Ухвала суду № 56279079, 18.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2016 року м. Київ К/800/36382/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Брисенко І.В.

Островича С.Е.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2015

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015

у справі № 804/3287/15

за поданням Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонкор ЛТД»

про підтвердження адміністративного арешту майна

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - позивач, ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області) звернулась до суду з поданням до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонкор ЛТД» (далі по тексту - відповідач, ТОВ «Бонкор ЛТД») про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015, провадження у справі закрито.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.02.2015 податковою інспекцією відповідно до п.75.1 ст.75, п.78.4 ст.78, п.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України було прийнято наказ №63 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Бонкор, ЛТД» за період з 01.01.2011 по 30.09.2014, яку заплановано розпочати 24.02.2015 з терміном проведення 10 робочих днів.

З метою вручення вищевказаного наказу та проведення перевірки, 24.02.2015 посадовими особами податкової інспекції було здійснено вихід за податковою адресою ТОВ «Бонкор, ЛТД» - м.Дніпропетровськ, узвіз Лоцманський, буд.6, наказ про проведення перевірки та направлення були вручені за довіреністю ОСОБА_2, але при намаганні посадової особи податкового органу розпочати перевірку ТОВ «Бонкор, ЛТД» було відмовлено у допуску до проведення перевірки, про що податковим органом складено акт.

Таким чином, на підставі звернення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків від 24.02.2015 заступник начальника ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області керуючись ст. 94 Податкового кодексу України, Порядком про застосування адміністративного арешту майна платників податків, прийняв рішення про застосування адміністративного арешту майна ТОВ «Бонкор, ЛТД» від 24.02.2015 (час прийняття рішення 17 год. 30 хв.).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було надано судам попередніх інстанцій письмові заперечення на подання контролюючого органу, в яких він, зокрема, зазначив що підставою для проведення документальної виїзної перевірки ТОВ «Бонкор, ЛТД» стала постанова слідчого, яка була прийнята в межах кримінального провадження. Разом з тим, вказане кримінальне провадження було закрито 30.01.2015, з огляду на що у податкового органу були відсутні підстави для проведення перевірки.

Закриваючи провадження у справі суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що в даному випадку вбачається спір про право, а оскільки відповідні вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого виду адміністративного судочинства, яким є провадження за поданням податкового органу, то суд закриває провадження на підставі п.1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Однак, з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів, в тому числі й щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Згідно вимог ч. 4 п. 2 ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

Спір про право в контексті розглядуваної норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. Наприклад, платником податків оскаржено до суду рішення про застосування адміністративного арешту (п. 94.11 ст. 94 Податкового кодексу України); оскаржено податкове повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що стягується шляхом внесення подання, тощо. Наявність спору може бути встановлена зі змісту заперечень платника податків, стосовно якого внесено подання. Платник податків може заперечувати розмір податкового боргу, що стягується, або факт узгодження податкових зобов'язань, з яких виник податковий борг; склад майна, щодо якого застосовується адміністративний арешт, заперечувати наявність податкового боргу, у зв'язку з яким накладено адміністративний арешт, або законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту, тощо.

Відповідач в свою чергу заперечує законність проведення перевірки, що стало підставою для недопуску посадових осіб до її проведення.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази оскарження відповідачем дій, актів податкового органу та судами попередніх інстанцій помилково зроблений висновок, що даний спір являється спором про право.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано вказаних положень законодавства, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області задовольнити.

Скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)С.Е. Острович