Ухвала суду № 56279033, 16.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" лютого 2016 р. м. Київ К/800/29647/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.

суддів Заїки М.М.

Швеця В.В.

та секретаря Шаманської І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2015 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калуському районі Івано-Франківської області про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області звернулось до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калуському районі Івано-Франківської області про відшкодування витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії внаслідок нещасного випадку на виробництві за період з 01.06.2013 по 31.08.2013 в розмірі 1598,55 грн. та виплаті допомоги на поховання в розмірі 185,05 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2015 року, позовні вимоги Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області задоволено частково. Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калуському районі Івано-Франківської області на користь позивача заборгованість з відшкодування витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві за період з 01.06.2013 по 31.08.2013 в розмірі 1148,55 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2015 року скасувати, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що позивач звернувся до відповідача з вимогою відшкодувати понесені ним витрати з виплати пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання по особових справах потерпілих: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 за період з 01.06.2013 по 31.08.2013 в розмірі 1598,55 грн. та відшкодування витрат на виплату допомоги на поховання померлого ОСОБА_6 в розмірі 183,60 грн. та витрат на доставку такої допомоги в розмірі 1,45 грн.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що вимоги позивача стосовно стягнення з відповідача витрат по особовій справі ОСОБА_5, якому виплачено пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві за період з 01.06.2013 по 31.08.2013 в розмірі 450,00 грн. не підлягають задоволенню оскільки ОСОБА_5 отримав травму 17.02.1998 на підприємстві, яке розташоване на території Російської Федерації та страховиком ОСОБА_5 з 01.01.2000 є відділення Фонду соціального страхування Російської Федерації. Вимоги відшкодувати витрати у зв'язку із виплатою допомоги на поховання ОСОБА_6 також не підлягають відшкодуванню, оскільки не надано підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між смертю інваліда та одержаним ним каліцтвом.

Колегія суддів частково погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до Основ.

Згідно з частиною 4 статті 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Враховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, відповідно до статті 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є Фонд, що також передбачено статтею 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-XIV від 23 вересня 1999 року, яка визначає перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом.

Відповідно до частиною 4 статті 26 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Аналогічне правило закріплене частиною другою статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відповідно до пункту 5 якої якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

За змістом статті 21 зазначеного Закону у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання тощо. Усі види соціальних послуг та виплат, передбачені цією статтею, надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, перебуває на обліку підприємство, на якому стався страховий випадок, як платник страхових внесків чи ні.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 зазначеної Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.

За змістом наведеної норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача понесених витрат з виплати пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання по особових справах потерпілих: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, підлягають задоволенню оскільки витрати, понесені органами ПФУ у зв'язку із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності від трудового каліцтва (у тому числі й пенсій особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР), підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду як належного страховика від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача витрат понесених у зв'язку із виплатою допомоги на поховання ОСОБА_6 в розмірі 183,60 грн. та її доставку в розмірі 1,45 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Види соціальних послуг та матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням визначені у статті 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Усі види страхування, крім медичного, включають в себе допомогу на поховання. Так, зокрема, до пенсійного страхування входить допомога на поховання пенсіонерів; до страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, - допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві; до страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання - допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

У статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначені соціальні послуги та виплати, які здійснюються та відшкодовуються Фондом. Так, у разі настання страхового випадку Фонд у встановленому законом порядку повинен, зокрема, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачувати відповідні кошти йому або особам, які перебували на його утриманні; організовувати поховання померлого, відшкодовувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Відповідно до частини восьмої статті 34 зазначеного Закону у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року №826, регулює питання відшкодування Фондом таких витрат страхувальнику або сім'ї застрахованого, чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг.

Витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких наведено Кабінетом Міністрів України (пункт 2 цього Порядку).

Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником (пункт 5 зазначеного Порядку).

Згідно з абзацом 2 частини 9 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у статті 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсій, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із статтею 29 цього Закону. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.

Зі змісту частини 4 статті 26 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та частини другої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» вбачається, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулась застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.

Аналіз норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві осіб та зазначеного вище Порядку, затвердженого на виконання частини 8 статті 34 цього Закону, дає підстави вважати, що Фонд зобов'язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Також необхідно зазначити, що положення пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному Фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року №5-4/4, яким зобов'язано Фонд відшкодовувати ПФУ витрати на допомогу на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечить положенням Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Так, зокрема стаття 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» пов'язує виникнення такого обов'язку у Фонду зі смертю працівника, а не з отриманням померлим, який не працював, зазначеної вище пенсії.

Оскільки докази того, що смерть ОСОБА_7 пов'язана з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням відсутні, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на поховання.

Стосовно вимог позивача щодо відшкодування понесених ним витрат з виплати пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання по особовій справі потерпілого ОСОБА_5 за період з 01.06.2013 по 31.08.2013 в розмірі 450,00 грн. необхідно зазначити наступне.

Розглядаючи справу в цій частині вимог суди попередніх інстанцій надавали оцінку довідці №45 виданої Фондом соціального страхування Російської Федерації в травні 2012 року, проте необхідно зазначити, що позовні вимоги стосуються періоду 2013 року.

Крім того судами не було встановлено та досліджено місце проживання ОСОБА_5 у 2013 році, з урахуванням статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення.

Колегія суддів зазначає, що вказаним обставинам суди попередніх інстанцій належної правової оцінки не надали та дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалені у даній справі судові рішення названим вимогам процесуального закону не відповідають.

Відповідно до пункту 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2015 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калуському районі Івано-Франківської області про стягнення коштів - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий С.В. Білуга

Судді М.М. Заїка

В.В. Швець