Рішення № 56276179, 25.02.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження №22-ц/796/354/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Вовк Є.І.

справа №753/14874/15-ц Доповідач: Поліщук Н.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого - судді Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Болотова Є.В.

при секретарі Горбачовій І.В.

за участю позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача Тараненка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в залі суду справу за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України, поданою представником за довіреністю ТараненкоОлександром Володимировичем, на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 12 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про скасування наказу МВС України №1505о/с від 31 липня 2015 року в частині звільнення ОСОБА_6 за п.1 ст.40 КЗпП України; поновлення на посаді прибиральника службових приміщень МВС України; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 4461,99 грн.

Вимоги обґрунтовує тим, що з лютого 2010 року працювала на посаді прибиральника службових приміщень групи обслуговування адміністративних будинків і території Департаменту транспортної міліції та управління дізнання комунально-експлуатаційного відділу Центру обслуговування підрозділів МВС України.

03 серпня 2015 року ОСОБА_6 стало відомо про звільнення з 31 липня 2015 року відповідно до наказу МВС України №1505о/с від 31 липня 2015 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв»язку із скороченням штату працівників.

Звільнення вважає незаконним, оскільки про наступне вивільнення її не попереджали. Також зазначає, що фактичного скорочення штату працівників не відбулось, оскільки їй відомо, що її роботу продовжує виконувати інший новоприйнятий працівник.

Одночасно посилається на порушення законодавства при самому звільненні, а саме у день звільнення не видано трудової книжки та не проведено повного розрахунку.

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 12 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено частково, зобов»язано МВС України скасувати наказ №1505о/с від 31 липня 2015 року в частині звільнення ОСОБА_6 за п.1 ст.40 КЗпП України (через скорочення штату працівників); поновлено ОСОБА_6 на посаді прибиральника службових приміщень; стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4461,99 грн. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, МВС України подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі посилається на те, що справу розглянуто у строки, які не дали можливості відповідачу підготуватися належним чином, чим суттєво обмежено його процесуальні права. У зв»язку із цим просить долучити до справи докази на підтвердження правомірності звільнення.

Так, зазначає, що позивач завчасно була попереджена про наступне звільнення, їй пропонувалися посади для подальшого працевлаштування в апараті Міністерства, проте вона від цього відмовилась. Зазначає, що трудову книжку видано у день видання наказу про звільнення.

Посилається на недоведеність позовних вимог, які ґрунтуються лише на даних запису у трудовій книжці.

Зазначає, що суд при розгляді справи не встановив обставин здійснення з позивачем розрахунку при звільненні.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, посилаючись на викладені в ній обставини.

Позивач та представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з»явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Як убачається з матеріалів справи, з 03 лютого 2010 року ОСОБА_2 призначена на посаду прибиральника службових приміщень групи обслуговування адміністративних будинків і території Департаменту транспортної міліції та управління дізнання комунально-експлуатаційного відділу Центру обслуговування підрозділів МВС України.

Відповідно до наказу МВС України №1505о/с від 31 липня 2015 року позивача звільнено з займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, у зв»язку із скороченням штату працівників.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не спростовано доводів позивача про незаконність її звільнення.

Проте погодитися з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Дотримання розумних строків розгляду справи є однією із вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст.6).

При дотриманні цих правил не повинні бути обмежені процесуальні права сторін щодо необхідного часу для підготовки до судового засідання та можливості подати свої заперечення проти заявлених вимог (ч.4 ст.74 ЦПК України).

З матеріалів справи убачається, що 28 вересня 2015 року у ній відкрито провадження та справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 08 жовтня 2015 року.

Судову повістку в судове засідання відповідачем отримано 05 жовтня 2015 року.

У зв»язку із неявкою позивача судове засідання від 08 жовтня 2015 року відкладено на 12 жовтня 2015 року, про що сторін повідомлено під розписку.

12 жовтня 2015 року справу розглянуто з ухваленням рішення.

За змістом ч.2 ст.303 ЦПК України апеляційний суд досліджує нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

З матеріалів справи убачається, що з урахуванням терміну отримання відповідачем матеріалів позовної заяви та судової повістки, судом першої інстанції порушено баланс між дотриманням розумних строків розгляду справи та недопустимістю обмеження процесуальних прав сторони, що призвело до вирішення спору без повного та всебічного з»ясування обставин справи.

Відтак колегія суддів вважає за можливе дослідити докази, які були подані відповідачем до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

З матеріалів справи убачається, що позивач перебувала з відповідачем Міністерством внутрішніх справ України у трудових відносинах з 03 лютого 2010 року.

Наказом №578 від 19 травня 2015 року Міністром МВС наказано про перейменування Автогосподарства МВС, затвердження нової редакції Положення про Автогосподарство МВС, а також наказано відповідним особам вжити заходів для приведення діяльності Автогосподарства Міністерства внутрішніх справ України у відповідність до затвердженого в новій редакції Положення.

Відповідно до Положення цієї державної установи, воно є юридичною особою, створено для забезпечення діяльності апарату МВС, належного утримання та обслуговування майна, що перебуває в користуванні МВС та Центру.

22 травня 2015 року МВС України видано наказ №599 Про затвердження штату Державної установи «Центр обслуговування підрозділів МВС України», відповідно до якого наказано затвердити Штат Державної установи «Центр обслуговування підрозділів МВС України» та перелік змін у штатах МВС, з якого убачається скорочення всіх посад Центру обслуговування підрозділів Міністерства.

20 травня 2015 року Печерському районному центру зайнятості направлена Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв»язку із змінами в організації виробництва і праці.

20 травня 2015 року ОСОБА_7 під підпис оголошено попередження про наступне вивільнення, з тексту якого убачається, що позивач попереджена про скорочення посади, яку вона обіймає, та про наступне вивільнення з 20 липня 2015 року. Рукописний текст виконано особисто позивачем та нею не спростовується.

Твердження позивача в частині того, що попередження про наступне вивільнення датоване 20 травня 2015 року, а наказ про скорочення посад видано 22 травня 2015 року, не є підставою уважати про неналежне повідомлення, оскільки вирішальне значення має сам факт попередження за два місяці, а не факт ознайомлення з відповідним наказом про скорочення посад.

Пояснення позивача в тій частині, що вона підписала аркуш паперу, в який далі відповідачем додруковано текст, колегією суддів відхиляються, оскільки належними та допустимими доказами такі твердження не підтверджено.

Окрім того, установлено, що відповідно до Акту «Про пропонування посад ОСОБА_2.» від 27 липня 2015 року, ОСОБА_2 здійснювались пропозиції про працевлаштування на такі вакантні посади, що входили до штату Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України», затвердженого відповідно до Наказу №578 від 19 травня 2015 року (оскільки такі посади штатом апарату Міністерства внутрішніх справ передбачені не були):

1. прибиральник службових приміщень відділення обслуговування адмінбудинків комунально-експлуатаційного відділу Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України» (вул. Богомольця, 10);

2. маляр відділення обслуговування адмінбудинків комунально-експлуатаційного відділу Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України» (вул. Богомольця, Ю);

3. садівник відділення обслуговування адмінбудинків комунально-експлуатаційного відділу Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України» (вул. Богомольця, 10).

Згідно із вчиненим написом на цьому акті, ОСОБА_2 від запропонованих посад відмовилась з посиланням на незручне місцезнаходження запропонованої роботи (далеко їздити), від підписання акту відмовилась.

Допитана в суді апеляційної інстанції в якості свідка ОСОБА_8 підтвердила факт того, що вона в липні 2015 року ОСОБА_2 та ще одній співробітниці показувала ділянку для робіт по прибиранню за адресою вул. Богомольця, 10 в м.Києві, проте їм не сподобалось, про що було складено відповідний акт.

Допитаний в суді апеляційної інстанції в якості свідка ОСОБА_9 пояснив, що у зв»язку із скороченням штату за його дорученням комендант ОСОБА_10 показувала ОСОБА_2 та ще одній співробітниці ділянку роботи на посаді прибиральника в адмінбудівлі №2 по вул. Богомольця, 10 в м.Києві. Після цього начальник відділу кадрів ОСОБА_11 запропонувала написати заяви щодо працевлаштування на вільні посади, проте ОСОБА_2 та її колега відмовились як написати заяви, так і підписати акт.

Допитаний в суді апеляційної інстанції в якості свідка ОСОБА_12 пояснив, що йому відомо, що ОСОБА_2 та її колезі у зв»язку із скороченням штату були запропоновані посади прибиральника, маляра і садівника. Від посад маляра і садівника вони відмовились, однак погодились оглянути ділянку роботи прибиральника. Проте, начальник відділу кадрів ОСОБА_11 доповіла, що від посади прибиральника вони також відмовились. Зазначив також, що всі особи, посади яких скорочувались, були завчасно повідомлені про наступне вивільнення спочатку усно, а потім підписали письмове попередження.

Допитана в суді апеляційної інстанції в якості свідка ОСОБА_11 пояснила, що працює на посаді начальника відділу кадрів. Посада ОСОБА_2 скорочувалась, про що в травні 2015 року остання була попереджена. ОСОБА_2 були запропоновані посади прибиральника, маляра і садівника. Після огляду ділянки роботи, яку показувала ОСОБА_8, ОСОБА_2 та її колезі було запропоновано написати заяви на вільні посади, проте вони відмовились зайти до кабінету та написати заяви і підписати акт.

Допитана в якості свідка ОСОБА_13 також підтвердила той факт, що ОСОБА_8 у зв»язку із скороченням їй та ОСОБА_2 показувала ділянку роботи по прибиранню за адресою по вул. Богомольця, 10 в м.Києві.

Дані показів всіх допитаних судом апеляційної інстанції свідків підтверджують той факт, що позивач була повідомлена про наступне вивільнення та їй було запропоновано іншу роботу, від якої вона відмовилась.

Відповідно до даних Наказу №1505 о/с від 31 липня 2015 року ОСОБА_2 звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (через скорочення штату працівників) з 31 липня 2015 року. В цей же день ОСОБА_2 розписалася в отримання трудової книжки.

З огляду на установлене, колегія суддів дійшла висновку, що звільнення позивача відбулось із дотримання вимог чинного законодавства, зокрема ст.49-2 КЗпП України, а посилання ОСОБА_2 на відсутність попередження про наступне вивільнення та відсутність самого факту скорочення штату є помилковими та спростовуються наведеними вище доказами.

Позовні вимоги щодо несвоєчасного проведення розрахунку або видачі трудової книжки не заявлялись, відтак не були предметом судового розгляду.

Зважаючи на викладене, колегія уважає, що судом ухвалено рішення з неповним з»ясуванням обставин справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, відтак таке рішення не можна визнати законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд уважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України, подану представником за довіреністю ТараненкоОлександром Володимировичем, задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 12 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

Є.В. Болотов