Ухвала суду № 56273542, 25.02.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2060/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Парапан В. Ф.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого: судді Парапана В.Ф.

Суддів: Панасенкова В.О., Громіка Р.Д.

За участю секретаря Колмакова В.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» на рішення Березівського районного суду Одеської області від 14 грудня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку,-

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015р. публічнеакціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» (далі - ВАТ «Ощадбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку.

Зазначало, що 09.02.2011р. між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №2554 за умовами якого Банк надав позичальниці кредитні кошти у розмірі 50000,00 грн. зі сплатою 22,0% річних на строк до 08.11.2018р.

Того ж дня з метою забезпечення виконання ОСОБА_3 зобовязань за кредитним договором між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір за умовами якого останній з метою забезпечення належного виконання кредитного договору передав Банку належні йому на праві власності житловий будинок №5 по вул. Добровольського в м. Березівка Одеської області та земельну ділянку площею 0,0496 га за цією ж адресою - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель.

Відповідно до п. 1.4 кредитного договору погашення кредиту та нарахованих процентів здійснюється щомісячно ануїтетними платежами в сумі 1455,08 грн., шляхом внесення готівки до каси Банку.

Проте, в обумовлені кредитним договором строки та в порядку ОСОБА_3 своїх зобовязань по поверненню кредиту не виконує і станом на 29.07.2015р. має заборгованість у сумі 37680,59 грн., яка складається з: 7485,71 грн. - строковий основний борг по кредиту; 17064,98 грн. - прострочений основний борг; 2755,58 грн. - прострочені проценти за користування кредитом; 6050,43 грн. - пеня за прострочений основний борг по кредиту; 1377,44 грн. - пеня за прострочені проценти за користування кредитом; 2129,88 грн. - сума інфляційних втрат від прострочених сум по кредиту.; 263,30 грн. - сума інфляційних втрат від прострочених відсотків по кредиту та 553,27 грн. - 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитом.

На його письмові звернення до відповідачів про погашення кредиту та можливе звернення стягнення на іпотечне майно та виселення їх відповідачі залишили без відповідного реагування.

З цих підстав позивач просив: достроково стягнути з ОСОБА_3 зазначену заборгованість за кредитним договором; в рахунок погашення заборгованості за іпотечним договором звернути стягнення на предмет іпотеки: - житловий будинок №5 та земельну ділянку площею 0,0496 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, розташованих по вул. Добровольського, м. Березівка, Одеської області - шляхом набуття права власності на зазначене майно за позивачем; виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із вказаного житлового будинку зі зняттям їх з реєстраційного обліку й стягнути з них судові витрати.

Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 14.12.2015р. позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором на суму 28787,05 грн. та судовий збір у розмірі 1228,00 грн.

В решті позову відмовлено

У апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати і ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду.

Cторони в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про часі місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2ст. 305 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Клопотання Банку про відкладення слухання справи у звязку з веденням переговорів по добровільному виконанню кредитних зобовязань та ОСОБА_2 про відкладення справи у звязку з його хворобою, колегія суддів відхиляє як безпідставні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 неналежним чином виконувала свої зобовязаннями за кредитним договором та станом на 24.11.2015р. допустила заборгованість за кредитним договором на суму 35816 грн. 33 коп., однак з урахуванням того, що починаючи з липня 2015р. відповідачка ОСОБА_3 сплачує банку борг по 2500 грн. щомісячно, відповідно до домовленості з банком, суд визнав ці обставини такими, що мають істотне значення для справи та є підставою за правилами ч.3 ст. 551 ЦК України для зменшення неустойки на 7029,28 грн. - до 3184,82 грн. - суми строкового основного боргу по кредиту замість 10214,10 грн. Суд також врахував матеріальний стан ОСОБА_3, находження на її утриманні неповнолітніх дітей. Інші вимоги суд визнав безпідставними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає вимогам закону та дійсним обставинам справи.

Судом установлено, що 09.02.2011р. між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №2554 за умовами якого Банк надав позичальниці кредитні кошти у розмірі 50000,00 грн. зі сплатою 22,0% річних на строк до 08.11.2018р.

Того ж дня з метою забезпечення виконання ОСОБА_3 зобовязань за кредитним договором між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 було украдено нотаріально посвідчений іпотечний договір за умовами якого останній з метою забезпечення належного виконання кредитного договору передав Банку належні йому на праві власності житловий будинок №5 по вул. Добровольського в м. Березівка Одеської області та земельну ділянку площею 0,0496 га за цією ж адресою - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель.

Проте, ОСОБА_3 у порушення умов кредитного договору неналежним чином виконує взяті на себе зобовязання та станом на 24.11.2015р. має заборгованість на суму 35816,33 грн., ( а.с.154-156), яка складається із наступного:- строковий основний борг по кредиту - 3184,82 грн.; - прострочений основний борг по кредиту - 12926,80 грн.;- прострочені проценти за користування кредитом269,70 грн.;- пеня за прострочення основного боргу за кредитом - 8813,59 грн.;- пеня за прострочення процентів за користування кредитом- 1400,51 грн.;- сума інфляційних втрат від прострочених сум по кредиту8 129,97 грн.;- сума інфляційних втрат від прострочених відсотків по кредиту -380,47 грн.; - 3% річних від прострочених сум по основному боргу- 710,47 грн.

За правилами ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та цього Кодексу.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

До правовідносин, які виникли між сторонами застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК (ст. ст. 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом та не випливає з положень кредитного договору.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Отже у відповідності до наведених вище норм закону та умов кредитного договору відповідачка ОСОБА_3 на вимогу Банку зобовязана повернути кредит, відсотків за користування кредитом, пені та інфляційні збитки, 3% річних за прострочення зобовязання, і оскільки вона допустила неналежне виконання договору й станом на 24.11.2015р. має заборгованість у сумі 35816,33 грн.,яка відповідачкою не повернута, тому суд правильно із застосуванням ч.3 ст. 553 ЦК України стягнув з ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість за кредитним договором на суму 28787,05 грн.

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобовязання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є жилий будинок або жиле приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя цієї статті регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і положення статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).

Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України №6-1449цс15 від 03.02.2016р., що відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами України.

У справі, яка переглядається, будинок та земельна ділянка, що є предметом договору іпотеки, придбано ОСОБА_2 не за рахунок отриманого кредиту (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 27.09.2010р. та Державного акту на право власності на земельну ділянку від 06.07.2010р.).

Як вже було зазначене вище позивач ставить питання про звернення стягнення предмету іпотеки в рахунок погашення заборгованості за цим кредитним договором. При чому позивач у позовній заяві та в інших документах не визначає вартість цього майна на момент предявлення позову.

Між тим, у іпотечному договорі, а саме у п.1.4 зазначено, що сторони домовилися, що для цілей даного договору вартість предмета іпотеки становить 217 312 грн,( а/с.18-20), що значно перевищує заборгованість за кредитним договором.

Згідно п. 6.6 іпотечного договору іпотекодержатель має право від свого імені здійснити продаж предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору-купівлі продажу, та/або набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобовязань на підставі цього договору або укладеного договору про задоволення вимог іпотеко держателя в порядку, встановленому чинним законодавством.

Іпотекодавець цим підтверджує, що він згоден з тим, що перехід предмету іпотеки до іпотеко держателя або третьої особи у випадку, передбаченому цим пунктом договору, відбувається за його волевиявленням, яке міститься в цьому пункті, і такий перехід не потребує додаткових узгоджень та обговорення сторонами. У цих випадках остаточна оцінка предмета іпотеки визначається на підставі оцінки нерухомого майна, на рівні, не нижчому за звичай ціни на цей вид нерухомого майна, що підтверджується відповідним документом субєкта оціночної діяльності.

Цим договором іпотекодавець доручає іпотеко держателю укласти договір на проведення оцінки предмета іпотеки з метою реалізації положень п.6.6 цього договору.

Документа про проведення оцінки нерухомого майна, як це передбачено вищевказаними умовами договору, позивач до суду не надав.

Ураховуючи, що вартість предметів іпотеки значно перевищує заборгованість за кредитним договором, що житловий будинок, з якого позивач просить виселити відповідачів, не було придбано за рахунок кредиту, і позивач ставить питання про виселення відповідачів без надання їм іншого конкретного житлового приміщення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволені вимог позивача щодо звернення стягнення на іпотечне майно шляхом набуття права власності на це майно, виселення відповідачів з будинку та зняття їх реєстраційного обліку.

Доводи апеляційної скарги вищевикладених висновків не спростовують, у звяжу з чим колегія суддів не приймає їх до уваги.

Рішення суду є правильним, воно ухвалено у відповідності до положень ст. ст. 212-215 ЦПК України і підстав для його скасування, як про це йдеться мова у апеляційній скарзі, немає.

Відповідно з вимогами ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції обставини справи досліджено повно, а зібраним доказам дана вірна оцінка.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» відхилити.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 14 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.Ф. Парапан

ОСОБА_4

ОСОБА_5