Ухвала суду № 56278396, 29.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: №826/15811/15 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

29 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Губської Л.В., Оксененка О.М.,

за участю секретаря: Чорної Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Делонгі Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень - рішень від 13.03.2015 №0001692205, №0001702205 в частині,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 13.03.2015 №0001692205 в частині основного зобов'язання у сумі 4640592,15 грн та штрафних санкцій 1160148,04 грн, №0001702205 в частині основного зобов'язання у сумі 4530486,02 грн та штрафних санкцій 1132621,51 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити.

Представники позивача у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Делонгі Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 30.09.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 30.09.2014; за наслідками перевірки складено акт від 10.02.2015 №44/26-59-22-09/37448134.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем пункту 138.2 статті 132, підпунктів 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 6917438,00 грн; пункту 185.1 статті 185, пунктів 192.1, 192.3 статті 192, підпункту 196.1.4 пункту 196.1 статті 196, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 9001749,77 грн.

13 березня 2015 року відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення:

- №0001692205, яким на підставі акту перевірки за виявлені порушення позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 6012166,00 грн, у тому числі за основним платежем 4809733,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1202433,00 грн;

- 0001702205, яким на підставі акту перевірки за виявлені порушення позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 5883155,00 грн, у тому числі за основним платежем 4706524,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1176631,00 грн.

Позивач оскаржує вказані податкові повідомлення - рішення в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 4640592,15 грн, штрафними (фінансовими) санкціями - 1160148,04 грн (№0001692205) та в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 4530486,02 грн, штрафними (фінансовими) санкціями 1132621,51 грн (№0001702205).

Згідно акту перевірки в обґрунтування заниження вказаних грошових зобов'язань контролюючий орган посилається на непідтвердження реальності господарських операцій позивача з ТОВ «СІЮ», оскільки згідно АІС «Податковий блок» рекламно - інформаційні послуги, які отримані ТОВ «Делонгі Україна», були надані ТОВ «СІЮ», яке використовувало контрагентів - постачальників для проведення безтоварних операцій. Також, в акті перевірки посадовими особами контролюючого органу зроблено висновок, що витрати на рекламно - інформаційні заходи в рамках заходів щодо збільшення попиту на продукцію, які проводяться в торгівельній мережі (в магазинах ТОВ «Комфі Трейд», ТОВ «САВ-Дистрибьюшн», ТОВ «Дієса», ТОВ «Технополіс - 1», яким ТОВ «Делонгі Україна» реалізовує товар), до складу витрат на збут має право віднести тільки фактичний власник товару, тобто магазини, яким реалізований товар. Крім цього, посадовими особами контролюючого органу зазначено, що на товаристві рахується 66 співробітників, які, на їх думку, безпосередньо можуть займаються демонстрацією товарів, просуванням продукції до покупців тощо, без залучення третіх осіб.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а висновки акту перевірки не знайшли свого підтвердження, тому останнім правомірно сформовані дані податкового обліку по господарських операціях з зазначеним вище контрагентом.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною другої статті 3 цього Кодексу передбачено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Водночас за відсутністю факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, під час розгляду зазначеної категорії справ необхідно звертати особливу увагу на дослідження реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку та приймати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Розглядаючи реальність господарських операцій позивача з ТОВ «СІЮ», на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку, суд першої інстанції, з яким також погоджується колегія суддів, виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з метою поширення серед кінцевих споживачів інформації про товари під торговими марками DeLonghi, Kenwood, Braun, Ariete, формування і підтримання обізнаності (інтересу) споживачів таких товарів, підвищення обсягів продажу товарів споживачам та, шляхом цього, обсягів оптового продажу товарів клієнтам, що матиме наслідком зростання доходів компанії, 29 березня 2012 року генеральним директором ТОВ «Делонгі Україна» видано наказ №01/03.

Вказаним наказом вирішено організувати проведення рекламно - інформаційних заходів, спрямованих на привертання уваги споживачів до якісних переваг товарів торгівельних марок DeLonghi, Kenwood, Braun, Ariete, їх асортименту, демонстрації технічних особливостей, відмінностей від аналогічних товарів відповідної категорії побутової техніки; розробити адресну програму для проведення рекламних заходів у магазинах торговельних мереж клієнтів (Комфі, Ельдорадо, Фокстрот, Епіцентр, Технополіс); укласти договір з підрядною організацією для ефективного покриття максимальної кількості торгівельних точок згідно із адресною програмою; відповідальним за проведення рекламних заходів призначено керівника відділу торгового маркетингу ОСОБА_2

23 квітня 2012 року між позивачем (замовник) та ТОВ «СІЮ» (виконавець) укладений договір про надання рекламно - інформаційних послуг №D/С-01, згідно умов якого останній зобов'язується за завданням замовника надавати послуги. Вичерпний перелік послуг, їх вартість та строк надання узгоджуються сторонами в додаткових угодах до договору. Відповідно до пункту 7.1 договору факт надання виконавцем послуг фіксується в акті прийому - передачі наданих послуг, які повинні містити посилання на номер і дату укладення цього договору, номер і дату відповідної додаткової угоди до цього договору, на підставі якої здійснювалося надання послуг, перелік послуг, наданих виконавцем, та їх вартість, що підлягає сплаті замовником.

Також, між вказаними сторонами укладені додаткові угоди, у яких фіксується суть послуг, період надання послуг, адреси магазинів (адресна програма), в яких такі послуги надаються, узгоджена вартість однієї ефективної консультації, загальна орієнтовна вартість.

Так, згідно додаткових угод в рамках заходів щодо збільшення попиту на продукцію під знаками для товарів та послуг DeLonghi, Kenwood, Ariete виконавець прийняв на себе зобов'язання надання послуг з організації та проведення рекламно - інформаційного заходу в певний період. Виконання послуг з проведення рекламно - інформаційного заходу включає в себе: забезпечення залучення та організації роботи персоналу та третіх осіб, необхідних для надання послуг по додатковим угодам; забезпечення проведення усного консультування та інформування кінцевих споживачів щодо споживчих переваг товарів замовника, їх асортименту, технічних якостей, використання та функціональних особливостей з метою формування та підтримання обізнаності, а також залучення нових споживачів та збільшення обсягів продажу товарів замовника під знаками для товарів та послуг DeLonghi, Kenwood, Ariete та Braun силами осіб, залучених для надання послуг; забезпечення підготовки аналітичного звіту щодо ефективного впливу рекламно - інформаційного заходу на збільшення обсягів продажу товарів замовника на підставі інформації.

На підтвердження виконання договору позивачем надані рахунки - фактури, акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), у яких містяться посилання на рахунок, період надання послуг, та реквізити додаткових угод; податкові накладні; доповнення до актів здачі - прийняття робіт (звіти з аналізу ефективності рекламно - інформаційного заходу, в яких затверджені результати консультування та інформування споживачів про товари позивача, вказаний чіткий перелік адрес надання послуг, кількість відпрацьованих днів та здійснених ефективних консультацій); платіжні доручення та виписки по рахунках у банку.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, на підставі вказаних операцій позивачем були сформовані витрати з податку на прибуток та податковий кредит з податку на додану вартість.

Як вбачається зі звітів з аналізу ефективності рекламно - інформаційних заходів (доповнення до актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) метою надання послуг є привернення уваги кінцевих споживачів саме до товару позивача як замовника послуг та подальшого зростання об'ємів продаж товару, який находиться на складах замовника.

Факт проведення рекламно - інформаційних заходів щодо продукції позивача та перебування працівників ТОВ «СІЮ» в магазинах торгових мереж підтверджується також долученими позивачем листами ТОВ «СІЮ» від 03.02.2015 № 823, TOB «Комфі Трейд» від 16.03.2015, TOB «САВ-Дістрибьюшн» від 13.03.2015, TOB «Дієса» від 13.03.2015, у яких надавалися послуги.

Під час розгляду справи, судом першої інстанції в судовому засіданні в якості свідка було допитано ОСОБА_2, який у період, що перевірявся, був начальником відділу торгового маркетингу ТОВ «Делонгі Україна» та наказом від 29 березня 2012 року №01/03 визначений відповідальним за проведення рекламних заходів. Так, свідок пояснив, що особисто зустрічався та вів переговори з представниками ТОВ «СІЮ», керував та безпосередньо контролював проведення навчання промоутерів перед їх початком роботи у магазинах торгових мереж, був відповідальним за організацію проведення рекламно-інформаційних заходів ТОВ «СІЮ».

Також, судом першої інстанції у судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_3, який працював консультантом у ТОВ «СІЮ» та проводив демонстраційно-роз'яснювальну роботу щодо просування продукції позивача у магазині торгової мережі «Ельдорадо» за адресою: м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 3. Свідок підтвердив, що працював у ТОВ «СІЮ», пояснив яким чином він надавав консультації потенційним споживачам, що входило в його обов'язки як консультанта.

Під час допиту свідка судом першої інстанції встановлено, що діяльність промоутерів щодо консультування покупців здійснювалася біля спеціально оформлених бренд-зон в торгових мережах.

Як встановлено судом першої інстанції, виготовлення та встановлення (монтаж) бренд-зон позивач замовляв за договорами підряду у ТОВ «РПК-Груп» та ТОВ «Продакшн Груп Сервіс». Можливість розміщення бренд - зон, а також перебування промоутерів у магазинах торгових мереж була попередньо погоджена позивачем з торговими мережами шляхом оформлення додаткових угод до договорів поставки, за якими здійснювався продаж товарів позивача торговим мережам. Демонстраційні зразки товару, щодо якого надавалися послуги, а також спеціальні бренд-зони для розміщення демонстраційних товарів позивача передавалися магазинам торгових мереж шляхом оформлення відповідних актів прийому-передачі з підписами директора магазину торгової мережі, керівників охорони магазину, промоутерів (консультантів) та менеджерів з торгового маркетингу позивача та печатками позивача і магазина торгової мережі. Факт розміщення бренд-зон у магазинах торгових мереж, а також надання консультацій промоутерами біля цих бренд-зон також підтверджується долученими судом першої інстанції до матеріалів справи фотозвітами по результатам інспектування порядку надання рекламно-інформаційних послуг кінцевим споживачам товарів марок DeLonghi, Kenwood, Braun, Ariete у магазинах Comfy, Фокстрот, Ельдорадо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, отримані рекламно-інформаційні послуги, які були спрямовані на підвищення обізнаності покупців про переваги товарів позивача та збільшення обсягів придбання ними продукції, призвели до зростання його доходу.

Як стверджує позивач, у період надання послуг ТОВ «СІЮ» діяльність позивача була прибутковою, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями податкових декларацій з податку на додану вартість та податкових декларацій з податку на прибуток позивача за період діяльності з ТОВ «СІЮ».

У Зведених таблицях даних фіксувалися відомості про місцезнаходження працівників позивача та ТОВ «СІЮ» у магазинах торгових мереж. Такі зведені дані додатково підтверджують, що працівники позивача були залучені до проведення рекламно-інформаційних заходів на рівні з працівниками ТОВ «СІЮ», однак у різних торгових точках.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги посилання контролюючого органу на те, що витрати на рекламно - інформаційні заходи в рамках заходів щодо збільшення попиту на продукцію, які проводяться в торгівельній мережі (в магазинах ТОВ «Комфі Трейд», ТОВ «САВ-Дистрибьюшн», ТОВ «Дієса», ТОВ «Технополіс - 1», яким ТОВ «Делонгі Україна» реалізовує товар), до складу витрат на збут має право віднести тільки фактичний власник товару, тобто магазині, яким реалізований товар.

Так, суд першої інстанції вірно зазначив, що хоча діяльність з просування товарів у торговельних мережах названих контрагентів передбачає і їх економічний інтерес у зростанні торгового обороту, однак просування певного, конкретного товару має переважне економічне значення саме для його постачальника (виробника) та дистриб'ютора, яким у даній справі є позивач.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що господарські операції позивача з зазначеним вище контрагентом здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними, та підтверджуються необхідними документами.

Положеннями пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до складу витрат та податкового кредиту, зокрема, виданих постачальником та виконавцем послуг податкових накладних, актів приймання передачі послуг та інші, не є безумовною підставою для формування витрат та податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Судом першої інстанції встановлено, що на дату підписання договору, розрахункових та первинних документів контрагент позивача не був припинений та був платником податку на додану вартість.

Крім того, колегія суддів зазначає, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що органом державної податкової служби як суб'єктом владних повноважень не доведено, що зазначені вище правочини є такими, що спрямовані на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, відповідно, висновки акту перевірки є необґрунтованими, а спірні податкові повідомлення - рішення - протиправними.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов.

Відповідно до частини першої статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини шостої статті 187 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати; немайнового характеру 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 зазначеного Закону, в редакції Закону від 22.05.2015 №484-VIII (набрав чинності 01.09.2015), за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору встановлюється у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на 1 січня складає 1218 гривень.

Як вбачається з адміністративного позову, предметом спору є податкові повідомлення - рішення про збільшення грошового зобов'язання на загальну суму 11895321,00 грн. Враховуючи, що даний спір може призвести до зменшення майна особи, колегія суддів вважає, що даний адміністративний позов має майновий характер.

Отже, в даному випадку ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Відповідно, судовий збір повинен складати 5359,20 грн (1218,00х4х1,1).

Відповідно до частини першої статті 88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Так, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2015 у даній справі апелянту відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення.

Відповідно до частини першої статті 88 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки апелянтом на час розгляду апеляційної скарги судовий збір не сплачений, колегія суддів вважає, що він підлягає розподілу шляхом його стягнення з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39561761, адреса: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 26) до Державного бюджету України (р/р 31211206781007, отримувач УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва, банк отримувача ГУДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5359 (п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) гривень 20 копійок.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 29.02.2016 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: Л.В. Губська

Суддя: О.М. Оксененко

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Оксененко О.М.

Губська Л.В.