Ухвала суду № 56279411, 01.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2016 року м. Київ К/800/39978/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року у справі № 815/2327/15 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичне об'єднання» «Проект Монтаж Наладка» (далі - Товариство) до ДПІ,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2015 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0000162202, № 0000172202 від 21.01.2015 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість і зменшення розміру від'ємного значення.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи документами.

19 травня 2015 року постановою Одеського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0000162202, № 0000172202 від 21.01.2015 визнані протиправними та скасовані.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, з 22.12.2014 до 26.12.2014 ДПІ була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Енергопостач 2014» за період з 1.08.2014 до 31.08.2014, за наслідками якої 6.01.2015 був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п.,п. 44.1, 44.6 ст. 44, п.,п. 198.1, 198.2, 198.3 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України завищене від'ємне значення податку на додану вартість на суму 45 544,00 грн., занижений податок на додану вартість за серпень 2014 року у розмірі 199 456,00 грн.

21 січня 2015 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0000162202 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 249 320,00 грн., № 0000172202 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 45 544,00 грн.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову обґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 200.1 ст. 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Суди встановили, що 8.08.2014 між Товариством та ТОВ «Енергопостач 2014» був укладений договір про виконання робіт № 15/08/14-ПМН.

Для підтвердження виконання зазначеного договору Товариство надало протоколи погодження договірної ціни; зведені кошториси на проектування та вишукувальні роботи; рахунки на оплату; податкові накладні; акти надання послуг; договори на виконання робіт з розробки проектно-кошторисної документації, укладені між Товариством та КП «Теплопостачання міста Одеси».

Відповідно до акту перевірки податковий орган не заперечував, що Товариством були надані всі первинні документи, належним чином оформлені, на підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентом.

Однак, у акті перевірки податковий орган посилався на довідку Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області «Про результати зустрічної звірки ТОВ «Енергопостач 2014» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за серпень 2014 року».

Суди правильно зазначили, що недостатнім є посилання податкового органу на довідку про результати зустрічної звірки контрагента Товариства для висновку про порушення Товариством вимог податкового законодавства без дослідження договору Товариства з його контрагентом, його виконання з посиланням на первинні документи.

Крім того, як вбачається зі змісту довідки про результати зустрічної звірки контрагента Товариства, яка була використана ДПІ при здійснені спірної перевірки та фактично стала підставою для визначення Товариству грошового зобов'язання, під час здійснення зазначеної зустрічної звірки відносини, що виникли між Товариством та його контрагентами не досліджувались перевіряючими. Із зазначеної довідки вбачається, що така зустрічна звірка взагалі не здійснювалась.

Висновки зазначеної довідки ґрунтуються виключно на аналізі податкової звітності ТОВ «Енергопостач 2014», без дослідження взаємовідносин цього підприємства, зокрема, з Товариством.

Тобто, висновки податкового органу щодо порушення Товариством вимог податкового законодавства, ґрунтуються виключно на наявній податковій інформації щодо його контрагента.

Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару (послуги) не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товарів (послуг), який у складі вартості проданого товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов'язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, несплата податку на додану вартість постачальником не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку товариству, яке віднесло до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.

Товариство та його контрагент на час укладання та виконання спірного договору були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, знаходились на податкову обліку в ДПІ, мали свідоцтва платників податку на додану вартість.

Суди обґрунтовано зазначили, що оскільки висновок податкового органу щодо порушення Товариством вимог податкового законодавства ґрунтується лише на висновках довідки про результати зустрічної звірки контрагента Товариства, висновки, якої ґрунтуються виключно на аналізі податкової звітності цього підприємства, без дослідження господарських відносин Товариства з його контрагентом, а також враховуючи, що фактично ДПІ не була здійснена документальна виїзна перевірка Товариства, податковим органом не була доведена правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.