Ухвала суду № 56279303, 03.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2016 року м. Київ К/800/37951/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича комерційна фірма «Автобан» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича комерційна фірма «Автобан» (далі - позивач, ТОВ «Торгово-виробнича комерційна фірма «Автобан») звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ) з не підготування висновку про повернення позивачу надміру сплачених сум грошових зобов'язань із сплати податку на прибуток підприємств в розмірі 246134,25 грн. та не подання такого висновку для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів; стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - ДКС України) на користь позивача надміру сплачені суми грошових зобов'язань зі сплати податку на прибуток підприємств в розмірі 246134,25 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що саме висновок податкового органу із зазначенням сум про повернення коштів на виконання вимог п. 43.5 ст. 43 Податкового кодексу України (далі - ПК України) є підставою для повернення надміру сплачених сум податку на прибуток з державного бюджету і неправомірне ненадання такого висновку є бездіяльністю податкового органу, яка порушує права платника податку на повернення коштів, відновленням яких є саме стягнення з Державного бюджету на користь позивача сум надміру сплачених сум грошових зобов'язань зі сплати податку на прибуток. Крім того, станом на дату розгляду справи в суді першої інстанції, між позивачем і відповідачем не існувало розбіжностей між заявленою сумою до повернення та наявною переплатою.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову. У доводах касаційної скарги ДПІ зазначає, що згідно акту звірки розрахунків, сума переплати складає 226778,42 грн., а позивачем було подано заяву на повернення 246134,25 грн. У зв'язку з існуванням розбіжності у розмірі 19355,83 грн. між заявленою сумою до повернення та наявною переплатою, ДПІ не мало можливості підготувати висновок про повернення відповідних сум коштів, що, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на касаційну скаргу, позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки при їх ухваленні суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Між ТОВ «Торгово-виробнича комерційна фірма «Автобан» та ДПІ складено акт № 3997-20 від 24.07.2014 року звірки розрахунків платника з бюджетом за період з 01.01.2014 року по 30.06.2014 року, відповідно до якого позитивне сальдо розрахунків з бюджетом за даними органу ДПС складає 226778,42 грн., а за даними ТОВ «Торгово-виробнича комерційна фірма «Автобан» - 246134,25 грн. Розбіжність сумі «-19355,83 грн.» виникла за рахунок донарахованих сум згідно податкового повідомлення-рішення ДПІ від 09.04.2014 року № 0000302203 (а.с.10), з яких: «-23,25грн.» - основні платежі та штрафні (фінансові) санкції, та «- 19332,58 грн.» - пеня за несвоєчасну сплату грошових зобов'язань.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2014 року у справі № 804/6439/14, яка набрала законної сили 16.04.2015 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича комерційна фірма «Автобан» задоволено, зокрема, визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 09.04.2014 року № 0000302203.

12.09.2014 року ТОВ «ТВКФ «Автобан» подано до ДПІ заяву, яка уточнена заявою від 22.09.2014 року, про повернення надміру сплачених сум грошових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість у розмірі 246134,25 грн. (а.с.11-15)

21.10.2014 року ДПІ листом за № 29766/10/04-62-20-02-40 повідомила позивача про те, що на виконання ст. 43 ПК України для погодження повернення коштів з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 246134,25 грн. надіслана інформація для подальшого погодження з ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області. Станом на 20.10.2014 року до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області інформація з ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області не надходила.

Станом на дату розгляду справи в суді першої інстанції, надміру сплачені суми грошових зобов'язань зі сплати податку на прибуток підприємств в розмірі 246134,25 грн. не повернуті позивачу.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Правильність обчислення та об'єктивна наявність у платника права на одержання зазначених сум бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 246134,25 грн. підтверджена актом від № 3997-20 від 24.07.2014 року та постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2014 року у справі № 804/6439/14.

Однак, на час вирішення даного спору в суді першої інстанції, зазначену суму не було повернуто платникові.

На підставі зазначеного, суди попередніх інстанцій зробили висновок про об'єктивну наявність у платника права на одержання оспорюваної суми ПДВ з бюджету та погодилися з обраним позивачем способом захисту порушеного права, стягнувши безпосередньо з бюджету відповідні кошти.

В свою чергу, наведений висновок судів не відповідає юридичному висновку Верховного Суду України, викладеному, зокрема, у його постанові від 16.09.2015 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Донагроімпекс» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, Управління Державної казначейської служби у м. Донецьку Донецької області про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, а також постанові цього ж суд від 2 грудня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі ПДВ).

Так, у зазначених постановах Верховний Суд України зауважив, що «рішення судів про задоволення позовних вимог про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ є помилковим з огляду на те, що така вимога позивача не є правильним способом захисту прав платника ПДВ. В цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету».

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1-2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Однак у справі, що переглядається, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне у порядку абз. 2 ч. 1 цієї ж статті КАС України відступити від викладеної правової позиції Верховного Суду України з наступних мотивів.

За правилами п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В силу вимог п. 200.4 цієї ж статті ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації (підпункт «б»).

Згідно з п.п. 200.12, 200.13 ст. 200 ПК України контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Пунктом 200.23 статті 200 ПК України передбачено, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Таким чином, після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.

Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.

Слід також зазначити, що з моменту виникнення у платника бюджетної заборгованості настає й протиправна бездіяльність податкового органу як суб'єкта владних повноважень, що утворює матеріально-правовий аспект порушеного права платника і наслідки якої підлягають усуненню в судовому порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 162 КАС України передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі не відбувається перебирання непритаманних суду повноважень державного органу (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, згідно з яким стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у п. 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної податкової служби (пункт 23).

Таким чином, наведеним підзаконним нормативно-правовим актом безпосередньо передбачено можливість ухвалення на користь особи судового рішення про стягнення суми бюджетного відшкодування з ПДВ і встановлено особливості процедури такого стягнення; у рамках цієї процедури особа зобов'язана подати до казначейства документи, наведені у пункті 6 зазначеного Порядку, якими є, зокрема, відповідна заява, судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).

Відсутність у Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 року № 39, (на який послався Верховний Суд України на обґрунтування своєї позиції) прописаного механізму бюджетного відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення не є достатнім підґрунтям для висновку про відсутність даного способу захисту у національній правовій системі взагалі. До того ж, цей Порядок визначає механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість та не регулює питання погашення простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В силу ч. 4 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у зазначених постановах від 16.09.2015 року від 02.12.2015 року зазначив, що «спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення».

Водночас у вказаних постановах від 16.09.2015 року та 02.12.2015 року Верховним Судом України зроблено висновок, що стягнення бюджетного відшкодування не є належним способом захисту порушеного права, яким у розглядуваній категорії спорів має бути вимога про зобов'язання податковий орган надати висновок про суму бюджетного відшкодування.

Однак, у спірних правовідносинах вирішення питання про надання висновку не забезпечує погашення заборгованості держави перед боржником, а тому сприяє лише частковому відновленню порушеного права. Неприпустимою є відмова особі в задоволенні позовних вимог лише на тій підставі, що така особа прагне відновити порушене право у повному обсязі. До того ж, наявність рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати висновок про суму податку, яка підлягає поверненню платникові з бюджету, та примусове виконання такого рішення не виключає виникнення подальшого спору щодо цієї ж суму бюджетного відшкодування у разі неперерахування коштів на рахунок платника на підставі виданого висновку.

З урахуванням викладеного задоволення лише позовної вимоги щодо не підготування висновку про повернення позивачу надміру сплачених сум грошових зобов'язань із сплати податку на прибуток підприємств в розмірі 246134,25 грн. та не подання такого висновку для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, не можна визнати достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

З огляду на гарантоване ст. 55 Конституції України право особи захищати свої права будь-яким, незабороненим законодавством способом, з урахуванням наявності у чинному законодавстві механізму стягнення надміру сплачених коштів з державного бюджету на підставі судового рішення та вимог ст. 13 Конвенції щодо ефективності правового захисту суди правомірно задовольнили розглядувані позовні вимоги у повному обсязі, визнавши протиправною бездіяльність податкового органу та безпосередньо стягнувши з Державного бюджету України бюджетну заборгованість на користь платника.

За таких обставин, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень і задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в

адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року у справі № 804/17958/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер О.В. Карась

А.О. Рибченко