро стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Державна фінансова інспекція в м. Києві звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Факультету Національної гвардії України навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Національної академії внутрішніх справ, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:

- стягнути з Факультету Національної гвардії України навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Національної академії внутрішніх справ до резервного фонду бюджету України 19 997,76 грн.;

- стягнути з Факультету Національної гвардії України навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Національної академії внутрішніх справ до спеціального фонду бюджету України 73 048,71 грн.

Під час розгляду справи представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив, про що надав відповідні письмові заперечення, які наявні в матеріалах справи.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України за поданим сторонами письмовим клопотанням про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Державною фінансовою інспекцією в м. Києві відповідно до пп. 1.1.6.1 Плану контрольно-ревізійної роботи Держфінінспекції в м. Києві на І квартал 2015 року, проведено планову ревізію окремих напрямів фінансово-господарської діяльності Факультету Національної гвардії України навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Національної академії внутрішніх справ за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, в тому числі щодо використання коштів, виділених з резервного фонду державного бюджету у зв'язку з оголошеною мобілізацією, по завершенню якої складено акт від 21.05.2015 № 07-30/852.

Ревізією законності списання коштів з рахунків, в тому числі щодо їх цільового використання, проведеною за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, шляхом співставлення казначейських виписок та відповідних додатків до платіжних документів, що засвідчують достовірність проведених операцій, даних меморіальних ордерів, книги «Журнал-Головна» встановлено наступне.

Між Факультетом та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІБІС» укладено договір від 02.12.2014 № 102 на загальну суму 119986,56 грн. (в т.ч. ПДВ - 19997,76 гривень).

До ревізії надано видаткову накладну від 23.12.2014 № BUH-000067 згідно якої Товариство з обмеженою відповідальністю «ІБІС» поставило Факультету окуляри захисні STS-1 (далі - Товар) в кількості 96 одиниць на загальну суму 119986,56 грн.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що розрахунок проводиться шляхом попередньої оплати в розмірі 100%.

Платіжним дорученням від 04.12.2014 № 904 Факультетом перераховано кошти ТОВ «ІБІС» за Товар в сумі 119986,56 грн. з ПДВ.

На думку позивача, перерахування податку на додану вартість є порушенням чинного законодавства, а саме вимог п. 32 підрозділу 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 01.12.2010 року №2755-VІ, внаслідок чого позивач просить стягнути з відповідача до резервного фонду бюджету України 19 997,76 грн.

Крім того, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що внаслідок невиконання колишніми курсантами Факультету ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 вимог щодо добровільного відшкодування витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі, вказаними особами порушено вимоги ч. 10 ст. 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Внаслідок не проведення відповідачем (проведення не в повному обсязі) претензійно-позовної роботи щодо стягнення дебіторської заборгованості на загальну суму 73048,7 грн. в межах терміну позовної давності, порушено ч. 10 ст. 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» п. 7 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964, та нанесено матеріальну шкоду (збитки) спеціальному фонду державного бюджету на суму 73048,70 гривень.

За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом та просить позові вимоги задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та Порядок проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними Органами, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено, зокрема, що орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль та контроль за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень

Згідно пунктів 1, 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Так, Законом України від 01.07.2014 року №1561-VІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів», доповнено підрозділ 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України п. 32, зокрема: на період проведення АТО та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України спеціальних засобів індивідуального захисту, визначенні у Законі.

Законом України від 02.09.2014 року №1658-VІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування продукції оборонного призначення» розширено визначений п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України перелік продукції, операції з ввезення на митну територію України та постачання якої на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Таким чином, на думку позивача звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України продукції оборонного призначення, визначеної такою згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України «Про державне оборонне замовлення».

Відповідно до п. 9 статті 1 Закону України «Про державне оборонне замовлення» продукція оборонного призначення - озброєння, військова та спеціальна техніка, військова зброя і боєприпаси, спеціальні комплектувальні вироби для їх виготовлення та експлуатації, матеріали та обладнання, спеціально призначені для їх розроблення, виготовлення або використання, спеціальні технічні засоби.

Отже, для застосування пільгового режиму оподаткування ПДВ відповідно до вимог Закону України від 02.09.2014 року №1658-VІІ можливе лише за обов'язкових умов:

- зазначення в договорі, що продукція постачається для використання в оборонних цілях при проведенні антитерористичної операції та/або при запровадженні воєнного стану;

- відповідність предмету закупівлі у договорі, визначеним у пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України кодам УКТ ЗЕД.

Пунктом 32, підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України визначено, що тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України:

- 3601, 3602; 3603 (тільки для ударних капсулів, детонаторів, що використовуються в оборонних цілях), 3604 90 00 00 (тільки для освітлювальних та сигнальних ракет, що використовуються в оборонних цілях);

- 8702-8705 (тільки для пасажирських та вантажних автомобілів звичайного типу, що використовуються в оборонних цілях та мають легку броню або обладнані з'ємною бронею);

- 8710 00 00 00;

- 8802, 8803 (тільки для безпілотних літальних апаратів з озброєнням чи без озброєння, що використовуються в оборонних цілях, їх частини);

- 8804 (тільки для парашутів та інших пристроїв, призначених для десантування військовослужбовців та/або військової техніки);

- групи 90 (тільки для біноклів, приладів нічного бачення, тепловізорів, захисних окулярів та аналогічних оптичних виробів, телескопічних прицілів та інших оптичних пристроїв для військової зброї, якщо вони не поставлені разом із військовою зброєю, для якої вони призначені, інші оптичні, навігаційні та топографічні прилади та інструменти, що використовуються в оборонних цілях);

- групи 93, крім включених до товарних позицій 9303-9304, а також 9305 (тільки призначених для виробів товарних позицій 9303-9304), 9306 90 90 00 та 9307.

Суд зазначає, що наведеною правовою нормою врегульовано оподаткування саме операцій з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України відповідних товарів оборонного призначення, тоді як правовідносини, що виникли між відповідачем та ТОВ «Ібіс», ніяким чином не стосуються ввезення «Окулярів STS-1» на митну територію України та постачання на митній території України.

При цьому, у п. 32 Прикінцевих положень Податкового кодексу України передбачено звільнення від сплати податку на додану вартість суб'єктів, що поставляють відповідну продукцію саме для потреб антитерористичної операції та/або при запровадженні воєнного стану.

Натомість, договір про закупівлю товару № 102 від 02.12.2014 року не містить посилань на те, що «Окуляри STS-1» підлягають використанню в оборонних цілях при проведенні антитерористичної операції та/або при запровадженні воєнного стану.

Разом з цим, Указом №405/2014 від 14.04.2014р. виконуючого обов'язки Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» було введено в дію рішення від 13.04.2014р. Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Нормами ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено, що період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом №405/2014 від 14.04.2014р. виконуючого обов'язки Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу №405/2014 від 14.04.2014р. виконуючого обов'язки Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Однак, позивачем не надано суду належних та допустимих, в розмінні ст. 70 КАС України доказів того, що «Окуляри STS-1», які є предметом за договором про закупівлю товару № 102 від 02.12.2014 року, поставлялись саме для забезпечення проведення антитерористичної операції.

При цьому, матеріали справи не містять відомостей стосовно встановлення органами державної фіскальної служби порушень відповідачем податкового законодавства при оподаткуванні операцій за договором про закупівлю товару № 102 від 02.12.2014 року.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин приписів п. 32 Прикінцевих положень Податкового кодексу України, а отже, і відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог в цій частині, з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.

Стосовно посилань позивача на те, що внаслідок невиконання колишніми курсантами Факультету ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 вимог щодо добровільного відшкодування витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі, вказаними особами порушено вимоги ч. 10 ст. 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд зазначає наступне.

Як вбачається з акта ревізії та не заперечується і не спростовується відповідачем, станом на дату проведення перевірки на позабалансовому рахунку 07 «Списані активи та зобов'язання» обліковується сума дебіторської заборгованості в розмірі 73 048,70 грн., що виникла внаслідок невиконання колишніми курсантами Факультету ОСОБА_1 (29 776,35 грн.), ОСОБА_2 (9035,12 грн.), ОСОБА_3 (11259,34 грн.), ОСОБА_4 (11468,66 грн.), ОСОБА_5 (11 509,23 грн.) вимог щодо добровільного відшкодування витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі (ч. 10 ст. 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).

На час складення акта ревізії термін позовної давності на стягнення зазначеної суми заборгованості минув.

За таких обставин позивач зазначає, що внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача, спеціальному фонду державного бюджету завдано матеріальну шкоду (збитки) на загальну суму 73048,70 грн.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 21 квітня 2015 року у справі №21-96а15, вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов.

Виходячи із обов'язковості висновків Верховного Суду України, вбачається, що у межах спірних правовідносин суду належить встановити факт завдання збитків підконтрольною установою - позивачем та правильність їх розрахунків.

Законодавство у сфері державного фінансового контролю не надає визначення поняттю «збитки», тому за аналогією закону суд вважає за можливе застосувати правові норми, що регулюють подібні правовідносини.

Так, за визначенням частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Застосовуючи дане визначення до відносин державного фінансового контролю, під збитками суд розуміє втрату активів чи недоотримання належних доходів об'єктом контролю та/або державою внаслідок порушення вимог законодавства.

Як вже зазначалось, сума позовних вимог в цій частині, які позивач вважає завданими збитками, становить 73 048,70 грн.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частина четверта статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що встановлена в рамках ревізії наявність на позабалансовому рахунку 07 «Списані активи та зобов'язання» суми дебіторської заборгованості в розмірі 73 048,70 грн., термін позовної давності на стягнення якої сплив, є належним доказом завдання відповідачем спеціальному фонду державного бюджету матеріальної шкоди (збитків) на зазначену суму, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на те, що в Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Постанові від 12.07.2006р. № 964 не зазначено, що саме вищий навчальний заклад у якому навчались курсанти, які не виконали умов контракту повинен проводити претензійно-позовну роботу щодо стягнення витрат пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, судом відхиляються, адже безпосередньо на бухгалтерському рахунку відповідача (а не іншої юридичної особи) - 07 «Списані активи та зобов'язання» обліковується фактично прострочена без поважних причин сума дебіторської заборгованості, а відповідальність за ведення бухгалтерського обліку несе відповідач.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДФІ в м. Києві доведено обставини, на яких ґрунтуються її вимоги а цій частині, а тому, виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Факультету Національної гвардії України навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Національної академії внутрішніх справ до спеціального фонду бюджету України 73 048,71 грн.

3.В решті позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.О. Арсірій